notice
Drucken

Що політика робить у літературі. Кілька слів про Німеччину 90-х

Неля Ваховська (Dienstag, 14. Dezember 2010)
Залишивши постмодерністську гру ефектами для підручників з історії літератури, нам зараз приємно повернутися на стабільний антропологічний ґрунт: Я замість множини ефект-суб΄єктів, біографія замість фікції, соціальні зв΄язки замість дискурсивних безкінечностей. Проте це вочевидь становить серйозний виклик для літератури: як одне з вільних мистецтв має позиціонувати себе щодо людини в сукупності її зв΄язків, що заземлюють її на ґрунті соціуму як істоту політичну? Де проходить лінія балансу між політичністю й політизованістю мистецтва?

Як одна з практик колективного уявного, що створює образ соціальної спільноти і, відповідно, індивіда як її частини, література неминуче працює з елементами політичного. Питання залишається в тому, чи свідома вона своєї соціальної функції й чи наважується цю відповідальність визнати. Одним із цікавих прикладів вирішення цього питання є література об΄єднаної Німеччини.

Коли в контексті масових втеч населення на Захід, а також після вересневих демонстрацій в НДР в ніч з 8 на 9 листопада 1989 було відкрито Берлінський мур, а майже через рік, 3 жовтня 1990, з благословення М.Горбачова проголошено Возз΄єднання двох німецьких республік, західноєвропейська (щоб не сказати світова) преса захлиналася від захвату: кінець Холодної війни, початок нової епохи, Возз΄єднання великої країни, мирна революція, тріумф демократії тощо. Щоправда, за глобальністю цієї події не було помічено кількох дрібничок: фактичної анексії НДР без права визначати своє майбутнє, виснаження економічних та людських ресурсів, величезні інвестиції … у власну західну кишеню, яка нібито займалася оновленням східних земель, анулювання 45-річної історії НДР, що прирекло жителів т.з. «Нових земель» на соціальну амнезію і тотальне знецінення їхньої культури. Вже в перші роки Об΄єднання Попелюшка-НДР (в імажинативному ландшафті 1990-х НДР мала виключно жіночу ідентичність з усіма ознаками «не-(до)-чоловічості»), збираючись на бал Возз΄єднання, помічає «у черевичку - кров» (К.Гензель, 1991). Щоб стати «правильною» принцесою, вона мусила втяти свою ідентичність, аби після ейфорії опритомніти в обіймах принца-Прокруста.

Звісно, старша генерація лівих письменників обох Німеччин (К.Вольф, Л.Ратенов, Г.Кьоніґздорф, М.Марон, Ґ.Ґрасс) вже в 1990/91 намагалася активно реагувати на ігноровані вільною пресою явища – на телепередачах, у своїх аналізах, інтерв΄ю, статтях тощо. І одразу наштовхнулася на жорстку (і почасти несправедливу) критику як покоління «матерів-засновниць» (Т.Брусіг, 1995), що підтримували створення тоталітарної держави, а тому втратили право голосу. І це дійсно призвело до того, що частина старших авторів замовкла або, усунувшись від суспільно-політичних дебатів, стала писати на приватні теми; найвідоміший приклад – Кріста Вольф.

Натомість молодь – активні 30-річні автори, переважно з Нових земель: К.Гензель, Т.Брусіг, І.Шульце, С.Реґенер, Р.Їрґль та ін., – наголошувала на своїй аполітичності: вона не пише маніфестів, не робить політичних прогнозів і не зачіпає глобальні рівні. Вона описує побут, сумнівається, перепитує, знущається, макабрує, шаржує, озвучуючи пересічну людину доби трансформацій. Це навіть дозволило критикам порівнювати нову літературу східних земель із розчаруванням і соціальною пасивністю західнонімецької літератури поп (т.з. декаденти кінця ХХ ст. Б. фон Штукрад-Баре, К.Крахт та ін.) та говорити про форму правої реакції на політичну ангажованість авторів, натхненних 1968. Як на мене, обидва закиди неправомірні, адже нова література Повороту виникла в піку старим формам політизованості мистецтва та його подвійного мандату, що більше пов΄язано з типом культури НДР, а не з революцією 1968, а критика суспільства споживання має мало спільного із втомою від споживання у «Tristesse royale».

В основі позиції молодих авторів Поавороту швидше був скепсис, викликаний безкінечним прославлянням інсценізованої революції: Поворот власне відбувся з подачі західних новин Ді Таґесшау, які повідомили про «обмовку» члена політбюро СПЄН Ґ.Шабовськи щодо відкриття кордонів НДР, внаслідок чого жителі обох Берлінів стали стікатися до КПП й пасивно чекати, коли Мур відкриють. Оспіваний міф «падіння Муру» й тотальна медійна АПОЛОГІЯ політичного у квазі-аполітичній літературі Німеччинни автоматично обернулася ЗООЛОГІЄЮ політичного. Сучасна людина постає в ній у спектрі від «вертишийок»-політпристосуванців до прикордонних псів – безмовних істот з умовними рефлексами покори і служби у просторі ніщо. За підкресленим примітивізмом чи саркастичною прозорістю оповіді, наближеної до oral history, часто прозирає безпорадний політичний суб΄єкт у своєму повсякденні, розтрощений відфотошопленими гусеницями «великої історії».

Таким чином, не будучи медіумом політичної сатири абощо, ця література спромоглася стимулювати суспільну дискусію про кризу Об΄єднання, потребу нового опрацювання історії Німеччини останніх 50 років, ба навіть артикулювати витіснений колективний афект симульованої революції – через тематичні ряди

-        роз΄єднання в єдності / антиномій Схід-Захід, чоловіче-жіноче

-        руйнація культурних локусів старого Берліна

-        секс/порнографія/згвалтування/збочення

-        вбивство/перерізання артерій / вівісекція

-        маркетинг / проституція / страх / агресія / ксенофобія тощо

В цьому розділі ми пропонуємо зріз німецької літератури 1990-х років – з її провокативністю, епатажністю, стилістичним розмаїттям та політичністю на рівні побутового – власне, як кілька прикладів соціальної антропології сучасності, конструйованої засобами літератури. Автори, представлені в розділі, переважно належать до найбільш активного в 1990-ті покоління 30-річних і репрезентують як східно- (Є.Шпаршу, Д.Ґрюнбайн, К.Ланґе-Мюллер, Р.Їрґль) так і західнонімецьку літературу (С.Реґенер, Т.Гетхе), а також старше покоління «лівих» письменників (Ф.К.Деліус та В.Гільбіг). Нам видалося цікавим запропонувати читацькій увазі перші форми критичної реакції на Об΄єднання – фейлетон (Л.Куше) та сатиру (Т.Брусіг), а також есеїстику й поезію Повороту (Д.Ґрюнбайн). Особливої уваги заслуговує нео-авангард Р.Їрґля та Т.Гетхе.

Всі тексти вперше публікуються українською. 

Переклад всіх обраних фрагментів було здійснено в рамках проекту „Німецька література у вирі (Возз΄)Єднання“ за підтримки Ґете-Інституту в Україні. Візуальний ряд за мотивами запропонованих творів - Анатолія Бєлова.

Статтю Нелі Ваховської "Німецька література після Повороту: основні координати" читайте тут.

.