У своїх наукових роботах про переклад ви пишете, що перекладач зобов'язаний бути літературознавцем. Що це для вас означає?
Йдеться не лише про обраний мною шлях у перекладі, а й про незрадне переконання. Я рано розпочала викладацьку діяльність, написала перші наукові роботи з літературознавства. У Туреччині 60-х я відчувала себе в першу чергу університетським викладачем, а вже потім дослідницею. На нашій кафедрі ми сприймали інтерпретацію літератури через посередницьку роль і позицію вчителя. Університет у цьому сенсі лише умовно відрізнявся від школи. У ті роки мене запросили на радіо задля розмови про класику німецької літератури, і я вирішила говорити про Віланда та Манна. Але мою доповідь не пустили в ефір через ведучу, яка стверджувала: спочатку публіка має прочитати твори, а лише потім слухати про них. Ви не маєте права говорити про те, чого немає на книжкових полицях. Ця невеличка сценка, ілюстрація закритості нашого тодішнього літературного світу, стала новою точкою відліку в моєму житті, і я вирішила зайнятися перекладом. І знову мотиви були просвітницькими.
Значить, переклад сприймався вами через академічну роботу, і більш того - як певне соціальне завдання, просвітницька діяльність.
Так. Я стала заручником своєрідної прагматики. По-справжньому перекладати я почала досить пізно, в 70-ті. Мої перші переклади не назвеш легкими чи вдалими. Я навіть не можу пригадати, кого саме я перекладала тоді, для університетського вісника. Пізніше, як тільки я перейшла до роботи високої складності - до романів Томаса Манна, Макса Фріша, я зрозуміла, що художній переклад не відбувається поза контекстом. Це було відкриттям. Виявляється, існує знання, що є необхідним для літературного твору, і знання це не можливо перекласти, а тільки передати як відчуття контексту. Під час перекладу феноменологічний підхід до тексту стає другорядним чи іноді навіть втрачає сенс.
Знання, про яке ви говорите, це - історія літератури, історія суспільства, побуту...? історії літератури, історії суспільства, побуту...?
Знати необхідно все. Відчувати контекст, сенс і значення предметів, тенденцій, настроїв, що складаються в слова, утворюють речення. Сам по собі твір простягає мости до чужих, іноді непрохідних культурних глибин. Завдання перекладача - перенести образ і зберегти контекст, який у випадку перекладу на турецьку виявляється дуже крихким.
Наскільки це драматично? Чи представлені в Туреччині перекладачі, що принципово відмовляються від подібного знання?
Звичайно, їх чимало. Існують ті, хто працює в такому стилі через власні переконання. В результаті тексти виглядають як пластикові органи, притиснуті до тіла турецької літератури, збіднені, залежні, але прийнятні, зручні, затишні.
Загальний контекст, знання перекладача можуть зробити текст незручним?
Безумовно. Адже доводиться ковтати гірке зілля чужості. Крім того, у нас існує проблема двох мов - новотурецької та старотурецької. У 30-ті роки в результаті реформи[1] змінилася не тільки лексика літературної мови, змінився синтаксис, але ж перекладаючи літературу, написану, наприклад, в 1895-му році, необхідно відтворити історичний контекст в перекладі, постарити мову. Під час роботи над «Чарівною горою» я вирішила використовувати деякі вирази зі старотурецької. Мої рішення визнали невдалими, більш того - скандальними і зухвалими. Весь тираж не пішов у друк.
У чому виявилася основна різниця між німецькою і турецькою у випадку Томаса Манна?
Довгі речення, синтаксис. У нас аудиторія звикла швидко розуміти літературу, складний синтаксис сприймається як незвичний і відлякує. Так званий дуалізм Томаса Манна. Наприклад, в «Чарівній горі» деякі слова не підходять одне до одного, але все одно стоять поруч.
Герой роману приїжджає до санаторію відвідати свого племінника, інженера. Санаторський лікар питає про професію гостя й отримує вкрай пихату відповідь. Томас Манн виразив тут незбагненну, розгублену, пригнічену зарозумілість. Я так і переклала. Але у видавництві мені сказали, що такої пихатості в природі не буває. Людина або пригнічена, або зарозуміла чи пихата - одне з двох.
Це було зауваження лектора? Видавця?
Лектора видавництва. Врешті-решт, я сказала, що мій переклад не можна змінити. Мені довелося відстоювати кожне слово.
У Туреччині зараз у силі лексичний популізм. Ініціатори вдосконалення мови вимагають від авторів та перекладачів, щоб ті використовували якомога більше новоутворень. На мій погляд, існують відтінки, які неможливо виразити новотурецькою. Наприклад, слова «сенс» і «значення» в новотурецькому еквіваленті звучать однаково. Подібне обмеження збіднює мову перекладу. Але лекторка поставила мене перед вибором - або новотурецька, або старотурецька.
Ви не погодилися з цими вимогами?
Так. Я не погодилася викинути старотурецькі слова, я не погодилася складні речення розбити на короткі, не погодилася асимілювати текст. У моїх статтях я доводила свою правоту. Минуло декілька років, перш ніж видавці змирилися з цим стилем, а публіка оцінила його. Я порушила якісь внутрішні мовні межі, і таким чином миттєво увійшла до теми політичного.
Але з часів вашого перекладу Манна пройшло понад двадцять років. Якою є ситуація сьогодні?
У нас триває боротьба зі словами нетурецького походження. У Туреччині виникло так зване «Мовне об'єднання». Колись його діяльність була якоюсь мірою навіть корисною для мови. «Мовне об'єднання» займалося тюркізацією іноземних слів, що звучали екзотично та неприйнятно. Але на цьому товариство не зупинилося. Не тільки екзотичні - всі іноземні слова примусово перекладалися турецькою, ті слова, до яких ми вже звикли, чию іншість ми вже не відчуваємо. Цей лжепатріотизм багато чого зруйнував у турецькій мові.
На цьому тлі розвиваються перекладацькі школи, різні традиції в перекладі?
Перекладацьких шкіл не існує, натомість є науковий процес. Є кафедра перекладознавства, але ніде не можна навчитися перекладу.
Це значить, що немає чітко виражених перекладацьких позицій, напрямів?
Кожен перекладач виробляє свій стиль. Я особисто належу до тих перекладачів, які заглиблюються в оригінал і шукають в ньому те, що могло б розширити простір їх мови.
Чи впливають переклади на турецьку літературу?
Турецька література живе під впливом перекладів з французької, вплив іноземної літератури дуже великий.
Що означає для вас хороший переклад?
Той переклад, який створює повноцінний образ твору в іншому культурному просторі. Точний переклад, можливо, складний для читача.
[1] У 30-і роки ХХ століття в Туреччині була проведена мовна реформа, результатом якої стало витіснення запозичень з перської та арабської мов - вони були замінені тюркськими словами. На сьогоднішній день є видавництва, які видають літературу тільки новотурецькою, і такі, які суворо дотримуються норм старотурецької.
"слабкість української культури"
Це де ж Ви бо про це прочитали? Чи це Ваш власний досвід?
овва, яке чудова шовіністична метафора! якщо спроби в перекладі ще й тлумачити текст, а не ховатися за маскою чайника "я - перекладач, нічого не знаю, то хворий автор так написав", кваліфікувати з позицій інтелектуального нацизму, то український переклад і далі лишатиметься маргінальним. повністю згодна з Таращуком, укр переклад не знає школи, а створювався переважно геніями-винятками, які інстинктивно могли виступати й тлумачами перекладеного. проте таких мало... а як ви з позиції "чистого перекладу" збираєтеся працювати з експресіоністами, дадаїстами, акціоністами? не задумувалися, що там інтерпретаційний контекст постає визначальним?
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1615912.html
Что касается спора о "загрязнении" или "незагрязнении" перспективы взгляда переводчика литературоведческими штудиями, то вы, уважаемые (как госпожа Ева, так и госпожа Переводчица и автор), опять же исходите из идеализированного взгляда на перевод, не обращая внимания на ситуативность любой интерпретации. Ева, поверьте, "интерпретационный контекст" никогда не предстаёт определённым как некое целое. Переводя, Вы вряд ли сумеете избежать "интеллектуального нацизма", не предаться ему (тем более, что нам известны имена переводчиков, имеющих негуманитарное образование). А вообще, кажется, необходимо осведомиться у кого-нибудь из переводивших... Украинский перевод не знает школы? Об этом Вам сегодня кроме Таращука скажет любой более или менее сознательный переводчик (хотя лично я не разделяю данного мнения). А издательство может "зарубати" любой перевод, поскольку не мотивы определяют перевод, а, скорее, наоборот.
P. S. Если Вам импонирует переводить с позиций идеализма, то почему бы не подучиться сперва писать с оных?Как "ВИКЛАДАЧ" замечу, что Вы допускаете грубые синтаксические ошибки при письме. Перед тире (в предложениях после слов "амбіція" и "смисл") должны стоять запятые.
А сам спор без подобных придирок мог бы быть чем-то более важным.