Наш простір оформлено декорацією війни. Власне, війна утворює конструкт зовнішнього простору, з одного боку, та індивідуального настрою, з іншого. Людина вкотре відчужена від подій теперішнього, пронизана потягом до межової ситуації, де чітко викристалізовується образ героя і ворога. Фокус індивіда зосередженій на одній точці: ворог одинокий, але непереборний, звичайно ж, дещо містичний, незбагненний. Його ім'я - пароль, відомий загалу. Притаманне війнам мародерство також послуговується цим паролем: двері відчиняються, варто тільки вимовити слово «криза». Відчужена згода означає готовність стати до зброї чи стати зброєю, рупором ідеї, що не належить повсякденню, та водночас, абсурдним чином, є його вдаваною вихідною точкою, першопричиною й відповіддю на питання, які це повсякдення ставить перед нами.
Виникають певні труднощі із очікуванням героя, рятівника. Армія чекає на командира, і навряд чи ним стане тотемна майданова ялинка чи трагічно прогностичний пам'ятник голоду. Чи знайдеться герой у бурхливому святкуванні, чи, може, він прилине на хвилях ненависті до Чужого? Чи не ризикуємо ми не відрізнити героя від ворога? Чи доцільне тепер таке розрізнення? Чи не час скинути пошарпану військову уніформу та усвідомити власну відповідальність та себе як суб'єкта?
«Простори» відкривають тему ВІЙНА. Ми вважаємо її однією з провідних метафор, що може описати дійсність, не покреслену лініями кордону, смугами прапорів, історичним часом. У рамках теми буде опубліковано тексти, які частково, повністю або жодним чином (не) даватимуть відповіді на поставлені вище запитання.
Матеріали з теми:
Роземарі Поярков: Будьте реалістами – вимагайте неможливого! Ми граємо в футбол