ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Олег Лишега: Генрі. Добірка зі щоденників Генрі Девіда Торо - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Олег Лишега: Генрі. Добірка зі щоденників Генрі Девіда Торо ПОМІТИТИ СЛОНА: труднощі політичного перекладу - ПРОSTORY - украинский литературный журнал ПОМІТИТИ СЛОНА: труднощі політичного перекладу Полтава-Харків: презентації газети та проекту «Простори» - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Полтава-Харків: презентації газети та проекту «Простори»

Німецька література після Повороту: основні координати

Простори публікують статтю Нелі Ваховської, що стала основою доповіді на семінарі з художнього перекладу 23 березня.

Восени 1989 року в НДР відбувся так званий Поворот[1] (Wende) - масові демонстрації протесту проти існування двох окремих німецьких держав, які несподівано завершилися відкриттям Берлінського муру (9 листопада 1989), послабленням контролю в соціалістичній Німеччині та остаточним злиттям НДР з ФРН (3 жовтня 1990). Попри ідилічні очікування «всенімецького раю», «об'єднання втрачених братів і сестер» (В. Лепеніз), «нечувана подія» возз'єднання вже на початку 1990-х років виявилася проблематичною: насильницька „вестернізація Сходу" (термін В. Ауфферманн), вандалізм щодо культури НДР (масове закриття східних університетів, скасування професур, нищення книжок, написаних в часи НДР, на звалищі в м. Еспенгайн в 1991 році), труднощі інтеграції східнонімецького населення до нових умов, криза самоідентифікації західних земель призвели до прояву глобального розриву всередині постульованої німецької єдності. Про це свідчать перші публікації на тему об'єднання: «У нас - табу на контакт» (М. Мітчелінг, 1991), «Стрес Повороту» (М. Шмітц, 1995), «Криза об'єднання» (Ю.Кока, 1995), «Культуршок, Німеччина» (В. Ваґнер, 1996) та ін. Серед настроїв перехідного суспільства сучасники констатували зростання ксенофобії, агресії, упереджень щодо нових співвітчизників. «Возз'єднання розділеної країни - це парадоксально, але й типово - обернулося не посиленням національної ідентичності, а навпаки - її [ідентичності] активним руйнуванням. Щотижня виходить книжка про «німецьку проблему», щотижня ускладнюються відносини між західними та східними німцями, щотижня ми чуємо про злочини «огидного німця», який вважався давно померлим. Коротше кажучи, ми знову повернулися до того, щоб страхати себе і своїх сусідів» [Schröder].

При цьому проблема культурного й національного роз'єднання «країни двох культур[2]» (Р.Райсіг) розглядалася у пресі як недостатньо артикульована: «мовчання Заходу щодо об'єднання відгонить зневагою, мовчання Сходу - депресією» [Lebert], ворожі образи Іншого не виникли завдяки «комунікативній тиші й мовчанці», до якої вдалися як ЗМІ, так і жителі об'єднаної Німеччини. Заявлений курс на політичну інтеграцію Нових земель обернувся розмежуванням західно- та східнонімецького типу ідентичності: за висловом П. Шнайдера, Берлінський мур зник з Потсдамської площі, проте залишився в головах громадян.

Схід увійшов до культурного й ментального ландшафту ФРН білою плямою - «частковою культурою», чиє 45-річне минуле та соціальний досвід анульовано жестом «об'єднання штучно розділеного» [Brüns]. Позбавленим ідентичності Новим землям було запропоновано роль жертви тоталітарного режиму і водночас екзотичного музею тоталітаризму з його мовою, специфічними явищами (дефіцит, піонери, суботники і т.і.) та культурним героєм-сексотом, спраглим влади. З іншого боку, співставлення ідеалістичних уявлень про вільне демократичне суспільство з реаліями життя у фетишистському світі ринкової економіки, що страждає на конкуренцію та відчуження, а також розвиток нав'язаного комплексу нижчовартості призвели до пасивного неприйняття омріяного Іншого - серед східнонімецького населення виникло масове явище остальгії. Під останньою мається на увазі ідеалізація соціалістичного минулого і туга за ним, що яскраво засвідчив успіх фільмів „Зонненаллеє" (1999) та „Ґуд бай, Ленін!" (2002), бестселлера Я. Гензель „Діти зони" (2002), а також популярність остальгійних телешоу на зразок „Назад на килим!" Ю. Бекера.

Попри роль ядра нової держави, національна ідентичність західної Німеччини також зазнала трансформацій, спричинених символічним зсувом - порушенням двополюсної моделі світу в «соціальному уявному» країни: Поворот зруйнував не лише НДР, а й ФРН як опозиційну їй світоглядну систему. «Долучення Сходу до Заходу обернулася перебудовою і Сходу, і Заходу» [Reißig]. За твердженням Е.Брюнс, після подій 1989/90 року не лише НДР, а й ФРН «перетворилися на предмети реконструкції через пригадування» [Brüns]. Контрастні стереотипи обох держав - іронічна нація (ФРН) та світ священної диктатури (НДР) - вирізнялися цілісністю й завершеністю, чим завдячували не стільки умовам свого створення (45 років життя двох Німеччин нарізно [Krellner]), скільки моделям тлумачення, виробленим завдяки полярному позиціонуванню німецького суспільства перехідного періоду [Brüns]. По суті, заявлене ідеологами Возз'єднання розділеної нації обернулося об'єднанням двох різних країн, світоглядів, ментальностей.

