ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Етьєн Балібар: Повернення раси - ПРОSTORY - український літературний журнал Етьєн Балібар: Повернення раси Речь Герты Мюллер на Нобелевском обеде 10 декабря 2009 года - ПРОSTORY - український літературний журнал Речь Герты Мюллер на Нобелевском обеде 10 декабря 2009 года Вдаючи жертву - ПРОSTORY - український літературний журнал Вдаючи жертву
Друкувати

Товар під маркою "мистецтво"

Блажен, хто близько до столиці [чи будь-якого іншого КЦ], / для кого голосний імператив «естетизуйся!» / не висне консервованим бажанням / поміж екраном телевізора й диваном / народ іде до Вічного - в театр / тут флейты водосточных труб / віщують Істину (принаймні, так гадав один ідеаліст) / і дружне «клааассс» [Краса, Любов та Абсолют] луна партером, рве балкон на шмати / Ми просвітилися!!!

Слишком давно не было здесь войны - это сразу видно.
Спрашивается: откуда же и взяться морали?


Як показує досвід, минули в Києві часи незаповнених залів і дешевих білетів – розширено репертуар, оновлено костюми, поставлено провокаційні вистави. І спраглий мистецтва глядач устиг дещо цивілізуватися: більше не ходить до театру в кросівках, не тягне контрабандою півкіло цукерок для антракту і часто традиційне «Клас!» замінює на інтелегентне «Мне понравилось». Лишилося іще зрозуміти, що сподвигає його до вибору тієї чи іншої постановки в місті, де репертуар більшості театрів, м&146;яко кажучи, банально-звичний.

В настоящее время мы располагаем по меньшей мере пятью или десятью эстетическими системами.

Більшість художніх керівників переважно не бачать виходу, крім як тішити грошодавця-глядача безкінечним повторенням того, що одного разу спрацювало: Рехуйвілізорами, Майнкампфами і Баядерами. Проте, як показує ринок, слід не продавати окремі товари, а стратегічно просувати свою марку, як, наприклад, Роман Віктюк. Його вистава «Едіт Піаф», представлена київському глядачеві 3 лютого 2008, є зразком справді вдалого маркетингу мистецтва.

Пункт перший: СПОКУСА

Он начал протестовать, но тут Ария уронила с плеч свой халат. Под ним ничего не было, и вид ее нагого тела заставил его позабыть все свои протесты. На нем были только пижамные брюки, и он раскрыл объятия, чувствуя ее обнаженную грудь на своей груди.

Скромна афішка з мінімальним текстом. Не епатує, не приваблює голими тілами чи красивими картинками. Просто працює всередині caput mortuum потенційної публіки, запускаючи безапеляційні моторчики конотацій:
Повідомлення 1
героїня – Едіт Піаф, тема: кохання, підзаголовок: небіографічна історія. Очевидна банальність і тривіальність п&146;єси солодко манить домогосподарку зрозумілістю й можливістю без душевних страждань прогулятися до Жовтневого палацу.

– Уй, мадам! – подтвердил Фагот, – натурально, вы не понимаете.

Повідомлення 2
Шедевральна п&146;єса написана неважливо-яким-драматургом [К.Драгунська] за ідеєю Самого Майстра – це унікальний продукт (життє)діяльності генія.

Одну голую ногу он поджал под себя, другую вытянул на скамеечку.

Повідомлення 3
Геніальний режисер Віктюк поставив п&146;єсу про легендарну співачку Едіт Піаф у виконанні її зіркової колеги-сучасниці Нуци
фетишистський магнетизм імен затоплюює світлом безкінечної надії голови й душі глядачів.

Неужели же мы обязаны триста лет подряд скрывать от наших друзей плоды подобной халтуры?

Унікальну банальність від кутюр, прибрану вдалим комплексом брендів, доповнює «невинна» фраза про нетрадиційність такої вистави для режисера (мовляв, гомосексу не буде), чим впевнено конотується традиційна Віктюківська скандальність та новизна. Плюс фетишизована (анти)еротика в повідоменні про «унікальний голос» Нуци, який цього разу заміщує собою традиційну оголену натуру на сцені.

Тим більше, що артистки усі бляді. Повій багато, а жриць — нема.

Пункт другий: ВИХОВАННЯ ПОЧУТТІВ

Коммунизм есть советская власть плюс электрификация всей страны.


Давно відомо, що міфічна квінтесенція мистецтва – абсент – шкідлива для шлунків і мізків чесних громадян, тому вживати цю штуку слід грамотно. Звісно, «владарі блакиті» цю бісову амброзію як воду хлищуть, проте кожен Майстер несе відповідальність за свого глядача, який за 15 років кропіткого накопичення капіталів встиг втратити імунітет до Абсолютно Прекрасного, ба навіть звичку його пережовувати. Тому в Жовтневому на всіх чекала вистава про смачне і корисне мистецтво. Інструкцію споживача додано.

Действие происходит в пустыне, в царском дворце и на поле битвы.

По-перше, щоб не захлинутися під час трапези, мобільні телефони повимикати. У нас дуже чутлива апаратура! Щоправда, це не заважає акторам горлати всі фрази, змісту яких вони не розуміють.
По-друге, не забудьте широко відкрити рота, щоб жодна крихта мистецького жуйва, завбачливо інтегрованого Режисером у постановку (пардон, мета-рівень оповіді), не впала на суху землю. Руки на парти! Зараз містичний голос з-за сцени ясно і чітко пояснить вам, що «в нашем спектакле четыре временных пласта» - співачки Нуци, яка не може вжитися в пісню Піаф, легіонера, що падає в підбитому літаку й при/вигадує любовну історію з Піаф, сама любовна історія і чи то час пісні «Мій легіонер», чи то реальний час глядацького залу, до якого звертається Патріарх.

