Мартін Гайдеґґер. Дорогою до мови / пер. з нім. В. Кам&146;янець. – Львів: Літопис, 2007. – 232 с.
Нещодавно світ побачила збірка перекладів українською декількох невеличких текстів німецького філософа Мартіна Гайдеґґера – «Дорогою до мови». Переклад виконав український перекладач Володимир Кам&146;янець. Передусім, треба зазначити, що дотепер український читач мав змогу ознайомитись з творчістю Гайдеґґера у тому числі і «пізнього» переважно через російськомовні переклади, виконані Володимиром Бібіхіним, Олексієм Черняковим, Ігорем Міхайловим та іншими. Хоча у російськомовних перекладах текстів Гайдеґґера представлена далеко не вся творчість мислителя, адже повне зібрання його творів нараховує понад сто томів, але корпус основних творів, який дозволяє скласти більш-менш цілісне уявлення щодо філософії Гайдеґґера – вже перекладено. Отже, з виходом збірки «Дорогою до мови» в українського читача нарешті з&146;явилася можливість ознайомитись з думкою «пізнього» Гайдеґґера українською мовою.
До збірки «Дорогою до мови» увійшли переклади шістьох текстів Гайдеґґера, написаних ним між 1950 і 1959 роками, вступна стаття Михайла Мінакова «Сутність мови і смисл буття в онтології Мартіна Гайдеґґера», «Від перекладача» та примітки щодо ориґінальних текстів. У вступній статті Мінаковим коротко викладено основні положення філософії Гайдеґґера а також короткі вступні зауваги щодо Гайдеґґерового розуміння мови. Самим перекладачем окреслено деякі з перекладацьких стратегій, засадничі інтуїції щодо текстів загалом. Прикрим є лише те, що до збірки не додано іменного покажчика, приміток, в яких би удокладнювалися окремі моменти. Невеликий словник ключових термінів також би не завадив.
Деякі з текстів («Слово», «Із розмови про мову...», «Шлях до мови») вже перекладено російською мовою, деякі – ні. Отже, перекладач не мав змоги орієнтуватися на їх російськомовний переклад, чим інколи надто захоплюються декотрі з українських перекладачів. Кожен з текстів можна розглядати одночасно як такий, що містить власний задум, підпорядкований окремій меті і як такий, що перебуває у тісному зв&146;язку з іншими текстами. Так, наприклад, в одній із трьох лекцій, об&146;єднаних під назвою «Сутність мови», Гайдеґґер каже, що ці лекції «хотіли б підвести нас до можливості набути досвіду мови» . Таким чином філософ артикулює, немов би, спільну мету кожної окремої думки, викладеної ним також і в інших текстах, що складають збірку. За Гайдеґґером, ми набуваємо досвіду мови у мовленні. Отже, набувати досвіду мови означає почати мовити. Власне Гайдеґґерове прагнення до мовлення зумовлено його достатньо напруженими стосунками зі світом у повоєнні роки, адже між 1945 і 1950 роками через кооперацію з націонал-соціалізмом його позбавлено права викладади і вести активну публічну діяльність, зрештою, позбавлено права мовити. Хіба що у ці роки публікуються разом в одному виданні «Платонове вчення про істину» і «Лист про гуманізм» («Platons Lehre von der Wahrheit. Mit einem Brief über den Humanismus», 1947), а у 1949 році у Бремені виголошено доповідь під назвою «Поворот» («Die Kehre»).
Недарма Гайдеґґер також вдається до досить специфічного інтерпретування поезій Стефана Ґеорґе (Stefan George, 1868–1933), Ґеорґа Тракля (Georg Trakl, 1887–1914), Фрідріха Гьольдерліна (Friedrich Hölderlin, 1770–1843) та інших, адже: «...там, де треба висловити щось, що до того часу ще не було мовлене, усе залежить від того, чи дає мова відповідне слово, чи ні. Один із таких випадків – це поезія» . Що ж це таке – «поезія»? Для Гайдеґґера, поезія – це саме та царина, де слово видобувається поетом наново, або ж вперше задля того, аби вдихнути життя у мовчазну картину. Отже, у вірші вперше зустрічаються німе і слово, а поет, водночас, є учасником і, немов би, організатором, упорядником цієї зустрічі. У статті «Мова в поезії. Означення поезії Ґеорґа Тракля», яка вперше з&146;явилася у 1953 році, Гайдеґґер як мислитель немов би бере уроки набуття досвіду мови у поета: «Розмова мислення з поезією зводиться до того, щоб викликати сутність мови, щоб умирущі знову вчилися мешкати в мові».
