ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Тоні Неґрі: «Будувати іншу сучасність» - ПРОSTORY - український літературний журнал Тоні Неґрі: «Будувати іншу сучасність» ПОМІТИТИ СЛОНА: труднощі політичного перекладу - ПРОSTORY - український літературний журнал ПОМІТИТИ СЛОНА: труднощі політичного перекладу Славой Жижек: Американська імперія з людським обличчям - ПРОSTORY - український літературний журнал Славой Жижек: Американська імперія з людським обличчям
Друкувати

Скрути цензури на зламі епох

Для більшості українських ЗМІ сьогоднішні президентські вибори стали символом завершення чергового циклу в політичному і, можливо, історичному житті країни. Підбиття підсумків за «період після Помаранчевої революції» та соціологічні опитування промовисто свідчать не тільки про справжні проводи нинішньої української влади, але й про очікування її відходу з політичної та суспільної сцени. Золотий фонд надбань Помаранчевої революції найчастіше включає «свободу слова», «демократію», «повалення режиму Кучми», але що стоїть за цими поняттями сьогодні, чи не набули вони порожнього значення та паразитарної форми – їхня суспільна оцінка  та аналіз найбільш резонансних подій, що привели до формування цієї оцінки, можуть пролити світло на справжні підсумки так званої «епохи Ющенка».

У 2009 році українське суспільство особливо гостро відчуло присутність цензури в культурному просторі.

Практично всі резонансні цензурні заборони пов'язані з діяльністю української Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Закон «Про захист суспільної моралі»[1], на підставі якого існує комісія, був підписаний ще президентом Кучмою, в 2003 році, проте в публічному просторі комісія активізувалася значно пізніше. Закон був прийнятий, незважаючи на рекомендації українських та іноземних експертів, а також попри відсутність підтримки профільного парламентського Комітету з питань свободи слова[2]. Як закон, у якому вперше для пострадянських країн здійснено спробу  визначити термін «порнографія» і регламентувати відносини у сфері моралі, він довгий час існував без будь-яких наслідків.

У листопаді 2004 року Кабінет Міністрів, очолюваний Віктором Януковичем, ухвалив положення «Про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі» (також: НЕК, НацКомМор). Державне фінансування комісія отримала лише в 2006 році, у лютому 2007 НЕК ухвалила документ під назвою «Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, в тому числі реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції»[3]. Бурхливу діяльність, яка здебільшого проявлялася у формах хаотичного цензурного свавілля, комісія розгорнула лише з кінця 2008 року. Уже в грудні 2008 року виникла протестна інтернет-спільнота[4], що систематично відстежувала ініціативи комісії і реакції української громадськості на них. Серед іншого цензурні заборони торкнулися сучасної української літератури, кіно та реклами. За весь період існування комісії критерії відокремлення «морального» від «аморального» мистецтва так і не прояснилися, і список заборон, який я наводжу нижче, сьогодні тяжіє до стабільного розширення.

Приблизно у той самий період, восени 2008 року, стали відомі результати соціологічних опитувань, згідно з якими різко впала довіра українців до інститутів влади, до масмедіа загалом, але найбільшою мірою – до телебачення та друкованих видань[5]. Як свідчить опитування Інституту імені Горшеніна за листопад 2008 року, тільки половина респондентів визнала існування в Україні свободи слова, а про необхідність цензури в ЗМІ заявили 59,1% респондентів.

Розчарування у «досягненнях Помаранчевої революції», втома від постійних струсів політикуму та бажання порядку і стабільності, сформоване на тлі суспільної роздробленості, – перетворилися у неприйняття тих інститутів влади, що раніше асоціювалися з можливими трансформаціями суспільства. Можна зрозуміти, що у рейтингах недовіри першість здобули саме засоби масової інформації. Парадоксальність результатів цих досліджень полягає в тому, що при гострому невдоволенні державною владою більша частка опитаних в 2008 році висловила бажання щодо посилення контролю держави у сфері медіа.

Таким чином, дав про себе знати нібито існуючий в Україні консервативний електорат. Можна сказати, що цензурна діяльність НЕК розвивалася й набирала обертів синхронно з підготовкою до українських президентських виборів і відповідала очікуванням цього електорату. Ось така політична прагматика комісії, яка за один рік активного існування увійшла до сфери культурного виробництва і почала визначати персональні стратегії інтелектуалів, літераторів, художників і кінематографістів.

