StartseiteImpressum
Олег Лышега:  ВОРОН - PROSTORY Олег Лышега: ВОРОН Проблеми КОМУНІКАЦІЇ ХХI - PROSTORY Проблеми КОМУНІКАЦІЇ ХХI Все люди – монстры, стоит им только проветрить свою броню - PROSTORY Все люди – монстры, стоит им только проветрить свою броню
Drucken

Кишенькова метрополія, або Втрачений рай

До роману Свена Реґенера
 

У самоописах об΄єднаної Німеччини головну роль було віддано місту як центру соціальної динаміки та екрану історичних процесів. При цьому Берлін постав особливим локусом Повороту й Об΄єднання: це місто історично було площиною реалізації політичних постановок, визначальних для колективного уявного Німеччини: від Ваймарської республіки, коли Берлін було проголошено культурною столицею світу, до гітлерівських часів, за яких попри те, що оплотом націонал-соціалізму вважався Мюнхен, Берлін обов΄язково мав стати серцем ІІІ Райху, й аж до Холодної війни, експліцитно алегоризованої топографією розділеного міста й Муром. В колективному уявному Німеччини 90-х місто постало столицею Об΄єднання, політичним (1999 р. уряд ФРН переїхав з Бонна до Берліна), культурним та репрезентативним центром країни, екзотичним (східна частина) та мультикультурним (західна частина, а згодом і «робітничі» райони східної), що приваблює тисячі туристів з Німеччини та з-за кордону.

Водночас місто постало екраном опрацювання лакун та сліпих плям колективного уявного, виявлених процесами суспільно-політичних змін. У 90-ті рр. Берлін втілив у собі метафору «об΄єднання без єдності»: попри знесення Муру місто, що внаслідок своєї політичної топографії витворило полярно протилежні культурні зони і владні поля, зберегло свою структуру. Адже щоб уникнути дискусій про визначення нового центру, Сенатом було прийнято рішення про збереження поліцентричності міста, що лише утвердило Берлін як «більше не» розділене, проте й «ще не» об΄єднане місто. Завдяки цьому Берлін перетворився на алегорію ментально-політичної топографії Старих і Нових земель.

Попри те, що містові не вдалося досягти постульованого рівня світової метрополії, Берлін увійшов до текстів 90-х та 2000-х рр. як один з головних літературних локусів на продовження експресіоністської традиції текстуалізації урбанного простору. Штефан Вірнед навіть писав з цього приводу: «Берлін – це не лише забудоване й обжите місто, це також потік текстів, які щодня розказуються, пишуться, друкуються, читаються, цитуються й пригадуються. Розпочата література рідного міста, проступають його історичні контури. Прихований текст вулиць зазнає дешифровки. Берлін – це роман.» В літературознавстві навіть утвердився термін «берлінська література Повороту», до якої Зюзане Леданф зараховує понад 140 прозових текстів, написаних протягом останніх 20 років. Дослідниця розділяє їх на автобіографічний «східноберлінський роман Повороту» авторів з екс-НДР (М.Марон, М.Тітце, Б.Бурмайстер та ін.), «берлінський роман Повороту», що розглядає місто як місце пам΄яті (Б.Морзгойзер, Т.Гетхе, Т.Бекер), та оновлений «берлінський суспільно-критичний роман». Останній, як такий що продовжує традицію Дьоблінівського «Берлін. Александерплац», дослідниця позначає як сюрреаполіс Берлін, перераховуючи серед його рис створення нової міської міфології та наголос на семіотиці візуального, елементи гри й неоекспресіонізму в зображенні міста (Ґ.Кляйн, У.Пельтцер).

Роман Свена Реґенера (нар. 1961) «Пан Леман» (2001) присвячений т.з. феномену «Атлантиди Західного Берліна» і відбиває настрої вестальгії – ностальгійного суму за добою розділення та унікальною субкультурою Західного Берліна, що виникла завдяки Холодній війні. Головним героєм роману є Франк Леман, якого за серйозність і близьке тридцятиріччя друзі глузливо величають паном ­– західний фланер-симпліцисимус, що вже дев’ять років живе у Західному Берліні. Ніч Повороту та день тридцятиліття пана Лемана іронічно ототожнені як переламна точка ставання дорослим, здобуття незалежності і права називатися паном. Об’єктом ностальгійного замилування в романі постає Кройцберґ – богемний район на південному сході міста, «місце здійснення альтернативних, експериментальних, ба навіть утопічних стилів життя та соціально-романтичних антиавторитарних революцій» (О.Бачеллі), що беруть свій початок у студентському русі 1968 р..

