StartseiteImpressum
Левіафан, або Найкращий з усіх світів - PROSTORY Левіафан, або Найкращий з усіх світів International Conference «Feminism. Assemblage Point» in Kyiv - PROSTORY International Conference «Feminism. Assemblage Point» in Kyiv Роботи, які ви не можете прийняти - PROSTORY Роботи, які ви не можете прийняти

Німецькомовна поезія «в суті найглибшій незрушна»

Суть цьогорічного першого літературного фестивалю «Meridian Czernowitz», який приурочили до 90-ліття з дня народження поета Пауля Целяна, полягала в німецькомовній поезії. Тому логічним мені видається зробити її поетологічний та компаративістичний аналіз. Вона була на рівні з українською в рамках однієї програми і, на перший погляд, мало що їх об’єднує, тому фестиваль вдався досить хаотичним. Однак цей хаос мав свої закономірності, пов’язані з історією міста Чернівці та з самими місцями, де проводилися фестивальні заходи. Чернівці, колись «місто книгарень», рідне місто Пауля Целяна та багатьох інших поетів, які писали українською, німецькою, румунською та мовою їдиш, додавало більшого комфорту сучасним поетам. Вони почувались зручно і природно як у пишному Оперному театрі, так і в рустикально оздобленому кафе швидкого харчування «Стрімко», у новозбудованому мікрорайоні й у закинутому кінотеатрі «Україна». Багатомовна поезія наче мала на завданні відновити щось зруйноване і водночас створити нове.

У програмі майже не було паралельних заходів, що давало змогу скласти собі комплексну картину різноманіття голосів. Майже кожен міг безперешкодно надихнутись поезією і водночас відчути, що не слухає якусь відому поезію, натомість перебуває на новому терені. Проте, автори сприймали цей виклик по різному: наприклад, німецька поетеса старшої генерації Інґеборґ Кайзер на відкритті фестивалю у Мармуровій Залі університету імені Федьковича прочитала свій найперший вірш під заголовком «обдумати». Цей жест не є випадковим, з огляду на тему її віршів – мови як комунікативного засобу та її економії: «сповіщаю тобі / що / моя мова / загубилася / по дорозі / до тебе // якщо ж вона / все-таки потрапить до тебе / не приймай її / я потребую кожного слова // коли ми / побачимось».

Перше читання-відкриття, на якому всі учасники виступили з одним довгим або кількома короткими віршами було, мабуть, найважливішим із усього фестивалю та задало йому провідний такт. Юрій Андрухович зачитав свого старого «Козака Ямайку», а на авторському вечорі інші старі римовані речі і здивував хіба що «профанів». У німецькій поезії змішувалася, або за висловом поета Ігоря Померанцева «боролися» поетологія, граматика і метафора як, наприклад, у поемі Ґергарда Фалькнера «План міста»: «будинки це слова / а вулиці це речення а / міста це книги а країни / це бібліотеки як ми наштовхнемося / на запитання: а що ж таке людина? // чи люди це читачі чи люди / це пішоходи / чи люди це слухачі / будинків ...» Звичну метафору автор ставить під сумнів впродовж усього вірша, він її руйнує та вибудовує заново. До самого Фалькнера підійшли б рядки з вірша Керстена Флентера, які він сам обрав як гасло для вступу до антології німецької молодої поезії «Лірика сьогодення»: «Я живу в Німеччині але / багато-хто говорить, що виглядаю на молодше». У його вірші «пробудження» читаємо: «На узбережжях / схрещуються (мов леза) приголосні / у легкому бризі звуків / Вони ще не мають думок / Хоча ширяння темрявих голосних / що доносить сенс / стає чутнішим.»

Письменниця Ельке Ерб прочитала зразки своєї процесуальної поезії: «Эта особа, похоже, / она настроена отрешиться.» Авторка, окрім того, перекладачка з російської поезії Цветаєвої, Єсеніна, мала спільний вечір з добре усім відомим львівським поетом Олегом Лишегою в Оперному театрі. На читанні-відкритті Ерб зачитує вірш «Как мне прийти от этого к тому?»: «Мне не прийти от этого к тому, / приду не я, а нечто третье…» метафора вірша у неї стає метапоетичною, не підлягає означенню і має описовий характер: загадкою залишається те, «что с плеч скользит в иное сердце.» Гендрік Джексон, який представляє молодшу ґенерацію німецьких поетів та є редактором Інтернет-журналу з рецензіями лірики http://www.lyrikkritik.de на відкритті фестивалю зачитав як заключний акорд свій вірш без перекладу, лише підкреслюючи цим мелодійність своїх віршів. Гендрік добре володіє російською, в розмові зізнався, що в німецькій мові для нього неможливо досягнути такої рими як в російській, оповідь у нього завжди відсутня, а кожне слово не повинне означати якийсь один контекст, а лише само себе: «але кажучи правду: дерева також стоять у кайданах, та в суті найглибшій незрушні […]» (такі слова тоді неперекладні, як «Ketten», що як кайдани і як ряди-ланцюги).