Процеси соціальної трансформації призвели до виникнення відчуття кризи переходу. Для суспільства, яке тяжіло до «елімінації незвичайного і непередбачуваного» та «перетворення події на рутину повсякдення» [Schirrmacher, 340], був характерний стан презентизму, до ознак якого І.Попова услід за Е. Тарковскі відносить:

- нездатність вибудувати образ майбутнього,
- життя «сьогоднішнім днем»,
- ескапізм (остальгія),
- соціальну пасивність громадян [Попова]

Однією з найважливіших причин дослідники вважають те, що фікціональний проект (ідеологема) возз'єднаної нації була так блискавично втілена, що не набула відповідників у царині повсякденної свідомості [Thumfahrt]. Під останньою І. Попова розуміє «соціальну свідомість, що максимально відповідає чуттєво-предметному досвіду індивідів», у якій на рівні здорового глузду вступають у складну взаємодію різні (частково ірраціональні) переконання, ідеологічні погляди, знання, що розкривають і багато в чому визначають образ соціальної реальності [Попова]. Крім цього, до повсякденної свідомості відносяться емоційно-афективні та когнітивні елементи - «особливим чином організовані суб'єктивні конструкції, спрямовані на своєрідну раціоналізацію й пояснення соціальної дійсності» [Попова]. Зміни повсякденної свідомості значною мірою пов'язані з переструктуруванням її ідеологічного компонента - повсякденної ідеології. Під останньою розуміють форму «спонтанної рефлексивності»[3], яка здійснює гомогенізацію соціальної групи, консолідує її діяльність та комунікацію, створюючи єдину систему значень [Eagleton].

Нормалізація об'єднаного суспільства й практична реалізація офіційних ідеологем на рівні повсякденної свідомості здійснювалися через художню літературу, яка на початку 1990-х постала одним із головних засобів артикуляції замовчуваної гетерогенності об'єднаної, проте не цілісної Німеччини[4].

Створення образу уявної спільноти / німецької нації у 1990-х роках передбачало опрацювання неартикульованих афектів суспільства перехідного періоду і вироблення імаготипу Іншого - «спокутного цапа», відносно якого нація здатна актуалізувати свій автообраз та об'єднатися в жесті «первісного насилля» (Р.Жірар)[5]. Агресію «мирної революції» 1989/90 років було скеровано на Внутрішнього Іншого - письменника НДР, який своєю критикою, поглядом, мовою[6] порушує внутрішню гомогенність західної культури, «вдирається до звичного й обжитого простору» [Thumfahrt]. Разом з тим А.Тумфарт зазначає, що процес відчуження та диференціації культур ФРН та НДР під час об'єднання був двосторонім [Thumfahrt], хіба що Нові землі орієнтувалися не на конкретну ідеологему письменника, а на збірний образ «людини із Заходу» («вессі»).

Написане в 1979, опубліковане червні 1990 року оповідання К.Вольф «Що лишається» («Was bleibt») стало приводом для політико-етико-естетичних дебатів щодо моральної та суспільної відповідальності автора[7] за свою (не)свідому співпрацю з владою. На прикладі К. Вольф письменники та літературні критики, згуртовані навколо журналів «ФАЦет» та «Цайт» (Ф.Шіррмахер, У. Ґрайнер, К.Г. Борер та ін.), закинули лівим інтелектуалам невиправдано авторитарну позицію прогресивного розуму, який обманює сам себе під впливом лівої ідеології. Внаслідок цього письменник, на їхню думку, приймає нав'язану йому функцію агента, що оформлює, озвучує та «натуралізує» (запроваджує в життя) панівну ідеологію. На думку Ф.Шіррмахера, культурне об'єднання Старих і Нових земель зазнало стільки труднощів саме через те, що більшість лівих інтелектуалів тривалий час після Повороту все ще намагалися врятувати ідею НДР [Schirrmacher].

Інша частина критиків (Г. Мюллер, І. Наґель, Ґ. Ґрасс, Ф. Гаґе та ін.) зауважувала неможливість абсолютного опору владі, вписаній в тіло кожного громадянина, так само як і в колективне несвідоме. Розщеплена письменниця-оповідачка у К.Вольф повсякчас переживає не лише зовнішній контроль системи у вигляді трьох шпиків, а й постійний нагляд імпліцитної Третьої Я - часом партнерки, часом - судді чи конвоїра. «Я невдоволено поцікавилася, хто її [Третю] призначив, і вона незворушно відповіла: Ти сама, сестро. ... Я сама. Хто саме. Яка зі складних істот, з яких «я сама» скомбінувала себе. Та, яка хотіла пізнати себе? Та, що прагнула себе вберегти? Чи та, третя, яка все ще намагалася танцювати під ту саму дудку, що й шпики надворі перед моїми дверима?». Крім того, як зазначали письменники, від самого заснування НДР інтелектуал був одним зі співорганізаторів нового життя після Другої Світової війни, він розглядав себе як партнера влади, який задає парадигму соціальної, чесної та відкритої держави, опозиційної фашизму (Б.Брехт, А.Зегерс, К.Вольф та ін.) [Schlesinger]. Захоплені своїм завданням «формувати мислення, чуття і вчинки людей, які будують соціалізм», письменники довгий час не усвідомлювали тиску ідеологічного апарату тоталітарної держави [Arnold]. Пізніше, відчувши свою творчу несвободу, більшість із них вдалися до внутрішнього дисидентства та «самоцензури»: за умови формальної лояльності до влади вони активно розробляли стратегії іронічного інакомовлення, непомітні для цензорів[8]. Як зазначав І. Наґель, соціально критичну, складну й іронічну літературу Східних земель «хвалили, доки вона заважала урядові НДР, проте її стали утискати, щойно вона почала заважати щастю Німеччини» [Nagel].

