StartseiteImpressum
Клімат неіснуючих держав - PROSTORY Клімат неіснуючих держав Öffentliche Kreuzigung der Wahrheit - PROSTORY Öffentliche Kreuzigung der Wahrheit Курировать нищету - PROSTORY Курировать нищету

Домашня кухня національного лібералізму

24 вересня 2009 в Києві книгарня «Є» та видавництво «Критика» презентували квір-антологію сучасної світової лесбі-, ґей- та бі-літератури «120 СТОРІНОК СОДОМУ» - упорядники Альбіна Позднякова (Львів), Ірина Шувалова (Київ) та Олесь Барліг (Запоріжжя). Не піти на акцію було просто неможливо - вперше в Україні хтось зважився голосно кинути виклик гомофобній трипільській нації, а ЖЖ знайомих повнилися розповідями про те, як на Форумі молодчики з нацистського «тризуба ім. бандери» лайливо обляпували доповідачів майонезом, поки один із посейдонів меланхолійно дер антологію на клапті.

Київська презентація також відбулася на славу: на початку акції кілька 18-річних на вигляд хлопчаків здійняли шалений шум, побили склянки й обілляли президію водою. По тому була викликана міліція, яка весь цей час чомусь томно розглядала книжки в іншому залі, не менш юна, ніж поборники слави україни й здорового людського сексу. Поборників вивели. Але не встиг редактор «Критики» Андрій Мокроусов проголосити кілька своїх дотепів на тему інтелектуальної глибини  «пекельних хлопчиків», як один із першого ряду підірвався й сипнув у обличчя президії червоним перцем. Міліція знову була надто зайнята, тож її підміняв один із слухачів: він тримав юне дарованіє, поки не прийшло інше дарованіє, у синьому форменному кашкеті.

А потім почалася вакханалія: упорядниці проголосили кілька загальновживаних тез про сексуальне рівноправ'я й прекрасні вірші в антології, автор передмови Андрій Бондар розповів, як поезія поєднує людей, а авторка післямови Марія Маєрчик коротко, в стилістиці «для непросунутих школярів» переказала «Історію сексуальності» Фуко, апелюючи весь час до якихось комірок, в яких спочатку ховалася витіснена сексуальність (вочевидь, йшлося про бажання), а потім із них вилізла гомофобія, яка насправді ксенофобія, але євреїв ганити вже нецікаво, через те негідники у Львові й знущалися з гей-лесбі-бі.

1_b

У перебивках між промовами модератор Андрій Мокроусов разів зо три повідомив слухачам свою теорію меншин. Мовляв, всі ми меншини, бо індивідуальне - це менше, ніж колективне, а ми, інтелігенти-інтелектуали, - ще й асоціальна меншина, бо не підтримуємо вимогу здорової сексуальності, а співчуваємо ЇМ. Ще розказав, що «Критика» на цю книжечку грошей ні в кого не брала, що є безперечним досягненням для книжкового ринку України та політики грантоспоживацтва, тому й гонорарів ані авторам, ні перекладачам, ні упорядникам не платила. Але! «Критика» сьогодні є єдиним форумом українського ліберального інтелігентства, практично не має конкуренції, що дуже шкода, і що наше високе покликання - заступитися за НИХ, асоціалів. При цьому останні є історично й соціально змінюваною формацією: євреї, мігранти, ЛГБТ, чорні. А пекельні хлопчики - дурні, нездорові й не вміють читати.

Пані проф. Тамара Гундорова, яка також написала післямову, але не встигла вчасно подати її до видавництва, порадувала доповіддю зі стрижневою ідеєю «ВОНИ теж люди» і «давайте жити дружно», а також що тероризм зрештою поглине і самих терористів-гопників. Автор безсмертної передмови, довго роз...мірковуючи про причини раптового соціального ресентименту, зрештою видав, що український шовінізм виплеканий руками Москви: поки там не били гей-паради, в Україні ніхто й не думав рвати книжки.

Вся ця просвітницька робота вустами натуралів звучала досить довго. Під романтичне погрюкування нациків по стінах "Є" точилися розмови-промови про «них» і «нас», і «хлопчиків». Найбільше засмутило те, що успішні інтелігентні гетеросексуали, які нібито співчувають секс-меншинам, самі не зуміли вийти за межі ієрархізованого контрасту «ми»-«вони», хоч і говорили про банальний страх громади перед інакшістю та потребу розуміння й толерантності. Якщо намагання православно-лоботомованої частини населення раціоналізувати для себе граничну інакшість гомосексуалів шляхом біологічної демонізації останніх як людей із надміром сексуальної свободи (а звідси й образ розпусників-розбещувачів + економічних шкідників, які навмисно гальмують показники приросту населення на сто голів великої рогатої худоби, пардон, сто людей на кв. км.) ще можна якось пояснити змалечку прищемленим лібідо чи латентною гомосексуальністю, то як пояснити інтелігентський пошук гея-жертви, маргінала, злидня, якому теплі шкарпетки подарувати б, пиріжків напекти...?

1_c

Вочевидь імпульс соціального епатажу, винесений у назву збірки, був спрямований саме на інтелігенцію, щоб показати, що навіть там «неупереджених читачів» немає. Тим паче, що до пересічного читача книжка просто не дійде - відлякає назва. Всіх же інших відлякає зміст. Твори 30 авторів із 15 країн світу в українських перекладах, на кожного переважно по 2 сторінки тексту. Приблизно третину антології займає пейзажна лірика - схоже, вона відповідальна за естетичну значимість (чи то «красивість») публікації; ще третина - варіації на тему губи/волохаті груди/вологі плями, - на жаль, мало еротична (Уїтмен досі розсипався б на корінці трави від такого епігонства); решта - просвітницьке й національне, напр., вірш німецького поета М.Вірца "Кохання в часи СНІДу" (глибокодумний передмовник приписав його до адорніанського "поезія після Аушвіца"), подрибанки українського автора про хлопчиків, пальці й іграшки (так і хочеться розридатись над тяжкою кріпацькою долею великого письменника й поета...), та роботи української поетеси із невимовним скандинавським псевдонімом - щось нібито лесбійське, де штамп на штампі й банальщиною поганяє.

Наприкінці презентації було озвучено чотири (!!!) невеликі віршики, які читалися екзальтовано, із захлинаннями й придиханнями, й мало не довели декламаторок до оргазму. А пан Мокроусов зауважив, що не всі тексти цієї антології йому подобаються, але його видавничий смак не має аж ніякого значення.

Тяжко вражена «оригінальним» лексиконом «Критики»: Европа, проЄкт, двІ словИ, ролЯ, переочити (= пролистати, не помітити) та ін., - я сумно пішла додому, розмірковуючи над питанням: якби нацики на початку не влаштували цирк - чи висиділа б я там 2 години? Просто, щоб висловити свою незгоду з ідеалами плодючих справжніх українців... І чи здатна кулінарно-терористична програма малозубих молодиків дійсно спровокувати індиферентне суспільство на дискусію про толерантність? Бо на антологію «120 сторінок...» такі надії покладати не доводиться.

Фото запозичені з сайту «GAY.RU».

 
Comments (14)
1 Montag, 28. September 2009
ну й чого ото влаштовувати з цього цирк? одні щось доказують другим, другі б'ють морди третім...чи не пофіг вам усім, хто з ким спить? та ще й книжки з цього приводу оприлюднювати, так би мовити, "пасобіє для начінающіх". кому треба, той знайде, де почитати. любіть одне одного, а все решта буде.
2 Montag, 28. September 2009
Як на мене, то дійсна класна стаття!
Але моє коротке зауваження стосується ось чого. Я так зрозумів, що імя авторки/автора - то псевдонім. Так от, - читаючи ЧОМУСЬ у мене виникало непереборне враження, мовляв, автор/ка - насправді чоловічої статті (тобто в біологічному сенсі). Тобто можете сміятися наді мною, може це з мене навіть якась латентна гомофобія чи сексизм випирає, але од цього враження аж ніяк не міг відкараскатись. Такий типу феномен отримався...
3 Dienstag, 29. September 2009
"точилися розмови-промови про «ЇХ» і «нас»"
має бути "про «НИХ» і «нас»"
4 Dienstag, 29. September 2009
Із загальним настроєм статті я цілком згоден. Але якби я писав цей огляд, я б був жорсткішим в оцінці організаторів та виконавців цього, даруйте, видання. Адже навіть сліпому видно, що ця добірка - звичайнісінька провокація видавців-організаторів, щоб цим чорним піаром привернути до себе увагу. Я не вірю у наївність цих людей, котрі могли щиро вважати, що їхню презентацію не помітять ті, хто її помітив, тому це дає підстави твердити, що це вульґарна, дешева провокація, звичайний маркетинговий хід. Не кажучи вже про те, що ці люди вирішили поділити літературу на літературу секс меншин і не секс меншин, брррр...
А своєю акцію вони почали дискусію не про толерантність до інших, а спровокували чергову хвилю аґресії до цих інших у нашому кволому суспільстві.
5 Dienstag, 29. September 2009
Дозволю собі частково не погодитися з Вами (барвистий к.), тому що мені здається, що саме відсутність подібних видань (різного штибу: від примітивних до теоретичних та інтелектуальних) спровокувала Таку реакцію, а не видавці. Хоча критику в їх бік вважаю суттєвою. Завжди, коли ми говоримо про «меншини», у будь-якому контексті, є ризик опинитися на владній позиції, тобто на позиції тих, хто своїм зовнішнім тиском і робить меншину – меншиною. Саме у цю пастку частково попали видавці на презентації («вони теж люди»).
Щодо поділу літератури – його бути не може, про нього тут не йдеться, і, я сподіваюся, автори збірки не ставили перед собою такої цілі. Просто літературу, як і будь-який результат людської діяльності, можна поділити за квазібіографічним принципом – за приналежністю до тієї чи іншої групи,– що набуває актуальності, якщо ця група пригнічується у суспільстві. У цьому випадку видання теж є своєрідним жестом підтримки. Як одне з перших таких видань в Україні, воно викликає повагу і надію, що їх стане більше.
6 Mittwoch, 30. September 2009
http://ua.glavred.info/archive/2009/09/30/130639-8.html

Нині вночі спалено ґалерею Гудімова на Волоській, де минулої п’ятниці в рамках фестивалю «Остання Барикада» відбулася дискусія (зокрема за участи п.Марії Маєрчик і «Критики» у моїй особі, адже за головні сюжети для обговорення правили події навколо антології «120 сторінок содому» та заборона фільму «Бруно») про гомофобію, нетерпимість і толерантність в українському суспільстві. Тоді ж, у п’ятницю, після дискусії, вочевидь, ті самі «тризубівці» (а може і «свободівці»), які напередодні намагалися зірвати презентацію антології в книгарні «Є», вже було вчинили певний
погром, що його сьогодні завершено в такий спосіб.

Наразі медії, крім «Главреду», цей брутальний акт терору зиґнорували; нічого немає і на сайті УНІАНу (як, власне, не було повідомлено і про п’ятничний погром). Така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до
побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство. Мусимо давати цьому раду, і то негайно.

З огляду на пасивність ЗМІ, прошу всіх, мірою можливого, всіма спосоьами поширити цю інформацію, аби удоступнити її принаймні для культурної спільноти.

Наперед дякую,
Андрій Мокроусов, Критика
7 Mittwoch, 30. September 2009
Вочевидь у нашому оозбалансованому суспільстві поняття "культурна спільнота" звучить порожньо, як і "середній клас". На превеликий жаль спостерігається елементарна відсутність здатності вести дискусію, що підміняється навіть і не демонстрацією власної сили, а терористичними акціями.Про які перспективи розвитку демократичного суспільства йдеться, коли одні користуються піаром за будь-яку ціну, а інші неспроможні відстоювати свої позиції інакше, ніж ножом у спину?
8 Mittwoch, 30. September 2009
про яку свободу преси йдеться у цій країні??? я не в захваті від останньої продукції "критики", але мовчання громадськості спровоковане не лише невмінням вести дискусію, а банальним браком інформації! пане Мокроусов, чи намагалася Критика запросити на презентацію телеканали? вони вам відмовили?
9 Mittwoch, 30. September 2009
ви впевнені, що ці дві події пов'язані між собою?
10 Mittwoch, 30. September 2009
можу цілком долучитися до висловленої думки з огляду як на свою присутність на цьому виховному заході рівня середньої школи, максимум - для перших курсів внз, так і на відчуття загального настрою аудиторії, що коливався між втомаленим псевдоінтелектуалізмом та недорікуватою демократичністю, під час чого література як ніби-то медіум, заради котрого всі зібралися і котрий насправді там нікого не цікавив, залишилася в куширях і нервово покурювала, поки абстрактне вирішення соціальних проблем (а при найближчому розгляді - пусті балачки) змушувало ведучих і виступаючих розправити широкі крила власного красномовства, - вельми, треба сказати, обскубані. фІгове листя (навіть не у жмутках) розмислів перетворилося на фігОві кухонні філософствування, присмачені розмислами про долю забитих "хлопчикив", позбавлених толерантності соціуму (дівчатка, як не дивно, ні для кого не є об"єктом ідентифікації).
11 Mittwoch, 07. Oktober 2009
Вже те, що запозичені авторкою світлини, якими проілюстровано статтю, було зроблено не на київській презентації книги, а на львівській прес-конференції (про яку в опусі не йдеться), засвідчує глибоку ознайомленість журналістки з матеріалом та уважність до дрібних деталей. Захоплює також і ґрунтовний критичний аналіз текстів антології.