Натомість – яка мелодійна українська поезія! Часто уявляю її як музику або пісню, в якій слова втрачають свій сенс. Це просто імпресіоністична колискова або гойдання маятника. Окрім Андруховича, до цієї поетологічної гілки на фестивалі зарахував би і Наталку Білоцерківець та й увесь український літературний поетичний канон. Хоча поет Олег Лишега зі своїм емфатичним монологом перед публікою досягає у суб’єктивних враженнях – за допомогою білого вірша – моментів афористичного стилю, проте він не відходить від імпресіоністичності.

Лише формально схожа до поезії Кайзер, але окрему її гілку являла собою поезія Андреаса Заурера, швейцарця, досить відомого в Румунії (його румунсько-швейцарська збірка поезій удостоєна премії фестивалю Мармароського Сіґету), який зачитав один свій текст румунською. Заурер скупо підсумовує культурний простір «око ковзає через / карпатські хребти і я думаю / про Андруховича», проте із грубої або «кінцевої риски» у Заурера «виростає нове творіння»: п’ять рядків вірша немов зливаються після прочитання візуально в одну «кінцеву риску». Меланхолійно і з нотками німфоманії та фаталізму прозвучали тексти австрійки Мілени Фіндайз.

На жаль, до Чернівців завітати не змогли британський поет Майкл Марч, президент Празького літературного фестивалю та австрійський поет Петер Ватергаус, проте, їхня поезія прозвучала й в альманасі фестивалю можна прочитати по-декілька текстів кожного з учасників.

З російськомовною поезією Ігора Померанцева, котра тяжіє загалом до західної традиції і яку українському читачу не потрібно представляти, а також перекладами, які Марко Бєлорусець здійснив на російську, а Петро Рихло на українську, у підсумку прозвучали вірші чотирма мовами. Свого роду очищенням від різних мовних нашарувань у свідомості слухачів став кільканадцятисекундний вигук Бріґітте Олешинські. Три вірші, які авторка опісля випалила підряд, сприймалися з новою свіжістю, у кожному з них антропологічний парадокс: «довіра була лиш запахом», «останніми мандрівниками / будуть вірші» та «ми мандрували (вірніше:) нас мандрували, хтось / заплатив за кімнату, винайняв нам королівське ложе /.../ нас / багато / мільярди й мільярди, кожен цент / провадить / війну». Така тематика вкорінена в освіті авторки: Олешинскі студіювала політологію та серед премій була удостоєна премією Еріха Фріда, політично активного поета. У її віршах відчутне захоплення оральними екзотичними культурами, у звуках яких редукована картина людського чуттєвого світосприйняття. (Тут слід згадати її збірку «Потік привидів» та аудіо-компактдиск «Як співати вірші», що є немов усною «інструкцією» до книжки). Німецькомовна поезія – екзотичний спів, але ніяк не «німецька тиша» (як висловився Олег Лишега).

Юліана Шуттінґа, австрійського автора фестивалю чи не з найбагатшим літературним доробком, з Україною поєднувала довготривала співпраця з перекладачем Марком Бєлорусцем. Як результат у Києві вийшла книжка перекладів його лірики. Його вірші пронизані філософією мови, життя та письменницької творчості й значення слів в них завжди буквальне, а стиль витончується описом дрібниць побуту. Вірш «Благальні листи до Всемогутньої», що прозвучав на відкритті – це написаний від жіночої особи лист, який поєднує одночасно конкретний епістолярний жанр з жанром усної молитви, яка розпочинається словами «в ім’я світового сумління / ми, нижче підписані, закликаємо Вас», а завершується фразою перед уявними підписами: «у сподіванні, / що ми не вчинили хибно».

Нічна частина фестивалю з діджеями, віджеями та емсі була ще однією родзинкою літературного фестивалю, яка ніби мала замінити популярну нішу слему, і здавалося, що бракувало б доброго важкого і брудного репу (не рахуючи виступу Сергія Жадана, – саме «репером» назвав його журналіст у німецькій газеті Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ) та гіп-гопу, бо емсі був дуже лагідний та м’який, а слем як універсальний квазі-авангардний жанр намагається замінити цілу палітру різних напрямків, зокрема і реп та гіп-гоп, але поява нових жанрів завжди буде перевагою будь-якого фестивалю (це ж стосується відеопоезії та премій у цих галузях). Кумедно і абсурдно звучало, коли брейкденсери вправно витанцьовували на площі в Чернівцях навіть під «антимоскальські» вірші, дарма, що це з іншої опери.

Поетичний фестиваль «Meriadian Czernowitz» в цілому довів, хоча можливо не всім слухачам, що поезія може і має бути різною та написаною на різних мовах, поєднувати між собою різні регіони, минулі епохи з теперішнім та майбутнім.

 

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.