StartseiteImpressum
Міжнародна конференція «Ідеологія відмінності» - PROSTORY Міжнародна конференція «Ідеологія відмінності» Герхард Рюм: Поцілунок жагучий - PROSTORY Герхард Рюм: Поцілунок жагучий Николай Ридный о среде обитания - PROSTORY Николай Ридный о среде обитания

Клаудіа Дате: Історія затамувала подих, а життя Сходу й життя Заходу плинуло далі

Двадцята річниця падіння Берлінського муру та антологія «Ніч, коли упав Мур»

Ренатус Декерт (видавник). Ніч, коли упав Мур. Видавництво Зуркамп, Франкфурт 2009 р.

Сьогодні виповнилося рівно 20 років з того дня, як на легендарній прес-конференції 9 листопада 1989 р. Ґюнтер Шабовські витягнув із кишені зіжмаканий папірець і, запинаючись, зачитав: «Заяви на приватні подорожі за кордон можна подавати без надання пояснень щодо причин поїздки та родинних зв'язків. Дозволи видаються без затримки. [...] Постійний виїзд може здійснюватися на всіх прикордонних пунктах НДР до ФРН і Західного Берліна.» Вже скоро перші громадяни НДР прибули до пунктів пропуску, прикордонники підкорилися тиску мас, і Мур розійшовся. Після 28 років було скасовано насильницьке відокремлення НДР від ФРН і дозволено вільно пересуватися між двома частинами. Ця неочікувана, сенсаційна та водночас символічна для всіх подія стала відправною точкою для запитання: Які почуття виникли в мешканців Сходу й Заходу цього 9-го листопада 1989 р.? Яким чином ця подія прямо чи опосередковано вплинула на їхнє життя? Наскільки сильним видається цей історичний момент порівняно з буднями окремо взятого громадянина?

Антологія, видана Ренатусом Декертом з нагоди 20-річчя падіння Берлінської стіни, є спробою вловити чи не найяскравішу подію політичного Повороту періоду 1989-90-х років у літературному тексті. Німецькі автори Сходу та Заходу відображують подію «Падіння Муру»  в дуже особистих епізодах. Впадає в око, що письменники фактично не написали фікціональних текстів, а присвятили їх виключно біографічним переживанням. Напрошується висновок, що ніч, у яку впала Берлінська стіна, стала подією, до якої майже всі відчувають причетність і яка викликає бажання поділитися чимось автобіографічним. Які ж настрої німецького суспільства прочитуються в цих творах?

Тексти збірки доволі чітко поділяються на три групи. У першій із них представлений суто західнонімецький погляд на події 9-го листопада, у другій явно виражене східнонімецьке світосприйняття, а до третьої групи належать усі тексти, які ґрунтуються на досвіді обміну між Сходом і Заходом, здобутому ще задовго до Повороту.

Із західнонімецьким досвідом нас знайомлять Ганс-Ульріх Трайхель, Ульріке Дрезнер, Ульріх Пельцер, Роберт Менассе, Бодо Морсгойзер та Міхаель Ленц. Фрідріх Крістіан Деліус описує телефонний дзвінок з Америки, який надходить увечері 9-го листопада, перериваючи його заняття з італійської мови, щоб повідомити про падіння Стіни. Протагоніст не надає цій інформації особливого значення, й лише пізніше, під час перегляду телевізійних новин, усвідомлює, що Мур таки впав. Ульріх Трайхель намагається відтворити в пам'яті події 1989 року за допомогою записів у своєму щоденнику: «Я наче пам'ятаю, як про падіння Стіни говорили в новинах «Таґесшау». Але ні після «Таґесшау», ні після нічного випуску новин я не вирушив до Стіни із думками про пропускний пункт на Борнгольмер Штрасе із Фріденау, а до пізньої ночі просидів за робочим столом. 10-го ж бо листопада в мене, якщо вірити щоденнику, знову мали бути вступні лекції по Бенну, вочевидь чотиригодинні. Щосереди та щоп'ятниці з 16-ї до 18-ї. 10-го числа їх могли б, в принципі, й відмінити через подію історичного значення. Але не відмінили. Також не пригадую, щоб ми зі студентами говорили про відкриття Стіни.» (с. 58). У своєму оповіданні «Головне, що попереду світло» Міхаель Ленц змальовує сцену перед телевізором і намагається вдуматися в тему «падіння залізної завіси», яка до того часу жодним чином його не стосувалася. При цьому він доходить такого висновку: «Летаргія таки викликала сором. На стільці 60-х засидівся західний мудак, який навіть не мав жодного зв'язку із Західним Берліном, і чий внутрішній занепад був очевидним - це я про себе. [...] Їхати в Берлін, тобто раптом уже не в західний, не в східний, а просто-напросто в Берлін. Тільки без мене! Мені було начхати, що там відбувалось. Безсистемний і безперспективний хаос Західного Берліна мені діяв на нерви так само, як і парадування щовихідного перед порожніми тілами НДР, які штучно трималися при житті. Ми - то є ми, і я тут ні до чого.» (с. 199). Нариси західнонімецьких авторів показують, що історична подія, хоч і передавалася ЗМІ й була взята до відома, не мала жодного стосунку до їхнього життя й жодним чином не вплинула на них.

Друга група текстів демонструє погляд, зумовлений виключно східнонімецькими реаліями життя. Найяскравіші приклади - Аннетт Ґрьошнер і Катрін Шмідт. Ґрьошнер у своїй «Помсті» описує рух до Бранденбурзьких воріт зі східного боку. Вона пише, як люди чекали, поки їх пропустять, як зазирали до Кройцберґа, як бігли. Катрін Шмідт згадує у «Листі на ніч» період пізньої НДР, у який вона, як і багато інших, намагалася брати участь у політичному житті та шукати нові шляхи, не прогинаючись під систему, і як при цьому потрапила між жорна конформізму й прагнення реформ. Наблизившись до Повороту, Шмідт змальовує унікальні переживання під час політичних змін восени 1989 р., коли виник демократичний рух, завдяки якому можливість оновлення почала видаватися реальною. Ось як вона описує це відчуття: «В останню суботу перед падінням Стіни на Александерплатц проходив великий мітинг. Ми тоді відчули повівання шансу, обмеженого, мабуть, самим історичним моментом, шансу взяти контору під контроль, вичистити її  і домовитися самим із собою. Цього повіву було достатньо для сп'яніння. Ми тоді встигли дуже багато. Не було нічого неможливого, все нам було під силу.» (с. 145).

Те, що описує письменниця, було первісним відчуттям свободи та нових можливостей, яке міг собі уявити тільки той, хто пережив на собі попередню тісноту. І це відчуття причетності до історичного моменту, коли враз відкриваються неабиякі  можливості, й дотепер розділяє учасників зі Сходу та Заходу Німеччини.

Райнгард Їрґль у своєму нарисі створює контраст між особистими спогадами та рефлексіями про зведення Стіни та період її існування. Таким чином установлюється зв'язок між індивідуальним та суспільним виміром таких явищ як «Стіна» та «падіння Берлінського муру».

Фолькер Браун, на відміну від більшості інших, намагається зайняти позицію об'єктивного спостерігача і не демонструвати емоціональної складової: «вирячивши очі, шабовські зачитує на прес-конференції переданий йому папірець: кордон відкрито - для виїзду, малося на увазі, причому вже зараз; і люди тисячами ринуть до переходів, і повідомляють прикордонників, які зніяковіло уступають місце фактам. і вже перші з них нетвердим кроком ступають на чужу землю, наче правитель гу гай, який босою ногою торкається землі. народ ловить невмисного ойленшпігеля на слові, взувається в його черевики, і вже через пару годин суне по кудаму.» (с. 133 та наступні)

Третя група текстів відрізняється досвідом обміну між Сходом і Заходом, здобутим ще задовго до падіння Стіни. До них належать оповіді Каті Ланґе-Мюллер, Юрґена Бекера, Марселя Байера, Детлефа Кульбродта, Ріхарда Ваґнера, Еміне Севґі Ецдамар і Томаса Лера. Тут вони описують свої враження, які ставлять 9-е листопада в один ряд із подіями, які вони пережили на стику Сходу й Заходу ще до відкриття Муру.