Власне, міф Західного Берліна як утопії ліберальної свободи виник у 80-ті рр. ХХ ст. в США і був транспортований до ФРН. Саме в цей час завдяки численним фотоальбомам Захід відкрив для себе Кройцберґ – мігрантський район, в якому турецькою та індійською було говорено більше, ніж німецькою, із відповідним мультикультурним колоритом, надзвичайно низькими цінами, лояльною поліцією та богемною атмосферою. Сюди стікалися представники (квазі-)мистецького андеґраунду ФРН, щоб уникнути тиску «добропорядності» республіки споживання. Міфологізований Західний Берлін, репрезентований Кройцберґом, в очах Заходу набув навіть статусу метрополії рівня Нью-Йорка, специфічного ліберального й аполітичного мікросвіту, який не можна перетворити на державу, тобто інституалізувати в прокрустовому ложі ідеолого-владних відносин.[1]

За Реґенером, ностальгійно реконструйований Кройцберґ – це утопічний простір всезагальної карнавальної рівності (головний герой – бармен у дешевенькій кнайпі, всі його друзі так чи інакше залучені до сфери тілесного: алкоголю, їжі, розваг, бійок тощо, в кінці роману друг пана Лемана Карл навіть «злітає з котушок», випадає в безумство через надмір алкоголю й наркотиків; багато уваги приділено сексу, тілу, широко представлені каламбури, жарти, гру словами тощо), захищеної як від тоталітарого режиму НДР, так і від тотального споживацтва ФРН. Завдяки специфічному статусові Кройцберґа та Муру, що захищає район як від ідеологічного впливу республіки споживання (ФРН), так і від репресивного соціалістичного виховання, ця ліберальна субкультура студентів, митців, панків, отримувачів соціальної допомоги – «шизиків» у термінології головного героя – законсервувалася у вигляді мультикультурного осередку недорогих пивничок та кафе, поміж якими повільно плине життя. З іншого боку, Кройцберґ постає також об΄єктом бажання молоді НДР, який (ре)конструюється у спогадах як місце молодіжної культури та м΄якого дисиденства. Саме сюди тікає гей Сильвіо з НДР, щоб здобути повну свободу; хоч і тут вона виявляється дещо обмеженою капіталістичними відносинами: вимогою приховувати свій вік та не дуже розводитится про сексуальну орієнтацію.

Цей район відрізняється як від решти Західної Німеччини, так і від Західного Берліна загалом: це дивний світ, де не діють правила добропорядності, непохитні як для Бремена чи Офенбурґа, так і для інших районів Берліна, тут можливі найнеймовірніші мистецькі проекти та будь-яка стимуляція психіки для їхньої реалізації тощо. Тож коли художник Карл повідомляє, що хотів би виставлятися в галереї в районі Шарлотенбурґ (також Західний Берлін), пан Леман у відповідь зауважує, що для цього всі вони (тобто гомогенне коло альтернативної культури Кройцберґа, що не визнає расових відмінностей, ненавидить пост-націонал-соціалістську культуру ФРН) мали б всі разом переселитися до Шарлотенбурґа.

