ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Рон Вінклер. Вірші зі збірки "Фраґментовані водойми" - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Рон Вінклер. Вірші зі збірки "Фраґментовані водойми" 14 февраля або пальці в стіні - ПРОSTORY - украинский литературный журнал 14 февраля або пальці в стіні Документальна література: про семінар з художнього перекладу - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Документальна література: про семінар з художнього перекладу

«Розкуто я танцюю по кімнаті, тріпочучи руками в неґліже»

Рецензія на п΄єсу Е. Єлінек «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств» /переклад, передмова, примітки Т. Гавриліва/. – Львів: ВНТЛ-Класика, 2012. – 180 с.

 Нора Ібсена знову заговорила – власне, була змушена в іншій п’єсі знову говорити, самостверджуватися, кохати, танцювати тарантелу й говорити про те, як танцює, кохає та самостверджується. Але ким є ця силоміць воскресла особа – Норою Ібсена чи Норою Єлінек? Адже перше, що вона робить – це заявляє про себе: «Я не жінка, яку покинув чоловік, я зважилася самостійно, що трапляється рідше. Я Нора з однойменної п’єси Ібсена». Цим самовизначенням вона одразу ж руйнує будь-які сумніви – це Нора Єлінек, змонтована з цитат і каламбурів, граційна й недоладна водночас, карикатурна й у деяких сценах несподівано пронизлива, попри те, що її «живі» риси в даному випадку виявляються лише побічним продуктом літературного виробництва.

Персонаж п’єси – не більше, ніж опудало, яке говорить, а сама ситуація спектаклю абсурдна, бо щось потрібно роздивлятися на сцені – в «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка…» Е. Єлінек яскраво реалізувала програмні принципи своєї драматургії й уперше мовою театру заговорила про святу триєдність патріархату, капіталу й фашизму, заразом іронічно критикуючи й радикальний фемінізм. Згідно до своєї концепції драматургії в уста «перебільшених» (або навпаки, «редукованих») сценічних фігур авторка щедро вкладала цитати й уривки текстів, прагнучи «згустити фарби», створити «полеміку й гострі контрасти». Однак текст для театру, побудований на політичних висловлюваннях, постійно виходить за межі суто політичного, перетворюючи читача на свідка й співучасника мовної гри, просто мовних пустощів, що іноді загострюють викриття патріархально-капіталістичних ідіом, але подекуди зводять нанівець увесь критичний пафос.

В українському перекладі п’єси приховані або прямі цитати, навіть не обов’язково відомі читачу, є цілком упізнаваними, мовна гра як засіб деконструкції владного дискурсу повною мірою знайшла своє відображення. Вже перший діалог Нори із Завкадрами, коли вона наймається на роботу, стає розмовою про безглуздя, побудованою на недо- і непорозуміннях, «побічних» значеннях слів і фраз:

Нора. (…) Цієї миті я тікаю із сум’яття в заняття.

Завкадрами. Моя посада – переконливий приклад, що заняття не втеча, а завдання життя.

Нора. Але я не хочу нічого завдати своєму життю! Я прагну самореалізації.

Коло – Нора говорить про свій намір самореалізуватися в роботі на фабриці, але заперечує це, нібито не розуміючи тотожності між самореалізацією й роботою, – замикається через оприявнену спорідненість слів «завдання» й «завдавати». Жінка, стаючи на роботу на підприємстві, позбавлена вибору, вона так чи інакше «завдає» чогось своєму життю, незалежно від того, які перед нею постануть виробничі «завдання».

Парадоксальність діалогу Нори із Завкадрами прогресує, він, зрештою, остаточно перестає бути розмовою, людина і представник капіталу лише по черзі виголошують репліки:

Нора. Найважливіше – я стану людиною.

Завкадрами. У нас задіяні тут самі люди; хтось більше людина, хтось менше.

Нехтувати людиною дужче може хіба що сам капітал, уособлений у п’єсі Міністром:

Кроґстад. Пане міністре, смію запевнити, що, виділивши мені грошей для нового старту, Ви здобудете в моїй особі невтомного борця з громадським сектором!

Міністр. Це вже краще. Борітеся – поборете!

Служіння собі капітал сприймає як належне, його «найлюдяніша» позиція – це поблажлива зверхність, яку він виявляє до своїх слуг, і Е. Єлінек примушує капітал висловлювати цю позицію. В своїй передмові Т. Гаврилів пише про «макабрично впізнаваний характер» зображеного в контексті сучасних українських реалій. Вкладаючи в уста капіталу «Борітеся – поборете!» – фразу, яка хоче-не-хоче-мусить бути святою для кожного українця, перекладач наголошує на ще одному напрямку діяльності капіталу – привласненні культурних цінностей і спекулюванні ними.

Критична іронія Е. Єлінек втілюється, зокрема, й у численних афоризмах, майстерно відтворених у українському тексті п’єси: «Віддатися чоловікові – апогей життя, шкода, що це перетворюється на звичку»; «Немає низького, який би не мав іще нижчого: жінки». Але від свого безпосереднього об’єкта критика переходить на самого персонажа – навіть глядач і читач, який не знав, що персонаж – лише опудало, сумнівається й не вірить, коли Нора вербалізує свої дії: «Оооох, злегка ображено я тупаю ніжкою й один раз гнучко вигинаюся, стріляючи шельмуватими очками – мовляв, не все так серйозно, як виглядає». Створюється ефект відчуження, внаслідок чого увесь текст стає не таким серйозним, як здається, і це підсилюється в авторських ремарках: «НОРА наливає йому кави, з радіо лунає марш – натяки на попередній німецький нацизм!». Відчуження є чи не найбільш характерною й водночас проблемною рисою естетики Е. Єлінек – із її текстів можна чи не з однаковою легкістю вичитувати або громадянський пафос і критику патріархального суспільства, або нівелювання думок, ідей, протиріч і суцільні словесні піруети. Український текст п’єси «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка…» цілком дозволяє співіснування протилежних прочитань, що, безперечно, свідчить про якість перекладу.

 

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.