«Безумовно, у кожної європейської столиці є те, чим вона завжди пишається. Я переконаний, що сьогодні ми започатковуємо справу, якою буде гордитися не тільки наша столиця, але й уся Україна»
«... цим ми хочемо сказати: шановна влада, шановні чиновники, це - панукраїнський, це загальнонаціональний проект»
«Нехай ця перша виставка стане щасливою дорогою для цього загальнонаціонального, унікального, амбітного для України і нації проекту»
Виктор Ющенко про выставку «Вехи украинской пластики», открывшуюся 23.08.2009 в музейном комплексе «Мистецький арсенал».
Чтобы музей стал европейским - постановили там сделать ЕВРОремонт, а все, что напоминало бы о предыдущей функции здания, по возможности и со всем старанием облагородить. При крайнем напряжении сил и оставленных прозябать в разрухе тылах накануне дня Независимости в новом музее «Мистецький арсенал» состоялось торжественное открытие выставки «De profundis (из глубин). Вехи украинской пластики». Выставка включает скульптуру, видеоарт, музыку, звукоинсталляции и по замыслу организаторов должна представить основные вехи в истории украинского пластического искусства.
Не стоит скрывать, своевременное открытие многим обязано молебну за успех реставрационно-строительных работ, который состоялся 14 июня 2008 года, и благословению самого Святейшего Патриарха Киевского и всия Руси-Украины Филарета, приглашенного для этой цели руководством музея. Именно Филарет тогда впервые высказал пророческую мысль о том, что Арсенал, где когда-то ремонтировалось дьявольское оружие, станет местом духовного возрождения Украины.
На выставке
Экспозиция начинается с современной украинской пластики, выставленной под открытым небом. Берегиня наверняка пролила невольную слезу при виде таких стараний. Ведь не перевелись ещё современные украинские авторы, интересующиеся как её особой, так и духовными истоками своего происхождения. Тут должны быть упомянуты работы «Праправись» М.Малышко (напоминающая дыбу скульптура из сколоченных деревянных досок), Берегиня Ю. Багалики (стилизованная под Джакометти, новаторская Берегиня, отсылающая к образам пришельцев и зеленых человечков), а также все остальные фигуры этих и других авторов (Александр Дьяченко, Влад и Александр Волосенко), установленные вокруг самого знаменательного скульптурного события - «Писанки» Петра Антипа, сделанной, как кажется на первый взгляд (но это лишь оптический обман), из яйцевидных фрагментов высушенного навоза.
Невольный восторг задерживает публику на несколько секунд около многообещающей писанки, затем начинается штурм самой экспозиции, размещенной в отреставрированном Арсенале.
Возле входа счастливых посетителей ждет бронзовая дощечка, на которой сам президент Украины расписался и оставил подбадривающее: «С Богом!».
Первый аккорд к вехам украинской пластики задает огромная копна сена: по замыслу, интерактивная части экспозиции. «Паша, я падаю в сено, ты меня снимаешь!», - неприхотливо предложила одна из посетительниц, и её примеру тут же последовали все, кто прежде стоял и с некоторым удивлением осматривал плоды усилий безымянных косарей.
Вслед за интерактивным сеном (автор этого объекта предпочел скромную неизвестность) следуют хаотично разбросанные по земле, сплетенные из почерневшей лозы кругляшки, которые я приняла сначала за реконструкцию посуды древних украинцев, что легко вяжется с сеном. По поводу кругляшек я ошиблась. Они оказались частью серии «Постаті» Тамары Бабак, и кроме круглых там присутствовали огромные корзиноподобные треноги, собственно «постаті», по сюжету прибывшие в кругляшках на выставку с другой планеты (подводка к космической теме).
