StartseiteImpressum
Про якість перекладу: після дискусії - PROSTORY Про якість перекладу: після дискусії Славой Жижек: Моя приватна власна Австрія - PROSTORY Славой Жижек: Моя приватна власна Австрія Дегустація від «Просторів» - PROSTORY Дегустація від «Просторів»

Експромт (київ)

Одного вересневого дня по обіді я йшов золотим Києвом, Хрещатиком і Майданом, повз пишні палаци – глянцеву велич мармуру і граніту, – повз пергідролево-світлокосих красунь, вбраних у перламутровий дермантин чи оповитих вишукано оздобленими блузками, прибраних золотом і тороками; кралі дибали у своїх туфлях на таких височенних підборах, що могли йти, тільки нахилившись вперед, бідолашки, тому я весь час боявся, що ці неврівноважені красуні не втримаються, накреняться, полетять сторчака, і, добряче вдарившись об асфальт, розсиплються на одяг, аксесуари й безтілесні органи, які ще якусь хвилю виблискуватимуть на сонці, доки не надійдуть собаки й вуличні крамарі, щоб полюбовно розділити здобич. Я з радістю підставив би кожній із самовпевнених красунь своє дружнє плече, підхопив і підтримав би на її карколомному шляху котячими головами й каштанами, скверами, проспектами та бульварами; я б з радістю супроводжував її до мети – салону краси, суші-бару чи до квартири у панельному будинку, ба навіть кудись на село, до батьківської хати, якщо мені в цьому не завадить непередбачувана присутність її незговірливих братів, які, зі своїм коротким жорстким чорним волоссям, неприродно потертими джинсами в орієнтальних вишивках і начищеними до блиску довгоносими черевиками, здається, заполонили усі кутки міста; вони своїм безвиразним поглядом кудись крізь мене зародили в мені досить тривожну впевненість, що здатні будь-якої миті в реалі підскочити до красунь, які от-от впадуть, і вберегти їх від удару об бруківку. Я йшов повз тендітну веснянкувату дівчину з Арсенальної, у вовняному светрі в сіру клітинку, з довгим рівним волоссям, з поглядом із незрозуміло чужого минулого і дитячим обличчям, що в ньому мені відкрилися сліди тих – мабуть, доби пізнього комунізму – днів на порожній шлунок, яких, можливо, ніколи не й було або було давно забуто дівчиною, чий зухвалий сміх переслідував мене і вмостився поруч, коли я, розгублений, зупинився в кафе, в якому, щоб заспокоїтися, я випив би зеленого чаю, якби не соромився своєї жалюгідної української; тому я жестом вказав офіціантці на сусідній столик і сказав «Оце», хоч на сусідньому столику стояв не зелений чай, а пляшка горілки, тож переді мною було поставлено пляшку горілки, що, власне, було добре, бо, либонь, тягло холодом, тут, на Сході, мабуть, так зимно, що я вже, певне, закутався б у ковдру, яка, проте, мало допомагає від холоду всередині, а горілка мене приємно зігрівала, лишень сусідній столик, видно, через мій ексцентричний маневр із замовленням, зауважив мене і вперив незнаний захмарний погляд зі своєї похмурої далі в мою дедалі хмурнішу далечінь; погляд затримався на мені, вочевидь, занепокоєний тим непевним враженням, що викликав мій відверто незвичний вигляд; нерозуміння було висловлено безживним затертим голосом, який все наростав і врешті решт вибухнув криком «Бензин: терорист!»; здавалося, крім мене його ніхто не почув, все й далі рухалося по наїждженій колії, ніхто не звернув увагу ні на мене, ні на сусідній столик, тож я зміг скористатися нагодою й непомітно вшитися, в той час як у мені вставало сонце, дрібні голочки дощу падали мені в очі й розбивалися там на маленькі помаранчеві зірки та сонця; допоки я йшов далі, повз райдужну переливчасту розкіш вбраних у шкіру вродливиць, які щодня їздять метром чи маршрутками і знають, хто вони є і ким можуть стати, якщо зроблять правильний вибір: «Щаслива родина – успішна країна», найцентральніший осередок якої я саме перетинав, тут, де серйозні чоловіки в костюмах у смужечку з важкими золотими годинниками важно виносяться своєю вагомістю і тихо муркотять: «Закон один