ГлавнаяСтатьиТекстыПереводНовости
ТемаАкцииИскусствоСсылкиГазетаРедакция
Жак Гербер: 8 марта 2009, как наброшенный на женские плечи шелковый шарф - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Жак Гербер: 8 марта 2009, как наброшенный на женские плечи шелковый шарф Утолить утопию: об экономическом чуде - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Утолить утопию: об экономическом чуде Тадеуш Домбровскі: Вірші - ПРОSTORY - украинский литературный журнал Тадеуш Домбровскі: Вірші

Українське тіло. Бомжі і діти

 

 

ukr_tilo_1

У дитинстві, коли плетешся, тримаючи дорослого за руку, часом дивишся собі під ноги. Маленький зріст і певна відсторонена зосередженість дозволяють уважно роздивлятися  порепану, брудну чорно-сіру шкіру асфальту, сміття.

Бруд вулиць і дворів, що проступає з-під чорного талого снігу. Собачі екскременти. Бички. Використані, зім’яті упаковки, потоптаний целофан і пластик. Гнилі недоїдки. Сліди блювоти. Плювки зі слизом. Плювки із кров’ю. Людиноподібні істоти, хитаючись, простують повз вас, війнувши в ніздрі смородом.

ukr_tilo_2

Діти вимагають, щоб їм пояснювали світ, чи це ми уявляємо, що мусимо все їм пояснити.

ukr_tilo_3

Вони справді часом сидять на дитячих майданчиках, коли там немає дітей.

Сьогодні в Києві славнозвісний бабай матеріалізувався в бомжа і ходить час від часу, міняючи подобу, вулицями, аби забрати з собою неслухняних дітей. Таке часом можна почути на дитячих майданчиках у центрі Києва. Чула я і про прочухана, якого отримав хлопчик, що погрався з дівчинкою, яка була бездомною чи виглядала такою.

ukr_tilo_4

Розповідають, що в Індії люди можуть лежати в канаві і при цьому виглядати щасливими. У Києві я такого ніколи не бачила.

ukr_tilo_5

ukr_tilo_6

ukr_tilo_7

ukr_tilo_8

Існує така думка: «сам винен». Якщо ти на дні, в канаві, ти п’яниця, хворий, то хто тобі винен? Бомжі, мовляв, самі хочуть такого життя, вони нєвміняємі і антисоціальні. А попрошайки, що жебрають – це мафія, професіонали з таємної організації, що облапошує людей.

Ми ніколи нічого точно не знаємо про людину, яка перед нами. Нам невідоме життя цих людей, і що саме привело їх до такого стану. Ми і не цікавимось цим.

ukr_tilo_9

Одна старенька, яку я кілька разів із досить великими інтервалами зустрічала в районі Золотих воріт, тримала в руках кульочок з горішками і казала: «Купіть горішки». На питання «По чім?» відповідала боязко: «Скільки дасте». Багатьом старим людям, які опинилися в ситуації крайньої бідності, соромно відверто жебрати, і вони часом демонструють такі нехитрі спроби щось продати, або ж ідуть їсти на смітник.

 ukr_tilo_10

Як за моїми шкільними уявленнями добрі любителі природи ставили в лісах кормушки для оленів, так по нашому місту контейнери для сміття, розставлені у кожному дворі, слугують також кормушками для людиноподібних істот. Наскільки давно люди в нашому місті почали годуватися зі смітників, і відколи їх стає все більше й більше, не пригадаю, можливо, просто не зважала на це.

 
Комментарии (16)
1 Вторник, 11 Май 2010
Хорошие работы. Меня они очень впечатлили, особенно текст, будто беспомощный что-либо изменить, и потому такой неказистый в картинах.
2 Вторник, 11 Май 2010
Цікаво, футуристичні та експресивні речі.
3 Вторник, 11 Май 2010
Здається, тема ніби не до кінця розкрита і тут є щось дитяче.
4 Вторник, 11 Май 2010
Мне немного помешало навязывание детского восприятия. В работах, мне показалось, есть желание показать невозможное: нашу неготовность видеть то, что мы постоянно видим. Но поскольку речь о затемненном пространстве, то его место постоянно занимает что-то ещё: митьковские фигуры, наивный голос. Но интонация этих работ не может не трогать.
5 Вторник, 11 Май 2010
Дякую, вражає.
6 Вторник, 11 Май 2010
Не думаю, що тут якесь сприйняття нав"язане. Навпаки, йдеться про цілісну картину (текст та картинка), яка може допомогти нам щось помітити.
7 Среда, 12 Май 2010
Особливо зухвалою виглядає цитата з закону...
8 Четверг, 13 Май 2010
дійсно вражаюча річ. своєю "наївністю" тeкст влучає нeпомильно.