В ході наступної «Німецько-німецької суперечки про літературу» (1990-1991) питання «об'єднання без єдності» (вираз Й. Гьоріша) літератури Старих і Нових земель було розглянуто як результат кризи утопічного «парламенту духу» - унікальної гуманітарної сфери, якою післявоєнна література Німеччини не змогла стати внаслідок політичного розділення країни. Критики покоління «народжених після» закинули неправомірну політичну ангажованість та етичну нечесність не лише провладній літературі НДР, а й «Групі 47». На думку Ф.Шіррмахера, члени останньої не стільки боролися проти реакційної громадськості, як стверджувала офіційна легенда, скільки були «центром виробництва [західнонімецького типу] свідомості», «прогресивної ідентичності», необхідної для самопозиціювання післявоєнних генерацій ФРН [Schirrmacher]. Кінець «естетики совісті» (Gesinnungsästhetik - термін К.Г.Борера) - традиційної для німецької літератури тенденції політизувати й моралізувати мистецтво, зобов'язуючи його до вираження «громадської моралі, класових позицій, гуманітарних цілей чи екологічного апокаліпсису» [Neujahr] - було проголошено у 1990 році. Проте ця вимога деідеологізації мистецтва й повернення до автономного досвіду футуризму була сприйнята як ще одна політична спроба усунути авторитет (лівих) письменників старшого покоління, дискредитувати досвід критичної літератури ФРН та НДР з метою створення нової соціальної «норми» - нерефлексивної, позбавленої історичної відповідальності ідентичності споживача.

«Дебати про Крісту Вольф» та «Німецько-німецька суперечка про літературу» засвідчили ідеологізацію художньої літератури початку 1990-х як одного з полів реалізації владних відносин, в якому письменника позиціоновано як агента правих чи лівих політичних сил, що несе особисту відповідальність за соціальний та ментальний образ своєї країни. «Після Повороту історія пишеться широкими мазками: поети, митці, музиканти, живописці мають робити щось політичне, попри те що вони не знаються на політології» [Simpson]. В умовах деідеологізованого суспільства література набула статусу художньої практики, в якій естетика підпорядкована етичному та ідеологічному імперативу здійснення процесів акультурації Старих і Нових земель та формування спільнонімецького світогляду.

Ідеологічний дискурс Возз'єднання увійшов в літературу як колективне замовлення на епохальний «роман Повороту» (Wenderoman) чи «роман єдності» (Einheitsroman) - національний епос, який би узагальнив колективну (само)рефлексію Німеччини після 1990 року і знаменував собою початок нової ери життя. «Роман Повороту» мав (об)ґрунтувати нову форму соціальності, артикулювати основні авто- та гертерообрази, у протиставленні яких формується образ національної спільноти[9], і текстуалізувати націю [Брюнс]. «Національний груповий імаготип «Німеччина»» (Herrmann), заданий «романом Повороту», мав із літератури як царини групових уявлень поступово перекочувати у ЗМІ, а потім набути виразу в «психофізичних параметрах національного суб'єкта» [Mazza]. Створення такого роману приписувалося Ґ.Ґрассу, І.Шульце, Т.Бруссігу, Т.Геттхе[10] та ін., проте, як зазначав Ю. Беккер наприкінці 1990-х, через брак епічної дистанції до описуваних подій цей роман так і не був створений: ідея «роману Повороту» «і досі жахливою отруйною хмарою витає у письменницьких кімнатах».

З іншого боку, колективний запит щодо ультимативного «роману об'єднання» передбачав позитивістське тлумачення літератури як клінічної практики залагодження суспільних розривів і загоєння ран минулого. Зважаючи на природу літературного мімесису, який не відбиває і не формує дійсність безпосередньо, а трансфігурує форми життя, змінює їх та доповнює, «роман Повороту» у своїй національно-клінічній функції не міг бути створений як такий. Колективна потреба в репрезентативному «романі Повороту» може бути розглянута швидше як метафора бажаної єдності - утопії соціальної гомогенності, мрії про єдиний погляд на світ, який би всіх влаштував.

Внаслідок руйнування «симбіотичного ідеолого-політико-естетичного дискурсу «групи 47»», скасування цензури та зміни читацьких горизонтів очікування німецька література 1990-х років втратила будь-яку можливу дискурсивну «монументальність» і постала простором реалізації цілого спектру дискурсів, що відбивали ідеологічні, ментальні та соціальні зміни. Їх умовно можна звести до двох основних: дискурс Возз'єднання та започаткований «суперечкою істориків» (1986-1988) дискурс переборення [націонал-соціалістичного] минулого. Засобом перегляду світової історії ХХ століття, ревізії традиційних стереотипів та цінностей Старих і Нових земель, оновлення соціальних міфів та написання спільнонімецького минулого обидва суміжні дискурси виконували завдання створити образ німецької єдності та сформувати спільнонімецький світогляд.

I. Дискурс переборення [наслідків] минулого (Vergangenheitsbewältigungt) - кореспондує з політико-естетичним дискурсом жертовності німців під час ІІ Світової війни, актуальний більше для Західної, ніж для Східної Німеччини. Цей дискурс мав на меті опрацювання колективного витісненого, дитячої травми - культурної пам'яті націонал-соціалізму, чия табуйованість вилилася в емоційну апатію жителів ФРН та психічний феномен «нездатності до скорботи» (вираз М. та А.Мітчерліх). Йшлося про формування нової культури пам'яті - актуалізацію приватного досвіду учасників ІІ Світової та введення цієї інформації до комунікативної пам'яті сучасників у вигляді оформлених наративів (переважно в жанрі сімейного чи документального роману). Завдяки цьому досягалася децентралізація Голокосту як стрижня колективної пам'яті (докл. див. дебати між Р.Зеліґманном і М.Альтенбурґом (1996), М.Вальзером та І.Бубісом (1998)), активувалася здатність до колективної скорботи поколінь-спадкоємців комплексу національної провини та до «нормалізації» форм саморепрезентації та культурної пам'яті німців. Основні мотиви: німецьке цивільне населення як жертви бомбардувань (В.Ґ. Зебальд «Повітряна війна й література» (1997/1999), Д. Форте «Юнак у закривавлених черевиках» (1998), М. Мозебах «Вестенд» (1992)), німці як постраждалі від гонінь та переслідувань (Ґ.Ґрасс «Траекторія краба» (2001), 10-томний роман В.Кемповські «Ехолот» (1993-2005)), доля німецьких жінок, що постраждали від масових зґвалтувань солдатами Червоної армії (щоденник М. Гіллерс «Жінка в Берліні» (2003)). Характерною рисою стало також намагання релятивувати традиційну роль кримінального, політичного, морального, метафізичного злочинця в межах глобального дискурсу німецької жертовності шляхом:

