ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Московский дневник - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Московский дневник Вольфґанґ Гільбіг: «Я» - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Вольфґанґ Гільбіг: «Я» ТЕМА 1: Перевод: _ _ _ - ПРОSTORY - украинский литературный журнал ТЕМА 1: Перевод: _ _ _
Печать

Маленький бестіарій Об’єднання

 

До фейлетонів Лотара Кýше

Труднощі самоідентифікації об’єднаної Німеччини призвели до ревізії минулого Заходу та Сходу, по-новому актуалізованого в контексті Повороту. В колективному уявному країни об’єднання конотувалося з часами Ваймарської республіки – добою, що передувала націонал-соціалістській диктатурі та ІІ Світовій і Холодній війнам як її наслідкам, які були по-новому «зняті» в жесті об’єднання. Відповідно, на рівні естетичного опрацювання ситуації актуальними стали теми й прийоми німецького модерну І пол. ХХ ст., особливо гумор, сатира, експресіоністські описи, фокусування на Берліні як інопросторі світового міста тощо.

Однією з найвагоміших передусім для східних земель форм рефлексії Повороту та незадовільного аншлюсу НДР стала сатира та жанроформа фейлетону. Останній вже в перші роки Об’єднання постав чи не основним проявом «голосу» Сходу: фейлетони писали переважно східні кабаретисти[1], що, на відміну від молодих авторів, продовжили публікуватися у східнонімецьких видавництвах (передусім Aufbau Verlag та Eulenspiegel Verlag), почасти врятувавши тих від зникнення.

Відповідно до вимог жанру, фейлетон 90-х фокусувався на опрацюванні буденного досвіду соціальних трансформацій, займаючи досить чітку критичну позицію щодо Заходу та (дещо) апологетичну – до Сходу. Комічна драма зустрічі двох Німеччин часто набуває тут пікарескного виміру: східняк – «маленький Оссі» (Р.Лібольд) чи новий Симпліцисимус – бідний наївний чолові(чо)к переживає різні колізії з Великим Західним Дядьком і спромагається їх дотепно вирішувати. Водночас цей «пан О.» (Е.Панітц) просто й невибагливо розповідає про свої втрати внаслідок Повороту: робота, повага, мова тощо, - постаючи жертвою Об’єднання, наближеною до Брехтівських простаків під колесами великої історії. М. Ведель вбачає основну характеристику східняка в його чесності: страховий агент, що переконує клієнта: «Я чесний, я зі Сходу,» - нікого не дивує у Нових землях, адже із Заходом Схід зустрівся як із «торговцем старими машинами, керівником персоналу, репортером, політиком, торговцем нерухомістю» - тобто з представниками професій, що передбачають нещиру посмішку, «яку західняк не знімає, навіть коли залазить під машину.» Відповідно, сатиричний фейлетон пропонує «Рекомендації: як стати вессі. Жваво-іронічна інструкція з виживання» (Ґ.Гертль).

Окремою темою фейлетону 90-х стала мова – єдине, що дійсно було спільним у Німеччини після 45 років ідеологічно полярної соціалізації. Після Повороту в Нових землях виник певний мовний вакуум: стара офіційна мова НДР втратила свою чинність, насамперед через скасування відповідного державного апарату. Виникненню ж нової мови заважав комплексний наступ Заходу у всіх сферах життя, а заразом і проникнення відповідної мови маркетингу, політики і споживання. Західнонімецький інваріант німецької мови автоматично зайняв місце загальнонімецької. Реєструючи це, М. Біскупек («Як НДРівець має навчитися говорити», 1992) повчає: в контексті «возз΄єдності» не можна давати чути, звідки ти родом – слід говороти нейтрально, «по-спільнонімецькому», адже «хто хоче показувати, що він родом із бараку?». Тобто «інтонацію дещо підняти, не випускати слова, злегка в ніс, трохи відсторонено, і говорити мааал΄. Значущо зиркати. Кивати з розумним виглядом. То тут, то там вставляти еее. Це по-спільнонімецькому.» Маркери модерності, вчить Біскупек, слід вживати економно, але вперто і регулярно: «ринкові шанси», «лізингова модель», «сфера», при цьому уважно слідкувати за вимовою: супермаркет – «не зубермакет і не сьюпермаркіт», - пристосовуючись до нових правил гри.

Жертовна героїзація образу східного німця дозволила на короткий термін створити новий ідентифікаційний стрижень для громадян Нових земель, в чиє життя зміни увірвалися блискавично й спричинилися до руйнування традиційної системи ідентифікаційних символів. Разом з тим перспектива співчуття до «маленького Оссі» в колективному уявному Сходу досить швидко переросла в (н)остальгійне самозамилування та витворення т.з. ідентичності всупереч ході сучасності. Це проявилося на рівні фетишизації товарів НДРівського минулого, що призвело до повернення на ринок окремих торгових марок і товарів, свідомого оперування абревіатурами та поняттями, що вийшли з ужитку в об’єднаній Німеччині й стали кодом «обраних», тих, хто продовжував вважати громадянами іншої країни. Маркером цього постали сатиричні книжки-загадки, розгадати які могли тільки ті, хто жив в НДР або дуже добре знався на її реаліях (напр., М.Гекгаузен «Книжка про світлофорного чоловічка»[2], 1997). Власне, в їхніх спогадах НДР було сконструйовано заново – як світ тепла, справжнього людського контакту, рівності та не-бідності. Звісно, таке ставлення не виникло лише на ґрунті фейлетонів, а було, швидше, спровоковане накинутою ззовні етнізацією Сходу як відсталої провінційної частини країни, що громадяни інтеріоризували як внутрішню форму опору в квазі-діалозі, почутою в якому була переважно лише одна сторона.

