ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Евґеніуш Ткачишин-Дицький: вірші зі збірки "Путівник для бездомних незалежно від місця проживання" - ПРОSTORY - український літературний журнал Евґеніуш Ткачишин-Дицький: вірші зі збірки "Путівник для бездомних незалежно від місця проживання" «Коктейлі молотова для моралі» - ПРОSTORY - український літературний журнал «Коктейлі молотова для моралі» Олег Лышега:  ВОРОН - ПРОSTORY - український літературний журнал Олег Лышега: ВОРОН
Друкувати

Райнгард Їрґль: Собачі ночі

з німецької переклав Юрко Прохасько

Це сільчани нам розповідали. І звучало воно, як Усе, що пoходить з села. Втім, нічого з того я насправді не бачив. Але цей 1 перелітний доторк….. ні теплий, ні холодний, ніби вітерцем війнуло….. нічого намацального – А це похитування….. – ця майже-непритомність….. І відтоді такий гуркіт деренчання у вухах, в мозку, так ніби цим останнім кроком у бік руїни я !раптом каменем ринув метрів на десять під воду, канув….. аж на дно. Ось що залишилося, відчуття цього надмірного тиску, який змушував чути шумування власної крові, наче глибоко під землею в герметично закритому бункері….. а в ньому голоси вже тільки як клекіт, ватяно-багнисті підводно-глухі:

–!Ага: і тепер !вас сюди принесло: !вас з вашими бульдозерами-екскаваторами-копачками & збираєтеся зрівняти з землею, зруйнувати&стерти з лиця землі село, в якому і так вже давно крім руїн нічого нема. Так ніби безіменне село ще можна !стерти. Спустоште його своїми пустими головами. І все задля цієї велосипедної !доріжки. Це ж для цього ви сюди прийшли !?що ні: Запрасувати смугу смерті у !велосипедну доріжку – з Любека аж по сам Гоф. І після цього ще й назвати все-це: Смугою життя. !Це так на них подібно, на тих недоумків=там-нагорі, які Нині нами-керують. Диви, аби не забагато життя з тої смуги поперло…..

Ми знаєм, що кажем. Ага, там є іще Щось: !Він-там-всередині. Ви ж забувайте !Його-там-всередині. Та підсідайте-бо до нас. Або йдіть собі в шинок – – Ну!ясн-пень: &шеф нам бабки башляє !га. Бо як нє то ми просто звалюємо, передайте там своїй фірмі Там у цій дірі є ще один, який не хоче виїздити, не !може виїхати. Бо, чуєш, шефе: бо він мертв’як, який ніяк не годен вмерти, який навіть на смертному ложі не покидає шкрябати свої нотатки. І тому, шефе, тому ми не можемо знести & згладити цю срану діру. Бо мертв’як шефе, розумієш: його гівно обходить наша техніка & наші графіки. А виглядає на те, що він-там аж ніяк не спішиться вмирати – :подивимось-подивимось, чи поведеться шеф на таку тєлєгу. Мабуть пошле куди подалі або дихнути в трубку а тоді як !дасть під зад & пошле на всі 4 сторони. – –І ви будете далеко не перші, кого таке спіткало, які з хапущими руками & роздутими щоками забиретеся восвояси. Тут вже й лікарі були, і поліція, і прикордонники, і пожежники  : ну і, !що ви думаєте, !?на що їх вистачило, цих-Спеціалістів: Він уже нетранспортабельний. І що Їм дала тота=латина. Кожна латина колись кінчиться. На відміну від цього парубка-там-усередині. Ось що ясно. А що таке мертв’як, цього й Вони врешті-решт так толком і не змогли сказати. Вже нетранспортабельний. Крапка. Більшого ми від Панів Спеціалістів так і не діждалися. Все, приїхали. – – І як накажете це ?розуміти: – – А ось як: Всім = нам доведеться зачекати. Ми ж за ним спостерігали, за мертв’яком. І спробували як?ось пов’язати з тим що бачили останнім часом. Він про100 не може вмерти. Про100 вмерти. Ось як все про100. – –Мертв’як що не годен вмерти. :!Та ви й самі, мабуть, у це не вірите, щоб отаке-от – –І щоб мертв’як там писав на клаптях шпалерів, це ж ?як там його конвульсії м’язів & нервів, автоматичні рефлекси, !?шось в тому роді. Всі ці тремкі нотатки, а насправді ні літери, слова, речення, ні тексти, !тексти мерця, а про100: Нічого – базґранина крапки риски, всі без сенсу, ніби щур в чорнило забіг і наслідив. І ми так думали. : ?Але як рука мерця береться до все нових і нових шпалерів – : – !Це вже не рефлекси, ми так відразу і сказали, це вже не !конвульсії м’язів&нервів – Це….. – – ?!Ну власне – – Ми й самі не знаємо. Ми ніколи не бачили Чогось-подібного….. !Чого це ми з нашою латиною маємо розуміти більше від крутих перців….. :І що він, той мрець-там-усередині, ?!може писати : ?Про що мріє мрець & ?про що пише труп. Питали ми себе. –І? чого б вам про100 не увійти туди & не подивитися: тоді б 1-і-назавжди стало ясно що – – Цього ми !ніколи не довідаємось. Бо !Ніхто ще 1 не поліз у ту руїну. !Нізащо в світі ніхто цього не зробить ще 1. Ми завжди думали, як би то ліпше сказати, думали, мрець надто далекий від мрій, від бажання смерті, аби ще й у мріях бажати. І от на маєш, цей мрець, тут…..Здається, мертві наближаються до нас…..

