з німецької переклав Василь Лозинський
(Freitag, 02. September 2011)
з французької переклала Ірина Собченко
(Samstag, 13. August 2011)
 Пес вдивляється у безкрайню долину, що простяглася зліва від вокзалу, чоловік застигло дивиться перед собою, повз псячу спину, вони дивляться на зарослі травою рейки, по яких уже давно не ходив жоден потяг. Із села, якому належав колись забутий вокзал, мешканці повиїздили. Лишилось хіба кілька городян, залюблених у природу та самотність, які перебираються сюди на літній сезон, але всі вони їздять машинами. Ще є старий, який тиняється парком і стверджує, що то він вирізьбив собаку, і сам скам’янів, обіймаючи його (...)
|
з російської переклав Лев Грицюк
(Montag, 08. August 2011)
з польської переклала Маріанна Кіяновська
(Mittwoch, 03. August 2011)
перевел Марк Белорусец
(Dienstag, 28. Juni 2011)
перевел Марк Белорусец
(Donnerstag, 23. Juni 2011)
з французької переклав Андрій Рєпа
(Donnerstag, 09. Juni 2011)
 Сьогодні тільки й чуємо що розмови про права людини та повернення релігійного. Дехто з ностальгіків за грубими опозиціями, що зачаровували й спустошували ХХ століття, стверджують, нібито наш світ організується навколо смертельної битви між Заходом, який виступає за права людини (чи свободу, демократію, емансипацію жінок…), та релігійними «фундаменталістами», на загал, волохатими і бородатими ісламістами, поборниками варварського повернення до традицій, що прийшли із Середньовіччя (...)
|
переклав з французької Андрій Рєпа
(Samstag, 02. April 2011)
 У принципі, все ясно: Пруст мав рацію, Сент-Бев помилявся; творчість письменника бере початок не з його «соціального Я», а з досвіду, про який найчастіше не підозрюють ні сучасники, ні знайомі, ні друзі чи оточення. Ніхто з людей не є більш таємничим, невловним, суперечливим, оманливим. Книги виростають із самотності, тиші, неприйнятного, з рухомої тіні, що перебуває під ревним захистом. Як не старається соціологія, як соціоманія не кидається то в одну, то іншу царину, ніхто не зможе сказати напевно (...)
|
|
|
|
|
|
Простори публікують вибрані вірші з обох збірок авторки. Цикл віршів SUBSISTERS – гра-експеримент з кіно-субтитрами, який відображає неточність і викривленість сприйняття картинки та тексту, коли око перебігає від одного до іншого і назад, що таким чином кіно з субтитрами уже не те саме кіно що без них. «Ориґінальні версії» віршів, які присвячені відомим акторкам голлівудських фільмів, відрізняються від «ориґінальних версій з субтитрами» тим, що традиційні жіночі ролі у них зміщені (...)
Сєрґєй Тімофєєв (Сергей Тимофеев) — поет, автор 6 збірок поезій (Собака, скорпіон, 1994; Спогади диск-жокея, 1996; 96/97, 1998; Майже фотографії, 2003; Зроблено, 2003; Сині маленькі перегонові автомашини, 2011). Народився в Ризі 1970 року. 1999 року став одним із організаторів культового мультимедійного поетичного проекту “Орбіта”. Одним із перших на пострадянському просторі став розробляти жанр поетичного відео. 2003 року ввійшов у шорт-ліст російської премії Андрія Бєлого (...)
Ткачишин-Дицький родом з польсько-українського прикордоння. Стик двох культур можна відчитати у шорсткій формі його вірша та в неабиякій мелодійності текстів. У поезії Евґеніуша Ткачишина-Дицького високі тони поєднуються із делікатним і, разом з тим, гротескним гумором. Дім його поетики – це хвороба та смерть, проте в ньому немає місця однозначності. Історії, розказані барвистою мовою, мерехтливі та мінливі, та тим не менш фабульні. Поезія Ткачишина-Дицького багата на сюжетні лінії (...)
В городскую гимназию я поступила вопреки желанию матери. Мать хотела, чтобы я осталась в деревне и стала портнихой. Она знала, что город меня испортит. И город в самом деле меня испортил. Я начала читать книги. Деревня все чаще представлялась мне сундуком, внутри которого люди рождаются, женятся и умирают. Все деревенские существовали как бы в старом времени , они уже рождались старыми. Рано или поздно деревню придется покинуть , если хочешь стать молодым , думала я тогда (...)
«Носовой платок у тебя есть?», – спрашивала каждое утро у ворот моя мать перед тем, как я выходила на улицу. У меня носового платка с собой не было. Я возвращалась за ним в дом. Каждое утро у меня не было с собой носового платка, потому что я ждала этого вопроса. Платок свидетельствовал: мать меня оберегает. Потом, целый день, я была в повседневных делах предоставлена самой себе. Вопрос НОСОВОЙ ПЛАТОК У ТЕБЯ ЕСТЬ выражал затаенную нежность. Откровенной нежностью мать бы меня смутила, у крестьян так не принято (...)
