Центральний простір виставки належить сімом проектам самостійно виданих книжок Судзукі, це свідчить ще й про той цікавий факт, що центральним медіумом у фотографії Японії й досі лишаються книжки. На виставці було представлено близько 160 чорно-білих фотографій як з книжкових проектів, так і матеріалоємних альбомів, що являють собою - іноді прошиті вручну - візуальні нотатки Кійоші Судзукі. Частину експозиції складали власне самі альбоми під склом, їхні копії, а також відеоряд розгорнутих сторінок декількох альбомів.
Робота Кійоші Судзукі як фотографа розпочалася у пізні 60-ті з реконструкції його особистої історії у шахтарському місті Івакі, префектура Фукушіма. Тут та в інших японських містах він знімав робітників копалень, причому він візуалізував історію землі та людей, пов'язав їх з власним світом і дитинством. Результатом цієї роботи стала перша книга Судзукі Soul and Soul (1972). Класичне оформлення книжки навіює документальний погляд, але Судзукі вдається пройти далі. Він інсценізує. Японський заголовок nagare no uta означає «пісня про відхиляння/ пісня про ковзання/ пісня про мандри».
Soul and Soul з'явилася у вирішальний період історії японської фотографії і тому стала частиною її традиції, історичним документом. Традиція чітко простежується в серії публікацій книжок The Map Кікуї Кавада (1965), For a Language to Come Такума Накагіра (1970) та Bye bye Photography Даідо Моріяма (1972). Так само, як в Америці та Європі, декілька японських фотографів порвали з «об'єктивною» журналістською чи «романтичною» картиною дійсності. Це був рух, який почався з Роберта Франка, старого друга Судзукі, Вільяма Кляйна та інших - Крістера Штрьомгольма та Еда Ван дер Ельскена. З появою The Map, For a Language to Come і Bye bye Photography цей злам став більш радикальним в Японії, ніж на Заході. У цих трьох книжках існує драматургія, сконцентрована на почутті та емоції більше, ніж на розвиткові лінійної історії. Ймовірно, ці почуття були спричинені актуальними тоді історичним подіями - війною, двома бомбами, американськими військами на японській території.
Одне з найвідоміших фото Судзукі (серія Soul and Soul) - мідна миска зі штучним віями його сестри. Одного ранку він знайшов їх саме там, де вона - офіціантка - їх залишила після нічної зміни.
Судзукі мандрував Індією і бачив там світло Брахмана (The Light that has Lighted the World, 1976), був батьком близнят, товаришував з одним бездомним, супроводжував маленький цирк (Mind Games, 1982) та фотографував історію й хаос великого міста (S Street Shuffle,1988).
Без назви. Без року
Пошук фотографічної батьківщини відбито на фотознімках, тьмяних у семантичному сенсі, іноді абсолютно чорних, але в них все одно проглядає певна спорідненість з містерією. Розглядаючи фото Судзукі, можна розпізнати не просто образ, але й фотографа, співчутливого та замисленого, сповненого туги у пошуку ідентичності.
Без назви. Серія Mind Games, 1982
Ескіз для Mind Games. Колаж, 1982
Без назви. Серія Mind Games, 1982
Без назви. Серія Mind Games, 1982
Без назви. Серія Mind Games, 1982
Без назви. Серія Mind Games, 1982
Без назви. Серія S Street Shuffle, 1988
За матеріалами Гамбурзького Дому фотографії Дайхторгаллен