ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Дорогою до мови Гайдеґґера - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Дорогою до мови Гайдеґґера День солидарности с Pussy Riot - ПРОSTORY - украинский литературный журнал День солидарности с Pussy Riot Бодо Гелль: Фруктовий вірш - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Бодо Гелль: Фруктовий вірш

ВІРШІ НА РАДІСТЬ. Роздуми перекладача про збірку Джузеппе Унґаретті «Радість»

Для Джузеппе Унґаретті поезія, в першу чергу, була ствердженням життя і вираженням особистого досвіду. Тому, щоб накреслити «траєкторію руху» першої його збірки, за місце відправлення слід взяти життєвий шлях самого поета – чи, принаймні, той поворот, який визначив весь подальший напрямок руху. 

Йдеться про І Світову війну, що (як надмірно реальний травматичний досвід, який неможливо передати словами), вплинула не лише на зміст більшості віршів «Радості», але й привела Джузеппе Унґаретті до його «мови». Поет стверджував: 

«Я мусив писати поспіхом, бо часу могло забракнути, і в найтрагічніший спосіб... поспіхом сказати те, що відчував й, отже, якщо я мусив виразити це поспіхом, я мав висловитися кількома словами, що мали б надзвичайну інтенсивність смислу. Отак знайшлася моя мова». 

А ось що він писав про «Радість» в одній з приміток до підсумкового видання своїх творів – книзі «Життя чоловіка»: 

«Ця давня збірка – щоденник. Автор не має іншого бажання, окрім як залишити по собі добру біографію, і вірить, що й великі поети не мали. Його вірші відображають, отже, формальні муки, і він також прагнення визнання того, що форма його мучить лише тому, що він вимагає від неї відповідності змінам свої душі, і, якщо він здійснив якийсь прогрес митця, то хотів би, щоб цей прогрес вказав також і на певну досягнуту досконалість людини. Він зріс як людина поміж надзвичайних подій, до яких ніколи не був чужим. Ніколи не нехтуючи універсальними потребами поезії, він завжди думав, що для того, щоб піддатись уяві, універсальне мусить узгодитися з окремим голосом поета через активне історичне відчуття.»

Початкові варіанти віршів з «Радості», вміщені у виданнях 1916 і 1919 років, здебільшого суттєво відрізняються від тих, котрі увійшли до «Радості» 1942 р. (перевиданої 1968 р. із виправленими одруками). Співставлення цих варіантів, зібраних Джузеппе Де Робертісом на основі існуючих видань і публікацій в періодиці, свідчить про те, що протягом 28 років, які розділяють написання перших віршів збірки і остаточну редакцію, Унґаретті вносив до текстів зміни, за якими можна віднайти певні принципи. Джузеппе Де Робертіс в своїй статті «Про формування поезії Унґаретті» описує їх так: 

Геть, отже, крепусколяристські інтонації, розмовні й прозові звороти («Мене навідав мій арабський товариш / що згубив себе / коли він зустрічав мене в своїх очах / говорячи до мене тими своїми чистими й розірваними фразами / це було мов глибоке плавання в м’якій блакиті / Його поховали в Іврі / з яскравими його снами / і я приношу звідти тінь» = «Мене навідав / мій арабський товариш / що згубив себе минулого вечора», «Світлотінь»; або ще: «над Парижем згущується / той темний колір / плачу / що розчиняє будинки / і напинає / люстро / тужливої Сени / з тим її / на поверхні / постійним неспокоєм / віддзеркалень світел» = «Над Парижем згущується / темний колір / плачу», «Ностальгія»); геть зв’язки, що зв’язували мову аналогії («і кларнет із пронизливими звуками» = «і кларнет пронизливі звуки», «Левант»; «Я мов / боязливий човен / для океану бажань»= «Я мов нікчемний човен / і мов океан бажань», «Тертя» [...]; «тремтливе слово / в ночі / ніби листочок / щойно народжений» = «Слово тремтливе / в ночі / Листок щойно народжений», «Браття»; «ось вам плита / пустелі / де світ / віддзеркалюється» = «Ось вам душа / пустельна / байдуже дзеркало», «Відчуженість»); геть запізнілі образи, що позбавляли прикметник правди і розмаху («і море – м’яке / тремтить трохи як неспокійні голуби / і воно попільно-сіре як їхні груди / здуття любовної хвилі» = «і попільно-сіре море / тремтить м’яко тривожно / мов голуб», «Левант»); геть численні уточнення/визначення, що позбавляли вираз витонченості («і в лійці / провулків / не видно нічого крім / коливань світел / вкритих крепом» = в лійці ґвинтових сходів / коливання / вуличок / і світел», «Левант»; «зі в серці голосним сюркотом цикади / що рвонула на дерево своєї гарячки» = «В серці тривав сюркіт / цикад», «Безмовність»); геть всі перешкоди, для того щоб назавжди торкнутися миттєво швидкого синтаксису, з блискавичною силою вигадки. 