–Може, він, цей мертв’як, який не годен вмерти, про100 не впорався: не скінчився, не зник, не розчинився і не дійшов кінця. Не впорався. Запоров. Геть спартачив сцену мого вмирання. :Він точно описав би це саме такими словами, якби ще міг нині з нами розмовляти – – Він що, з вами ?!розмовляв: І що ж він – –Раніше, в перші часи, після того як ми знайшли його тут=за селом, він з нами говорив. Тоді в ньому ще не було нічого дивного, окрім, !звичайно, того, що ледве чи нормальна людина оселилась би тут=за селом. Але тоді він говорив здебільшого так химерно, як то говорять 1окі. Ні щоб про100 сказати Я прокурор; але цей фах не приносить мені задоволення. – !Та де там: обов’язково скаже –Я справую фах на ґалері юстиції ментальні умовини там, як в стрілковому окопі, але без переваг стрілкового окопу – :Ось як він висловлювався. Це ми добре пам’ятаємо, навіть якщо відтоді й минуло вже трохи часу. Завжди, так нам здається, завжди він хотів сказати більше, ніж міг висловити. Бо він був міщух. Ще й тому він назавжди залишився для нас чужинцем; так і не став одним із нас. – –Може, в цьому завинила….. та жінка. Чи радше його спогади про ту жінку….. Про неї він просторікував майже безперервно. І про жінку, і про спогад про жінку. – –Спершу, тобто попервах, коли ми знайшли його тут=за селом, він розповідав про ту жінку такими розлогими образами, манівцями блукав, чого тільки не понаприплітав, і то з таким ентузіазмом, очі аж вогнем палали. А потім його оповідки стали коротші, що так скажу, сухіші, ніби формули чи положення віри, які він, з певністю, розповідав радше для себе=самого, ніж для когось Іншого. Аж поки не лишилося лиш кілька слів, 1-2 звуки, не більше, так ніби від самого початку своїх розповідей про цю жінку він стрімкою спіраллю рухався лише до однієї, найостаннішої точки в центрі. ?Як він там завжди казав, відверто кажучи, не пригадую вже як слід, і це звучало так само дивачно, як і Все-решта, що він нам розповідав. ?Пам’ятаєш, як це було, що він –. – – Отож, як усім прекрасно відомо (так він здебільшого починав). Усім прекрасно відомо, що чоловік нічого не може знати про жінку, зате тим паче любить розповідати. Це сплетення словами. Це ніби Друга Інтимність, що ?як він там завжди казав, набагато інтимніша, ніж інтимність статевих органів. Так само як цілуватися набагато інтимніше, ніж трахатися. :Все це ми від нього понабиралися – чи радше те, що нам запам’яталося з його схвильваності тією жінкою. – –Між нами, ми так ніколи до пуття і не зрозуміли, що він Тим усім хотів сказати. Зате зрозуміли, що то, мабуть, була його велика пристрасть. !Хтозна, ?скільки часу відтоді минуло. Либонь, він і сам уже й не пам’ятав. !Неймовірно – нібито завжди 1& і та сама жінка. – –А пізніше, сказав він якось-1, коли спогад це останнє, що в чоловіка залишилося від жінки, тоді ця Друга Інтимність слів є ніби новим повторним проникненням у словесне-тіло іншої істоти. : Саме так чи: подібно він якось це описав. Ми тому так достеменно це пригадуємо, бо то був останній раз, коли він у такий спосіб говорив про неї, про ту жінку. – –Тобто, він узагалі перестав хоч у якийсь спосіб говорити. Пожадання смерти ось що в мені найживіше. А після цього й донині самі звуки – це харчання – це страхітливе дихання без кінця – –

 

