| Карл Шльоґель: Назвати світ |
| Die Geschichte hielt den Atem an, aber Alltag Ost und Alltag West liefen weiter |
| Контрмимикрия Н.Троха |
|
|
|
| ||||||||
| |
||||||||
|
|
|||||||||||
Главная Статьи Тексты Перевод Новости Тема Акции Искусство Ссылки Газета Редакция |
||||||||||||
| ||||||||||||
Вже підзаголовок роману «Роман про батьківщину» задає проблемне поле «Кімнатного фонтана» – потребу створення парадигми батьківщини, цілісного місце-образу для нового життя. Вираз відсилає до відповідної жанроформи тривіальної літератури ХІХ ст., проте сюжет роману зовсім не відповідає традиційній схемі: замість сільської ідилії, ураженої небезпекою ззовні, читач одразу втрапляє в епіцентр розриву – квартиру в районі берлінських новобудов, що виник як простір символічного стику колишніх Західної і (...)
Собаче буття – це паркування авта в обідню пору.
У самоописах об΄єднаної Німеччини головну роль було віддано місту як центру соціальної динаміки та екрану історичних процесів. При цьому Берлін постав особливим локусом Повороту й Об΄єднання: це місто історично було площиною реалізації політичних постановок, визначальних для колективного уявного Німеччини: від Ваймарської республіки, коли Берлін було проголошено культурною столицею світу, до гітлерівських часів, за яких попри те, що оплотом націонал-соціалізму вважався Мюнхен, Берлін обов΄язково мав стати серцем ІІІ Райху, й аж до Холодної війни (...)
Заявлені в назві роману Вольфґанґа Гільбіга «Я» лапки легко перескочити – вони легкі й непомітні, проте вказують на сутнісний вимір цього тексту: йдеться про «Я» в лапках, Я-цитоване, визначене кимось іншим, невласне-Я. Роман, що вийшов друком у 1993 році, проводить антропологічну розвідку з питання, коли чи на підставі чого суб΄єкт має право говорити про себе як про Я. Гільбіг ставить питання про умови, в яких можливе це Я. В умовах змодельованого автором НДРівського життя за режиму СПЄН (...)
Він був вдячний шефові за дуже літературну ідею: одному з його персонажів спало на гадку самому встановити час свого народження. Ця фігура несподівано була перенесена до великого міста й раптом відчула, що змінилась – перша весняна злива, що розпочалася вночі, змила спогади цієї фігури про її колишнє життя в богом забутій провінції. Щоб його не звинуватили в прозорих аналогіях до свого минулого, В. прописав спогади свого вигаданого персонажа про його життя в печері. Його персонаж животів у якомусь бункері (...)
Подібно до більшості східнонімецьких авторів 90-х, Катя Ланґе-Мюлер (нар. 1951) у своїх романах використовує свій біографічний досвід життя по обидва боки Муру, подекуди перетворюючи його на основний сюжетотворчий компонент. І звісно, біографія дочки функціонерки СПЄН, що в 16 років була виключена зі школи за «несоціалістичну поведінку», перебрала купу професій (набірниця, відповідальна за реквізит, доглядачка в психіатричному відділенні клініки Шаріте тощо), зрештою стала письменницею й у 1980-ті роки виїхала до Західного Берліна, дає їй для цього багатий матеріал (...)
Я не чинила спротиву людям, які все виштовхували мене, аж доки я не опинилася десь між товарів домашнього вжитку, що користувалися меншим попитом і зрештою, вперлася в контейнер, повний жовтих свічок для новорічної ялинки, по дванадцять у кожній упаковці. Чомусь мені сподобалися ці свічки; вони були коротенькі, товстенькі, мали довершену циліндричну форму і матовий жовтий колір, що нагадував мені тягучий штучний мед, яким я любила поласувати колись давно, у дитинстві. Крихти кристалізованого цукру в ньому нагадували солодкий пісок, цукор-пісок (...)
Відкриття Берлінського муру стало чи не першою в ХХ столітті суцільною медійною революцією: спровоковане прес-конференцією СПЄН та розтиражоване західнонімецькими ЗМІ, воно увійшло до колективного уявного Німеччини як телевізійна подія, якій не можна повністю довіряти. Так протагоніст роману Курта Драверта «Дзеркальний ландшафт» відмовляється навіть говорити на цю тему, про яку він не може, «точно сказати, чи це часом не було формою історичного феєрверку (...)