Йдеться, коротко кажучи, про звільнення від формальних запозичень з тогочасної італійської і французької поезії (такими, наприклад, є згадані Де Робертісом розмовні й прозові звороти та інтонації) і рамок, які вони накладають на вірш; звільнення від надмірних деталей, які творять «скороминучий реалізм» вірша, посилаючись на конкретні ситуації з життя поета і виражаючи його особистий досвід; «монтаж» – ламання неперервної віршової розповіді й ланок, які з’єднують образи між собою, завдяки чому ці образи ущільнюються, стають ніби незалежними один від одного фрагментами, які читач «зводить» докупи; видалення слів і зворотів, що затримували розгортання образу і його сприйняття.

 

Позіхання

Також і ця ніч мине
Мине
Це життя навколо
тремтлива тінь трамвайних дротів
на сухості затуманеного асфальту

Життєрадісний місяць
тому що стурбований

Дивлюсь як пики візників хитаються

(1915)

Позіхання

Також і ця ніч мине

Це життя навколо
тремтлива тінь трамвайних дротів
на вологім асфальті

Дивлюсь як пики візників хитаються

(1919)

Позіхання

Також і ця ніч мине

Це життя навколо
тремтлива тінь трамвайних дротів
на вологім асфальті

Дивлюсь як великі голови візників хитаються

(1931, 1936)

Нудьга

Також і ця ніч мине

Ця самотність навколо
тремтлива тінь трамвайних дротів
на вологім асфальті

Дивлюсь як голови візників
хитаються в
напівсні

(1942)

«…відповідності змінам свої душі…», пише Унґаретті. З часом після написання вірша оригінальний контекст, з якого той постав і який «легітимізував» певний поетичний вибір, образ чи посилання на конкретний досвід, затирається, і автор виявляє себе в позиції читача: єдине, що може розповісти йому про вірша – текст; єдине, що може вразити – образ. Конкретне поетичне рішення більше не підтверджується контекстом; тож вірш надається до змін і варіацій, які завжди приходять з актуальної авторської поетики. У більшості випадків старий текст невідповідний їй, і для того, щоб подолати цю невідповідність (я б навіть сказав: знову зробити текст таким, що подобається, таким, який можна перечитувати без незадоволення), його слід перекроїти, виходячи з актуальних – «нових» – поетичних принципів. Ці принципи і вимоги до себе не просто нові – вони значно ширші й складніші, сфокусовані на інших аспектах (писання) поезії, ніж раніше.

Злива

Мати рідна! скільки ти плакав!
Чистий туман нас зачеркує.
Народжується певне потік отут.
Не розглядіти вже.
Слухаю спів сирен з озера
де було місто

(1915)

Злива

Мати рідна! скільки ти плакав!
Чистий туман нас зачеркує.
Народжується певне потік отут.
Не розглядіти вже.

Слухаю спів сирен з озера
де було місто

(1919)

Народжується певне

Чистий туман нас зачеркує

Народжується певне потік отут

Слухаю спів сирен
з озера де було місто

(1942)

Якщо таке пояснення вірне, тоді Унґаретті, в першу чергу, стирає невідповідності між старим текстом і тими вимогами до нього, що постали в розвитку й ускладненні поетики, пристосовуючи перший до останніх. Так зникають сліди старих стилістичних запозичень. Посилання на конкретний особистий досвід поступаються місцем узагальненому опису, образам, що підкреслюють в цьому досвіді якісь загальнолюдські риси. Вірші стають більш універсальними (акцентуючи увагу на «універсальних» моментах пережитого), такими, які автор більше не відкидає через непропрацьовані образи, прозовий ритм чи неактуальність для нього самого – такими, що здатні увійти до «доброї біографії».

Поет ніколи не переписує заново – лише відсікає, зменшує, рідше додає, залишаючись у визначеному початковим варіантом руслі. Найбільше таких змін у великих за обсягом текстах, де стислі та інтенсивні центральні образи губляться поміж периферійних, необов’язкових щойно автор забув контекст, який їх пояснює. Також у ранніх, написаних до війни і позначених впливами французької поезії, крепусколяризму, футуризму й іронізму, віршах, де образи творять неперервний віршовий наратив. Для того, щоб залишитись в канві збірки, щоб не подолати ту межу, яка відділяє «Радість» від «Відчуття часу», Унґаретті повторно слідує за принципом, що уможливив написання збірки: він намагається повністю використати потенціал знайденої для «Радості» поетичної мови, про яку вже згадувалось раніше.

Солдат

З якого полку ви

Брат
тремтливе слово
в ночі
ніби листочок
щойно народжений
вітання
понуре
в тривожнім повітрі
мольба
шепотом
про допомогу
теперішній людині її
слабкості

(1916)

Солдат

З якого полку ви

Брат
тремтливе слово
в ночі
ніби листочок
щойно народжений
вітання
понуре
в тривожнім повітрі
мольба
шепотом
теперішньої людини
про допомогу її
слабкості

(1919)

З якого полку ви
браття

Брат
тремтливе слово
в ночі
ніби листок
щойно народжений

Вітання
понуре
в тривожнім повітрі
мольба
шепотом
теперішньої людини
про допомогу її
слабкості

(1923)

З якого полку ви
браття

Слово тремтливе
в ночі
ніби листок
щойно народжений

Вітання
понуре
в тривожнім повітрі
мольба
шепотом
теперішньої людини
про допомогу її
слабкості

(1931)

Браття

З якого полку ви,
браття?

Слово тремтливе
в ночі

Листок щойно народжений
В тривожнім повітрі
вимушений бунт
теперішньої людини проти своєї
слабкості

Браття

(1942)

Отже, інтенсифікація смислу. У світлі використання цього принципу (засобу), (всі) зміни і редакції віршів можна розглядати як виявлення вже закладених у «мові» вірша можливостей і тенденцій. (Унґаретті майже не змінює тих віршів, яким від початку була притаманна стислість та інтенсивні образи).
Існує принципова різниця між тим, як поет застосовує цей принцип під час написання вірша і протягом його редагування. В першому випадку поетична мова, знайдена, є пристосуванням поета до безпосередності реального, до тиску умов, в яких він вимушений писати, перебуваючи на війні. У другому вона виявляє себе придатною для того, щоб пристосувати вже написані тексти до тих вимог, які автор ставить до себе, виходячи з «норм» актуальної поетики. Для того щоб «Радість» відповідала новим вимогам, але залишилася «Радістю», її слід змінити тим же інструментом, яким її було написано. Тільки-от рука, що тримає цей інструмент, стала значно вправнішою.

Вічність

Між цвітом зірваним й подарованим -
невимовна марнота

Подвійний цвіт
народжений в утробі мадонни
радості

(1915)

Вічність

Між цвітом зірваним й подарованим -
невимовна марнота

(1919)

Вічний

Між цвітом зірваним й подарованим -
невимовне ніщо

(1942)

Одночасно Унґаретті звільняє смисл: руйнує розповідь, створюючи фрагментарний вірш з «відокремленими» образами, напруга між якими тримає текст вкупі, і відкидає вирази, що посилались на конкретний досвід, перетворюючи вірша на більш загального і абстрактного, що збільшує кількість потенційних прочитань і відкриває текст ширшому колу читачів.

Безмовність

Я знаю місто
яке щодень повниться сонцем
й усе – захоплене у ту мить

Я подався звідти одного вечора
і з корабля
фарбованого набіло дратівного як скрип

відсторонюючи сяйливу самотність

зі в серці голосним сюркотом цикади
що рвонула на дерево своєї гарячки
зі свіжим міражем тієї діадеми
рубінів на сонці

бачив як
моє місто зникає
лишаючи
малість
обійми світел в мутному повітрі
завислих

(1916, 1919)

Я знаю місто
яке щодень повниться сонцем
й усе – захоплене у ту мить

Я подався звідти одного вечора
і з корабля

зі в серці голосним сюркотом цикади
що рвонула на дерево своєї гарячки
бачив як
моє місто зникає
лишаючи
малість
обійми світел в мутному повітрі
завислих

(1923)

Безмовність

Я знаю місто
яке щодень повниться сонцем
й усе – захоплене у ту мить

Я подався звідти одного вечора

в серці тривав сюркіт
цикад

і з корабля
фарбованого набіло
бачив як
моє місто зникає
лишаючи
малість
обійми світел в мутному повітрі
завислих

(1931)

Безмовність

Я знаю місто
яке щодень повниться сонцем
й усе – захоплене у ту мить

Я подався звідти одного вечора

В серці тривав сюркіт
цикад

З корабля
фарбованого набіло
бачив як
моє місто зникає
лишаючи
малість
обійми світел в мутному повітрі
завислих

(1942)

Джузеппе Унґаретті, з кожним роком після видання «Радості» все відоміша і впливовіша постать в італійській літературі, «не ма[в] іншого бажання, окрім як залишити по собі добру біографію». Перш за все,  добру для нього самого, таку, яка б задовольняла його вимоги до себе, і лише потім ту, що була б доброю також для інших. Саме це прагнення, яким би загальним воно не здавалося, є тим, що спонукало Джузеппе Унґаретті постійно працювати над своїми першими віршами. Тим, що, протягом майже 30 років залишаючись незмінним, зв’язало між собою всі варіанти текстів «Радості» і ті найрізноманітніші принципи, яких поет дотримувався, пишучи й переписуючи.

 

 

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.