Обычная декорация трагедии.

Сцена вирішена у стилі мінімалізму: у білому шатрі-парашуті стоїть самотній «єроплан» 20-х років. Вірніше, його модель з металу і фанери. «Мінімалістична» колісниця (її переважно тягають сценою) займає майже весь простір, так що більшісь монологів Нуці доводиться проголошувати в куточку, коли інші персонажі романтично кидають по ній штучними герберами. Зате всі викрутаси віртуальностей та фатальних (не)можливостей долі для глядачів прекрасно унаочнюються тілами акторів, які лазять всередині / під / на / збоку аероплана, вигинаються між залізними прутами, заганяють себе у клітку в хвостовій частині тощо. Погані учні вбачають в цьому зоопарк, гарні – екзистенційну метафору.

Легкая пауза. У Медеи сорвался голос.

На натягнутій стіні парашутного шовку великими чорними літерами написано: ЛЮБОВЬ. Для малограмотних, неписьменних, неуважних і короткозорих пропонується додаткова послуга – говорячи про кохання, наші актори кільканадцять разів вкажуть вам, куди дивитися, своїми тілами підкреслять кожну букву в цьому слові, щоб, боронь Боже, лікнеп від мистецтва не лишився непоміченим.

Одет по-дорожному, но в лаврах.

Великий Майстер просвітить усіх: злегка приглушені потужним голосом джазистки, ви зрозумієте, що ЛЮБОВЬ – це мат, цигарки, спогад, смерть, мелодія, вічність, спільне бовтання ногами, светр без одного рукава, рипучий голос на старій платівці, ЛЮБОВЬ не «тиц-тиц-тиц», а те, що світить усім Великим, що «прёт» і «катит», і начхати, що рип коліс незмащеного єроплана, в якому катають Нуцу під фінальну пісню, не заглушає всіх жахіть її французької вимови. Не лінгви навчати має нас великий Геній київської сцени.

Пункт третій: ОВАЦІЇ

И зритель так и остается в дураках с этой уже зародившейся в нем напрасной надеждой

В кінці вистави – відчутя кришталевої прозорості смислу: Він – Вона – Кохання – Пісня. Останній крок – оголошення подяки торговій марці N (алкогольні напої) за підтримку і подарунки від спонсора. Комерціалізація, прописана на всіх етапах вистави, у брендовості й примітиві постановки, підлаштованості під емоційний та інтелектуальний горизонт публіки, доходить логічного завершення в рекламі музичних дисків Нуци, які можна придбати у фойє. Фетишистський спектакль-товар продано. Суворо по талонах, ручна робота, з усіма штрих-кодами елітарності й інтелекту. От тільки шкода, що режисер-просвітник, який по/навчає акторів і глядацький зал, як правильно гратися в мистецтво, ігнорує своє призначення формувати глядача, руйнувати його стереотипи, кидати виклик, епатувати життя, щоб його змінити. Він просто виробляє штамповки, як і більшість його іменитих колег, які залітними Воландами прискакують до міста, щоб оперативно пожинати дивіденди своїх мистецьких брендів.

Наденьте голову

У ложах апетитне «НЯМ». Публіка аплодує, стоячи. За сценою захмарний голос Небожителя проголошує вітання самому собі від алкогольного спонсора постановки. Проте Майстер (Фагот, Бегемот?) на уклін не виходить – побоюється, мабуть, що якийсь неполіткоректний студент запустить з балкона томом Брехта. І правильно. Бо справжні боги до смертних не з&146;являються, хіба що присилають свої єроплани.

У статті використано цитати з Еврипіда, П.Кальдерона, М.Булгакова, Б.Брехта, Д.Деверо, статті про Р.Віктюка на http://www.radioman.ua




 
Коментарі (5)
1 Четвер, 14 Травня 2009
пробачте, випадково впало в очі: як Ви вважаєте, чи правильно в українській мові вживати словосполучення "від кутюр", що російською ("от кутюр") є не що інше, як справжнісінька транслітерація французького "haute couture"?
хоча, може чого не знаю/не розумію...мої ж бо знання української мови заздрощів точно не викликають)
2 П'ятниця, 22 Травня 2009
дуже сподобалася Ваша іронія :)
3 Середа, 27 Травня 2009
дякую! favourite, згодна з Вами, я би також не рвалася запозичувати декадентсько-іншомовні словеса, але ж хіба наш "гламур" не "від кутюр"? чи то пак "ат кутюр"?
4 Четвер, 28 Травня 2009
ото вже ж, мабуть-таки, "ат кутюр"))) тут я точно з Вами погоджуюся)))
5 Четвер, 28 Травня 2009
доречі, щодо абсенту, Ви точно впевнені, що "«владарі блакиті» цю бісову амброзію як воду хлищуть"?))) наскільки відомо мені, то так звані «владарі блакиті» давно вже перейшли на більш шкідливі препарати, і класичний приклад з абсентом, витягнутий з історії, мені здається, вже втрачає свою загадково-натхненну символічність.....

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua