Перевод | ПРОSTORY - украинский литературный журнал

Ганс Блуменберґ: Турбота левиці

З німецької переклала Неля Ваховська

7 листопада 2012 року не стало визначної науковиці, філологині, завідувачки кафедри теорії та історії світової літератури КНЛУ Валентини Іванівни Фесенко. За своє несправедливо коротке життя вона встигла задати інтелектуальний горизонт для кількох поколінь філологів, зробити величезний внесок до франкофонного дискурсу в Україні й перетворити викладання літератури на мистецтво. Команда Просторів висловлює щирі співчуття рідним і колегам Валентини Іванівни. Ці переклади ми присвячуємо Їй (...)

Фридрих Ахляйтнер: экономические беженцы и др.

З німецької переклав Марк Бєлорусець

те скорей утопятся, чем останутся у себя дома, чертовы лодыри. только не говорите мне, что пол-вены выстроили те самые экономические беженцы, не надо рассказывать, что словацкие мамки вынянчили наших бравых прадедов, и болтать, что культурой, которой мы кичимся и за счет которой совсем недурно живем, мы тоже обязаны эмигрантам с востока, и что нам понадобились двести тысяч чехов, богемских каменщиков, которые на десятилетия застряли у нас в правительстве (...)

Йозеф Вінклер: Вивезена

З німецької переклала Неля Ваховська

Роман “Вивезена” вийшов українською мовою у видавництві “Критика” восени цього року. Він присвячений долі української остарбайтерки Нєточки Василівни Ілляшенко, яка пережила колективізацію, Голодомор, депортацію й залишилася жити чужинкою в бідному австрійському селі, так і не зумівши пробачити собі того, що не повернулася на Україну. Роман дозволяє нам з обережної дистанції чутливого іноземця наблизитися до досвіду наших бабусь і дідусів (...)

Мертвец, подслушивающий свою семью

З німецької переклав Марк Бєлорусець

Меня, кажется, по-настоящему понял мужчина с налитым кровью лицом на кладбище моей родной деревни, который, расхаживая перед могилой своего сына, повесившегося вместе с другом-погодком на сеновале у пастора во дворе, жаловался какому-то кладбищенскому посетителю: «Это не человек… Деревню угробил… Мы люди порядочные… Наши, деревенские, терпеть его не могут, никто в деревне больше и слышать о нем не хочет, каждый стороной обходит… Винклер этот плохо кончит… Та история пока недосказана (…)

Йозеф Вінклер: Цвинтар гірких апельсинів

З німецької переклала Неля Ваховська

«Борони Боже, щоб людина, чиїм учителем є вся природа, стала шматком воску, на який професор наносить свій величний відтиск». Студенти, що дозволяють запихати себе університетською мовою, видаються мені подібними до мавп у зоопарку, тих, що їдять, вибльовують пережоване собі в руки, з’їдають виплюнуте, а потім знову збльовують і пережовують вдруге, втретє, вчетверте, доки зі страшними зусиллями не проковтнуть, а тоді розвертаються й випорожнюються (...) За матеріалами 5-го числа Просторів "Віра. Порно. Любов".

Монік Швіттер: Яма

З німецької переклала Юлія Юрчук

Замолоду я думала, що впіймала життя за гриву, тим що вибрала для себе професію, в якій я зможу постійно грати все, що завгодно. Чоловіків і чудовиськ, дітей і вбивць, жертв і гульвіс, королів і рабів, зрадниць і праведників. Життя, час не могли мені ні в чому завадити. Роль, якою мене наділило життя, як і кожну іншу людину, я перевертала з ніг на голову, змінювала за власним бажанням, крутила вперед і назад, вертіла в різні боки. Як безкінечно я співчувала танцівникам. (...)

Філіп Солерс: Істина Русо

з французької переклав Андрій Рєпа

28 червня виповнюється 300 років Жан-Жаку Русо. З такої визначної нагоди публікуємо есей Філіпа Солерса про Русо. "Він – дезертир суспільної угоди, дисидент, незалежник, провидець, поганий друг, удаваний філософ, релігійник поза будь-якими конфесіями, здатний безупинно вам розтлумачувати, що Бог є, по суті, без причини і без приводу. Треба було показати цього химерного єретика, що наважився твердити, буцім постане на Страшному Суді зі своєю книгою в руці" (...)

Єнс Мюлінг: Моя російська пригода

З німецької переклала Роксоляна Свято

Він увесь – порив уперед. Нога, занесена в кроці, витягнуте підборіддя, та й сам ніс. Цей ніс височіє десять метрів над Бессарабською площею в центрі Києва. Він – із граніту, а належить Владіміру Іллічу Леніну. Революційний орган нюху сміливо стримить уперед. Що довше на нього дивишся, то важче зрозуміти, звідки дує вітер. Гранітне тіло Леніна опирається чомусь невидимому, його погляд блукає в пошуках горизонту, наче він тужить за якимось противником (...)