вибачаюся за зануднe та чисто формальнe зауважeння до тeксту, алe слово "аби" нe можна вживати в значeнні "щоб" (маю на думці рeчeння: "Сьогодні в Києві славнозвісний бабай матеріалізувався в бомжа і ходить час від часу, міняючи подобу, вулицями, аби забрати з собою неслухняних дітей.")
9 Четверг, 13 Май 2010
несправедливість-стрижень цього світу...
але не робимо вигляд, що існує виправдання не помічати її...
як і не забуваємо,
все ж,
радощі життя існують...
нехай і маленькі...
10 Четверг, 13 Май 2010
Коли робиться твір мистецтва, варто зосереджуватися. те, що радощі існують - відомо. певна, вони є і в пташок небесних, і у вмираючих людей. та хіба їх варто постійно згадувати і усюди?
11 Четверг, 13 Май 2010
і текст і картини. дякую. але не знаю, як би це виглядало на папері... маленькою книжечкою...
12 Четверг, 13 Май 2010
як відомо, що існують страждання...
без них і смерті, щоб ми знали про це життя?..
але коли вони стають фоном для вишуканої і не дуже реклами...
кічуху можна зробити з чого завгодно-і з радощів, і страждань...
як і те, що зачепить нас...
13 Суббота, 15 Май 2010
це артбук?
14 Суббота, 15 Май 2010
я колись інтерв"ю робила з львівськими жебраками та жебрачками. після них особливо прикро чути про мафію та "самі винні" ((

Жінка (проспект Свободи)
Я: скажіть, чому ви тут просите?
Ж: чого тут сижу?
Я: та
Ж: ага. Ото сина похоронила, одного вже одинадцять років, а другий ше місяць не пройшов. Приїжджав з Росії на Україну, та при собі гроші мав, там жив багато років, а тут.. .. забив воєнний. Похоронила.. а тепер так трохи не хватає.. от поки получу пенсію.. трохи там в хаті то замок поломився як спеціально. А замок коштує 53 гривні, дорого так. 53, другий замок треба справити то 50 гривень. За роботу треба заплатити. І так трохи неприємно навіть так вот.. але шо може переб’юсь. Таке діло.
Я: а скільки вам років?
Ж: мені вже 74 буде в серпні місяці.. то таке життя, чоловік помер давно вже, десь до тридцяти років, а два сина було і то таке во. Шо скажеш. Навіть не думала, якось, а прийшлося. А шо, таке життя, і хоч чи не хоч, а мусиш просити. То таке.. я довго не виходила…
Я: а є хтось хто вам помагає, хто дбає за вас? Чи може держава вам якось допомагає?
Ж: та шо держава платить пенсію. Я получаю пенсію, стаж то є в мене, але малий стаж, 20 років, захворіла, хвороба то всьо. Таке. Але живу, і цей ремонт треба зробити, бо вже збираюсь, замки треба справити, але дійшло так до діла, то замок коштує 53 гривні, а другий замок 50. за ремонт треба ше, сьо і то і таке-во. То таке життя. Жива не хочеш жити, вже інтересу нема, але живеш то мусиш, шо то.
Я: а внуків не маєте?
Ж: внуків? Онуків один є, але в Росії. Йому десь років мабуть 27. женився вже наверно. А більш нема. Ото так воно в житті, я ціле життя молюсь і живу отак чесним способом. Чесно так. Працювала всю дорогу, а то я не краду, а так милість хто подасть. Поможе, таке. Нема ніякого інтереса але жити треба. Я синів пережила але кожен день живу, нікому не розкажу то, сама несу. Осталася одна, на старість сама. Так.
15 Воскресенье, 16 Май 2010
Дякую. Я озайомилась би детальніше з цими інтерв"ю. Чи можете Ви дати свій контакт або посилання, де їх можна прочитати? Так, мою роботу можна назвати артбуком. Але це не маленька книжечка, це досить великого формату альбом.
16 Вторник, 25 Май 2010
Мої спостереження підтверджують вашу техніку малюнку та взагалі підхід до цього фрагменту дійсності. Я соціальний робітник і постійно стикаюсь саме із цим сприйняттям бездомних. Думаю, було б варто якось ще ці роботи поширити. Для мене очевидно, що для вас це не естецька забаганка, а справжня робота, яку ви пережили.

Добавьтe Ваш комментарий

Ваше имя (псевдоним):
Комментарий:

eurozine
 


Главная  Статьи  Тексты  Перевод  Новости  Тема  Акции  Искусство  Ссылки  Газета  Редакция  


Дизайн Александр Канарский © 2007.
При использовании материалов ссылка на prostory.net.ua желательна.