ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Йозеф Вінклер: Цвинтар гірких апельсинів - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Йозеф Вінклер: Цвинтар гірких апельсинів Бодо Гелль: Фруктовий вірш - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Бодо Гелль: Фруктовий вірш Исчезающий пейзаж - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Исчезающий пейзаж

Політика лайки: чи можливий мат у солов’їній мові?

 Ідея дослідження особливого прошарку лексики виникла у мене досить давно і виросла вона із достатньо зрозумілого здивування: чому слова, які мають найвищий рівень експресії або надмірну негативну конотацію, в Україні часто не перекладають, а замінюють евфемізмами чи нейтральними словами, чому власне дослідження таких мовних явищ навіть у науковому дискурсі може викликати неадекватну реакцію? Чому ані дітям, ані студентам не розповідають про походження таких слів і причини їхнього табуювання? Таке здивування в подальшому переросло у занепокоєння: українська культура не готова сприймати окремі слова, тексти різних типів, дискутувати на певні теми. Навіть українське наукове середовище не до кінця готове до дослідження певних мовних процесів, які беруть активну участь у нашому житті та житті людей по всьому світу.

Визначення поняття обсценна лексика 

Зважаючи на академічний тон статті, спочатку слід детально та чітко визначити нашпонятійний апарат. Поняття “обсценна лексика” є загальним для цілої низки суміжних понять: “недрукована лайка”, “нелітературні вислови”, “ненормативна лексика”, “табуйована лексика” тощо. Часто цю лексику називають “сороміцькою”, “непристойно мерзотною”, “богоненависницькою”, “нестерпно гидкою”, так що саме визначення перетворюється на купу емоцій. Все це створює перешкоди для визначення того, є окремі лексичні одиниці обсценними чи ні. Визначити, що є соціально табуйованою лексикою, достатньо складно, а іноді неможливо. Більше того, рівень “непристойності” прямо залежить від віку мовців, культури, особистих уподобань та уявлень про заборонене.

Дещо уніфікувавши різні визначення, можна описати обсценну лексику як слова та вислови, які використовуються на позначення статевих органів та актів, інтимних частин тіла, фізіологічних відправлень і невербальних жестів, а також слів, що так чи інакше стосуються сфери сексу, та їхні евфемізми. Виходячи з такого визначення можна зробити висновок, що не всі обсценізми є табуйованими, недрукованими, нелітературними або ненормативними.

Необхідно також розмежувати вирази, які є дотичними до обсценної лексики та водночас не є тотожними цим поняттям. Мова йде про інвективи, пейоративи, меліоративи та дисфемізми. Слова, які належать до цих понять, лише частково представлені в обсценній лексиці.

Інвектива виражає лише негативне ставлення мовця до об’єкта оцінки чи адресата і потенційно спрямована на те, щоб образити останнього, знизити його соціальний статус або ж використовується з метою приниження когось (напр. курва, педрило, ідіот, дурень (останні два слова не є обсценними).

Пейоративи відображають негативну оцінку чогось або когось: несхвалення, осуд, іронію чи презирство. При цьому важливим є факт наявності певних особистих характеристик у людини, до якої звернені ці слова, оскільки увага концентрується саме на особистих якостях людини (напр. хитрожопий, йобар в залежності від контексту можуть бути або інвективами або пейоративами).

Меліоративи (слова, які мають характер позитивної оцінки): між собою коханці можуть називати одне одного зменшено-пестливими словами (або навіть найгрубішими словами), які позначають статеві органи, і для них таке звернення буде прийнятним (напр. курва, йобар, пісюнчик і т.п.).

Дисфемізм – це навмисне використання грубих, вульгарних, стилістично занижених слів, жаргонізмів та розмовних слів, які мають негативну конотацію в тих випадках, коли ці слова не відповідають певній комунікативній ситуації, в якій знаходиться мовець, а також слова, навмисно викривленні для надання їм грубого, інвективного значення. Вони використовуються у таких випадках: для надання негативного смислового навантаження; для посилення експресивності мовлення; як ігровий елемент у мовленні (англ. PhD pretty huge dick).

Найекспресивніші слова англійської, російської та української мов

У 1972 в англійській мові було виділено 7 слів, які мають найвищий ступінь експресії: shit, piss, fuck, cunt, cocksucker, motherfucker, tits.

За даними дослідження британської телерадіокомпанії компанії BBC, яке було проведено у 1997 і 2000 роках, найгрубішими визначили такі слова: cunt, motherfucker, fuck, wanker, bastard, bollocks, prick, shag, arsehole, twat, nigger, piss off, whore, spastic (1997 рік) cunt, motherfucker, fuck, wanker, nigger, bastard, prick, bollocks, arsehole, paki, shag, whore, twat, piss off, spastic (2000 рік).

