StartseiteImpressum
Слова без тіла і без тіні - PROSTORY Слова без тіла і без тіні Мішель Онфре. Трактат атеології (Фрагмент) - PROSTORY Мішель Онфре. Трактат атеології (Фрагмент) В центре Европы / между политикой и поэтикой - PROSTORY В центре Европы / между политикой и поэтикой
Drucken

Томас Брусіг: Такі з нас герої

Наступного дня це було на перших сторінках усіх газет: три чверті мільйона людей! Неймовірно! Ще недавно протестувальників усього Берліна можна було вивезти одним коротким поїздом метро метро, а через чотири тижні Александерплац переповнена! За транспарантом із написом ДЕМОНСТРАЦІЯ ПРОТЕСТУ, розгорнутим на всю ширину вулиці, бігли сотні тисяч добропорядних громадян! Що на них найшло? За винятком групи людей, яка б умістилася в одному поїзді метро, всі були згодні! Вони про це забули? І як я тоді можу по-справжньому почуватися винним, чим я можу докоряти собі перед ними? Гаразд, нехай я найгірший і найогидніший, нехай я, не-мрець, котрий повернувся, маленький горніст Гонекера, збочений штазі, викрадач дітей і ще, і ще, і ще – але ж і я один з ваших синів! Я не робив нічого з того, від чого мене застерігали мої вчителі та мої телепрограми! Я завжди робив те, чого хотіли інші! Я ніколи не робив того, що хотів би сам, бо так я все ж зміг би стати щасливим! Однаково, чи варті ці думки того, щоб розвивати їх далі – бо потім почалася промова, й усе стало геть іншим.

«Кожний революційний рух звільняє також і мову». І це говорила не моя мати, дискутуючи з лінґвістами – це речення пролунало з гучномовців. Мені достатньо було лише почути цей голос, цю закличну інтонацію, щоб зрозуміти – з мене досить. І взагалі: як можна було в такий день говорити про мову! Чому б одразу не про погоду? Це було б принаймні послідовно непослідовно! Мало йтися про велику справу, а не про мову! – Жінка біля мікрофона була так далеко, що я не міг її впізнати. Хто вона? Хто ця жінка? – Ну, кожна хоч трохи нормальна людина звернулася б до одного з сотень тисяч і запитала б увічливо: «Перепрошую, я, на превеликий жаль, не зрозумів, що це за жінка зараз виступає перед нами з промовою». Але не я. Син чоловіка, який, наздоганяючи трамвай, звертав увагу лише на двері, замість подивитися в очі водієві, замучений недовірою штазі, котрий у принципі підозрює кожного, не питає чужих про речі, які може дізнатися сам. Вони можуть розказати щось іще кому-небудь. Тож я пробирався між людьми назустріч мікрофону, щоб особисто ідентифікувати жінку, яка говорила. Наслідки моєї помилки були найбільшими в ХХ столітті.

Любі співгромадяни та співгромадянки. Кожен революційний рух звільняє також і мову. Те, що досі так важко було висловити, раптом легко злітає з наших губ. Ми дивуємося з того, що ми вочевидь давно думали і що ми зраз вигукуємо одне одному: демократія – зараз або ніколи! І ми розуміємо під цим народовладдя. І ми згадуємо про наші історичні потуги, придушені або залиті кров’ю, і не хочемо знову проспати шансу, який дає нам ця криза, бо вона пробуджує всі наші продуктивні сили. – Зі словом «поворот» в мене свої труднощі. Я уявляю собі вітрильник, капітан наказує повертати, бо вітер змінився або дме йому в обличчя. І команда підкоряється, коли щогла здригається над кораблем. Та чи відповідає дійсності цей образ? Чи він ще доречний у нашому становищі, котре прогресує кожного дня? Я хочу говорити про революційне оновлення. Революції приходять із низів. Верхи й низи міняються місцями в системі цінностей. І ця зміна ставить соціалістичне суспільство з ніг на голову.

І це найважливіше речення останніх тижнів – тисячоголосий гук: Ми народ! Просте твердження, і його ми не хочемо забути.

На цьому промова закінчилася. Я підійшов до трибуни на відстань майже вісімдесяти метрів. Досить близько, щоб роздивитися, хто говорив: Юта Мюлер, тренерка з фігурного катання, ідол моєї матері й «жінка, котра кожного ставила на ноги», почесна голова моїх сексуальних фантазій. Що ж це буде, коли вже таку запрошують виголосити промову? Хто говоритиме наступний? Бджілка Майя?

Кожна революція має промови, яких вона заслуговує, і я представив Вашій увазі цей виступ у повному обсязі, бо його ще й досі видають за точку, в якій кристалізувалася осінь 89-го – хочете вірте, хочете ні, але мені це відразу стало зрозуміло. Справжня промова тренерки з фігурного катання, вам не здається? Ця відпрацьована елеґантність, ця пристрасть у пасажах, які ґарантовано виб’ють високу оцінку за артистичність – і водночас це захекане політичне програмування з окремими зірваними, нечисто виконаними чи пропущеними стрибками, яких просто не помітять засліплені дилетанти з публіки. Не питайте мене, за що я був, та коли я почув звернення Юти Мюлер – я зрозумів, проти чого я був. Я був проти цих потуг під назвою Коли-вимоги-стануть-правами-а-отже-обов’язками. Можливо, від тренерки з фігурного катання тільки й можна очікувати, що вона говоритиме як тренерка з фігурного катання – але як це стосується звільненої мови? Або це солодкаве обсмоктування слова поворот, і як вона про-ар-ти-ку-лю-ва-ла Ми боїмося, щоб нами не скористалися, не стали по-вер-та-ти нами, о, містере Кітцельштайн, я відчув себе як удома. Читалося, звісно, з енциклопедії, і звісно, неправильне слово, точно як моя мати, котра шукає → Греція, коли мене цікавлять пісюни. → Вертишийка. До цього спершу треба було додуматися. Та коли мені, зрештою, прояснилося, так це тоді, коли Юта Мюлер – ідол моєї матері, почала мріяти: Уяви собі: це соціалізм – і ніхто не йде геть. Неймовірно! Після того як вона в першій частині своєї промови каменя на камені не залишила від багатющого слова поворот, після того, як вона презентувала слово вертишийка з орнітологічного словника – і все це об’єднане ідеєю звільненої мови, – з нею сталося от що: те, про що вона мріє, називається соціалізм і прослизає мимо контролю, без заглядання в енциклопедію та не облапане з усіх боків, як слово поворот. Припустімо, припустімо лишень, що вона дивилася в енциклопедії, можливо, вона знайшла: → Соціалізм – суспільний устрій, який базується на суспільній власності на засоби виробництва. Ви могли б по-справжньому про це мріяти, мати справжні візії? Уявіть собі: промисловість у суспільній власності – і ніхто не йде геть. Шкода, фрау Мюллер, та моє серце не калатає. Не те щоб я мав щось проти виробництва у суспільній власності, яка нікому не дає приводу піти геть. Та, як на мене, це занадто міщанська мрія.

brusig

Далі читайте у книжці "Вертиголов та інші політичні тварини"

Переклад здійснено за виданням

Brussig, Thomas. Helden wie wir. Roman, 1993. – S. 278-288, 298– 301, 313–319

Коментар до тексту: Революція і член, або Фізіологія політичного (Неля Ваховська)



[1] Панков – північно-західний окраїнний район Берліна.

[2] Один із ідеологічних міфів НДР про місто, в якому під час націонал-соціалістичної диктатури герої-комуністи переховували червоний прапор, подарований німцям комуністами Кривого Рогу.

 

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.