Хоть космическая тема и обособляется то и дело организаторами вех пластики в нечто отдельное, само по себе важное, она постоянно находит свое отражение в мотивах библейских и национальных, чему нельзя отказать в прогрессивности. По другую сторону от сена и лозы, слева от входа в павильон, выставлены каменные глыбы и скульптуры, созданные украинскими мастерами ещё в IX столетии до нашей эры - вплоть до деревянных фигур XIX века уже нашей эры, что однозначно демонстрирует преемственность и верность традиции: основные свойства украинской пластики.
Вслед за «Постатями» в том же ряду следуют современные скульптуры, вытесанные из неподатливого дерева и камня в ХХ и ХХI веках: «Каин и Авель» Александра Ридного с трогательно пожеванными лицами, не менее пожеванные «Авраам и Исаак», «Зняття з хреста» и многие, многие другие герои современной духовной жизни.
Но как же на выставке такого масштаба без современных медиа? Над всей этой свистопляской духа то тут, то там реет видео-арт производства А. Дирдовского. Его глубокомысленные и потому бесхитростные сюжеты изображают выплывающих из недр (чего?) каменных баб, они плывут одна за другой, выдвигаются на передний план и вновь погружаются в пучину.
Кульминацией выставки, и я не побоюсь этого слова, апофеозом космической темы, можно смело назвать мастер-класс трипольской керамики, для которого был отведен отдельный зал. Тут и стар и млад, каждый, может приобщиться к современному украинскому искусству и даже обучиться его основам.
Один из педагогов, видная фигура в кругу деятелей искусства, - автор международного проекта «Коло Майя Дана», директор Международного БлагоТворительного Центра гео-био-космического информационно-энергетического взаимодействия глобальных систем, ведущий специалист ИнЭн-технологий (что бы сие ни значило), эзотелорог, Учитель и Мастер Традиции, художник Корниенко Павел Леонидович. Я постаралась не упустить ни одну из сфер деятельности этого выдающегося человека, гордо несущего свой крест. Мастер Традиции поделился со мной лишь одним откровением: «Благодарение - взаимовыгодный бизнес», - поглаживая трипольскую статуэтку, произнес он. О своих дальнейших художественных проектах он поведал следующее: «Лечить, исцелять, снимать порчу - это лозунг каждого целителя».
Не может не порадовать тот факт, что именно эта незаурядная личность провела свой мастер-класс с президентом и премьер-министром Украины в день открытия «Мистецького арсенала».
Дополнить бесценный опыт может только посещение художественной галереи арсенала, где молодые скульпторы Андрей Пинчук, Олег Калашник и Ирина Шматова занимаются переосмыслением мифологических сюжетов.
Подведем итоги: открытие удалось! Не понятно лишь, что забыли в этом космическом хоре произведения Пинзеля и фигуры из львовских костелов, их пронзительная выразительность не заглушается ни сенокосом, ни взаимодействием глобальных систем.
Фото: Виталий Атанасов, Офіційне інтернет-представництво президента України
Да и зачем Нам, таким искуссным и умным, этот патриотизм!
Мы "з Богом" и в полном Трипіллі!
И чувствуем себя очень комфортно, а на таких выставках воистину сакрализируемся!
Питання до авторки.
Читаючи Ваш огляд у мене склалося враження (може, воно помилкове), що усе українське Ви ототожнюєте з шароварщиною. Я навіть вичитав якусь аґресію та відверте глузування не лише з вартого таких кпинів "музею-виставки", а й якийсь прихований підтекст, ніби в Україні нічого вартого уваги "витонченого інтелектуала" не може виникнути взагалі.
Нарешті питання: чи тон Вашого допису є емоціями, котрі важко стримати, дивлячись на примітивні уявлення наших "державців" про мистецтво (бо те, що Ви зафіксували на світлинах справді викликає лише відразу та зневагу), а чи Ви справді уважаєте, що в Україні не може постати щось варте уваги?
Може, це питання і не має прямого стосунку до змісту Вашого огляду, але мені дуже цікаво почути Вашу позицію.