Проте лише слова, виділені жирним шрифтом, є обсценізмами (деякі з них – полісемантичні, тому таке слово як prick буде обценізмом тільки тоді, коли в ньому буде активізоване конкретне значення – назва чоловічого статевого органу). Незважаючи на те, що слова bastard, nigger, paki і spastic не є обсценними, через національні й культурні особливості Великобританії, а також законодавчої системи цієї країни, згідно з якою расова дискримінація жорстко карається, слова nigger, paki є вкрай експресивними.

Усього за три роки рівень сприймання таких слів значно змінився, а слово paki, яке у 1997 році знаходилося на 17 місці, перемістилося на 10 місце. Потрібно зауважити, що слова piss, fuck, cunt, motherfucker тримають свою позицію і вже багато років уважаються найгрубішими словами англійської мови, а слово cunt – найгрубішим з них усіх. Водночас не можна сказати, що слово cocksucker, яке в 1972 входило в сімку найгрубіших слів, втратило свою експресивність і стало менш експресивним за, скажімо, слово bastard.

На думку О.Ю. Плуцера-Сарно, матірними (слово “матірний” вважається тотожним слову “найекспресивніший”) в російській мові можна вважати лише сім лексем (ебать, блядь, хуй, пизда, муде, манда, елда) та їх похідні. При цьому він зазначає, що склад і межі мату відносні й динамічні, бо будь-яке визначення такого умовного поняття, як “мат”, зводиться до того, що “мат” – це те, що ми називаємо матом, те, що сприймаємо, як мат (те саме можна казати про “нецензурну” та “недруковану” лексику). Усі ці слова та їхні похідні функціонують в українському обсценному лексиконі. За Л.О. Ставицькою, для українського обсценного мовного простору релевантними можна вважати такі (непохідні) лексеми:

  1. власне матизми – слова, пов’язані з сексуальною діяльністю: їбати, пизда, хуй, манда, мудак, блядь;
  2. обсценна лексика сексуальної сфери: залупа, секель, дробити, мінет, гондон, менстра, поц, підарас, хер, курва, сука;
  3. обсценізми несексуальної сфери: срати, сцяти, бздіти, дристати, пердіти, гівно, срака, жопа, задниця, гузно.

Матом у широкому розумінні Леся Ставицька вважає перші дві групи, але терміни “матизми”, “матірна лексика” вживаються тільки стосовно першої групи.

Семіотика обсценного

Невербальні знаки відіграють важливу роль у житті людини, оскільки її мовлення супроводжується різноманітними жестами. Невербальні обсценні жести давні за своїм походженням, а деякі з них використовувалися в різних ритуалах, культах, лікуванні хвороб і мали магічні якості. З часом ці жести втратили своє практичне значення, проте негативна семантика обсценних жестів збереглася, і їх надалі активно використовують, але вже в інших комунікативних ситуаціях.

У мовленні обсценні жести можуть виконувати жанрово-стилістичну функцію, що допомагає мовцю або не вживати обсценне слово, або підкріпити його відповідним жестом. Так, на відмову виконувати якесь прохання, різку відмову, змішану з презирством, мовець складає руку в кулак так, що великий палець просовується між вказівним і середнім, – жест, який у народі називають “дулею”. О. Дуличенко вважає, що цей жест тісно пов’язаний із українськими (чи скоріше слов’янськими) етнокультурними особливостями: в українській етнокультурі дуля є знак зневажливого ставлення до когось, з найдавнішого часу вона вважалася охоронним засобом проти нечистої сили. Проте, на думку Л. Ставицької, цей жест є спільним для усіх слов’янських культур: дуля – жест, який символізує коїтус і має обсценну семантику. Згідно з магічною практикою, дуля, поряд із іншими жестами, які означають коїтус і геніталії, є універсальним оберегом, який здатен відганяти небезпеку, особливо зурочення та нечисту силу. Іще одним обсценним жестом в українській етнографічній традиції є практика оголення задньої частини тіла. За словами В. Жайворонка показати комусь зад – означає виразити йому найбільшу зневагу. Для англомовного типу культури характерне підняття догори середнього пальця руки та показування внутрішньої частини руки до ліктя.

Обсценна лайка

Лайливі слова є природною частиною мови й одним із найліпших способів позбавитися надмірного розчарування чи роздратування у складних ситуаціях. Щодня люди потрапляють у ситуації, які так чи інакше впливають на їхній настрій чи емоційний стан: запізнився на роботу, зламалася машина, розрядився телефон, хтось нагрубив і т.д. Як наслідок, люди використовують лайку для того, щоб випустити пару та зняти напругу. Актуалізація обсценної лексики у мовленні може бути також спровокована несподіваною або шоковою для мовця ситуацією. Проте ні для кого не секрет, що деякі мовці використовують обсценну лексику як зв’язку, вживаючи ці слова “через кому”. В “Анатомії лайки” Е. Монтагу присвячує цілий розділ психологічним чинникам лайки. Він порівнює лайку з проявом почуттів дитини, яка плаче, і висуває припущення, що плач з віком трансформується в лайку. Е. Монтагу доходить висновку, що лайка є достатньо прийнятною формою поведінки, оскільки заміняє фізичне насильство.

