StartseiteImpressum
Впервые в Украине: демонстрация 8 марта в защиту прав женщин! - PROSTORY Впервые в Украине: демонстрация 8 марта в защиту прав женщин! Чорна графема ранку - PROSTORY Чорна графема ранку После праздника / Після свята - PROSTORY После праздника / Після свята

Dramaqueen. Новий театр жінок Центральної та Східної Європи

 

screen1З 6 по 8 травня у Берліні проходив симпозіум Drama Queen – Новий театр жінок Центральної та Східної Європи. Захід мав на меті представити драматургинь з центрально-східних країн Європи, обговорити їхні тексти та посилити обмін між ними та німецькомовною публікою. Симпозіум являв собою продовження серії заходів, що їх з 2007 року проводять організаторки Штефані Штеґманн, Катерина Стецевич і Катерина Троїч, які, у свою чергу, у різних формах розглядають питання про те, як жінки позиціонують себе у міжнародному культурному процесі і яким чином їхня діяльність та їхні твори репрезентують культуру країни за кордоном.

Симпозіум Drama Queen був присвячений становищу театру в перехідних країнах та ролі діячок у процесі нового позиціювання. На нього прибули двадцять дві учасниці з десяти східноєвропейських країн, серед них Гордана Внук із Загреба, кураторка фестивалю Eurokaz, до того керівниця театру kampnagel у Гамбурзі; Івана Сайко, хорватська драматургиня, яка в останні роки стала відомою у Німеччині завдяки своїй п'єсі Жінка-бомба (Die Bombenfrau) та роману Rio Bar; дві молоді драматургині Дорота Масловська (Польща) і Ніколєта Есіненку (Молдова), чиї провокаційні тексти викликали жваві дискусії про стиль і функції літератури й драматургії на їхній батьківщині. Учасницями з України стали театральний критик Марися Нікітюк з Києва та директорка Харківського театру Арабески Світлана Олешко. Німецька сторона була представлена різними посередницями й авторками.  На дискусійній панелі «Естетика мови» виступила німецька молода драматургиня Нора Мансманн, на панелі «Перехрестя», серед інших, до дискусії долучилася Івонне Бюденгьольцер, член кураторіуму Вісбаденського фестивалю «Нові п'єси з Європи» і Крістіна Лінкс, редакторка видавництва henschel schauspiel і відповідальна за роботу з авторами країн Східної та Південно-Східної Європи.

6 травня захід відкривали читання Івани Сайко і Дороти Масловської, а наступного дня дискусії розпочалися з розмови про визначення місця східноєвропейського театру.  Світлана Олешко (Харків), Марина Давидова (Москва), Аня Суша (Белград) і Андреа Томпа (Угорщина) заявили в один голос, що з 1989 року театр та його функції зазнали істотних перетворень. У той час як до 1989-го він являв собою одну з платформ політичної опозиції й приваблював широке коло глядачів, після 1989 року він маргіналізувався, і в усіх країнах йому довелося зіткнутися з труднощами матеріального та інституційного характеру. У Сербії, як розповіла Аня Суша, в 1990-і роки виник напрямок бульварного театру як відповідь на війну в зруйнованій Югославії. Сербський театр не знайшов тоді мови й форми для вираження жаху війни. Робота над цією темою розпочалася лише з 2000 року. Стосовно українського театру Світлана Олешко зазначила, що до 1990 року він фактично не існував, і його розвиток постійно гальмували репресії та ідеологічні заборони. Марина Давидова зауважила, що для Росії вирішальною рисою стала затяжна маргіналізація російського театру. За словами Томпа, угорський театр у своїй структурі переніс політичні зміни 1989-го, у той час як послабилися багато інших суспільних сфер. 

Центральне місце на дискусійній панелі «Естетика мови» посідав процес творчості драматургинь.  Основну увагу приділили типу драматичного письма сьогодні. Дорота Масловська пояснила, що для неї чарівність написання драми полягає в тому, що напруга між тим, що герої думають, і тим, що вони кажуть на сцені, вельми велика, і вона стає простором для найрізноманітніших конструкцій. Для Нори Мансманн важливу роль відіграє музичність її творів, і авторка була подивована тим, що у прочитанні багатьох режисерів ритм її п’єс зникає. У своїй роботі авторка розрізняє написання власних речей, які являють собою завершений, самобутній процес, та спільну роботу над твором разом з акторами чи самим режисером. Нора Мансманн відмежовує себе від зростаючого кола сучасних німецьких драматургів і драматургинь, діяльність яких відверто орієнтована на ринок та, на її думку, надто мало живе з власного імпульсу до письма. Не останню роль тут відіграє відверта прем’єрна одержимість у сьогоднішній Німеччині разом з розгалуженою системою підтримки нової драми, що спокушає драматургів до постійного виробництва нових п’єс та орієнтації на критерії надання гранту.

