notice
Друкувати

Василь Лозинський: Нові вірші

(Вівторок, 11 Листопада 2014)
 

Олів’є на Майдані

У Новорічну ніч на Майдані,
під стелою ми роздавали
олів’є і не був це фестиваль
кулінарний, але кожен приніс
не на продаж своє, а з обов’язку.
Салат потрапив в Москву завдяки
винаходу французького кухаря Олів’є.
А російський салат на Євромайдані
мав ситуативну мету: Леся-
художниця збудувала соціальну
скульптуру, кожен почастував
своїм усіх охочих з натовпу.
Відкоркувала пляшку ігристого
вина і налила спочатку
тому, хто охороняв безпечний «вхід»
на кухню і ми вітались навзаєм
під шумовиння феєричного,
ненасильницького протесту.

 

Фейсконтрол

вірш написаний в темряві

Пишу цей вірш у повній темряві
бо мені приспічило… в вагоні
видно лиш обриси блокноту
та відчутно м’який папір та олівець.
але суті це не міняє. невідомо
скільки вдасться розшифрувати.
треба б ще редактора. нехай
називається фейсконтрол.
як той що на вході у клуби
і той раз як мене не впустили.
щось, що доведене до автоматизму.
метафора в часі. метафора,
яка сподіваюся не зітреться
з лиця вірша, хоча схожа на
макіяж чи грим як у кіно та театрі.

                                            22.І.2014


maidan afterhours

не можливо нічого описати, з того,
що відбувається, все немов уперше,
з часу наших дідів та прадідів. військо
стереже голого короля, а ми ходимо
на революцію як на роботу. майже
не можливо працювати, робити щось іще.

але так насправді ми не перестали
працювати, це те, про що нам всім
ідеться, треба придумати статую
на місце, де стояв Ленін або написати
листа у німецьке видавництво
про авторські права на Еріха Фріда.

нічого нема неоднозначного та ефективного
що б спрацювало у сфері культури та
гуманітарної допомоги. голова Єврокомії
говорить, що українці знають, що та і як.
Європа тепер як ті посилки старих речей,
вміст яких дешевший ніж саме пересилання.

треба нарешті публікувати, не лише
пересилати милій або поширювати у мережі
напевне хтось прочитає за межами ґетто,
опісля або на чергуванні вночі і вдень або
підчас надзвичайного стану, чи зможемо іще
писати після роботи у революційний час?

 

Фазенда Бар

Така історія про роботу, коли
люди ідуть у відпустку через війну,
вони б хотіли працювати у барі або
на рецепції і приїхали на співбесіду.
Відпустку не дають, якщо вагомий
роботодавець або вагома посада.
«І кому дадуть відпустку на три місяці»
– питає дівчина, яка не може повернутися
в Донецьк, п’ючи за баром наступний
коктейль. Ось знайома адміністратора
працювала танцівницею в Тайланді.
Дівчина так і проситься до танцю
і запитує офіціантку, чи хтось танцює
у другій кімнаті, де грає діджей.
Але це неважливо, думаємо всі ми,
а хтось говорить це вголос і всі
читають далі т.зв. новини на своїх
т. зв. телефонах. Не вірю, що це
колись вважатимуть туризмом,
а рекламне гасло турфірми звучатиме:
«Втікайте!»

 

Gotland

Сцену середньовічних турнірів демонтовано
залишилася природа, мури, вежі, церкви,
точніше, що залишилося від них, після того як
тут були датчани. Але не зруйнували повністю,
щоб побудувати на місці нове.
Таке затягнуте у часі «Жертвоприношення»
Тарковського. Всюди сім’ї з дітьми, на цьому з
найвеличніших пленерів, тиждень переодягнені
у простий люд або рицарство.
Вірші не пишуться про це місце, а лише про те,
що за кадром. Постановниця кадрів виправдовується
через комплекс, що не потрапляє у фільм як акторка.
А що допіру режисер, з яким вона мандрує?
Може сховатися за вапняковими скульптурами,
на березі острова, т. зв. шведською раукарами,
доки не придумає подальший
сценарій, як шпигун.

 

* * *

Не можу почуватися чужим
у цій країні, а, отже, не можу
її любити як усе рідне,
окрім сім’ї, але коли
це пишу, то знаходжуся
не в тій країні, не в тій
сім’ї, а якщо засиджуся
в Інтернеті, то здивуюся,
в якому місті вийшов
на вулицю. Не зустрічаю
тих людей, що бачу на Фейсбуці,
і в мирний час, там, де війна,
відчутно мир, хоча і в Мережі,
але досить воювати в іншій країні,
досить сидіти в Інтернеті,
вийди на вулицю
сусідньої країни!
Навіть якщо це твоя країна,
впізнаєш в ній красивих людей
та протестувальників, тих,
що бачив в Інтернеті в
інших країнах.
Пишу я та рахуюсь з тобою!

 

* * *

Wie viele Sprachen du sprichts,
sooft bist du Mensch.
                             J.W. Goethe 


Як два фронти, як суша і
небо, як море і небо.
Розділене навпіл ігрове
поле, безлюдне як осі ХYZ.
Не так як два кольори
води двох морів,
що не можуть злитися.
Купальників у халатах
видно зненацька, відігнало
від берега всіх – місто самотнє.
Вітер жене хвилю і шумить
і пінить. Треба пожартувати
про температуру води, сміх
зігріває. Якщо не розумієш
мови жартів, треба взаємно
переключитися на іншу
і коли холодно, то від сміху
завжди робиться тепліше.
Скандинави змінюються як
погода та як північна природа
суворі. Хто ще почувається так як
погода? Як температура води?

 

У чому секс?

Повністю загублений
в ексцентричності
півночі. Але з мотивацією
до задоволення відчитувати
майже безпомилково
знаки на маршрутах Стокгольма,
вводити коди, відкривати
замки в граніті, в скалі
властиво, щоб знаходити себе,
того, що пішов, не гублячи
гідності і не забув віддати
ключі. Коли це повториться
не буде ключів як вже немає
телефонних кабінок. 


Василь Лозинський – поет, перекладач та художник. Вивчав германістику у Львові та Берліні. Переклав збірку оповідань Ф.Кафки «Споглядання» (Основи, 2012) та вірші сучасного польського поета Тадеуша Домбровського «Чорний квадрат» (у співавторстві, Меридіан Черновіц, 2013). Автор збірки поезій та ідеї самвидаву «Свято після дебошу» (NICE, 2014).

Фото Олег Перковськии

Олег Перковський Lack, 550x550mm, black / mertva natura