У функціональному плані обсценні слова можуть виконувати суто емотивну функцію –  вираження безпосередньої емоції:  здивування, обурення, захоплення, незадоволення і т. ін., або функціонувати як семантично спустошені вставні звороти, тобто вживатися безадресно, тому певні обсценні слова можна вважати частково десемантизованими. У частково десемантизованих обсценізмах найголовнішим є рівень експресії, який закладений у цих словах. Через надмірно часте вживання обсценної лайки деякі слова втрачають свою експресивність. Якщо на початку і аж до середини минулого століття в англомовних країнах було достатньо сказати shit або fuck для того, щоб виразити крайній емоційний ступінь, то пізніше для збереження крайнього ступеня емоційного напруження почали використовувати обсценні інтенсифікатори. Так з’явився найпопулярніший англійській обсценний вислів fucking shit. Сьогодні цей вислів звучить не так різко і популярності набуває його видозмінений варіант holy fucking shit.

Національно-мовні особливості обсценної лайки

Лайливі слова наявні практично в усіх мовах, у деяких мовах вони представлені більшою мірою, ніж в інших, проте лайливі слова можна вважати універсальним феноменом. Значення та експресія обсценного лексикону в англійській, українській і російській мовах має давнє коріння. Незнання першоджерел та первинних значень, зокрема обсценної лайки, призводить до їхнього неправильного трактування, розуміння та відтворення іншою мовою. У свою чергу, розуміння національно-мовних особливостей обсценного лексикону дозволяє зрозуміти зв'язок між самим висловом і реакцією на нього.

Особливості національних стратегій лихослів’я можна визначити на підставі того, який аспект обсценності для етносоціуму є найбільш емоційним подразником. Очевидно, у всіх без винятку культурах існує ціннісно значуща домінанта, яка стійко отримує збудження від імпульсів, що надходять у нервову систему, пов’язаних з сексом, функціями виділення, назвами тварин і т. ін. Ця домінанта визначає вибір тієї чи іншої інвективної стратегії, так само як відмову від такої стратегії і перехід до іншої.

Лайливу лексику В. Мокієнко класифікує за двома типами: “анально-екскремальний” (Scheiss-культура) та “сексуальний” (Sex-культура). До першої В. Мокієнко відносить: чеську, німецьку, англійську, французьку, українську. До другого типу належать: російська, сербська, болгарська та хорватська. Приналежність російської мови до сексуального типу пояснюється тим, що ядро російського мату складається трьох найбільш часто уживаних слів: хуй – пизда – ебать.

Про ще один тип говорить Л. Ставицька: “сакральний тип” (Sacrum-культура), до якого належать романські мови (словацька, польська та частково чеська). У словнику “Нецензурної лексики української мови та її відповідників” Л. Ставицька стверджує, що в українській мові домінує обсценна лексика зі скатологічною (екскремальною) домінантою: “про це переконливо свідчить приблизне кількісне співвідношення сталих словосполучень, зафіксованих у пропонованому Словнику, на базі двох обсценних сфер: їбати, їбатися – до 20, срати – 46, пизда – 38, хуй – 57, срака – 151, жопа – 76.

В умовах глобалізації та міграційних процесів межі між різними обсценними культурами стають дифузними, взаємнопроникними; переклади іноземних фільмів, масова культура транспонують інновації, трансформують питомі традиції інвективи. Приміром, як зазначає В. Мокієнко, у російській лінгвокультурі помітнішим стає скатологічний елемент. Це зокрема відбувається через переклад англомовних фільмів, оскільки обсценна лексика англійської мови має скатологічний характер. Українська обсценна лайка знаходиться під впливом одночасно і російської, й англійської обсценної лайки. Так, сучасна молодь схильна вживати багато англійської лайки: серед яких головними є слова shit і fuck.

В англійській мові багато вигуків побудовано на богохульному використанні слів, пов’язаних із іменем Бога, Ісуса Христа чи диявола. Внаслідок того, що таке слововживання заборонено церквою і негативно сприймається суспільством, виникла розгалужена система евфемізмів, проте лише невелика частка з них містить обсценний компонент, наприклад, for fucks sake.

