Англійська школа дослідження німецької ментальності пропонує аналіз молодіжного культурогенезу Європи від бурхливих 60-х до не менш буремних студентських 80-х. Відтак, формування молодіжних смаків відбувається в декількох напрямках. Політизація постіндустріальної доби довгих 60-х фіксує радикальні суспільні зміни як наслідок вестернізації світу. Американська маскультура в 1968 році через призму розуміння небувалого поширення молодіжних рухів стає тою ментальною домінантою, яка пояснює волюнтаризм та категорію молодіжного бунту. Масова мрія Нового Світу перетворюється на європейський молодіжний бум. Порожнини між мейнстрімом та субкультурами юнацтва заповнюють музика, дисиденство, комерційні відносини, різнобарв'я революційних рухів серединності ХХ століття. Мовний рівень не стає винятком віянь із вже не дикого Заходу. Лінгвістична проблема представляє тріумф англійськості. Мода на англійську мову підсилюється поп-музичними тенденціями, зокрема на території Західної Німеччини.
На потужній хвилі вестернізації старої доброї Європи звичним явищем стають молодіжні мандрівки до європейського Заходу. Ідейним підґрунтям молодіжної активності є імперіалізм та консьюмеризм, котрі переживають радикальне осмислення в залученні до суспільного постіндустріального порядку. Йдеться передовсім про виступи contra з боку молодіжних контркультур. Під лозунгами «Пали магазини!» юнацтво виражає протест проти політичних розвоїв століття: війни у В'єтнамі, ядерного озброєння, роз'єднання Німеччини, екологічних катастроф тощо. Відтак, динамічний рух та бунт стають визначальними чинниками молодіжного lifestyle.
Політичні протести доби підкріплюються ще й гендерними тенденціями: сексуальна революція, британська маскулінність, німецьке жіноцтво в боротьбі за свої права - ось найбільш знакові гендерні розхитування комфортної цивілізації. Марксистська утопія людини, яка виробляє товар стає психіатричною клінікою для деформованої наркотиками європейської молоді. Адже юнацтво прагне змістити центр світу на емоційне, штучно збуджене наркотиками протестне переживання світу.
Так, доволі їдке протиставлення ідейної парадигми К. Маркса символові консьюмеризму - чорному газованому напою американців - розкриває та викриває характеристики часу політико-культурних змін. Автори проводять аналіз медіа-сфери як необхідної соціальної ланки в формуванні громадської думки задля вироблення соціальних міфів, ідолів, образів - себто шляхів маніпуляції колективним рівнем несвідомого. Шукання моральних альтернатив ошуканого молодого покоління та трагізм обивательського примітивного буття, дратівливі напади несамовитої люті стають емоційним надривом в боротьбі проти ідеологічного засилля технізованого світу.
І хоч ця праця присвячена вже давно минулим за сучасними мірками 60-80 рокам, проте її доцільність та контемпоральність залишається поза всяким сумнівом. Панорама постмодерністського порубіжжя в річищі постколоніальних студій все ж виводить динаміку соціального життя та історико-культурний поступ Західної Європи з перипетій протистояння людини та системи бурхливих 60-х років.
Ще більшої ваги праця набуває в українському, досить обмеженому інтелектуальному просторі. Постколоніальна модель формування національної ідеї та державності України, тією ж мірою й усвідомлення розбудови культурного полотна, вимагає роз'яснення політико-ідеологічних стратегій Західної Європи, без якої всеслов'янська сутність так і лишиться на маргінесах історії.
Axel Schildt, Detlef Siegfried «Between Marx and Coca-Cola: Youth Cultures in Changing European Societies», 1960-1980, 2006
Нажаль, в багатьох країнах відчувається "обмежений інтелектуальний простір", але є одна різниця, одні країни підтримує інтелектуальний простір, а інші підтримують кишеню власних брюк.
Я не бачу, як в нашій країні можливо змінити свідомість людей, можливо це можна зробити в навчальних закладах, якщо викладачі не будуть відноситися до студентів як до маргіналів (якими вони можливо є)і намагатимуться якось змініти всю цю ситуацію. Бо на державному рівні розвиток культури рухається у зворотньому напрямку.
запозичені слова і питомо українські слова - це означення доволі умовні. запозичення - це одне із головних джерел розвитку мови, як вам підтвердить будь-який мало-мальський лінгвіст. у ті й же (не)любій вашому серцю англійській 70 % слів "запозичені" на тому чи іншому етапі її розвитку, що є загальновідомим фактом принаймні для людей з філологічних факультетів. так що припиніть скиглити. а на державному рівні культура ніколи нікуди не рухається. культура - це соціальне явище і держава його найчастіше використовує у своїх цілях.
А ви б почитали історію англійської мови, тоді вам мабуть стало б зрозуміло з якого дива в англійській стільки французьких та латинських слів. На різних етапах розвитку англійської було просте нав*язування певної іноземної мови різними загарбниками або володарями, або просто зміна мови під впливом володарювання загарбників і т.і.
А якщо ви мало-мальський лінгвіст, то мабуть знаєте, що в Ідоєвропейській мовній сім*ї існує надзвичайно велике коло інтернаціоналізмів, проте багато лінгвістів стверджують, якщо інтернаціоналізми можна замінити словами, що притаманні певній мові, то це робити просто необхідно.
А в наші часи питомо українська лексика тікає в небуття, бо набагато круче використовувати іншомовну лексику, аніж свою власну.
Культура повинна підтримуватися державою, хоча б фінансово.