| Елегія про вітерець |
| Українське тіло. Бомжі і діти |
| Філіп Солерс: Ніцше і французький дух |
|
|
|
| ||||||||
| |
||||||||
|
|
|||||||||||
Головна Статті Тексти Переклад Новини Тема Акції Мистецтво Лінки Газета Редакція |
||||||||||||
| ||||||||||||
З усіх авторів 90-х, що займалися темою роз- та об΄єднання Німеччини, постать Райнгарда Їрґля (нар. 1953) є, безперечно, найбільш одіозною: інженер-електронщик за освітою, до 1996 року – технік-освітлювач театру Берлінер Фольксбюне, інтелектуал, натхненний працями Фуко, Батая, Барта, Шмітта, Юнґера та ін., що близько 10 років писав «у шухляду», не маючи змоги публікуватися в НДР. Проте навіть отримавши найвище визнання Німеччини, Їрґль залишився в маргінальній позиції «живого класика» (...)
–!Ага: і тепер !вас сюди принесло: !вас з вашими бульдозерами-екскаваторами-копачками & збираєтеся зрівняти з землею, зруйнувати&стерти з лиця землі село, в якому і так вже давно крім руїн нічого нема. Так ніби безіменне село ще можна !стерти. Спустоште його своїми пустими головами. І все задля цієї велосипедної !доріжки. Це ж для цього ви сюди прийшли !?що ні: Запрасувати смугу смерті у !велосипедну доріжку – з Любека аж по сам Гоф. І після цього ще й назвати все-це: Смугою життя (...)