Прагматика обсценної лексики

В залежності від того, яке значення активізоване при вживанні окремо взятого слова в окремо взятому контексті всі обсценізми можна класифікувати таким чином:

посили та відмови, що виражають негативне ставлення адресанта до адресата і бажання адресанта не бачити, не чути, не мати справи з адресатом (взагалі або в цій ситуації): англ. fuck you, go fuck yourself, укр. пішов в сраку, пішов нахуй, рос. пошел нахуй, пошел в жопу;

слова та вислови на позначення здійснення статевого акту: англ. fuck, screw, укр. їбатися, трахатися, злигатися, рос. ебаться, трахаться, строчить минет;

слова автоеротичного характеру: англ. jerk off, masturbate, wank укр. дрочити, мастурбувати, рос. дрочить, мастурбировать;

слова та вислови на позначення частин тіла людини (статевих органів, жіночих грудей, задньої частини тіла): англ. dick, cock, ass, tits, укр. хуй, член, прутень, дупа, цицьки, рос. хуй, член, жопа, зад, сиськи;

найменування дій і “результатів” на позначення фізіологічних відправлень: англ. shit, piss, укр. лайно, сцяти, рос. гавно, ссать;

інвективи: англ. cunt, bitch, motherfucker, twat, укр. мудак, блядь, пизда, курва, рос. пизда, блядь, сука;

божба, клятва, запевнення в істинності сказаного: англ. i shit you not укр. бля(дь) буду! щоб я хуя ніколи не побачила! рос. бля буду! без пизды!;

експлетиви (вигуки) і вставні слова: англ. fuck! shit! укр. от лайно! бля! йобані очі!, рос. бля! пиздец!;

інтесифікатори: англ. fucking, shitty, укр. сраний, траханий, рос. йобанный, траханный;

слова на позначення виконавців сексуальних дій: англ. faggot, fruitcake, whore, pansy, bean flicker, fucker dike, shack job, fucker,gay укр. йобар, жопушник, педрило, голубий, гей, шльондра, лесбі, рос. педик, голубой, лесби, шлюха, ебун, шалава;

індиферентиви – виражають байдужість, самовідсторонення, неохочу згоду: англ. I dont give a fuck, укр. хуй з тобою, до сраки карі очі, рос. хуй с тобой, похуй;

прізвиська, які позначають статеві органи та частини тіла людини: варіації на називання власними іменами (наприклад, Little Willy використовується на позначення статевого органу); імена людей (наприклад, Myra and Myrtle використовується на позначення грудей); дескриптивні слова (наприклад, Sweat Pea використовується на позначення розміру та форми клітора); гумористичні алюзії (наприклад, Omar the Tentmaker використовується на позначення ерегованого статевого органу, що випирає зі штанів); варіації на слова, що стосуються частин тіла (наприклад, Miss Muff базується на сленговому слові muff, що англійською означає “вагіна”).

Відповідним чином можна класифікувати слова за рівнем експресії:

найекспресивніші лексеми і їх похідні, які в мові є найгрубішими: англ. cunt, fuck, motherfucker, bollocks, shag, twat, укр. їбати, пизда, хуй, манда, мудак, блядь, рос. ебать, блядь, хуй, пизда, муде, манда, елда;

вульгаризми, жаргонізми, сленг, розмовні слова: слова та вислови, що лише частково прикривають свою експліцитність: такі слова займають широкий пласт лексикону, та в залежності від контексту можуть мати різний рівень експресії, проте вони знаходяться між найекспресивнішим словами і словами дитячої мови;

слова дитячої мови: англ. wienie, tushy, poo-poo, bum, укр. крантик, пі-пі, каки, рос. писи, каки, пиписька;

медичні терміни (здебільшого слова латинського походження): англ. penis, coitus, укр. пеніс, коїтус, рос. пенис, коитус;

евфемізми: англ. to make love, укр. кохатися, рус. заниматься любовью.

Класифікація за рівнем експресії вимагає серйозного доопрацювання зокрема з точки зору лексикографії. Одночасно можна поставити під сумнів можливість такої спроби, особливо стосовно другого пункту цієї класифікації, через досить тонку межу в сприйманні згрубілих слів, вульгаризмів і розмовних слів кожною людиною.

Вікові особливості вживання обсценізмів

В ранньому дитинстві батьки використовують певні «дитячі» лексеми на позначення статевих органів та фізіологічних відправлень, які можуть варіюватися в залежності від родини. Проте коли ж діти підростають і привчаються до туалету, на ці слова накладається заборона, тобто батьки відмежовують своїх дітей від сфери їхнього приватного простору. Для того, щоб компенсувати відсутність слів, діти починають використовувати вульгарні, еспресивні слова, які вони мають змогу чути повсюди, проте про рівень експресії таких слів вони можуть не знати.

Для дітей шкільного віку і підлітків мат та лихослів’я часто перетворюється на особливий мовний код: лайка перетворюється на мову спілкування “зі своїми”, яка вирізняє їх у соціумі, хоча для них самих така мова жодної експресії не несе.

Дорослі більше вживають різнотипні евфемізми і медичні терміни, хоча частим є також вживання матірних слів. Порівняно з підлітками, дорослі схильні вживати меншу кількість найгрубішіх слів, хоча це залежить від соціальних і територіальних особливостей.

Особливим пунктом виділимо людей, яким за 60 років, – саме з такого віку підвищується загроза захворіти синдромом Туретта, який викликає неконтрольоване лихослів’я. Зазвичай, люди, які хворіють на цей синдром, схильні до безконтрольного вживання однотипних найгрубіших обсценних слів.

Гендерні особливості вживання обсценізмів

Традиційний стереотип гендерної ролі представляє чоловіків як менш емоційних, але більш незалежних і агресивних, ніж жінки. Згідно з новими дослідженнями, люди, у яких високий рівень маскулінності, більше схильні до вживання експресивної лексики, зокрема лайки. Незважаючи на це, в обсценному лексиконі наявна принципова різниця у вживанні обсценного лексикону на гендерному рівні. Чоловіки більше схильні до вживання обсценної лайки, аніж жінки. Це пов’язується із психофізіологічними особливостями чоловіків, оскільки їм властиво тримати емоції в собі, а вживання обсценізмів є певним проривом, коли емоційне і психологічне напруження досягає точки кипіння.

Ще однією причиною того, що жінки менше лихословлять, є те, що протягом багатьох століть від жінок вимагали зовсім іншого типу поведінки, ніж від чоловіків, і донедавна в англомовних країнах лаятися жінкам було заборонено, коли чоловіки могли лаятися досхочу, особливо в тих місцях, де жіноча присутність була виключена. Оскільки у слов’янській культурі в первісному суспільстві жінки і діти виключалися з проведення ритуальних обрядів, в яких брали участь лише чоловіки, така заборона була перенесена і на вживання жінками обсценної лайки у слов’ян.

Також спостерігається різниця у вживанні грубої експресивної лексики у чоловічих, жіночих і змішаних мікрогрупах. Т. Джей дослідив різницю вживаності сексуального сленгу чоловіками, жінками та у змішаних групах.

У чоловічих мікрогрупах статевий орган чоловіка/статевий орган жінки/статевий акт називаються відповідно: dick, cunt, fucking.

У жіночих мікрогрупах відповідно: penis, vagina, screw.

У змішаних групах (чоловіки): dick/penis, pussy, screw.

У змішаних групах (жінки): penis, немає відповіді, make love.

Батьки (чоловіки): penis, vagina, intercourse.

Батьки (жінки): penis, vagina, intercourse.

Коханці (чоловіки): dick/penis, pussy, make love.

Коханки (жінки): penis, vagina, make love.

Хоча використання обсценних слів може відрізнятися в різних соціальних групах, така різниця уживаності дозволяє сказати, що жінки схильні вживати менш експресивні слова, ніж чоловіки. Це підтверджують останні дослідження, які показали, що замість обсценізмів жінки використовують божбу: hell, goddamn, damn. При цьому шведська дослідниця Крісті Беерс-Фегерстен вказує на те, що обсценна лексика сприймається жінками значно гостріше, ніж чоловіками.

Слід відзначити, що в українській культурі загалом використання найгрубіших лайливих слів жінками також не є типовим, а чоловіки, навпаки, характеризуються більш агресивним мовленням.

Соціальний аспект вживання обсценної лексики

Обсценна лексика має також соціальний план вираження. Вживання такої лексики не завжди залежить лише від емоційного стану мовця, але також від його соціального статусу, приналежності до соціально-культурних груп, мікрогруп, різноманітних соціальних колективів. Внаслідок цього спостерігається диференціація мовних манер, способів вираження думок та емоцій. Відповідно до цих принципів будуються різні тактики і стратегії мовлення, письмові та усні тексти. Слід зазначити, що мовна поведінка майже завжди залежить від певних комунікативних ситуацій, і відповідно до них вибудовується комунікативна стратегія.

Вибір комунікативної стратегії вживання обсценної лексики може обумовлюватися бажанням мовця показати свою належність до певної групи, вираженням здивування, шоку, використовуватися в якості образи або в ролі маркера соціальної віддаленості між мовцями чи навіть солідарності. Агресивну поведінку підлітків, спортсменів, солдатів, кримінальних елементів можна пояснити тим, що вони прагнуть утвердити своє лідерство, порушити рівновагу чи соціальну ієрархію або утвердити своє владне становище. Зазвичай ідіолект обсценного лексикону мовця обмежується певною кількістю лексичних одиниць, які мовець продукує як заздалегідь заготовлені слова й вислови. Попри це спонтанне продукування обсценної лексики може бути доволі креативним, особливо якщо воно спровоковане шоком чи крайнім ступенем здивування, тобто в таких випадках вкрай важливим є емоційний стан мовця, а також його креативні можливості.