для всіх», я раптом зрозумів, що в цей момент хотів би бути тільки тут і ніде інде, тут, де я чужий і в своїй відчуженості почувався вдома, щиросердно нічогісінько не розумів і не мусив розуміти, нічого не знаючи, розкумекував про потаємні зв&146;язки, які, певне, давно обрізаною пуповиною поєднують озброєну сумочками-типу-від-Ґуччі фракцію поборниць пергідролю з бригадою прекраснохустих бабусь, які у своїх гумових чоботях та грубих коричневих панчохах повиповзали з минулого століття і торгували перед входами в метро малиною, горіхами та пряниками, розгублено переминалися, випалі з часу, що пахнув капусняком та вогнищами з картоплиння. Не здатний осягнути все це, марно римуючи все до купи, перемішуючи його, раз по раз заливаючи все добрячим ковтком горілки, я все швидшою ходою прямував далі в напрямку Дніпра, перейшов через Дніпро, через Тибр цього золотого міста, далі, до Трої… до Троєщини, мугикаючи про себе стару дитячу примовку «життя дала Троєщина»; я йшов прямо в край зачуханих будівель-переростків, споруджених із дитячого конструктора, де під облізлою штукатуркою тихо пліснявіли вежі з кубиків, складені невідомою рукою, кубикові вежі, такі різні і всі однакові, мабуть, спеціаліст своїм професійним поглядом легко розпізнав би в них маркери часу та історію духу, в той час коли моїм очам відкривалася лише жадана безпритульність, додатково віщована назвами проспектів та бульварів, якими поєднувалися вежі, назвами, що їх Великий Інший вигадав, вочевидь, з умислом, якось на узбіччі великих рішень, народові в науку, мені на муку, ця загадка так заполонила мене, що, мізкуючи, я спустився проспектом Бальзака, намагаючись підкріпити життєздатність свого духу силою української аква віти, і марно питався в себе, чому Бальзак перетинається з Марксом і Цвєтаєвою, але не з Маяковським, розгадка, як мені здалося, полягала в тому, що Великий Інший ненавидів Маяковського, як ненавиджу його я, тому й прокляв його посмертям самотності, так само як прокляв мене тим, що врешті решт я таки отримаю в пику, хоча останнім я, більше всього, завдячую самому собі – чого це я маю безкарно вештатися Троєщиною, на все горло цитуючи поганенькі німецькі переклади і налаштовуючи Цвєтаєву проти Маяковського; та ж у цьому винна горілка, а також те, що я не посмів чужою мовою замовити свій напій і взагалі намагався бути вихованим і випити пляшку, якою мене пригостили, і таки осушив її, цілу пляшку горілки, дорогою з Хрещатика ─ через проспект Маяковського ─ на Троєщину, буквально на цьому проміжкові за десять чи п&146;ятнадцять хвилин, ось чому тепер, коли кубиковий мегаполіс одним ударом навалився на мене, я розглядав все під дещо звуженим кутом, тяжко силкуючись відрізнити зуби від щебінки, і понуро, одним оком витріщався на інше, яке витекло і микалося переді мною на тротуарі, аж доки від розчулення й остальгії мені не набігли сльози, і тоді я помітив кумедну істотку, що плавала в юшці з ока, ─ блоху в золотих черевичках; через окуляри в роговій оправі вона підморгнула мені своєю лукавою очицею і, щоб мене втішити, прочитала з «Кобзаря» сонет під назвою «Хризантема», що дивовижним чином повернуло мені сили, так що я нарешті опанував себе і почав збирати частини свого тіла, які безладно лежали навкруги: спочатку однією рукою підібрав іншу, акуратно приєднав її до тулуба, потім приклеїв ноги і врешті решт вправив голову, розігнув скручені окуляри і вдягнув їх; а потім, знову зібравши себе докупи й уникнувши пекельної тьми, я далі посунув до мети – понадхмарного раю на розі Бальзака й Цвєтаєвої, 17 поверхів над першим, земним, де навіть ліфт був настільки гуманний, що часом помилявся та їхав на 16 чи 18 поверх, але нічого страшного, адже на цих поверхах жили якісь неймовірні люди, про існування яких я ніколи б не здогадався і ніколи був би їх не зустрів.   
  
З німецької переклала Н.Ваховська   
  
 

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.