З найкращими намірами, «боротьба за моральні цінності й духовність» розпочала свій еволюційний наступ на простір прав і свобод українських громадян. На сьогодні в аморальності може бути свавільно обвинувачений будь-який витвір мистецтва, під загрозою такого обвинувачення знаходяться й ті, хто насмілюється на радикальне критичне висловлювання по відношенню до влади. До того ж, толерантність влади, аж до негласного схвалення, стосовно агресивних проявів ксенофобії (нетерпимості, нелегітимного політичного насилля) наділяє носіїв цих ідей додатковими функціями: вони немовби представляють таку собі низову цензуру. Приєднуючись у своїй запопадливості до комісії з захисту суспільної моралі, ультраправі угруповання зі свого боку стають на варту ідеї духовності.

Жорсткість цензури, притаманна останньому року президентства Ющенка, була проінтерпретована в статті Ольги Брюховецької «Революція і секс: Справа Володарського як дзеркало української політики»[6]. Культуролог і співзасновниця Центру візуальної культури при НаУКМА пише, що цензуру в Україні підігріває і такий ідейний стимулятор, як безпосередня фінансова користь.

Фактично відбулось і надалі відбувається освоювання подеколи абсурдних «силових методів» впливу на культурний процес. Водночас множаться відповідні прояви непокори та невдоволення.

 

Непристойна пропозиція: докладніше

Що б не стверджувала офіційна риторика про досягнення української демократії, цензурний тиск в Україні за минулий рік став систематичним і відкритим.

2 лютого 2009 року Національна експертна комісія заборонила роман українського письменника Олеся Ульяненка «Жінка його мрії»[7], назвавши книжку «порнографічною продукцією», десятитисячний наклад було вилучено з продажу. 16 липня через сцени гомосексуального характеру був заборонений фільм Саші Барона Коена «Бруно». У вересні комісія не дозволила провести інформаційну кампанію «Не дай СНІДу шанс» із рекламним гаслом «Будь-який секс хороший, якщо захищений», тому, що «вона містить  ознаки порушення етичних норм і може завдати шкоди моральному здоров'ю населення»[8]. Активність комісії в минулому році також була скерована на фільми «Пила-6», «Хостел-2», а за «посягання на національні цінності» переслідувалась через суд газета «Блік». Жертвою цього сумбурного метушіння стала, серед іншого, і симферопольська реклама комп'ютерної техніки «Найкращі ПіСі».

Особливої уваги вартий ініційований комісією «закон 404»[9], за який 22 жовтня проголосувало 404 депутата Верховної Ради. Йдеться про закон щодо «внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії)»[10]. Закон містить норми, що теоретично дозволяють здійснювати повний контроль над користувачами інтернету: з моменту ухвалення закону інтернет-провайдери вимушені зберігати інформацію про всі з'єднання кожного клієнта. Також пропонується зобов'язати провайдерів і самих користувачів Мережі звертатися в органи правопорядку в разі виявлення будь-якого незаконного контенту.

Усі ці події, ймовірно, пов’язує налагоджений механізм лінійного мислення. «Непристойна» сцена у фільмі й книжці, оголене тіло на порносайтах і поза ними, реклама «ПіСі» гнітять своєю очевидністю.

Подібне неприйняття може розкрити для нас «від протилежного» виправдовувальні практики української влади, за допомогою яких створюються її моральні засади – підґрунтя непопулярної чинної політики. За моралізаторською псевдо-подійністю і драмою, що розгортається навколо порнографічної картинки, розміщений паралельний світ корупції та експлуатації. Очевидний взаємозв'язок цього паралельного світу та, наприклад, упертих пошуків української духовності, що слугують для нього своєрідною моральною основою. Як у випадку з чиновником з «Мого життя» А.П. Чехова, який брав хабарі та вважав, що йому їх дають з поваги до його духовних і моральних якостей. Буденність і повсякденність нерівності прав і можливостей, масштаби хабарництва в Україні утворюють разом з турботою про суспільну мораль певну взаємодоповнюючу зв'язку. Наприклад, факт корупції, що проникає в українські ЗМІ швидко й без наслідків для викритих, справляє на споживача інформації аж ніяк не смішне враження. Зате інфантильні жарти-заборони (як у випадку ПіСі), які НЕК видає за діяльність із захисту суспільної моралі, викликають передчуття клоунади та сюрреальності всього політикуму.