На думку Лесі Ставицької, обсценність українського суспільства постає як специфічний простонародний мовний код (люди низького освітнього й культурного рівня), широке використання якого можна пояснити складністю соціально-економічних умов життя, перманентною суспільною кризою: за таких обставин лайливі обсценні слова часто використовують як слова-зв’язки. Проте насправді обсценну лайку використовують практично всі люди, відмінність полягає лише у “вишуканості” та частоті такого слововжитку.

Російська дослідниця О. Арбатська вважає, що не можна вважати лайкою використання грубих, експресивних слів на позначення, наприклад, чоловічого статевого органу хуй, якщо мовець не знає іншого слова, наприклад, пеніс. Таке слововживання часто спровоковано табуюванням, яке накладають на сферу сексу, що одразу викликає низку серйозних питань щодо того, як власне говорити про секс, як найменувати статеві органи, статеві відносини і які слова при цьому обирати для того, щоб не “шокувати” оточуючих.

Табуювання обсценної лексики

Те, що обсценна лексика з’явилася дуже давно, підтверджують стародавні ієрогліфічні написи, які датуються І ст. до н.е. У книзі “Анатомія лайки” Е. Монтагу стверджує, що табу на лайку почали накладати ще стародавні єгиптяни, греки та римляни. У старослов’янський період, ще до хрещення Русі, обсценна лексика вільно функціонувала в народному мовленні, виконуючи свої прямі функції найменування реалій. Формування мовних заборон, як це часто буває, було пов’язане з культурно-історичними змінами (запровадження християнства тощо).

Табу на використання англійської обсценної лексики було накладено у XVI ст. Саме тоді соціум почав розробляти правила соціальної поведінки. Так, у XVI ст. теолог і науковець Д. Ерасмус пише: “Є певні частини тіла, які самі по собі ницими не є, проте у цивілізованому суспільстві їх необхідно прикривати”. Відтоді купатися повністю оголеним, так само як і спати оголеним було заборонено. Також було накладено заборону на вживання обсценних слів, а згодом, коли соціальна стратифікація стала явною, використання обсценізмів вважалося прерогативою нижчих класів. У східних слов’ян заборона на вживання обсценної лексики була запроваджена значно раніше, в часи християнізації, саме тоді, коли язичництво було заборонено, відповідна заборона спіткала й обсценну лексику, яка активно вживалася в різних обрядах і ритуалах.

Табу на використання обсценної лексики санкціоновано низкою інститутів: релігійних, медійних, політичних, культурних. У сучасній Україні на дослідження обсценної лексики накладається табу й досі, що зумовлено кількома причинами:

  1. Потреба утверджувати державний статус мови, настійне плекання міфу про її “калиновість” і “солов’їність”, що мусили б автоматично утвердити любов до цієї мови у російськомовних людей.
  2. Нездатність до адекватної рефлексії обсценного лексикону.
  3. Все, що не вписується в канон норми, краси української мови, донедавна мислилось як потенційна загроза існування мови, етносу.

Протягом тривалого часу обсценна лексика не досліджували не тільки в Україні, а й в багатьох інших країнах, попри те, що заборону на такі дослідження зняли давно. Це пов’язано з тим, що обсценна лексика/лайка вважалися прерогативою нижчих класів і не вписувалася в канон високої освіченості. Найважливішим стимулом до активізації таких досліджень в Україні послужили лібералізація мовлення і те, що обсценна лексика давно стала об’єктом аналізу в багатьох мовах світу: англійський, французькій, російській, німецькій, італійській, іспанській та ін. Дослідники субстандартної лексики наголошують на тому, що в мові мають бути представлені всі лексичні пласти. Мова – це живий організм, а організм не може функціонувати без життєво важливого органу.

Не все суспільство зважає на такі предметно-мовні заборони, хоча більша його частина дотримується такого табу, і, скоріш за все, так буде завжди. При цьому заборона переважно стосується назви відповідних предметів або дій, але не їхньої сутності – скоріше до означення, аніж до означуваного, до плану вираження, а не плану змісту. Мова, яка реалізується в мовленні, та тіло людини пов’язані органічно й назавжди. О. Дуличенко наголошує, що тіло людини являє собою, по суті, єдність багатьох складників, які називають то частинами, то органами, то членами. Кожен із цих складників сама людина наділила іменами, словами, і в такому предметно-мовному співвідношенні вони зберігаються в свідомості людей. Лексична мікросистема позначень частин людського тіла є, безперечно, однією з найдавніших у будь-якій мові.

У західних культурах табуйовані слова, що стосуються лайки походять з однієї або декількох таких категорій, відповідну класифікацію запропонував Л. Андерсен:

  1. статеві органи, статеві стосунки;
  2. релігія, церква;
  3. екскременти;
  4. смерть;
  5. фізичні або розумові вади;
  6. проституція;
  7. наркотики, злочинність.

Табу, яке накладається на вживання лексики першої та третьої категорій, пояснюється тим, що різноманітні соціальні та комунікативні табу групуються навколо ідеї людського “верху”, який асоціюється з духовністю, та людського “низу” (матеріальне, земне начало). Наша діяльність контролюється певними табу на поняття і відповідні назви, пов’язані з людським “низом” (органи та дії, які мають відношення до дітонародження та видалення відходів життєдіяльності).

Накладання табу на використання лексики другої категорії (лексику релігійного або церковного характеру) поза межами релігійного дискурсу є теж зрозумілим, і, скоріше за все, ця заборона була запозичена з релігійних культів, оскільки вважалося, що вони можуть накликати біду. У цю категорію також входять блесфемізми (слова, які мають богохульницький характер).

Слова з четвертої категорії особливо табуюються в англійській мові, про що нам вказує кількість евфемізмів, які існують в цій мові на позначення поняття смерть. В англійській культурі такі слова з обережністю використовують навіть щодо тварин, птахів та риб. В українській мові слова цієї категорії не мають такий самий рівень табуювання, оскільки смерть у слов’янській культурі сприймається не настільки драматично, а табу на таку лексику не накладається, хоча про все, що пов’язано зі смертю, говорять досить обережно.

Табу на використання слів, які позначають фізичні або розумові вади, наклалося через те, що звичайні медичні терміни, що використовуються на позначення хворих людей (такі слова як ідіот, кретин) вийшли за рамки медицини і почали вживатися в якості інвективи.

Заборону на слова шостої й сьомої категорій Л. Андерсен пояснює тим, що номінація осіб, які займаються негативними з точки зору інтересів суспільства видів діяльності та відповідної лексики (проституція, наркоманія та злочинність) вкрай негативно сприймаються суспільством. Отже, така соціальна заборона переноситься й на слова.

Для української культури така класифікація є також актуальною, проте восьмим пунктом до цієї класифікації варто додати осіб, яких пов’язують із їхніми сексуальними преференціями: гомосексуали, бісексуали, трансексуали. Відповідно існує низка найгрубіших слів на їхнє  позначення (англ. faggot укр. підрило, лесбуха).

Насамкінець, основна проблема, що постає під час таких досліджень, як стверджує Л. Ставицька, полягає в тому, що поза увагою сучасної української лінгвістики перебуває людина-мовець, реальна мовленнєва діяльність української людини в аспекті соціопсихологічних, прагматичних інтенцій її мовного існування в сучасному світі.

Юридична заборона на вживання матірної лайки в публічних місцях, так само, як і заборона на дослідження обсценної лексики, що існувала донедавна, має ту ж природу, що й спричинене історією вигнання інтимності з центру суспільного життя на її приватну периферію Відтак накладання заборони на згрубілу експресивну лексику перенеслося на цілком нейтральні слова, що позначають статеві органи, акти та відносини. Як наслідок, у мовця немає уявлення про вживання стилістично нейтральних слів на позначення сексуальної лексики у повсякденному житті, а отже, механічна заборона на вживання такої лексики нічого не дає. Більше того, для певних прошарків суспільства лайлива лексика є єдиною можливістю висловити свою думку.

 Кожна людина має право не читати/не дивитися/не слухати те, що їй не подобається, тому тексти різних типів, включаючи й аудіовізульні тексти, повинні супроводжуватися попередженням про те, що вони містять обсценну лексику. Одним це дозволить уникнути обсценної лексики, другим – не страждати від заборон і цензури.

В українському суспільстві ще не до кінця вироблені правила мовної поведінки при обговоренні тем, що стосуються сфери статевого життя. Достатньо гострим є питання використання обсценної лексики окремо взятими мовцями, які знаходяться в публічному місці, де збираються різні люди. Тому лише переосмислення обсценної лексики, усвідомлення її функцій та роль в житті кожної людини, дослідження в усіх сферах суспільного життя (лінгвістиці, перекладі, соціології, психології і т.д.), а також обговорення можливостей її публічного вживання, можуть вирішити проблеми, які окреслені в цій статті.