Якщо говорити про патріотизм загалом, то варто розрізнити любов до держави України та любов до країни України, до її художнього життя, etc. Мені здається, що у вашому питанні ці вкрай різні соціальні почуття зливаються в одне ціле. Музей «Арсенал» і виставка „De Profundis“ – більшою мірою прояв держави України, ніж України-як-країни. Прояв сьогоднішньої державної ідеології, яка придушує незалежне, молоде українське мистецтво і надає простір для вишколених і годованих владою художників (так само як за радянських часів) та псевдомістичної нісенітниці, яка НІЯКОГО відношення до мистецтва не має.
Виставка – яскравий приклад антиінтелектуалізму у його пострадянській формі, на жаль, саме українського антиінтелектуалізму. І якщо ми заслуговуємо на щось краще, нам варто критично дивитися на те, що відбувається від нашого імені (ця виставка претендує на національний рівень).
Так, щодо того, що "що в Україні принаймні виникло місце (виникло фізично), де у майбутньому зможуть виставлятися пристойні митці," з Вами слід погодотися. Але з одним невеличким зауваженням, "ТЕОРЕТИЧНО виникло". І не факт, що ця (теоретична) можливість, в найближчому або й не дуже майбутньому буде реалізована.А от стверджуючи, "не можна ж увесь цей величезний простір заповнити непотрібом", Ви помиляєтесь. Зробити це для наших можновладців та їхніх придворних митців, я гадаю, цілком під силу.
А тепер - щодо "непатріотичності" авторки. Висновувати, мовляв, для авторки "усе українське" є "шароварщиною", чи те, що аторка переконана, мовляв, "в Україні нічого вартого уваги "витонченого інтелектуала" не може виникнути взагалі", якось не випадає. Сама стаття підстав для таких висновків не дає. Якщо Ви й досі в змозі "вичитати" "аґресію" та вищеназваний "прихований підтекст", то я попросив би Вас навести відповідні цитати зі статті, або хоча б якось обґрунтувати такі страшні звинувачення.
Ну й, взагалі, якб українська культура була для Євгенії Білорусець апріорі "шароварщиною", то на цьому сайті навряд чи би публікували сучасні українські тексти. До речі, наскільки мені відомо, наразі (сподіваюсь я тим самим не розголошую якоїсь страшної таємниці) Євгенія перекладає Вальтера Беньяміна, перекладає українською. Повязати це з "антиукраїнськістю" авторки, погодьтеся, непросто.
Насамкінець хотів би сказати кілька слів про саму статтю. Безумовно стаття написана майстерно, але йдеться не лише про це. Ваші ("пробі") почуття, тобто ті почуття, які спричинили до такої реакції (не зовсім, відверто кажучи, адекватні звинувачення на адресу авторки), мені в чомусь надзвичайно суттєвому зрозумілі. Принаймні, мені здається, що я хоча б частково можу їх пояснити. Читаючи цю статтю, ми безумовно конфронтовані й з емоціями авторки. Але насправді - і це величезна заслуга цієї статті - ми конфронтовані (майже виключно) зі своїми власними емоціями. Гадаю, що це стосується не лише мене, - мабуть не просто описати описати емоції, які охоплюють тебе при читанні статті, але є мабуть в тому і справжній біль, і сором... Можливо, при читанні цієї статті, таких емоцій не уникнути навіть "найнепатріотичнішому" мешканцю України. Адже майстерно, і саркастично описаний абсурд не є (на превеликий жаль!) плодом фантазії авторки, - ні, йдеться якраз про нашу справжнісінька реальність в усій її красі. Звичайно, що від такого може бути боляче, звичайно може виникнути непереборне бажання звинуватити в усьому саму авторку, скажімо, звинуватити її в "антукраїнськості", в "непатріотичності", (тим більше, що текст написано російською...) Але якщо цей текст і має співавтора, то ним є не російський шовінізм, а наша реальність. Погодьтеся, що якби описане в ньому дійство було вигаданим, і відбувалось на якійсь далекій неіснуючій планеті, або навіть, будучи реальним, відбулося десь так на Мадагаскарі, то цей текст такого враження не справляв би. Але (нажаль) - цей текст ані фікціональний, ані описує реалії далеких та загадкових країн...
