17 квітня у Молодому театрі відбулася бесіда-літературні читання «Тоталітаризм. Літературна тема» за участі письменників Юрія Андруховича, Франца Годяка, Віктора Єрофєєва і Войцеха Кучока.                    
                   
Провідною думкою вечора стало означення тоталітаризму як внутрішнього чи навіть сутнісного людського прояву. Тоталітаризм, хоч і уявляється як чужість у системі, існує в умовах амбівалентності людини, яка природно схиляється до культу сили, бажання влади, ненависті до іншого. Керована інстинктом поведінка передбачає групування у натовп, що є інструментом тоталітарного режиму. У такому натовпі не дозволено жартувати, іронізувати із вождя, який у свою чергу викликає екстатичне захоплення як герой, що підкорює, простуючи морем крові. Образу демократа чи гуманіста годі стати настільки ж резонансним. Натомість позитивну конотацію диктатура надає зраді як складовій суспільного співіснування, параноїдальному націоналізмові. До речі, епітет національний для письменника чи літератури сьогодні вказує на обмеженість, література, за словами письменників, існує тільки у діалозі культур.                    
                 
Існування у тоталітаризмі не визнає компромісів, шляхами його подолання є саморефлексія, необхідність контролювати інстинкт. Цікаво, що у словах письменників та у деяких їхніх текстах спротив тоталітаризмові часто виявлявся як протест проти батька, тобто проти частини самого себе. Ця метафора свідчить про існування антропологічного виміру тоталітаризму – як зазначав модератор вечора Юрій Макаров –, тому говорити про нього актуально і сьогодні. Міфологічний образ сильного, владного (не-хворого) правителя, агресія проти чужого/іншого - сучасні прояви тоталітарного в українському соціальному контексті.