 

Використана література:

  1. Дуличенко А.Д. Язык и тело / А.Д. Дуличенко // Большой словарь мата. Т. 1. – СПб.: ООО “Издательство “Лимбус Пресс”, 2005. – С. 35-48.
  2. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Віталій Вікторович Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
  3. Жельвис В.С. Поле брани: Сквернословие как социальная проблема в языках и культурах мира / В.С. Жельвис. – М.: Ладомир, 2001. – 350 с.
  4. Ковалев Г.Ф. Русский мат – следствие уничтожения табу / Г.Ф. Ковалев // Культурные табу и их влияние на результат коммуникации. – Воронеж, 2005. – C. 184-197.
  5. Михайлин В.Ю. Русский мат как мужской обсценный код: проблема происхождения и эволюция статуса. «Злая лая матерная…» / В.Ю. Михайлин // Сборник статей / Под ред. В. И. Жельвиса. – М.: Ладомир, 2005. – С. 69-137.
  6. Мокиенко В.М. Русская бранная лексика: цензурное и нецензурное / В.М. Мокиенко // Русистика. – Берлин, 1994, № 1/2. – С. 50-73.
  7. Плуцер-Сарно А.Ю. О семантике слова “мат” / А.Ю. Плуцер-Сарно // Большой словарь мата. – Т.1. – СПб.: ООО “Издательство “Лимбус Пресс”, 2005. – С. 75-80.
  8. Ставицька Л.О. Українська мова без табу / Леся Олексіївна Ставицька. – К.: Критика, 2008. – 454 с.
  9. Успенский Б.А. Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии / Б.А. Успенский // Избранные труды, том 2. Язык и культура. – М.: Издательство “Гнозис”, 1994. – С. 53-128.
  10. Allan K. Forbidden Words. Taboo and the Censoring of Language / K. Allan, K. Burridge. – NY: Cambridge University Press, 2006. – 303 с.
  11. Andersson L. Bad Language / L. Andersson, P. Trudgill. – MA: Blackwell Pub, 1991. – 160 p.
  12. Battistella E.L. Bad language : are some words better than others? / Edwin L. Battistella. – USA: Oxford University Press, 2005. – 240 p.
  13. Beers-Fägersten K. Swear word offensiveness / Kristy Beers-Fägersten, Högskolan Dalarna // Saarland Working Papers in Linguistics (SWPL) 1. – Sweden: Wissenschaftsserver der Universität des Saarlandes, 2007. – P. 14-37.
  14. Bem S.L. The lenses of gender: Transforming the debate on sexual inequality / S.L. Bem. – New Haven, CT: Yale University Press, 1993. – P. 41-81.
  15. Cashman, P.H. Learning to talk about sex. SIECUS Report, 9(1), 1980. – P. 1-24.
  16. Desiderius E. Collected Works of Erasmus. Literary and Educational Writings 2 / Erasmus Desiderius // Ed. Craig R. Thompson. – Toronto, University of Toronto Press, 1978. – P. 23-24.
  17. Hughes Geoffrey. An Encyclopedia of Swearing: The Social History of Oaths, Profanity, Foul Language, And Ethnic Slurs in the English-speaking World / Geoffrey Hughes. – NY: M.E. Sharpe, 2006. – 573 p.
  18. Jay T. Comprehending Dirty-Word Discriptions / Timothy Jay // Language and speech, vol. 24, part 1. – MA: North Adams State College, 1989. – P. 29-39.
  19. Jay T. Why we curse : a neuro-psycho-social theory of speech / Timothy Jay. – Amsterdam: John Benjamins Publishing Company, 2000. – 345 p.
  20. Montagu A. The Anatomy of Swearing / Ashley Montagu. New York: Macmillan, 1967.
 
Комментарии (1)
1 Воскресенье, 21 Октября 2012
Українські народні звичаї накладали суворе табу на вживання матірних слів, у ставленні до них спостерігається різка відмінність між українською і російською етнічними культурами. Як справедливо зазначає Я. Радевич-Винницький, експансія матюків стала особливо інтенсивною після встановлення радянської влади на Україні і пов’язана із російщенням українців Але українська інтелектуальна еліта навіть у нелюдських концтабірних умовах не приймала нецензурної лексики як поширеного інтернаціонального засобу спілкування. Це засвідчує, зокрема, спогад колишнього політв’язня Семена Глузмана про реакцію Василя Стуса на звичку російських інтелигентів прикрашати своє мовлення матірними словами. «Я – людина російської культури. – Пише Семен Глузман. – Як ви знаєте, у російській культурі мат не вважається забороненим, а навпаки – цим бравують. І я пам'ятаю, що якось у розмові зі Стусом я вилаявся. Василь зупинив мене і, напевно, хвилин зо п'ять читав нотацію, і мені було страшенно соромно. До того ж це говорив не якийсь пуританин, а звичайна людина, але з погляду зовсім іншої культури»

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.