 

Справа Володарського

У довгий, та аж ніяк не повний перелік дискусій, що розгорнулися навколо НацКомМору, вкладається також утримання в ІТТ Олександра Володарського, який організував у Києві мирну акцію протесту, присвячену діяльності комісії[11]. Олександр Володарський до акції був відомий як автор живого журналу, писав під іменем «shiitman», вчився на програміста у Німеччині й більшість часу проводив за межами України. В ході акції, яка відбулася 2 листопада перед будівлею Верховної ради, Володарський і його однодумниця, роздягнувшись догола, зімітували статевий акт, який, за планом організаторів акції, мав дзеркально відобразити непристойність діяльності комісії з моралі і, більше того, всієї української влади. Одразу після акції активіста заарештували, проти нього було порушено кримінальну справу згідно з ч. 2 ст. 296 КК («хуліганство, вчинене групою осіб»). Відповідно до цієї статті, Володарському загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чотирьох до п'яти років. На думку українських правозахисників, які одразу відреагували на ці неправомірні дії, міліції слід було обмежитися притягненням Володарського до адміністративної відповідальності. Вінницька правозахисна група назвала запобіжні заходи та звинувачення у хуліганстві неадекватною та непропорційною реакцією влади на акцію протесту.

Статус переслідуваного привернув суспільну увагу до акції, правда, не створив довкола Володарського ореолу геройства. В українському активістському середовищі велася дискусія про те, чи можна вважати цю акцію «політичною» і «протестною», художня спільнота відмовлялася вбачати в ній «художній жест».

І все ж таки, чому саме акція Володарського викликала настільки гнівну реакцію? Чому він, єдиний з усіх ідейних супротивників комісії, був фактично репресований та провів півтора місяці в слідчому ізоляторі?

У своїй статті Ольга Брюховецька пише, що стратегія Володарського призвела до неочікуваного стирання критичної дистанції між акціоністом і референтною йому політичною реальністю. Володарський начебто повідомив аудиторії: дивіться, наскільки обмежене та недолуге у своїх проявах те буквальне мислення, яке видає себе за моральну політику та охорону духовності. Тиражовані комісією та урядом шаблонні образи, які мають сигналізувати аморальність чи стабільну духовність безальтернативно карикатурні, ніби їхньою метою є створення ідеальних умови для розведення забобон про гомосексуалів, голих, плюндрувальників національної ідеї тощо.

 


Процедура знущання

Незабаром після перших цензурних скандалів, що набули міжнародного розголосу, у ніч з 29 на 30 вересня, у Києві підпалили арт-центр Павла Гудімова – «Я Галерею». На стіні галереї невідомі залишили напис: «Ні содомії. ОУН». Відповідальність за погром ніхто на себе не взяв. Організаторів не було знайдено.

Підпал в галереї став кульмінацією цілої серії акцій, спрямованих проти презентації антології «120 сторінок Содому», виданої видавництвом «Критика». У книзі зібрані переклади сучасної світової лесбі-, гей- і бі-літератури[12].

Український письменник Сергій Жадан, коментуючи для польського інтернет-видання «Критика політична» ситуацію, що склалася навколо НЕК та арешту Олександра Володарського, пише, що у діяльності комісії розкривається певна глобальна закономірність – «фатальне сповзання вправо» українського суспільства[13]. Ця тенденція в деяких ЗМІ дістала назву «правий консенсус»[14], що передбачає союз праворадикальних ініціатив і держави в орієнтації на консервацію, стабільність, підтримання порядку і національну ідею.

Існує примарна впевненість українських політиків, медіа, і навіть письменників у тому, що так звані «ультраправі» мають в Україні політичне майбутнє. Після оприлюднення результатів президентських виборів, згідно з якими орієнтований на консервативний електорат президент Віктор Ющенко отримав 5,45% голосів, а фахівець з націоналістичного епатажу Олег Тягнибок – 1,43 %, можна бути певними, що в українському суспільстві відсутній масовий попит на насильницьке перевиховання ультраправого штибу.

За грізними «правими екстремістами» стоять здебільшого маргінальні групи, знедолені та обмежені верстви суспільства, що виражають свій соціальний протест у найбільш доступний для них спосіб. Руйнівники пам’ятників радянської доби використовують екстремістську риторику, але вона не апелює до відродження ідеалів своєрідно витлумаченої справедливості. Дедалі більше поглиблення соціальної нерівності інтерпретується в міфологемах етноцентризму та ксенофобії. Після Помаранчевої революції замість національної ідеї успішно і не без підтримки влади стверджувалася ідея націоналістична, настільки примітивна, що основи національної ідентичності часто редукувалися до етнічних ознак.

Ексцеси так званого «ультраправого екстремізму» відкривають максимально великіможливості для маніпуляції у контексті відсутніх масштабних етнокультурних і просвітницьких проектів. Недержавні ініціативи, в тому числі інтелектуальні, які намагаються протистояти нетерпимості, найчастіше носять локальний і нерезонансний характер. Державні часто мирно і в різних вимірах співіснують із ксенофобією, , , а часом – робляться для неї живильним ґрунтом.

В українському культурному середовищі інтенсивна дискусія про ксенофобію виникла лише після підпалу «Я Галереї», наче раніше цього явища не існувало.

 

Заради дітей

У рамках дискусій, викликаних підпалом «Я Галереї», відбулася спроба об'єднати правозахисні організації й культурну спільноту навколо проблем зростання ксенофобії та цензурної діяльності НЕК. 10 грудня 2009 року відбулась дискусія «Страх і ненависть в Україні», учасники якої поставили собі за мету створення міждисциплінарної правозахисної ініціативи. Однак результати цієї зустрічі поки не дали про себе знати.

15 січня цього року українські письменники Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Лесь Подерев'янський і правозахисник Євген Захаров провели в Києві літературну акцію «АнтиНЕК: ні цензурі!», в рамках якої відбулися прес-конференція та літературні читання[15]. Під час прес-конференції загалу було представлено звернення «До всіх, для кого поняття «свобода слова», «свобода творчості» чи «свобода інформації» є визначальними та базовими цінностями», що містило заклик ігнорувати будь-які приписи комісії, оскільки «діяльність НЕК направлена на знищення цих свобод».

Серйозність цієї заяви контрастувала з появою на читаннях трікстерного персонажа з «другого» світу, члена ультраправої партії Свобода і одночасно експертної комісії з моралі, актора Богдана Бенюка. Мораліст заявив, що комісія існує «заради захисту дітей» розповів антисемітський анекдот і нецензурно вилаявся у бік присутньої на читаннях журналістки.  

Його виступ, нищачи пафос правозахисників, якнайкраще охарактеризував ниву діяльності НЕК. Національна експертна комісія, як і окремі її представники, практикує гротеск і безглуздість, також – порно-акцентуйовану клоунаду, і творить вона це на очах у здивованої публіки, яка на фоні комісії виглядає не менш карикатурно, ніж сам клоун. Простакувато демонструючи українському суспільству свої упередження, комісія тим самим робить очевидними панвні в цьому суспільстві забобони. Вульгарні, грубі, анекдотичні рішення комісії зробили відкритим невимовлене раніше: ті явища, які культурна спільнота довгий час воліла не помічати – ксенофобія, антисемітизм, гомофобія, годі вже казати про туалетний гумор – увійшли до української дійсності й можуть визначати культурну політику всієї країни.

Від часів скасування радянської політичної цензури так і не були створені чіткі правові кодекси, що не дозволяють пропаганди расизму та інших популістських проявів нетерпимості. Чиновники культурного сектору отримали сьогодні можливість припиняти художні ініціативи, які різняться  з їхніми індивідуальними вподобаннями та смаками. Механізм тотального цензурування зруйновано, однак експертна спільнота не здатна змусити середовище урядовців дослухатися до її прикладних оцінок. Також ця спільнота все ще не спроможна об'єднатися задля широкої дискусії з таких важливих для нинішньої України питань, як націоналізм і ксенофобія, свобода слова і етична норма в культурі.  



[2] Стенограма засідання Верховної ради 18 листопада 2003 року – закон «Про захист суспільної моралі» обговорювався, але не набрав необхідної більшості. // На сайті Верховної Ради України

[3] Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, в тому числі реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції. // Телекритика. 28 лютого 2007.

[4] Йдеться про ЖЖ-спільноту «moral_monitor»

[5] Київський інститут проблем управління імені Горшеніна. «Українці хочуть цензури в ЗМІ – опитування». Прес-реліз від 17.11.2008.

[6] Ольга Брюховецька. «Революція і секс: Справа Володарського як дзеркало української політики» // на сайті Науково-дослідницького центру візуальної культури НаУКМА (17.01.2010).

[7] Надія Степула. «Письменника Ульяненка «зарізали». За любовний роман» // Радіо свобода. 20 лютого 2009. 