  • зведення теми націонал-соціалізму до автобіографічних спогадів дитинства й юності учасників подій (Г.-Й. Ортайль «Прощання з учасниками війни» (1992), У. Беркевіч «Янголи чорні та білі» (1994), М. Вальзер «Ein springender Brunnen» (1998), У.Тімм «На прикладі мого брата» (2003), «Ехолот» В.Кемповські - колаж з автентичних листів, щоденників, малюнків 1941-1945 років, які реконструюють повсякдення великих історичних подій);
  • підвищеної фікціоналізації оповіді (Г.-У. Трайхель «Загублений» (1994), М. Байєр «Flughunde» (1996), «Шпигуни» (2000));
  • використання складних наративних стратегій, іронічне руйнування традиційної політкоректності з метою запобігти «інструменталізації» німецької провини (вираз М.Вальзера) в інтересах окремих соціальних груп чи народів (Ф.К.Деліус «Flatterzunge» (1999));
  • перегляду позицій покоління 1968 року та спроб застерегти сучасника від некритичного прийняття ролі жертви, яка насправді може просто маскувати провину (Б.Шлінк «Читець» (1995)).

ІІ. Дискурс Возз'єднання - відповідає суспільно-політичному дискурсу інтеграції Нових земель, передбачає такі мотиви:

1). Опрацювання «синдрому штазі» та рефлексія ІІ німецької катастрофи, споріднений із західнонімецьким «переборенням минулого». Йшлося про зображення реалій та закономірностей досвіду життя «під наглядом» тоталітарної системи, портретизацію життя НДР напередодні падіння Берлінського муру, екологічні проблеми країни, що більше не існує (Е. Льост «Ніколаікірхе» (1995), Б. Бурмайстер «Вечірня прогулянка» (1995), Т. Бруссіг «Герої, як ми» (1995), Ґ. де Брюн «Сорок років» (1996), У. Тімм «Йоганіснахт» (1996)). Було піднято питання суперечливої соціальної ідентичності, сформованої внаслідок інтеріоризації владних відносин, в тому числі й ідентичності письменника (Ю.Бекер «Безсердечна Аманда» (1992), В.Гільбіг «Я» (1993), Р.Їрґль «Прощання з ворогами» (1995), К.Ланґе-Мюллер «Занадто рання любов до тварин» (1997), Ґ.Ґрасс «Широке поле» (1997), К. Шлезінґер «Ілюзія» (2000)). За твердженням Ф.Ґруба, «відкриття кордонів повело за собою відкритість мовлення» [Grub, 115]: переважно серед колишніх літераторів НДР виникло явище «сповідальної літератури» (Geständnisliteratur) - (квазі)автобіографічних текстів, що втілювали «потребу в добровільних й відвертих зізнаннях, (...) часто з метою самовиправдання, самоаналізу чи віднайдення ідентичності» [Lee, 38-39] (К. Вольф «Що лишається» (1990), Е.Льост «Die Stasi war mein Eckemann» (1991), М. Марон «Штілле цайлє, шість» (1992), «Animal triste» (1996), В. Гільбіг «Я» (1993), Ґ. Кунерт «Дорослі ігри. Спогади» (1997), Р.Кучінські «Квітка на мурі. Життя на межі» (1999) та ін.). У цьому дискурсі особливе місце займає аналіз колективної провини жителів НДР у «ІІ німецькій катастрофі» - утворенні тоталітарної держави, чия влада вписалася в тіла громадян як прагнення перверзії, асексуальність та подвійна мораль (М. Марон, Т. Бруссіг).

2). Критичний аналіз західного світу (переважно у східнонімецькій літературі) задля створення нових культурно-ідеологічних стереотипів (імаготипів) Іншого («вессі»), що дозволяє виокремити систему власних відмінностей. Це уможливило дискурсивне конструювання свого автообразу та оновлення «колективних символічних систем» Нових земель, на яких базується ідентичність групи: «у багатьох головах НДР виникла взагалі лише після її зникнення» як ретроспективно створений образ довершеної культури, «в якій все було більш людяно,» - стверджує Г.-Й. Кноблох. До основних мотивів належать: констатація феноменів відчуження, соціальної та фізичної репресії, подвійних стандартів та ідеологічності як типових рис не лише тоталітарного, а й «демократичного» суспільства, а також вияскравлення гетерообразу жителя Нових земель з позиції Заходу (Б.Бурмайстер «Вечірня прогулянка» (1995), Є.Шпаршу «Кімнатний фонтан» (1995), Т.Гетхе «NOX» (1995), Т.Бекер «Красива Німеччина» (1996), Р.Їрґль «Собачі ночі» (1997), К.Гайн «Віленброк» (2000)).

3). Окремим мотивом стала жіноча суб'єктивність ­- поле бунту проти патріархальної системи як тоталітарного соціалізму, так і репресивної демократії (Б. Бурмайстер «Під ім'ям Норма» (1994), К. Гензель «Танок біля каналу» (1994), З. Берґ «Кілька людей шукають своє щастя й регочуть до смерті» (1997), К. Вольф «Медея: голоси» (1996), «На власній шкірі» (2002)). Жінка-письменниця розглядалася як така, що тонше відчуває недоліки західного способу життя: вихолощеність людських взаємин, брак інтимності, шалене пришвидшення темпів, що перетворює світ на «кошмар із заліза й бетону». Єдиним виходом уявляється добровільна резиґнація. До цього дискурсу частково дотичні й берлінські письменниці «німецького дівочого дива» Ю. Германн, Ю. Це, Ф. Гоппе та ін.