Еміне Севґі Ецдамар ще за часів реально існуючої НДР працювала в театрі Фольксбюне у Східному Берліні, а мешкала в західній частині міста. До відкриття Муру в неї склалося враження двох континентів: «За ті два роки, що я пропрацювала у Фольксбюне, я ніколи не могла скласти докупи обидві частини міста. Щойно опинившись в одній, одразу забувала про іншу. Було таке відчуття, ніби між ними пролягало величезне море. Уявити собі їх разом було так само неможливо, як Фреді Квіна і Моцарта - на одній платівці. Для мене Мур був не з каменю, а з часу. Переходячи на інший бік, я потрапляла в інший час.» (с. 204). Ецдамар відтворює  не стоп-кадр падіння Стіни, а по-справжньому проникає у відчуття від розділеного впродовж тривалого часу міста. Томас Лер зображає зворотну перспективу: мешкаючи в Західному Берліні, він тікає до Цюріха, щоб позбутися відчуття тісноти. Таким чином він показує, що відокремлення Західного Берліна призвело до відчутної ізоляції не тільки на Сході, а й на Заході. «Тільки мені вже набридло все це - можливо тому, що нічого не мінялося - ні показушність і потертість багатьох районів, ні гідроцефальність та інцестуальність політичної та культурної сцени. Ніяк не покращувалися й набридливі прикордонні умови замурованості. Незмінними залишалися безкінечні подорожі НДРівською залізницею на Захід, перекриті околиці, жахливі прикордонники та митники НДР. Ніякові відвідини Східного Берліна, що відбувалися двічі-тричі на рік, через пару років набули рутинності, та й не було в мене там ані друзів, ані родини.» (с. 212). Марсель Байер описує свій особистий досвід регіоналізації. Завдяки власним контактам він заводить знайомство з вихідцями з області Нідерлаузіц. У нього складається враження, що цей регіон НДР перебуває поза державною територією. Таким чином, Байер від самого початку відмовляється від одвічної дихотомії поділу на «ми» і «ви, «Схід» і «Захід», «добре» і «погано, «сірий» і «кольоровий», а натомість вдається до диференціації.

Загалом збірка Декерта вимальовує різнобічну картину, яка подає одночасність історичної події та не перерваного нею буденного життя Сходу та Заходу. Спогади розпадаються на східні та західні, і тому розділення певним чином триває. Підбиваючи підсумки подій осені 1989 року, можна сказати, що падіння Муру та возз'єднання Німеччини не повернуло стрілки годинника історії у вихідне положення і що контексти доповоротного життя для всіх продовжували існувати надалі та впливати на сприйняття і спогади. Важливу роль при формуванні свідомості щодо падіння Стіни відіграла її медіалізація. Через неї у пам'яті німців відклалось усвідомлення історичного значення цієї дати, яке робить її важливою складовою колективної пам'яті. Проте, від цієї медіалізації нічого не змінилось в окремо взятому особистому досвіді.

9 листопада 2009 р.

 
Comments (1)
1 Sonntag, 19. Dezember 2010
цікаво також, що публіцистичним двійником цієї літературної збірки стала "День, коли впав Мур", 2009
зі спогадами Горбачова, Шабовськи, де Брюна та ін.
http://www.weltbild.de/3/15937629-1/buch/der-tag-an-dem-die-mauer-fiel.html#produktbeschreibung

Add your comment

Your name:
Comment:


Das Design Alexander Kanarskiy © 2007. Alle Rechte sind geschützt.
Unter Anwendung von den Materialien ist die Verbannung auf prostory.net.ua obligatorisch.