Текст вполне адекватен произошедшему событию. Спасибо.
Я только одного из комментариев не понял: акции, которые на этой площадке проводились до "официального открытия" администрацией теперь анулированы? других контемпорари площадок в городе и стране нет? бюджетный жир глаза застилает?
По-перше, дякую пані Євгенії за відповідь.
По-друге, я не розумію, чому Ви, шановна, вирішили, що я закидаю Вам непатріотичність, адже зверніть увагу на те, що у моєму коменті не було жодного слова про якийсь патріотизм чи якісь його відміни. Мені лише здалось (!), що Ваш допис просякнуто підкресленою зневагою до усього українського, з Вашої відповіді я зрозумів, що моє відчуття було помилковим.
Що стосується мене, то я взагалі не патріот цієї країни у жодному з означених Вами сенсів (як країни та як держави), бо уважаю, що Україна-як-держава є дзеркальним відображенням -як-країни. Між цими явищами, на жаль, є жорсткий причиновий зв'язок.
Ще раз дивуюсь такій реакції на мій, як на мене, нейтральний коментар. Я ж Вас ні у чому не звинувачував, не казав, що погано, якщо Ви все-таки зневажаєте усе українське. Словом, диво та й годі.А втім, я перепрошую, якщо мій комент Вас якось зачепив.
А тепер хотілося б відповісти на "широкомасштабну" відповідь, вочевидь, запеклого прибічника пані Євгенії - пана Кирила Ткаченка.
1. Заповнити такий простір нашим можновладцям з їхньою куцою уявою, як на мене, буде украй важко. Стільки трешу в Україні не знайти.
2. Цитат зі статті авторки я не наводитиму (тим більше, що після її відповіді це й неважливо), але зауважу, що в коменті мені йшлось саме про щось приховане, якийсь такий загальний настрій, тож, пане Кирило, і цей ваш закид відбито ))
3. Ваші емоції з приводу стану "культури і мистецтва" у нашій квазідержаві зрозумілі, але відразу набивається питання, що конкретно Ви зробили, щоб цей стан виправити, бо тоді ваші констатації не мають жодного сенсу. Череватому чиновнику усе-одно ніколи нічого не поясниш. У такому разі лишається три шляхи: 1. Почати щось робити самотужки, а не намагатися щось комусь довести та взяти когось на кпини. Гадаю, кожній людині, якій притаманний здоровий глузд, не треба додатково пояснювати як в нашій країні усе кепсько. 2. Обгуджувати чиновників, мужньо битися з савковими динозаврами, докладати усіх зусиль, щоб пояснити їм, що вони дурні, і все треба робити інакше, тобто не робити нічого (я не дуже тямлю на філософії Геґеля, але, здається, він називав це упредметненням (Vergegenständlichung)). 3. О, нарешті і цей шлях, просто топити свій "талант" у чарці, відпочивати, або стати чиновником.
Почитайте рецензію на музей за цим лінком, та прокоментуйте її або там, або тут
--> "Більшість подій відбуватиметься у "Мистецькому Арсеналі", за адресою І. Мазепи, 30"
Спочатку про "запеклого прибічника". Взагалі-то, я симпатик не лише Євгенії Білорусець, але й редакції, самого проекту, авторів та текстів. Що звичайно не означає, що я тут усе люблю, що кожен опублікований текст викликає у мене щире захоплення, чи щось в тому дусі. А от чого я дійсно не люблю, так це нападок на редакцію та авторів з боку "націоналістичного" чи то там "патріотичного" стурбованого читача (можливо Ви обуритесь: "Але ж це не про мене!", - не сперечатимусь, але висловлені Вами підозри стосовно авторки лежать для мене в тій же площині). На жаль, найбільше тут перепадає на горіхи саме Євгенії, бо її іноді дуже непогані тексти, "викликають праведний гнів", бо бачте написані російською, і разом з тим і дошкульні, і не дають спокою, і чимось турбують тощо.
Тепер по пунктах:
(1.) Ви все ж таки наполягаєте, що "заповнити такий простір нашим можновладцям з їхньою куцою уявою, як на мене, буде украй важко". Мені здається, що Ви таки помиляєтесь. Багато уяви тут не треба. Ви бачили сіно? Ви думаєте треба багато уяви, щоб привезти туди в сто разів більше сіна?... Ви бачили залізне яйце-райце? Ви думаєте вітчизняним металургам (під проводом наших двораків од мистецтва) важко налагодити їхнє серійне виробництво?... Ви гадаєте, що ті самі металурги не в змозі зробити таке саме яйце, але в 50 разів більше, так що воно пів-Арсеналу займатиме, і з лівого берега видно буде? (Тобто мабуть там все ж таки щось зявлятиметься, є ж там роботи Пінзеля, є там фігури зі львівських костьолів? Але то - винятки. А от чи відбудуться тут якісь суттєві зміни, - це ще невідомо.)
(2.)Не важливо, "відбито", чи то "не відбито" мій "закид". Я всього лиш питав, чи будете ви "в змозі" "вичитати" ті самі речі, які "видавались" Вам за першим дописом. Більше того, був впевненим, що про це таки не йтиметься, адже був вже знайомий з відповіддю авторки, та й взагалі від початку мав Вас за людину адекватну, свідченням чого для мене було хоча б Ваше обережне "(може, воно помилкове)", коли Ви говорите про Ваше "враження" від "огляду" (чи то авторки).
(3) Ви знаєте, ми ж все ж таки ведемо мову про статтю та відповідну подію. Якщо Вас так вже цікавить моя скромна персона, то я скажу, так, дещо я роблю. Грандіозними успіхами похвалитись не можу, але це поки-що й не вимагається, -займаюсь я філософією, і як на філософа - то вік у мене юнацький. Буде на те воля Аллаха - то може щось цікаве колись і зроблю. Але йдеться то не про те! Навіть якби я нічого не робив, то все одно мав би право критикувати ті дії влади, що її заслуговують. Ну не відкривав з нас ніхто (ані авторка, ані дописувачі) ніколи чогось на кшталт "Мистецького Арсеналу", так що, ми маємо язики в дупи позасовувать, і з дебільними посмішками на обличчі німо радіти тому, що ВОНИ "соізволілі", чи щось в тому дусі? Щодо "Череватому чиновнику усе-одно ніколи нічого не поясниш" Ви помиляєтесь, їх навіть можна прибирати. Та взагалі, багато чого з ними можна робити.
Та годі вам з цим "патріотізьмом", вам, либонь, це слово дуже до вподоби, попри те, що я до нього жодного стосунку не маю, хоча й намагавсь пояснити це вище. Та менше з тим.
Тексти пані Євгенії, наприклад, мого "праведного гніву" не викликають, бо мені байдуже до того, якою мовою вони писані, головне, щоб тією, яку я розумію, а оскільки російською, як і українською, я трішки володію, то усе гаразд. Тим більше зауважте, що я не дорікав авторці стосовно мови, якою написано її огляд. Своєю неувагою ви нагадуєте мені Петера Кіна, був такий філософ-сходознавець ))
До речі, у своєму останньому коменті я не заперечував права кожної притомної людини критикувати чиновників. Просто я хотів сказати, що найкращою критикою будь-якого чиновника (української, звісно, випічки) є не дорікання та безсенсова критика, а наполеглива робота. А оскільки українці у переважній більшості працювати не хочуть, то й наслідки матеріалізуються у такі собі мистецькі арсенали, яких лише сіном набити і можна. Утім, я наголошую на тому, що це винятково моя думка, якої я нікому у жодному разі не нав'язую.
Можна критикувати, наприклад, ректора університету Шевченка губерського, але який сенс, хіба щось від цього зміниться в ун-ті? У той самий час можна сидіти і перекладати українською (не замірковуючись над тим, чи знайдеться видавець) ну, напр., Кант і проблема метафізики Гайдеґера чи Людину без властивостей Музиля. Мені здається, що в останньому випадку коефіцієнт корисної дії буде вищим (звісно, якщо той, хто цим переймається, має належну для цього кваліфікацію, або намагається її таким чином набути).
В Україні ще не має критичної маси інтелектуалів, активної лівиці, прогресивного студенства, людей з досвідом європейської освіти, просто небайдужих, щоб щось змінити якоюсь критикою (майдан, до речі, яскраве підтвердження цих слів). Наше суспільство нерефлексивне - це його фатальна вада. Тому, мені здається, краще сидіти та займатися тим, що вмієш (звісно, це не стосується випадків, коли зачіпають гідність).
Ось що я хотів сказати, пане Кирило.
на все я відповідати не стану, але дещо прокоментую.
"Людину без властивостей" здається перекладають.Кант, Гайдегер тощо, - то ваша правда (згадую, добрими були переклади Гайдеґера у виконанні Тараса Возняка, тільки що переклади з Ґьольдерліна там же (в перекладі Возняка ж) може не дуже вдалими були.
"найкращою критикою будь-якого чиновника (української, звісно, випічки) є не дорікання та безсенсова критика, а наполеглива робота"- це звичайно правда. Але це не означає, що крім того й з чиновниками дещо робити можна. Не треба зразу розмахуватись на самого Губерського. Обмежтеся для початку тим самим філософським факультетом. Хто заважає студентам-аспірантам започаткувати ініціативу "Конвєрт-стоп!", чи щось в тому дусі? Хіба для того багато треба? Декілька ініціативних людей, краплинка мужності, і все. Просто питання в тому, чи на тому факультеті хоча б півтори каліки знайдуться, які взагалі потребу такої діяльності в змозі будуть добачити, не кажучи вже про те, щоб підпільно виготовляти і клеїти наліпки, розповсюджувати листівки і таке інше.
Щодо браку "критичної маси інтелектуалів" та "активної лівиці", то тут ви теж маєте рацію.Але й на цьому фронті дещо відбувається. Так от, якщо ваш цікавить "лівиця" (тобто "з досвідом європейської освіти" та без фанатизму у стосунку до СРСР, чи там латентного рос. щовінізму), то загляньте, скажімо, сюди: http://commons.com.ua/ Річ не перфектна, але на вдосконалення нам треба не лише критика (проти якої ми звісно ж нічого не маємо), але й співпраця, бо інакше не матимемо ми отієї "критичної маси", про яку ви говорите. А як не любите "лівачків", то пишіть або перекладайте для "Просторів", надсилайте їм (N.B. звісно ж редакція "Просторів" може з тих чи інших причин відмовити вам в публікації, але то не трагедія). Та й "Простори" - не останній ресурс, можете ще з кимось співпрацювати. А от відлюдництво, праця "в стіл", - то не вихід (не зрозумійте так, ніби це я про вас, просто кажу, що й "сидячи та займаючись чим вмієш" треба від народу не відбиватись.)
ваші нападки на авторку - примітивні й безглузді. любов і ненависть - надто інтимні речі, щоб закидати їх комусь як аргумент. крім того любов до своєї країни вочевидь передбачає роботу з її покращення, а не німе захоплення трипіллям і пащекування на кожного, хто намагається щось робити.
Маю надію, Ви не образитесь, але Ви наївна людина. Ви гадаєте, що найгіршим наслідком критики губерського, чи якогось вищого чиновника ун-ту Шевченка може бути лише виключення з ун-ту. Може, для когось це звучатиме дико, але зараз у цьому закладі панує така банда, що насправді може йтися про фізичну розправу. Автор цих рядків особисто спілкувався з деяким студентами-аспірантами, котрим недвозначно погрожували такими наслідками. Щоб щось змінити, потрібне зусилля усіх студентів без винятку, а не маленької ініціативної групи.
Ви кажете: „Щоб щось змінити, потрібне зусилля усіх студентів без винятку, а не маленької ініціативної групи.“ - з висновком цього пасажу погоджуюсь, а от із засновком – ні. Для того, щоб піднялися всі, треба щоб хтось, нехай навіть одиниці, дали поштовх. Ну, принаймні так зазвичай буває...
Begleitveranstaltung zum Online-Magazin „Prostory“
Präsentation
Kiew, 8.10.2009, 19.00 Uhr
Goethe-Institut Ukraine, Veranstaltungssaal
Ukrainisch
Уважаемая Евгения, когда человек берется судить о чем-то, в чем он, мягко говоря, дилетант, следует для начала что-то изучить, посоветоваться с профессионалами, книги почитать, в конце-концов. Если эта статья - повод для Вашего самовыражения, то она не делает Вам комплимент как умной и творческой личности. Если же Вы хотели выступить в роли компетентного критика, это Вам, тем более, не удалось. Не знать чего-то - не стыдно. Стыдно демонстрировать свою необразованность и безграммотность вот таким вот способом, каким это сделали Вы. Только невежественный человек мог увидеть в такой выставке смесь из зеленых человечков, соломы и навоза...
вибачте, але просто цікаво дізнатися, що Ви мали на увазі під фразою "в ТАКОЙ выставке"? Невже сам факт нехарактерності подібних заходів для нашої країни дозволяє надавати їм настільки позитивні конотації?
Судя по комментариям и самой статье, у меня складывается впечатление, что уровень образованности и вкуса наших граждан оставляет желать лучшего. Кроме "Пинзеля и фигур из костелов" наши умы, оказывается, не в состоянии понимать ничего. К сожалению, даже эта (кстати, далеко не идеальная, но сравнительно качественная и "чистая" по своей форме)выставка не способна донести до наших людей, что такое "чистое", подлинное искусство. Слава Богу, в Украине начали проходить "нехарактерные" выставки - не салонные и не только для любителей красивых побрякушек.
Не знаю, чему "всему" предпочитало себя наше государство в Арсенале. Но, исходя из названия выставки "Вехи украинской пластики", я не вижу в ней особой экспансивности или болтливой избыточности. Я вижу только фиксацию истории украинской скульптуры, ее определенных этапов, кое-где, неполную, кое-где, вероятно избыточную или представленную далеко не самыми лучшими образцами украинской
Исходя из названия выставки "Вехи украинской пластики", я нахожу данную выставку адекватной ее основной идее - фиксированию определенных этапов развития украинской пластики. Можно долго рассуждать о качественности представленных образцов, их нехватке или избыточности (все это характеризует данную выставку), но, пожалуй, уже пора прекратить видеть в каждой арт-акции какую-то политическую окраску. Сомневаюсь, что "традиционные" скифские бабы, трипольские сосуды или даже торсы Архипенко были "знакомы" с тоном современной украинской власти. Мли они виноваты в том, что создавались в Украине на протяжении тысечелетий и веков и стали интересны Ющенко?! А что бы Вы хотели увидеть на выставке под названием "Вехи украинской пластики"? Очень любопытно!Кстати, Украину невозможно ниоткуда изъять, потому что она развивалась и развивается в контексте европейских ценностей и традиций, а национальное в искусстве еще никто не отменял.
Може, це дасть вам відповідь на:
"что забыли в этом космическом хоре произведения Пинзеля и фигуры из львовских костелов"?