4). Хроніки Повороту - ігнорування політичного значення падіння Берлінського муру й рефлексія перехідного стану, «презентизму» німецького суспільства після 1990 року, екзистенційних міні-проблем, пов'язаних із труднощами адаптації до нових умов (В. Ґенаціно «Касирки» (1998), «Парасолька на цей день» (2001)). Головним героєм «кнайпового епосу» - оповіді про повсякденне життя пересічного персонажа - постав маргіналізований німець-східняк, який відчайдушно намагається перебороти екзистенційну кризу «об'єднаної беззмістовності буття» (вираз Р. Їрґля). В центрі розгляду - автообраз східняка-аутсайдера («оссі»), його ірраціональність, агресія, відчуження, пасивність, туга за родинною єдністю кухонного дисидентства перед обличчям авторитарної семіотичної влади «чисел, що замінили собою правила» (І.Шульце). Особлива увага приділялася актуальним умовам та вимогам західного світу, які той диктує своїм новим членам (Ф.К. Деліус «Груші Рібека» (1991), І. Шульце «Симпл сторіз» (1998), М. Кумпфмюллер «Втеча Гампеля» (2000), Ґ. Ґрасс «Моє століття» (2001), С. Реґенер «Пан Леманн» (2001, в російськму перекладі «Берлінський блюз»)).

Окремим, проте не провідним суспільним та естетичним явищем середини 1990-х років постала розважальна література «генерації Ґольф» (Ф. Іліес). А також література «поп», що виникла на основі літератури бітників та поп-культури кінця 1960-х - середини 1970-х років, саркастично критикувала західну культуру споживацва й гламуру з позиції нового дендизму, майстерно обігруючи при цьому стратегії найсучаснішого маркетингу та порноіндустрії. Автори «поп» принципово ігнорували політичні події 1990-х років, проте наголошували на критиці владних відносин та ідеології споживацтва (К. Крахт «Фазерланд» (1995), «Tristesse Royale» (1999), Б. фон Штукрад-Барре «Солоальбом» (1998), Е. Нікель «Канікули назавжди» (1998) та ін.).

Зазначені дискурси кореспондують з великими масивами текстів, які не є герметичними, а навпаки, часто вступають в інтертекстуальні зв'язки: так, роман Т.Бруссіга «Герої, як ми» за змістовим наповненням належить до дискурсу Возз'єднання, проте за формою постає пародією на літературу «поп» і частково травестує основні положення дискурсу переборення минулого.

Складна й неоднорідна література, яку ми співвіднесли з політичним дискурсом Возз'єднання, виникла в результаті глибинних культурно-політичних змін та трансфігурації літературного поля, викликаних подіями 1989/90 років. На її позначення часто використовуються терміни «література Повороту» (Wendeliteratur, Literatur der Wendezeit) та «література Возз'єднання» (Literatur der Wiedervereinigung), проте, зважаючи на нерозробленість та суперечливість теоретичної бази цих понять[11], ми вважаємо за необхідне уточнити нашу термінологію. Під літературою об'єднання ми розуміємо літературу, яка рефлектує життя Німеччини до і після Повороту з перспективи об'єднаної країни, кореспондує з політичним дискурсом Возз'єднання / Німецької єдності й відбиває перебіг культурної трансгресії та процесів реінтеграції німецького суспільства 1990-х років.

Серед її основних конститутивних ознак дослідники відзначають:

  • глобальну недовіру до мови як універсальної системи влади, глибоко інкорпорованої в особистість, що може викликати «пасивність, втечу, опір» і відповідно «набувати форм роздвоєння особистості чи саморуйнування» [Chou];
  • відчуття кризи оповіді й пошук нової об'єктивності (як «повідомляти, не ховаючись за фікціями?») шляхом опису суб'єктивного досвіду багатьох протагоністів задля створення зрізу колективного світовідчуття [Grub];
  • тяжіння до коротких форм оповіді чи епізодичного роману з метою зображення екзистенційної ситуації, типової для більшості населення [Krellner];
  • проблематизацію позиції суб'єкта, який розщеплюється, розпадається на двійників тощо, - відповідно, ускладнення нарації, використання барокових та експресіоністських практик [Boa];
  • наслідування зразків англо-американського мінімалізму в зображенні повсякдення [Capek, 95];
  • використання сатири й гротеску, звернення до жанроформи шахрайського роману.

Загалом естетичні стратегії літератури об'єднання не скеровані на «реалістичне» відтворення суспільних процесів. Навпаки, цю літературу швидше можна розглядати як відповідь на процеси трансгресії та десимволізації, що відбувалися в колективному несвідомому кризового періоду.

Симптоматично, що тему об'єднання активно опрацьовували передусім східнонімецькі автори. Т.К. Еш пояснює це тим, що для західнонімецьких письменників, як і для більшості населення Старих земель, Поворот мав суто медійний характер. Західнонімецькі письменники не мали шляхів входження в тему, реалізація якої передбачала особистий досвід, на відміну від східнонімецьких, які самі пережили якщо не безпосередньо падіння Муру, то демонстрації та інші всі реалії Повороту [цит. за Kormann]. Ю. Корманн наголошує на тому, що вимога «роману Повороту» була адресована в першу чергу східним авторам і функціоналізована ними, що дослідниця пояснює особливою позицією письменника в НДР [Kormann]. Останній критерій видається не дуже переконливим, адже багато авторів літератури об'єднання не належали до поколінь інтелектуалів, що будували соціалізм (І. Шульце, Т. Бруссіг, Є. Шпаршу та ін.), але попри це активно опрацьовували проблематику об'єднання. Швидше можна погодитися з Я. Чапеком, який серед причин надзвичайної активності східнонімецьких авторів називає раптову зміну умов творчості: скасування цензури, вихід на великий книжковий ринок, жорстку конкуренцію із західними авторами та досить чітко сформульований горизонт читацьких очікувань [Capek, 45].