[8] Ці випадки розглядаються в заяві на отримання антипремії Української Хельсінкської спілки з прав людини «Будяк року-2009»  // На сайті Української Хельсінкської спілки з прав людини (07.10.2009).

[9] Інтернет-спільнота «Ми проти закону 404»

[12] Підпал «Я-Галереї» докладно аналізується в статті Віталія Атанасова «Місце, де небезпечно» // ПРОSTORY ( 11.10.2009). 

[13] Сергій Жадан. Право на порнографію. Опубліковано в ЖЖ-спільноті moral_monitor. 16 листопада 2009 р.

[14] Нікіта Кадан. Праві і сучасне мистецтво в Україні. Особливості стосунків. // На сайті аналітичного мережевого видання Центру досліджння проблем громадянського суспільства «Політика +» (30.11.2009). 


 
Коментарі (12)
1 Неділя, 07 Лютого 2010
а відсотки Тимошенко й Януковича свідчать про запит на популізм і сильну руку, яка буде рішати. На жаль (
2 Неділя, 07 Лютого 2010
Шановна Євгеніє,

щиро дякую Вам за висвітлення такої важливої для нас теми на Просторах!

З повагою,

Олег
3 Понеділок, 08 Лютого 2010
1. «справжні проводи нинішньої української влади» (а що, можлива ще якась – неукраїнська – влада?)
2. «з діяльністю української Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі» (а що в Україні може бути молдавська Національної експертна комісія з онних питань?)
3. «виправдовувальні практики української влади»
4. «упертих пошуків української духовності»
5. «Приєднуючись у своїй запопадливості до комісії з захисту суспільної моралі, ультраправі угруповання зі свого боку стають на варту ідеї духовності.» (Боже, кому та комісія потрібна? Тягнибоку?)
6. «мав дзеркально відобразити непристойність діяльності комісії з моралі і, більше того, всієї української влади»
7. ««фатальне сповзання вправо» українського суспільства» (вчорашні вибори це ох як продемонстрували)
4 Понеділок, 08 Лютого 2010
..міркування щодо окремих особлив. функціонування комісії з моралі, зокрема в заключних абзацах - одні з небагатьох, в яких звернено увагу на те, яким чином в окремих своїх проявах комісія пропонує загалові споживачів підбурюваних нею "інфо-приводів" деякий консолідуючий бурлескний і карнавальний досвід...(роже кайуа переконує у тому, що суч. еквівалентом архаїчного Свята у повній мірі може виступати лише Війна, настільки останнє видається незбутнім у пересічних умовах для суч. спільнот..жижек же запевняє, що відновлення середньовічного хороводу danse macabre уявне у тоталітарних сусп., де ціною відмови від громадянських прав і свобод купується п`янка можливість звершення абсолютного волюнтаристського безправ`я і кривавих реперсій за єдиної умови, що вони здійснюються прицільно на догоду панівному режимові), яку роль на цьому (перепрошую, що так сумбурно окресленому!) тлі відіграє актуальний у нашій суперечливій формі сусп.організації запит на Заборону й Вилучення чогось з публічного обігу (з натиском, безумовно, не на Чомусь, не на цензурованому матеріалові себто -з цієї точки зору всілякі лесі і роми, сімпсони, пилки і хостели виглядають-таки, погодьмося, справді гротескно- а на самій дії, здійснюваній установою, що напів-довільно виокремлює раптові безглузді об`єкти - жупели для жвавого, звеселяючого, стерильного придушення й "цензурування") вітчизняному медіа-полеві ще передстоїть і належить відрефлексувати.
5 Понеділок, 08 Лютого 2010
я В ПРИНЦИПІ підтримую ідею НЕКу як контрольної інстанції, покликаної боротися з тією ксенофобією, расизмом, надмірною жорстокістю в медіях тощо. біда тільки, що в українському суспільстві НЕК, як і купа інших "демократичних інституцій", дивляться не в той бік і шукають щось в себе під столом, в той час як на Хрещатику якісь посіпаки горлають "Зіг хайль". Німецька комісія з етики контролює соціальну сферу набагато глибше й ширше, ніж укр. НЕК, дбаючи про захист дітей, людей з особливими потребами тощо,і це дає гарні плоди. але коли великі культурні діячі приміряють на себе беріївський кашкет й водночас репрезентують "українство" - з цим не можна миритися. чи не тому когось так зачіпають вказівки на прогнилі місця в УКРАЇНСЬКОМУ суспільстві, що вони вже сочаться гноєм, а це, пардон, неприємно нюхати? особливо коли нагулюєш сальце у Західній Європі й пишеш "патріотичні" коменти...
6 Понеділок, 08 Лютого 2010
Спасибо за статью Не вижу повода переводить разговор на тему «украинского» и Ющенко, потому что статья не предлагает альтернативы «украинскому», а предлагает его реформировать, причем вопрос о национальном вообще не стоит. Речь о повсеместных нарушениях закона, о том, что никто не борется на государственном уровне, например, с расизмом. С другой стороны, многие поддерживают комиссию…, как видно из комментариев
7 Понеділок, 08 Лютого 2010
Не можна легковажно розкидуватися словом "українське". Для когось - це кришталева квітка, певна духовна категорія, те - за що мордовано і катовано його рідних, те - що йому заповідали берегти до скону, те - що не асоціюється ані з цими куцими антиукраїнськими (взагалі антиідейними та антиідеологічними) режимами великого капіталу, ані з моралістичними комісіями, ані з політиками будь-якого штибу. Для Бєлорусец і іже з нею, які до 1991, як імперіаліст Булгаков до 1918, поняття не мали про існування українського, це українське неуникно асоціюється з усім мерзенним - чинушами, комісіями, запрєтами.