З цієї позиції Схід і Захід постають двома рівноцінними стереотипами (в обох частинах Німеччини пан Леман має родичів), жоден з яких не може бути прийнятним для головного героя. Маркерами Сходу в романі постають хіба що лайка: «Ти, східна булка», – вжита до Сильвіо та згадка полохливої матері пана Лемана про «тамтих по той бік» і «цей жахливий Мур». Останні викликають у пана Лемана роздратування: він більше переймається своєю роботою бармена, відвідинами батьків, з якими має все ще невирішений підлітковий конфлікт, романом «із прекрасною куховаркою Катрін», бездомним псом та «Кришталевим Райнером» – клієнтом, який п’є світле пиво без лимона. Ідеологічний конфлікт, в якому постійно перебувають пан Леман та друзі – це конфлікт із дрібнобуржуазним кітчем республіки споживання – «вовтузінням туристів та нацистських вдів на Кудам» - головні променаді Заходу. Його вимушена мандрівка цією торгівельною гордістю Західного Берліна – туди «де віддалік стовбичили безглуздий Європа-Ценр і ще гірша за нього Ґедехтніскірхе, і всі ці взуттєві крамниці, «Ляйзер» і «Штілер», і ще якісь, туди, де брала початок кудамська катастрофа», – за своєю дегуманізованістю мало відрізняється від поїздки в Східну зону, до невідомої родички, якій він мав передати гроші.

В обох випадках пан Леман наштовхується на апаратне шаблонне мовлення і мислення, бездумне дотримання букви закону, що легко обертається насиллям, якому марно протиставляти свій шарм або навіть звичайну логіку. Так, у західній частині міста пана Лемана змушують вдруге заплатити за проїзд в автобусі, після того як він вийшов із салону, щоб випустити пасажира. На Сході митники відбирають у нього гроші і депортують назад на Захід через невдалу (хоч і дотепну) відповідь на стандартне запитання. На рівні повсякденного мислення обидві системи, попри радикальну відмінність ідеологічних настанов, виявляються близнючками: одна зі східних берлінок, потрапивши на Захід, каже: «Таж тут все виглядає, як у нас». Тож коли відбувається Поворот і Берлінський мур падає, пан Леман замість величної події бачить «лише безкінечну лавину автівок, що зі Сходу вливалася в об’їздне коло, а потім розпорошувалася у різних напрямках».

В романі Схід і Захід постають об’єктами бажання одне одного: як хаос, організований за законами максимального прибутку, з одного боку, і спільнота ідеальних керованих споживачів – з іншого. «Коли впав Берлінський мур, люди одразу побігли по крамницях. В цьому, без умніву, повсякденному акті купівлі того, що має ціну, вони увійшли до світу, який називається «вільним», і зробили це в спосіб, настільки ж матеріальний у своїй символічності, як і символічний у своїй матеріальності,» - зауважує Ж.-К. Ґієбо. Велика вечірка – революційні маси, що беруть штурмом Мур, метонімічно ототжнена з днем народження невдахи[2] пана Лемана, - відбувається як антисвято: напад на інтершопи виявляється підміненим поклонінням перед товаром, революція як акт консолідації спільноти в жесті первісного насилля (навіть вбивства Великого Іншого) не відбувається. Натомість має місце медійна подія, про яку навіть жителі Кройцберґа дізнаються по телебаченню і реагують як на чергове шоу: «Мур відкрито, що це взагалі має означати – Мур відкрито? Сраку відкрито!». Герої не поспішають дивитися на подію вживу – спочатку треба випити (у Ф. Ґоозена у романі «вчитися лежати» – додивитися фільм), в результаті чого пропускають те важливе, чого й не могли побачити. Акт подорослішання вічного підлітка відбувся – він прокидається в кошмар споживацтва і симуляції наодинці зі своєю фланерською самотністю та ностальгією за міфічним старим Кройцберґом.



[1] Об΄єднання Німеччини призвело до переписування топографії як країни, так і Берліна як її політичної авансцени: Кройцберґ (сурма вільного західного світу) втратив своє імажиноване центральне положення. Об΄єднання, злиття частин міста парадоксальним чином призвело до його нової фрагментизації на непривітні східні райони, мігрантський Нойкьольн, престижний Пренцлауер Берґ (колись найбільш дешевий і непривітний район Східного Берліна через свою близькість до Муру тощо) та Кройцберґ, з якого поступово витісняється мігрантсько-мультикультурне середовище тощо. Вочевидь, втрата утопічного локусу в площині реальності й призвела до загального суму. 

[2] Перед цим його кидає його дівчина, обдирають східні митники, кращий друг Карл впадає в кому через надмірне споживання наркотиків через свої естетські переживання тощо.

 

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.