Соціальна значимість та актуальність літератури об'єднання як самобутнього естетичного явища підтверджується й активним опрацюванням та популярністю теми після 2000 року. Це засвідчує успіх романів Р. Їргля «Атлантичний мур» (2000), «Недовершені» (2003), «Руїни. Роман нервового часу» (2005), К. Гайна «Захоплення землі» (2004), М. Марон «Ендморенен» (2002), А. Кубічека «Добрі та злі» (2003), «Нагорі зорі сяють» (2006), С. Регенера «Новий Фар Зюд» (2004), І. Шульце «Нові життя» (2005), К. Ланґе-Мюллер «Злі вівці» (2007) та ін.

Позиціонована в суспільстві як клінічний засіб вирішення проблеми Возз'єднання, література об'єднання зазнала подвійної ідеологізації: як одна із практик соціального означення, так чи інакше задіяна у сфері колективних уявлень, а також як ідеологема, створювана протягом попередніх 45 років. Як частина імажинативної роботи культури ця література мала на меті подолання медійного, політичного та культурного розмежування країни шляхом забезпечення історизації колективного уявного - образу єдиної нації, що співпадало з імперативами офіційної ідеології Возз'єднання. Здійснюване літературою об'єднання опрацювання колективних афектів, рефігурація часового досвіду, зняття відчутття екстериторіалізації в бутті шляхом вияскравлення основних авто- та гетеротипів Свого і Чужого, артикуляція й поступове усунення гетерогенності двох культур, що мислили себе лише у символічному просторі сучасності, засвідчує неабиякий ідеологічний потенціал літератури об'єднання.

  • 1. Попова И. М. Повседневные идеологии. Как они живут, меняются и исчезают. - К.: Сфера, 2000. - 226 с.
  • 2. Arnold H.L. Feinderklärung: Literatur und Staatssicherheit. In: Feinderklärung: Literatur und Staatssicherheitsdienst. - München: Ed. Text und Kritik, 1993. - S. 3 - 13.
  • 3. Baxmann I. Der Körper der Nation. - Berlin: Walter de Gruyter, 1995. - 180 S.
  • 4. Brüns E. Nach dem Mauerfall. Eine Literaturgeschichte der Entgrenzung. - Wilhelm Fink Verlag, München, 2006. - 315 S.
  • 5. Čapek J. Deutsche Prosaliteratur der 90er Jahre des 20. Jahrhunderts mit dem Thema der DDR. - Inaugural-Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde der Philologischen Fakultät der Masaryk-Universität Brno, 2006. - 325 S.
  • 6. Eagleton T. Ideologie: eine Einführung: aus dem Engl. - Stuttgart; Weimar:
    Metzler, 2000. - 262 S.
  • 7. Feinderklärung: Literatur und Staatssicherheitsdienst. - München: Ed. Text und
    Kritik, 1993
  • 8. Grub F. Th. "Wende" und "Einheit" im Spiegel der deutschsprachigen Literatur. Ein Handbuch. Band 1: Untersuchungen. - Berlin: Walter de Gruyter, 2003. - 689 S.
  • 9. Krellner L. „Im Strudel des Jahrtausend-Ausgusses?" Retrospektiven und Perspektiven in der Literatur der neunziger Jahre. - http://www.luise-berlin.de/Lesezei/Bzl99_09/text01.html, 28.12.2006
  • 10. Lebert St. Der IM in uns allen. Vom Wesen des Doppellebens, von der Aufarbeitung der Vergangenheit und der Hilflosigkeit des Betrachters. Bemerkungen zu einer deutsch-deutschen Herausforderung. - Der Tagesspiegel vom 20. Mai 1999.
  • 11. Reißig R. Die gespaltene Vereinigungsgesellschaft. Bilanz und Perspektiven der Transformation Ostdeutschlands und der deutschen Vereinigung. - Berlin, 2000
  • 12. Schirrmacher Fr. Interview mit Ingeborg Villinger. In: Jäger W., Villinger I. Die Intelektuellen und die deutsche Einheit. - Freiburg, 1997, - S. 333-354.
  • 13. Schröder J. Geschichtsdramen. Die „deutsche Misere" von Goethes Götz bis Heiner Müllers Germania? Eine Vorlesung. - Tübingen, 1994
  • 14. Thumfart A. Die politische Integration Ostdeutschlands. - Frankfurt/M., 2002


[1] Серед синонімів до найбільш вживаного поняття Поворот Я.Чапек наводить: історичний злам, мирна / демократична / випадкова революція, трансформація [Capek, 10].

[2] М. Шмітц у 1995 називає Німеччину розділеною глибше, ніж об'єднання, а Ф.Т. Ґруб пропонує відмовитися від терміну Возз'єднання, оскільки йдеться не об'єднання одного цілого, яке було розділене, а про два автономні етноси з різним світоглядом, цінностями, історією [Grub, 15]. Пор. також А.Тумфарт: об'єднання - це «безрезультатний, відносно невизначений і тривалий процес (...), який може вилитися в несподівані розв'язки чи інституційно-культурні форми» [Thumfart, 40].

[3] За Н.Луманом, ідеологія - це седиментована «теорія, що стала практикою» і в такій формі здійснює керування колективною свідомістю.

[4] Особливе значення літератури в здійсненні ідеологічного проекту возз'єднання нації Е.Брюнс пояснює особливим статусом художнього слова для німецької культури, яка у ХVIII була сформована як національна культура саме завдяки відповідним естетичним практикам Просвітництва.

[5] Слід зауважити, що в такий спосіб література не здатна зняти соціальну напругу: моделюючи колективні афекти, вона амортизує напругу і забезпечує створення культурної нації.

[6] До сьогодні вважається, що стиль письменників Нових земель / НДР більше тяжіє до складності, іронії, роботи з амбівалентинимии та прихованими смислами, на відміну від ринкової «прозорості» й легкості західного письма другої половини ХХ століття.