Нарешті, на початку праці «Мова» читаємо: «... лише мова дає людині змогу бути людиною» . У той самий час ми не зустрінемо запитання «Що таке мова?» (зрештою, як і «Що таке людина?»), адже мова як мова, за Гайдеґґером, не є «щось» у сенсі об&146;єкта інструментального ставлення, підставки. Якщо людина не відповідає мові («Людина мовить, лише коли вона мові відповідає» ), то вона, зрештою, не є людиною, оскільки, виходить, не відповідає самій собі.
Сам Володимир Кам&146;янець в одному з номерів журналу «Критика» пише наступне: «Завжди із трепетом берешся за переклад книжки, розуміючи, що тобі судилося стати посередником між текстами, між культурами» . Від себе додам лише, що переклад Гайдеґґерових текстів надає перекладачеві статусу особливого посередника, медіуму між культурами у точці, де саме поняття культури набуває особливого, специфічного значення, а саме: культури, яку інтеґрував у своїх текстах великий німецький філософ у повоєнні роки минулого сторіччя і культуру українського читача філософської літератури. Як зіставити сучасні «читацькі» реалії, скажімо, українських інтелектуальних кіл і переклад складної філософської думки? Справа у тім, що вихід у світ збірки «Дорогою до мови» є, як на мене, значною подією в українському гуманітарному просторі. Але цей простір ще не є у достатній мірі інтерпретативно-спроможним задля «перетравлення» складних інтеґрованих текстів у широкому розумінні цього слова іншомовного, іншокультурного, сказати б, походження (не кажучи вже про ступінь відповідальності перекладача). Хоча сам по собі переклад, особливо філософської літератури, зазвичай обертається в академічному середовищі як предмет жвавого обговорення, яке, у кращому випадку, створює позірність критичної налаштованості щодо вже зазначених «текстів», екстраполяціїї цих текстів на вітчизняну традицію інтерпретації. Але не зважаючи на це, вихід книжки «Дорогою до мови», принаймні, є кроком на шляху до відповідного рівня вже згаданої вище інтерпретативної спроможності.
Список літератури:
1. Сафрански Р. Хайдеггер. Германский мастер и его время. – М., 2005.
2. Мартин Хайдеггер/Карл Ясперс. Переписка. 1920 – 1963. – М., 2001.
3. Farias V. Heidegger and Nazism. Temple University Press, 1989.
4. Thomä D. (Hrsg.) Heidegger-Handbuch. Leben-Werke-Wirkung. Stuttgart 2003.
А що стосується самого перекладу Кам'янця, то він, за великим рахунком, украй кепський, за винятком кількох влучних місць. Наприклад, das Gestell влучно перетлумачено по-українському як "підставка". Крім того, що такий варіянт перегукується із ориґіналом, він слушно передає сенс Гайдеґерового поняття. По суті, Гайдеґерові ідеться про доповнення його ж таки екзистенціяльної аналітики тут-буття, проєкт якої був розроблений ним ще у "Бутті і часі" (1927), адже "підставка" є ще одним екзистенціялом (екзистенціяли - це трансцендентальні визначення тут-буття), але тоді несправжній вимір техніки ще не давався взнаки так виразно, як це сталось після Другої світової війни.
На цьому тлі варто зауважити таке: україномовну Гайдеґеріяну слід починати саме зі спроб перекласти "Буття і час", а не братися за пізнього Гайдеґера, та ще й доручати таку відповідальну роботу філологові, котрий, судячи з перекладу та його вступного слова, гадки не має про те, що таке фундаментальна онтологія Гайдеґера. Профанація перекладу філософських текстів в Україні триває. З чим усіх читачів сайта я не вітаю...
"...але тоді несправжній вимір техніки ще не давався взнаки так виразно, як це сталось після Другої світової війни." То коли М. Гайдеґґер, власне, звернувся до теми мови, і коли він опублікував свої праці на цю тему? От тобі й знавець фундаментальної онтології.
Ваша ж відверто емоційна заява про те, що я не читав перекладених Вами текстів Гайдеґера німецькою, не витримує жодної критики. Ви гадки не маєте про те, хто я такий та що я читав. Більшість текстів з цієї збірки я читав німецькою, але після того, як повністю прочитав "Буття і час" в ориґіналі, адже російський переклад Бібіхіна, як на мене, має опосердкований стосунок до Гайдеґерового мислення. До речі, Ви сказали, що б'єтесь об заклад, на яку суму Ви готові посперечатися? Пропоную 1000 грн., залиште мені у коменті адресу своєї електронної пошти, я зв'яжусь з Вами і ми зможемо обговорити умови парі. Маю надію, що перекладач такої поважної літератури відповідає за свої слова. Так само у приватному листуванні я міг би розповісти про недоліки Вашого перкладу, котрі унеможливлюють його використання у навчальному процесі на філософських факультетах України (бо мені йдеться лише про це), але пан Мінаков, котрого я знаю особисто, казав, що усі ці зауваження робив як Вам особисто, так і видавництву, але його чути не хотіли, тож він відмовився від наукової редакції Вашого, шановний, перекладу, і виступив у ролі лише наукового консультанта.
Ваш же останній коментар свідчить лише про те, що через емоції Ви неуважно читали мій коментар. Тому є потреба Вам повторити: лише після ДСВ техніка починає заполонювати життєсвіт, що у двадцятих роках, коли писався трактат "Буття і час", ще не давалось взнаки. Тому, як на мій погляд, das Gestell є пізнішим додатком до екзистенціяльної аналітики тут-буття, засади якої Гайдеґер виклав у 20-і роки.
Мене дуже цікавить, чи Ви ще збираєтесь щось перекладати з текстів Гайдеґера? Якщо так, то які саме?
І останнє, Ви кажете, що тексти філософів мають перекладти лише філологи. Категорично з Вами не згоден. Це нормальна світова практика, коли перекладами фахової літератури займаються професіонали (у даному випадку філософи), а не аматори, сказати б, дилетанти. До речі, росіяни це вже зрозуміли, тому філологів до перекладів Гайдеґера, після переспіву Бібіхіна, не підпускають на гарматний постріл.
Усе. Чекаю на Вашу адресу та на приватне листування.
по-перше, не треба мене перепрошувати, що ви не відвідували сайту. Мені це, повірте, все одно.
По-друге, я не робив вам жодних закидів щодо транслітерації (до речі, це - транскрипція; загляньте до словника і вивчіть різницю), а навів відповідні фахові арґументи. Ваш же арґумент зводиться до того, що так "домовилися" усі київські перекладачі філософської літератури. А де ж ваш науковий сумнів, що саме він і є рушійною силою всякого пізнання? Вам, як нефілологові, тобто дилентантові в цьому питанні, скажу, в питаннях правопису не можна керуватися домовленостями в тих чи тих колах, хай би які вони були.
По-третє, якщо навіть серед філологів немає одностайності (ваші слова), то чому ви дозволяєте собі такий брутальний закид? Виглядає на те, що у вас щось не склалося зі Львовом.
По-четверте, ви говорите суцільні нісенітниці (а тому, мабуть, і не оприлюднюєте свого прізвища) про наукового консультанта. Він був науковим консультантом, а не науковим редактором із цілком інших причин, і всі його зауваження я, звичайно ж, урахував. Це - суцільні інсинуації, щоб не сказати гірше, і тому мені за вас прикро. Невже ви вважаєте, що такий поважний науковець і громадський діяч, як пан Михайло Мінаков, не відмовився б узагалі від роботи над цим виданням і не заборонив би, щоб там стояло його прізвище, якби його зауваження не були враховані?
По-п'яте, ви голослівно заявляєте про "украй кепський" переклад, не наводячи знову ж таки жодного на те арґумента, а вчергове обсмоктуєте переклад одного слова, на якому я поміж іншого зупинився в своїй короткій передмові, і наголошуєте вдалість перекладу цього слова. Таке враження, що й читали ви тільки передмову, і що ви просто хочете похизуватися своєю обізнаністю, яка у вас, на жаль, як випливає з вашого коментаря, украй куца.
І останнє. Я ніколи не даю своєї приватної адреси людям з ніками замість імен і прізвищ. Про мої перекладацькі плани прошу не турбуватися, а зайнятися своїми. Ще стільки всього не перекладено з Гайдеґґера та інших німецьких філософів, так що вам, як філософові, є над чим працювати.
І найостанніше. Напишіть, будь ласка, свого наступного коментаря, якщо вам не складно, німецькою мовою. Тоді й поговоримо про парі. Закінчую вашим категоричним "усе".
По-перше, пан Мінаков не єдиний і, підкреслюю, не найкращий знавець фундаментальної онтології Гайдегера в Україні. Покликатись на нього як на авторитет (нехай він би і виступив науковим редактором) є украй необачливим. На те є ряд аргументів. Витлумачення Мінаковим філософії Гайдегера є однобоким, спотвореним "бібіхінською" перспективою (не дивлячись на його мовну обізнанність). По-друге, пане Кам'янець, чи не здається Вам, що закидати людині неволодіння мовою вульгарно? По-друге, скількома мовами володієте особисто Ви? І що узагалі, на Вашу думку, означає "володіти мовою"? Ви проігнорували ухвалений більшістю знавців варіянт транслітерації прізвища "Heidegger". Звісна річ, що питання про транслітерацію прізвища не є первинним у стосунку до инших питань, пов'язаних з перекладом. Те, що якесь видавництво не може "розродитися" "Буттям і часом", а инше береться за "пізнього" Гайдегера, - спричинено обставинами, радше, комерційного характеру. Гадаю, що ні для "Літопису", ні для "Основ" не настав час:) Що стосується якости перекладу, виконаного паном Кам'янцем, то дозвольте мені просто скромний сумнів у його академічности.
таке враження, що ви все намагаєтеся довести, що "...єдиний і, підкреслюю, ...найкращий знавець фундаментальної онтології Гайдегера в Україні" - це ви, проте вам ніяк не вдається зреалізувати свого неабиякого потенціалу. Тоді, будь ласка, хоча б назвіть себе.
То ви, позичивши очі в Сірка, покликаєтеся на пана Мінакова як на авторитет, то знову його, цей авторитет, заперечуєте. Говорите про якийсь "ряд аргументів", а "аргументуєте" (це дієслово ніяк не може окреслити того, як ви тут спілкуєтеся), вдаючись до голослівних звинувачень спочатку на мою адресу, а тепер вже й на адресу пана М. Мінакова. Це змушує мене взагалі засумніватися у вашій, вибачте, адекватності.
Про вульґарність у закидах я б на вашому місці ліпше помовчав (знову ж таки мушу перепросити за дещо різке висловлювання). Найвульґарніші закиди - це нічим не підкріплені голослівні звинувачення, до яких ви цілий час вдаєтеся.
Далі. Скажіть, будь ласка, хто такі "знавці", і що означає "проігнорували"?
Про комерційні причини затримки з виданням "Буття і часу" в "Основах" ви знову ж таки фантазуєте, бо причини цілком інші. До речі, у ваших дописах щораз більше знаходжу підтверджень того, що більша частина ваших так званих думок ґрунтується саме на фантазіях, як не прикро це констатувати.
І останнє. Облишмо ваші ніякі знання німецької і звернімо краще увагу на ваші знання української мови. Ваше "инше" й "инакше" на тлі "обізнанність", "скромний сумнів у його академічности" (це не родовий відмінок, як вам, мабуть, здається) тощо виглядає звичайним блюзнірством.
Що стосується пана Мінакова, за "авторитетом" якого Ви намагаєтесь сховатись, то, як я вже писав, його інтерпретація Гайдеґера дуже слабка. Якщо Ви хочете ознайомитись з сильною інтерпретацією Гайдеґера, то почитайте текст Андрія Богачова "філософська герменевтика", зокрема сьому лекцію. Лікбез з філософії Гайдеґера Вам, з огляду на Ваші коментарі, не завадить. Але я упевнений, що за ніком "Володимир Кам'янець" насправді переховується якийсь львівський студент-германіст або філософ, котрий хоче звести наклеп на шановного перекладача. Я просто не можу повірити, що людина, котра переймається перекладом таких складних текстів, може писати такі неврівноважені, емоційні, школярські коментарі, повсякчас удаючись до особистого, а не змістового рівня дискусії. До того ж, наскільки мені відомо, панові Кам'янцю десь далеко за сорок років, тож така доросла людина навряд чи б писала такі емоційні "відгуки".
позмагалися...