ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Фрідріх Крьонке: По Києву на метро - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Фрідріх Крьонке: По Києву на метро Георг Гейм: Стихи - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Георг Гейм: Стихи Славой Жижек: Моя приватна власна Австрія - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Славой Жижек: Моя приватна власна Австрія

Краса філології

Жіночих туалетів у навчальному корпусі чотири. Філологію вивчають декілька тисяч студенток. Щоб зайвий раз не мити всередині, прибиральниці закривають двері однієї з кабінок, кожного разу іншої, зменшуючи таким чином їх кількість до двох. Перерва між парами триває десять хвилин, за які треба встигнути потрапити до кабінки туалету, щоб отримати спокій і рівновагу. На деякий час. Рівновага – необхідна передумова для впевненого крокування на високих підборах. Спокій – це краса. Краса - нагорода за перемогу в конкурентній боротьбі. До туалету черга. Конкурс краси починається. Дівчата формують струнку вертикаль.                                                          
                                                         
Стоїте майже впритул одна до одної. Твій погляд зосереджений на волоссі тої, що попереду. Подумки оцінюєш високу якість фарби і таку ж високу її ціну. Фарба спадає з голови на плечі, розсипається по виструнченій спині. Золоті волоски залізають тобі у носа кожного разу, коли робиш вдих. Вони лоскочуть всередині, тобі хочеться чхнути, але вдається стриматися. На очах з&146;являються сльози. Ти відчуваєш, як чиїсь руки залазять тобі під одежу, холодні пальці пробігають спиною вгору, долоні м&146;яко розтирають м&146;язи шиї, твоє вухо торкають губи, шепочуть: «Чому ти така напружена? Як особисте життя? Що, хлопці уваги не звертають? Це не добре», тіло ззаду налягає на тебе, притискає до тієї, яка непорушно стоїть попереду, і останнє, що ти чуєш, це хрускіт кісток.                                                                                                       
Ззаду ти чуєш хрускіт, хтось тисне на спину, але не дуже сильно, і тобі легко вдається втримати рівновагу. Поправляючи свіжо позолочене волосся, ти гордо дивишся зверху (добре, що довжина ніг це дозволяє) на голови тих, які відділяють тебе від кабінки, з полегкістю усвідомлюєш, що залишилось не так вже й багато, а важкість внизу живота сильнішає, немов речовина перетворюється з рідкого стану на твердий, та ось ти опиняєшся всередині, замикаєш за собою двері і швидко випускаєш плід назовні, він дзвінко б&146;ється об кераміку і тоне. Позбавлена зайвого тягаря, ти виходиш на повітря під яскраве небо, на якому розкриваються квіти феєрверку, вони віддзеркалюютьcя у сталевих очах і єдині приносять тобі радість.                                                        
                                                       
Після капітального ремонту хол навчального корпусу прикрасили дзеркалами на всю стіну. Раніше ці стіни демонстрували монументальні сюжети радянської міфології, розміщені у знайомій всім послідовності: червоноармійці з багнетами, перший колгоспний урожай, зв&146;язка гранат у міцній руці визволителя, стрункий науковець тримає на долоні модель атома, поряд людина з книжкою, як вірний васал. Дзеркало було лише одне, стандартне, з тумбою внизу, таке стояло у кожній квартирі. В корпусі його розмістили коло пункту видачі ключів. Видавати ключі – справа серйозна, чергова адміністратор гострим поглядом зустрічала усіх, хто наближався до неї, щоб швидко оглянути себе у дзеркалі й зникнути за рогом. Так тривало роками, поки не змінилися часи, які змінили простір і зробили дзеркальними всі стіни холу. Студенток, які прямують до виходу, зустрічає їхнє відображення, примушує зупинитися, підійти до дзеркала. Стоячи одна коло одної обличчям до стіни, дівчата формують чітку горизонталь.      
   
Я на сцені, огорнена світлом. Чую радісні крики однокурсників, відчуваю на собі погляди з темряви залу, але бачу лише своє відображення, і воно бездоганне. Я в самому купальнику, та мені не холодно, мене гріє тепло сценічних ламп і заздрість тих, що стоять поруч. Я легенько торкаю ліктем то одну, то іншу, і насолоджуюсь їхнім тремтінням, скрипом дошок від їхніх важких кроків, відсутністю їх у моєму дзеркалі. Вдихну на повні груди аромати квітів у руках глядачів, повітря весни, що долинає з вулиці крізь прочинені кватирки. Всі ці квіти для мене, і ця весна, для мене всі ці вулиці, саме мені вони дарують найгарячіші погляди тих, хто йде назустріч. Тільки цими поглядами я харчуюсь, в мене струнке тіло, я завжди бачу перед собою лише своє відображення, і йому я посміхаюсь.      
                                               
Посміхається мені, маленька, розуміє, хто в цьому журі головний. Поставлю на неї високий бал, а після концерту осідлаю. Граційно вискакують по сцені, красота, головне - не забути номер, під яким та крихітка. А взагалі-то можна розслабитись (добре, що присмак коньяку ще не зник), вмоститися зручніше (завузькі крісла в цьому залі), навіть пукнути (а що, хто мені щось скаже, всіх порву, ті, хто вижив у війні дев&146;яностих, можуть пити шампанське за штуку баксів і заводити гареми) або подрімати (поки йде це змагання з риторики, філологи все-таки, вчать же їх чомусь ці євнухи-викладачі, і правильно, хоч не соромно буде таку в люди вивести), так, можна й подрімати, перш ніж почнуться оцінки журі…        
       
…«А тепер оцінка журі», - оголосив невідомо звідки жіночий голос. Рівним строєм одна за одною учасниці вийшли на сцену і швидко перегрупувались в шеренгу. «Попрошу красунь оцінити журі», - знову пролунав голос. Після цих слів кожна дівчина витягнула вперед праву руку з легким скорострільним автоматом, взяла на приціл одного з членів і натиснула курок. Затріскотіло так, що позакладало вуха, на всі боки розлітались шматки мозку, уламки черепів, кров бризкала на стіни, на сцену, на красунь, які вистрілювали повні обойми, а також на глядачів, що захоплено верещали і плескали у долоні...        
       
Саме аплодисменти розбудили його. Насуплений, він попрямував до виходу. У роті відчував металевий присмак. Підійшов до свого джипа, відкрив двері для нової королеви, яка посміхалась так само, як і на сцені, потім сам вмостився за кермо і завів двигун. Машина рвонула вперед. Виїхавши за місто, він зупинився на узбіччі. Перехилився до дівчинки, яка сиділа поруч, і жадібно впився їй у губи, поклавши руку на її коліно і зажмуривши очі від насолоди. Довго цілував, почуваючись мов у казковому сні. А коли знову відкрив очі, то від переляку аж похолов. На відстані сантиметр від обличчя у нього цілилось чорне дуло. Холодна сталь нерухомих очей.                                                                                                     
Конкурсу «Королева краси Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка» присвячується                                                          
                                                         
                                                         
 
Комментарии (1)
1 Среда, 03 Августа 2011
Як це все схоже на рідний Інститут філології! :)
Як на мене, можна було навіть трохи більше пафосу додати :)))

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.