Поза тим, варто, певно, ще додати, що Праєдґарденссон - справжнє прізвище поетки, а не "невимовний скандинавський псевдонім"; пані авторка, певно, не припускає можливості укладання шлюбів між представниками/представницями України і Швеції. До того ж, тексти згаданої літераторки не містять і натяку на лесбійську тематику. Це так, до слова.

Всі ці недбалості (а їхній перелік не обмежується щойно названими), яких не мав би собі дозволяти більш-менш тямущий та сумлінний журналіст, а також і надміру жовчний (хай місцями й вимучено дотепний) тон викладу, на жаль, зводять статтю до рівня невдалої спроби плювка, коли цівочка слини повисає на підборідді горе-звитяжця.
12 Mittwoch, 07. Oktober 2009
шановна пані Ірино, проблема ж не в тому, справжнє ім"я у Праєдґарденссон чи псевдонім - біда в тому, що публікація виявилася пострілом у "молоко": для соціального висловлюваня надто недолуга, особливо презентація, для естетичного - надто слабка, слинява, конвенційна, абсолютно невідповідна амбітній і, вибачайте, аж занадто потяганій назві. якщо обурення авторки можна зрозуміти як обурення слухача, чиїх 2 години життя з"їла чергова примітивно-безтолкова акція, то як розуміти Ваш праведний гнів? упорядникам (а Ви, якщо я не помиляюся, є однією з них) не личить махати кулаками - за вас має промовляти ваша книжка...
13 Donnerstag, 08. Oktober 2009
Справа не тільки в пані Праєдґарденссон. Від нехтування деталями - до перекручування фактів, самі розумієте, недалеко.

Щоби книжка промовляла, її треба бодай прочитати, багато ж хто з тих, що беруться писати про видання (включно, як мені, на жаль, видається, і з авторкою цієї статті) не вдалися до таких "граничних заходів".

Мені важко судити окремо про вимір соціальний і окремо про вимір естетичний, оскільки в одного все одно ростуть ноги з іншого - і ті, хто, начеб, розглядають появу книги в соціальному контексті, не гребують робити суто естетичні закиди й навпаки. Причому, як на мене, це абсолютно правильна позиція.

Щодо махання кулаками Ви, пані Єво, гадаю, трохи перебільшуєте. Як бачите, я не беруся сперечатися ні з ким про художню чи будь-яку ще значущість книги, б'ючи себе в груди, мовляв, "ми найкращі". Обмежуюся виправленням прикрих фактичних помилок та висловленням моїх особистих вражень від статті.

Що ж до презентації - літературні читання відбулися у Львові, де всі охочі могли їх відвідати. В Києві було заявлено формат "обговорення". Я розумію, що позиції учасників могли сприйматися/не сприйматися, формат подобатися/не подобатись. Але ж, принаймні, скільки можна закидати, що було "прочитано 4 віршики"? Віршиків ніхто й не обіцяв, пардон. На віршики можна було їхати до Львова, де, якщо підсумувати час виступів наших учасників, набігло б годин 5 читаної наживо поезії.

З повагою.
14 Dienstag, 03. November 2009
"За словами видавців, головна місія антології – не тільки відкрити українському читачеві нові для нього імена, теми і способи письма та ближче познайомити його зі здобутками квір-культури кінця XX – початку XXI століття, але й сприяти поширенню в Україні навичок сучасного толерантного мислення..." одне не виключає інше. а у вас чомусь виключило...

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.