Тож вже в середині 90-х фейлетон загострився і в інший бік: об’єктом іронічного викриття став не тільки Захід, але й стереотипи та упередження Сходу. Так вже 1994 р. М.Ведель обурювався: «Зараз всі так люблять говорити про «ідентичність», вимовляється ідендииичність. Те, що офіційні співробітники [штазі] в кінці 80-х називали соціалізмом в барвах НДР, стало сьогодні – ідентичністю». А Л.Куше у «Старих і нових професіях нашої мрії» в однаковою вбивчою серйозністю розповідає про абсурдних склеювачів туалетного паперу та оцінювачів на громадських засадах, історичний контекст «мріяння» про яких розрізняється лише абревіатурами СПЄН (Соціалістична Партія Єдності Німеччини, т.з. державна партія НДР, що мала повноваження диктатури) та ВДП (ліберальна Вільна Демократична Партія ФРН).

Характерною ознакою фейлетону 90-х є його екстремальна наповненість реаліями, що видавалися чи могли видаватися жителям Старих чи Нових земель на той час дивними. Таким чином фейлетон виконував в ході об’єднання ще й певну просвітницьку функцію. Водночас ці тексти побудовані на дуже інтенсивній грі слів, мовних дотепах, пародіюванні стилю політичних промов НДР та ФРН, контрастному поєднанні мови повсякдення (із діалектизмами чи «проковтуванням» окремих слів чи афіксів) з високочолими виразами офіційних звітів тощо.

У Лотара Куше (нар . 1929, Берлін) фейлетони сповнені реалій, не таких далеких для українського читача віком 30 плюс, який ще пригадує часи СРСР та НДР. Напр., черги на право купити авто, а також «героя» Повороту (адже саме на них східняки рвонули через відкритий кордон на Захід) та постповоротного німецького гумору – трабанта. Йдеться про аналог українського «запорожця», авто для широкого загалу простих НДРівців, але зроблене із міцної пресованої паперово-дерев΄яної маси; тому те, що в радянському фольклорі називалося «бляшанкою», мовою НДР означувалося як «картонка». За надто низьку швидкість руху трабанти – небачене диво для західних земель – невдовзі після Повороту перестали випускати на швидкісні автобани, тому що там це архаїчне диво одразу створювало затор. Відповідно, характерний для СРСР-НДРівських часів поділ людей на ієрархічні класи водіїв та пішоходів після Повороту ускладнився ще й поділом на водіїв трабантів та «керманичів» всіх інших авто. Куше навіть проводить саркастичне розрізнення між букв. «трабантівцем»-«картоплеїдом» та «чоловіком з мерседеса», який, як і ролс-ройс, претендує на максимальний престиж і комфорт аж до обладнаності «подушкою антикризової безпеки за VIP-ціною».

Люди, які фігурують у Куше, також є типовими представниками свого середовища: «Ганс на трабанті» або таке собі узагальнено-східнонімецьке «Я», що в об΄єднаному світі мріє бути «самоімітатором» (єдине, що, як відомо, не вдавалося Бернгардівському імітатору голосів), який братиме гроші із західняків за те, що представлятиме на їхнє замовлення «те, чим я був протягом всього свого життя – оссі», вказуючи Заходу на нелюдяність, «зоопарковість» його ставлення до Сходу. Також у запропонованих читацькій увазі текстах фігурують пси Гасо і Булі (аналогами могли би бути типові українські Бровко та Сірко), які, живучи у західноберлінському Штеґліці, не люблять поліцаїв ні по той, ні по цей бік Муру. Ці «коти в [офіцерських] чоботях» вигадують різні правила-заборони, або за допомогою благенької вистави злупити гроші у власну кишеню. Настання демократії знаменується тим, що «хіхієнічний кельнер» замість забороняти заходити до ресторану з тваринами сам пропонує тим свіжу воду. Натомість на місці КПП з’являється газон, по якому за «законом від 3.11.1962» «чотири- і більшеногих істот можна вигулювати лише на повідку.» Ще одне благеньке переписування історії східних земель важко не помітити.

Особливим локусом у Куше постає Берлін з його топографією та символами, а саме Берлінська телевежа, яку було споруджено 1965 року біля Александерплац, щоб демонструвати вороже налаштованому Заходу силу й велич соціалістичної держави. 368 м заввишки, ця вежа стала найвищою спорудою Німеччини. Після Повороту вона з околиці Східного Берліна перетворилася на вежу в самому центрі об’єднаного міста, що викликало великі суперечки щодо її доцільності там. Проте вежу було збережено, на відміну від багатьох ідеологічних будівель колишньої НДР. Марієнкірхе – середньовічна церква поряд із вежею. Вказуючи на можливість їх спільного знищення, Куше стверджує їхнє рівноцінне культурне значення.



[1] Кабаре – вистава (з сер. ХХ ст. також радіо. та телевистава) з епічними, ліричними, музичними елементами у формі скетчів, пародій, сатиричних сценок тощо. Свого розквіту берлінське кабаре досягло в 20-ті роки ХХ ст., коли було усунуто політичну сатиру. Традиція збереглася до наших днів, в т.ч. в обох Німеччинах під час Холодної війни. Для кабаре писали Курт Тухольськи, Клаус Манн, Еріка Манн та ін. 

[2] У ФРН до об’єднання на світлофорах не малювали фігурку людини, що стоїть чи рухається; світлофорний чоловічок став одним із небагатьох «улюбленців» Об’єднання й успішно інтегрувався до західної продукції.

 

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.