Ніколєта Есіненку представила свою роботу як постійний діалог з акторами, в Молдові, перш за все, йдеться про те, аби звільнитися від старих, радянсько-провінційних зразків сценічного мистецтва. Відтак для авторки важливо, щоб актори грали дійсно свою роль, і при цьому були самі собою, а не губилися у застарілих естетичних кліше. У свою чергу Майя Пєлєвіч із Сербії розповіла про значну динаміку сучасного драматичного процесу в країні. У Сербії твори нової драми ставить нове покоління хороших режисерів, які відмовляються від лінійної постановки п’єси. Щоправда з політичних причин вони не отримують можливості працювати на великих сценах. 

На дискусійній панелі «Провокації» Марися Нікітюк, Єлєна Ковачич і Аніца Томіч (Хорватія) говорили про різноманітні втілення поняття «провокація». При цьому мова йшла про метафорику провокації, про шанси та межі нових ідей і нових форм звертання до публіки та залучення її до діалогу. Разом з тим, йшлося про реакцію публіки на виражальні форми традиційно провокативного характеру, як-от вульгарна мова.

Жива і досить багатопланова дискусія виникла на панелі «Театр як сховище пам’яті».  Моніка Мускала та Джіаніна Карбонаріу представили роботи, в яких вони торкаються теми пам’яті. Стало зрозуміло, що пам'ять і спогад завжди лишатимуться суб'єктивними й пов'язаними з вибором, тому існує вельми відчутна небезпека інструменталізації спогадів. Також тема пам'яті показала, що, з одного боку, сьогоднішньому театру конче необхідне звертання до матеріалу сьогодення, з іншого боку, історичний досвід минулих століть так само потребує простору для дискусії. У багатьох країнах Східної Європи аналіз історичного матеріалу та спогадів відійшли на задній план, оскільки деякі історичні події досі підпадають під ідеологічні інтерпретації з огляду на конструювання чи утвердження національної ідентичності, а театр іще недостатньо усвідомлює власну роль диференційованого суб’єкта оприлюднення нових поглядів. Крім того, виникло питання про кооперацію драматургів і театральних діячів різних поколінь. Спогади і пам'ять тісно пов'язані з особистим досвідом. Митці різних поколінь переймаються різними темами. Епоха, яка їх сформувала, багато в чому визначає фокус критичного погляду. Для старшого покоління це тема диктатури, покоління війни балканських країн постійно звертається саме до теми війни, а молодші покоління працюють з темами міграції, глобальної ринкової орієнтації та медіалізації.

На дискусійній панелі «Перехрестя» йшлося про взаємну рецепцію сучасної драматургії в різних країнах. Так, з’ясувалося, що рецепція сучасної східноєвропейської драматургії зазнає неабиякого впливу з боку глядацьких очікувань, біографічних особливостей режисера, присутності автора, а також політичної кон’юнктури. Якщо сучасна східноєвропейська драматургія не стає предметом широкого обговорення у Німеччині, то це пов’язано, власне, зі стриманою увагою німецької публіки до творів сучасної драматургії. Докладно про це розповіла Івонне Бюденгьольцер. А щодо біографії, її впливу на рішення про постановку східноєвропейського автора висловилася Крістіна Лінкс із театрального видавництва henschel. Питання про роль політичної кон’юнктури та стереотипних очікувань підняла грузинсько-німецька драматургиня Ніно Гаратішвілі. Її п’єса Radio universe, що розповідає про бліцкріґ у Грузії 2008 року й наразі поставлена в театрі kampnagel, зображає спроби сприйняття та наближення до історичних подій. Авторка прагнула показати, що політичні події, які розігруються далеко від простору власного досвіду, сприймаються з меншою внутрішньою інтенсивністю, ніж політичні події, які безпосередньо проникають у життя. Гаратішвілі продемонструвала, що публіка зі своїми очікуваннями побачити п’єсу про війну в Грузії не зуміла спрямувати погляд на власне сприйняття. Рецепція, зумовлена очікуваннями, призвела до реакції засудження війни, але не до критичної оцінки власних моделей сприйняття.

У підсумковій дискусії з усіма учасниками було піднято питання сприйняття та рецепції східноєвропейської драматургії в самих країнах з трансформаційною економікою. При цьому виявилося, що театральні діячі цих країн – якщо вони ставлять сучасні драматичні твори – переважно звертаються до західних п’єс. Якщо ж усе-таки розглядається східноєвропейська п’єса, то в центрі уваги перебуває не мистецька якість, а рекомендації, що їх має твір у Західній Європі. Так відбувається взаємна рецепція – якщо вона є, то її шлях веде манівцями через Захід. Окрім браку інтересу, суттєву роль відіграють відсутні структура співробітництва та фінансові кошти. 

У підсумку можна сказати, що критичний погляд на східноєвропейську драматургію дає диференційовану картину ситуації в кожній окремій країні. Коли в таких країнах, як Хорватія, Польща і Сербія, театральний ландшафт став більш різноманітним, і нова драматургія створила для себе структури власного розвитку, то в інших країнах – Грузії, Молдові, Україні – існує значний дефіцит сучасного театру, як у сенсі сучасних постановок класичних речей, так і прийняття нової п’єси з власної країни та із Західної Європи. Впадає в око очевидна нестача обміну між перехідними країнами, що пояснюється браком рефлексії спільного досвіду та опрацювання, а відтак і відсутністю інтересу. 

З німецької переклала Катерина Міщенко

 

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.