[7] Додатковим стимулом дискусії послугувала публікація 1991-1993 років архівів штазі (державної служби безпеки НДР), які засвідчили, що частина письменників НДР, і навіть члени альтернативної групи Пренцлауер Берґ, співпрацювали з репресивним держапаратом у статусі т.з. «позаштатних співробітників» (С.Андерсон, Р.Шедлінскі, К.Вольф, М.Марон, Г.Мюллер, Г.Кант та ін.) [докл. див. Feinderklärung...].

[8] Нібито не прив'язана до метастаз книжкового ринку, література НДР ставила собі за мету «захист слабких і критичне ставлення до влади» [Schlesinger, 31].

[9] Звісно, для формування нації потрібні також ритуали, свята, тілесні практики (спорт, танці), фільми і т.і., а також їхня репрезентація через пам'ятники, архітектуру, символіку (медалі, поштові марки тощо) [Baxmann, 245].

[10] Я.Чапек навіть пропонує свою типологію романів Повороту: енциклопедичний, історичний, сімейний, біографічний, науково-фантастичний, шахрайський, жіночий, роман жаху тощо [Chapek, 125].

[11] Серед критеріїв цієї літератури називають тематичний зв'язок з подіями Повороту, документальний характер текстів, які нібито мають досліджувати окремі аспекти життя НДР, створення цих текстів після зняття цензури, опис політичних подій перших років німецької єдності; водночас йдеться про «літературу, яка зображенням негараздів життя НДР підготувала Возз'єднання» [Grub].

 
Комментарии (33)
1 Четверг, 16 Апреля 2009
Поняття "Поворот" не є коректним і не вживається як відповідник "Wende"!
2 Четверг, 16 Апреля 2009
то, може, підкажете коректний варіант? наскільки мені відомо, в укр. культурі ще не закріпився традиційний відповідник, тому вся термінологія перебуває у стані дискутування. щодо коректності лексеми поворот - див. монографію F.T.Grub, він досить переконливо виводить поняття Wende із поняття Wendehals та лексеми wenden (саме в такій послідовності!), в якій чітко відстежується просторовий рух зміни-перелицювання, вивертання etc. зважаючи на це, термін Поворот здається мені виправданим, оскільки означує досить широке смислове, місцями іронічне (!) поле, що поняттями Зміна чи Трансформація не передається.
3 Пятница, 17 Апреля 2009
Наскільки тоді адекватним є укр. термін, як Ви його називаєте?
4 Пятница, 17 Апреля 2009
Nelke
Шановна Оксано К.! навчіться спочатку формулювати питання, на які можлива хоч якась відповідь! може тоді з Вами хтось захоче спілкуватися... І припиніть ховатися за різними ніками.
5 Суббота, 18 Апреля 2009
Припиняю хамовито спілкуватися з дописувачами!
6 Суббота, 18 Апреля 2009
То у Вас таки немає розумної відповіді?
7 Воскресенье, 19 Апреля 2009
хм...так прискіпливо чіплятися з подібними питаннями....це, мабуть, вже щось особисте)))
8 Воскресенье, 19 Апреля 2009
схоже на те ))) для всіх фанатів повторюю: пропонуйте свої варіанти або бодай аргументи замість істеричних варіацій фрази "чи є адекватним?"! якщо врахувати, що вітчизняна традиція дає переклад терміну linguistic turn (linguistische Wende)саме як лінгвістичний ПОВОРОТ, з усіма конотаціями й асоціаціями, то так, цей термін адекватний і для політичного, світоглядного, соціального, ідеологічного і т.д. Повороту в Німеччині 1989/90.
9 Воскресенье, 19 Апреля 2009
І Ви не посилаєтеся на жодний приклад вживання ПОВОРОТу в укр. перекладній традиції? Дуже сміливо, ось так без авторитетів - буквально першопроходцем виглядаєте...
10 Воскресенье, 19 Апреля 2009
шановне(а,ий)(...)! Ви обрали не дуже ефективний спосіб привернути до себе увагу (імхо).
P.S )))вибачайте за втручання в інтелектуальний диспут))
11 Воскресенье, 19 Апреля 2009
якщо порівняти з англійською, то там використовують "Reunification", "the fall of the Berlin Wall", "the Change", "the change", "the Wende".

також знайшла, що в німецькій на початку ще було багато інших можливостей позначення цього явища: "Ereignis", "Nacht des 9.", "Veränderungen".
http://74.125.77.132/search?q=cache:DZUoMw6UYZ0J:www.gs.uni-heidelberg.de/sprache02/lehre/0600/meddisk/dat/06-07-11_handout_AG5.pdf+germany+%22wende%22+1989+wall+WEND&cd=100&hl=de&ct=clnk&gl=at

я б використовувала "Венде".
12 Воскресенье, 19 Апреля 2009
Nelke
Перекладачко, дякую за комент!

Возз"єднання як процес офіційно прив"язане до 3 жовтня 1990, а не до подій, що починаються з листопада 1989, його нім відповідником є Wiedervereinigung, а не Wende, іншими загальновживаними термінами на сьогодні є Vereinigung (бо неможливість повторного об"єднання того, що давно стало зовсім різним, була усвідомлена ще в 1990-1991) або Deutsche Einheit. Падіння / відкриття Берлінського муру - паралельний вираз, який я також вживаю, але для термінологічного визначення піджанру Wenderoman він непридатний. варіант Зміна я також розглядала, але серйозне монографічне дослідження (див. мій перший комент) переконало мене, що слід зберегти семантичну динаміку цього поняття. всі початкові варіації відпали в самому німецькому середовищі ще в середині 1990-х, тож про що мова? а використовувати непрозору для переважно не-німецькомовного укр. читача транслітерацію Венде я не бачу сенсу.
13 Понедельник, 20 Апреля 2009
Цікаво, як авторка аргументує вживання поняття "штазі"? Чому в коментарі (у дужках) є його тлумачення, а "Wende" роз"яснено першим реченням, яке не звучить грамотно - чи може відбутися поворот..? На жаль, так і не подано історіографічних, публіцистичних, перекладних прикладів застосування ПОВОРОТу в українських текстах.
14 Понедельник, 20 Апреля 2009
шановна Оксано К(...)! ще раз для тих, хто, схоже, погано розуміє українську: в Україні не існує традиції перекладу Wende - на це я вказала в першому коменті, читайте уважно. термін штазі вже років з 10 використовується в укр та рос публікаціях, найперший приклад - докторська монографія Чугунова (але для ознайомлення потрібно звернутися до бібліотеки). поворот може відбутися - почитайте статті про linguistik turn. а щодо грамотності - перегляньте свої коменти і пошукайте колоду у власному оці. ваша увага до моєї скромної особи мені дуже лестить, але банальні й убогі форми її прояву швидше навівають сум...
15 Понедельник, 20 Апреля 2009
Шановна Нелю, мені шкода, що Ви настільки самозакохані (це не зовсім скромно з Вашого боку). Ваша особа мені, на жаль, байдужа, на відміну від проблем перекладу.
Аби знайти відповідність, досить погуглити. І ось, наприклад, у Гайдеґера: "відбувся поворот (Kehre), такий собі перехід до роздумів". Поворот - це завжди зміна напряму, по-вертання до, у бік чогось. Чи цікавилися Ви, скільки укр. відповідників має слово "Wende"? Як Ви стверджуєте, посилаючись на F.T.Grub, там присутня сема "перелицювання, вивертання etc." Так до чого тут "поворот" і "просторовий рух? зміни", коли по суті фактичної "зміни напряму" не відбулося, а лише зміна вивіски "поворот", як це властиво перекинчикам і перевертеням?
16 Понедельник, 20 Апреля 2009
...ну от...я ж кажу..вже пішли практично особисті образи
)))
17 Понедельник, 20 Апреля 2009
ну нарешті дійшло хоч до якихось аргументів! я щиро втішена. а на загал: Wende має значення політичної та особистісної інверсії, що метафоризується просторово: як рух зі Сходу на Захід (для НДР), буквально як рух до і крізь Берлінський мур. та й перелицювання має просторову конотацію зміни поверхні, озовнішнення внутрішнього, що також є просторовим рухом, не бачу ніякої суперечності. порахувати, скільки разів у різних текстах вживається слово поворот - навіщо? може, ви ще "поворот" св. Августина до християнства згадаєте? йдеться про те, що як термін, ані ПОВОРОТ, ані WENDE українській культурі невідомі, тому гугл тут не допоможе. на можливі варіанти перекладу Wende я вказала у самій статті (уважно читайте примітки). я не розумію ваших закидів: якщо це турбота про долю українського перекладу, то пропонуйте варіанти, як це робить Перекладачка, перекладайте, зрештою, самі! у своєму перекладі я виходжу із академічного тлумачення поняття Wende в нім літературознавстві. ви бачите інші варіанти - то пишіть про них свої статті замість закидати запитання побутового штибу в коментах. поки ви цього не зробите, вся палка увага до цієї дискусії виглядатиме саме як паталогічне бажання сказати щось особисто мені, а не українському перекладові.
18 Понедельник, 20 Апреля 2009
та навіщо ж так піддаватися на провокації, Нелю? вже помітні нотки роздратування...
19 Понедельник, 20 Апреля 2009
Nelke
повністю з вами згодна! )))
припиняю! все-таки весна!
20 Понедельник, 20 Апреля 2009
Якби Вам не хотілося, але особисто Вам мені не має що сказати. А у Вас особисто, очевидно, якісь параноїчні проблеми. Ви робите і так вагомий внесок в український переклад - бажано також побільше наукових статей, а не примітивних "побутових" відмазок!
21 Понедельник, 20 Апреля 2009
Щасти Вам з Вашим ПОВОРОТом!
22 Понедельник, 20 Апреля 2009
людино, хто ж Вас на свята так образив?)))))))
23 Вторник, 21 Апреля 2009
http://www.magazine-deutschland.de/de/artikel/artikelansicht/article/literatur-ueber-die-zeitenwende.html

http://www.magazine-deutschland.de/ru/artikel-en/article/article/literatur-ueber-die-zeitenwende.html
24 Вторник, 21 Апреля 2009
http://www.goethe.de/kue/lit/prj/lwe/hin/deindex.htm

http://www.goethe.de/ins/fr/bor/prj/lde/deindex.htm
25 Вторник, 12 Май 2009
ахуеть!
26 Среда, 13 Май 2009
обгрунтуйте свою емоцію. га? чого матюкаєтесь?
27 Среда, 13 Май 2009
коли єдине, що помітили у статті, це хибний переклад слова Wende, котре ми черпаємо прямісінько з першого рядка, то стає сумно від того, що полеміка розгорнулась не з приводу сутності/достовірності/виправданості написаного, тобто, складається враження, що до свого зразкового читача стаття не дійшла.
28 Среда, 13 Май 2009
та то, мені здається, якась колишня студентка Нелі, якій вона поставила не ту оцінку за залік)))))
29 Среда, 13 Май 2009
а може, навіть і за екзамен. Неля (це повне ім"я?) прекрасно пише, і хай навіть це стаття-хедлайнер семінару з худперекладу, але розчитати в ній першу стрічку, - це неповага, мабуть.
30 Четверг, 14 Май 2009
ну не знаю...судячи з каментів, слово "штазі" людину теж не оминуло..чи то, може, вона просто перелякалася, побачивши незнайомі слова))))
31 Среда, 20 Май 2009
Людино (...), ви безграмотна і некоснтруктивна. Пфппфпфпфпфп
32 Суббота, 23 Май 2009
шахливі і пророчі ці слова! дорогу літературі після Повороту!
33 Воскресенье, 24 Май 2009
угу. і геть безграмотних невігласів!..

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.