Не обов'язково для німців було 26 разів нагадувати про українське у такому паскудному контексті, до якого це українське має десятий стосунок. Можна було один раз згадати, два чи три. Цілком вистачало таких означників, як "державний", "національний", "чинушний". Але для Бєлорусєц мало два чи три рази - треба вдесятеро більше, ...
8 Вівторок, 09 Лютого 2010
Дякую, Женю, за статтю. З цієї теми написано вже багато, і тобі вдалося підняти ще кілька, раніше не озвучених, аспектів, як-от гротескність НЕКу та деяких його дій, що насторожує потенційних опонентів (яких могло б бути й більше); тобто не кожний стане на захист Хостела, Пили чи Бруно, але кожний хоче знати про незаконні дії чиновників, побиття журналістів, акції протесту тощо. Важливо пам’ятати, що все це взаємопов’язано саме в нашому українському (чи може треба поставити значок авторського права після цього слова?) контексті. Комісія ніби займається абсурдною боротьбою з «непристойним» і так само, як основні політичні гравці, уявляється нам анектодичними ідіотами, та вона небезпечна саме своєю гротескністю, характером додаткового шуму чи-то шумку, під який скоюються злочини.

Другий цікавий аспект – це прикриття захистом дітей. Запит на захист дітей в Україні шалений, проблем дуже багато, залежності, проституція, торгівля людьми, експлуатація, насилля з боку міліції, бездомність, СНІД - усе це і про дітей. На подолання деяких з цих проблем виділяються чималі кошти, осідають вони ясно де, проблеми тільки зростають, а держава в особі НЕКу пропонує допомогти дітям пуританством та цензурою в інтернеті.

Мені особисто видається така гостра реакція на вживання епітета «український» у критичній статті проявом витісненої образи на сучасну українську політику, яка не ініціює люстрації. Осмислення злочинів минулого поки що закінчувалось недолугими спробами, але ті, чиє минуле й досі не проартикульоване, лишаються з усіма своїми травмами, проектованими нині на тих, хто критикує сучасну злочинну політику. Зрештою що нам відомо про біографії більшості з нинішньої еліти? Звідки вони взялися? І чому образа на них проектується на тих, хто намагається їх викривати?
9 Субота, 13 Лютого 2010
Ваш коментар видалено. Усі коментарі, що не стосуються матеріалів сайту чи містять особисті образи буде видалено модератором. Див. розділ «Редакція». З 12.02.2010 коментарі переходять у режим премодерації.
10 Понеділок, 15 Лютого 2010
Ви сміливо розібралися із НЕК. Тільки думаю подібні висловлювання нічого не можуть змінити, тому що замало обурюватись. Треба якось інакше протистояти цим явищам. Доречі, вважаю, що НЕК ніякого відношення до президента не мала, взагалі.
11 Середа, 17 Лютого 2010
Очень интересно. Хотелось бы прочитать об этом по русски. Мне кажется, что в русскоязычной украине проблема не так известна. И хотелось бы видеть русскую версию сайта. Все-таки это тоже язык нашей страны. А тут все тексты вперемешку.
12 Четвер, 18 Лютого 2010
И польский, и румынский, и татарский - это тоже языки нашей страны.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua