Щокілька років відбувається запекла війна між чорним та білим. Пам'ятаючи Господню їм заповідь, мешканці краю беруть в оборону біле. «Бі-ле! Бі-ле!» Їх не багато, але Господь дав їм голос: «Чорне - геть! Чорне - за ґрати!» «Чорне - потворне! Біле - неповторне!» - додають.
Перемагає чорне. «Це Господь нас випробовує», - кажуть. «Господь мудрий і безмежно терплячий», - додають. З часом виявляється, що чорне не таке вже й чорне: «Не таке воно вже й чорне, чорне», - кажуть. «Навіть трошки біле», - додають.
Через кілька років відбувається нова війна між чорним та білим, не на життя, а на смерть. Мешканці краю, що на мапі, яку створив Господь, беруть в оборону чорне, що стало білим. Вони хоробро воюють проти чорного чорного. «Об'єднуймося! В єдності - наша сила! Лише так ми здолаємо чорне!» - кажуть. «Чорне - за ґрати, біле - шанувати!» - додають. Кажуть і об'єднуються. Стають один коло одного, кажуть: «Ми об'єдналися». - «Як же ви об'єдналися, якщо вас так багато тупцює один коло одного?» - «Тому й багато, що об'єдналися».
Перемагає чорне. «Господь нас випробовує», - кажуть. «Господь мудрий і терплячий», - додають. З часом виявляється, що чорне не таке вже й чорне. «Не таке воно вже й чорне, чорне», - кажуть. «Навіть трохи біле», - додають.
Через кілька років знову Господь кличе їх на війну з чорним. «Хіба не чуєте - Господь вас кличе!» - «Чуєте, Господь нас кличе». Збираються на війну. «Біле - так! Чорне - ні!» - кажуть. «Біле - найкраще! Чорне - пропаще!», - додають.
Перемагає чорне. «Господь нас випробовує», - кажуть. «Господь мудрий і терплячий», - додають. З часом виявляється, що чорне не таке вже й чорне. «Не таке воно вже й чорне, чорне», - кажуть. «Навіть трохи біле», - додають.
Через кілька років відбувається страшна війна між чорним та білим. Мешканці краю, що на мапі, яку створив Господь, беруть в оборону чорне, що стало білим. Вони відчайдушно воюють проти чорного чорного. «Разом нас багато, нас не подолати», - кажуть. «Біле не спинити», - додають. Падає дощ, згодом сніг. Перемагає біле.
Не минуло й півтора року, як Господь знову кличе їх на війну з чорним. «Але ж біле перемогло?!» - дивуються. «Не зрадь біле!» - чують. «То хто?» - здригаються. «Я», - чують. «Хто, я?» - питають. «Я, ваш Пастир», - чують. «Тоді покажися нам», - кажуть. «Не зрадь біле!» - чують. Ідуть воювати з чорним. «Але ж ми перемогли чорне», - дивуються. «Перемогли, але воно прагне реваншу», - чують. «То хто?» - здригаються. «Я», - чують. «Хто, я?» - питають. «Я, ваш Пастир», - чують. Ідуть. Без колишнього завзяття, але ж Господь зве. «То так Господь нас випробовує, щоб ми вже не знали, де чорне, а де біле», - блукають у здогадах. «Аби опісля побачити: чи впізнаємо біле і чи розпізнаємо чорне», - тлумачать собі. «Біле - супер! Чорне - до цюпи», - кажуть, не так упевнено, як колись. «Біле - то гарно! Чорне - в буцегарню!» - кажуть з дрібкою сумніву в голосі. «Білому - картбланша! Ні - чорному реваншу!» - додають.
Перемагає біле, однак виявляється, що воно чорне, котре було білим.
«Не бійтеся, воно вже не те чорне, що було чорним», - чують. «Яке ж воно?» - «Трішки біле».
Мініатюра «Не зрадь біле!» була представлена на австрійських читаннях у Молодому театрі, входить до книжки Тимофія Гавриліва «Моя Україна», що в жовтні вийде у львівській літературній аґенції "Піраміда".