32201

Я вислизнув, збирався непомітно+крадькома віддалитися від цього товариства з його балачками − ЇХНІ голоси ЇХ жвиндіння впивалася в мене глибоко як колючий дріт, я намагався вирватися, навіть не збирався ще колись повертатися до НИХ = до ЇХНЬОГО жвиндіння – я волочив його за собою так ніби мав розмотати цілу-котушку цього непокірного дроту….. а воно так невіддільно чіплялося за мене, ЇХНІ голоси ЇХ жвиндіння….. –я наосліп пробирався в нутрощі руїни; я волочив за собою ці голоси; ВОНИ згодні розуміти тільки те, що ще менше від НИХ самих. А там вже відкорковували пляшки, вже спалахнуло багаття, з магнітофонів Grunge Jungle Trush –унормовані саунди, кидані в-маси щедрими лапами невтомних трендошукачів у добу безробіття і ненависти, ненависть і лють мас підступно вбрані у штамповані форми в стилі гнів&лють, бездарно & лицемірно як усе внормоване, яке ще більше глумиться з і так уже приборканих & поглумлених, зведених до пародії мас, приборкує, так що, достеменно як і фантазія, навіть лють уже перестала бути вільною – ВСІ так покірно із цим змирилися, так затишненько собі влаштувалися ніби в тепленькому гніздечку, в цю останню ніч, яку визначили крайнім терміном, в той час як день уже тонув у барвах жару. Химерними кутастими тінями стриміла наша техніка, бульдозери-екскаватори & вантажівки, стриміла в повільне згасання неба, а полум’я сплутаним клоччям кидало непевне світло в довкружні обличчя.

!Можливо в цьому колі навіть не помітЯТЬ моєї відсутности, браку мене: новачка, чужинця, який не бажає належати до Нічого й Нікого, якого житейське море просто прибило до їхнього берега. Хвилі на цьому морі мали ім’я : жінка+дитина+безробіття з моєю професією інженера машинобудування = нестатки, гроші на прожиток для сім’ї і: потреба заробляти, ось що врешті-решт штовхнуло мене ще кілька місяців тому на цю роботу у зносній бригаді. Після 1 певного вечора я добровільно зголосився до Іноземного леґіону, як ми називали цю бригаду зі знесення. Це сталося після того вечора, коли колишні друзі & знайомі прийшли до нас додому, на день народження дружини, багатьох з тих людей ми після зникнення кордону так вже ніколи й не побачили. Вечір плентався важкими, незґрабними кроками, в’язкий і повільний, то були вже не ті люди, яких ми пам’ятали зі стількох попередніх років чи може: сам спогад про них і був помилкою стількох попередніх років. Втратити людей це зникнути з унутрішнього поля зору людей; ми + жінкою все частіше під якимось приводом виходили до кухні – і тоді чули, як ці колишні друзі проходяться спершу по моїй жінці, а потім й по мені. Їй давно вже час йти шось робити Най ся переучує (цей голос, суміш зогидження & зловтіхи, звучав по-новому навіть і для самого мовця в його новонабутій заможності), – та шо тут багато казати: такі переміни і професію не одному перемінять«Викладачів мови для супровідного персоналу» нині мабуть не так вже й !сильно треба, га А ?він (почули ми їхні гучні голоси з кімнати, вони !хотіли, щоб ми були змушені їх чути), – Чим же ?він тепер займається. Свого інженерства вже давно як позбувся – – Я теж нічо до пуття не знаю (сказав хтось) – Тепер він робе простим робочим: десь там за містом !болото місить – Оце останнє той голос як сюрчком вереснув, моя жінка теж почула : вона вся аж зіскулилася, нічого не сказала, змовчала, навіть коли ті люди давно порозходилися, і мовчала ще багато годин і днів опісля. :Отак я й зголосився на зовнішню службу, в Іноземний леґіон. Нас на цілі тижні кидали в усі куточки країни на всі можливі будови, протестувати не було сенсу. Та й чого б я мав протестувати.

Я не хотів належати до тих покинутих у довжелезних коридорах служби зайнятості, тижнями, місяцями, роками чекаючи в кислому запаху зайвих, нікому насправді не потрібних….. Але й до НИХ я не хотів належати, до цих штампованих життів-заготовок, зайвих, вирваний з ЇХНЬОГО ладу, як втікачі у війну, ті похмурі картини, що ніколи не зітруться: з 1 години на 2 погнані путівцями, поспихані в товарняки, прибиті до автобусних станцій канцелярій & огрівалень як тріски в морі, в рівно ж сумних як і макабричних спробах запекло – !будь-що – втримати ЇХНЮ ціле життя так старанно прищеплювану благопристойність : !завжди порядно вбрані, !завжди як з одного яйка вилуплені, & навіть в колоні з нестійких, переладованих клунками дитячих & ручних візків, давним-давно просяклих розмоклих від дощу-туману-снігу з-ніг-до-голови захляпані багнюкою & вичовгані у дорожній грязюці – навіть тоді дбають, щоби з тих клумаків визирала свіжо натягнена постіль у квіточку – ВОНИ ще пручаються проти Того, на що вже давно перетворились, ніяк не хочуть усвідомити того, що давно вже стало ЇХНЬОЮ істиною, ЇХНЬОЮ печаттю: викинуті втікачі, ці зайві життя від якого самі видатки & клопоти….. − :Повсякчасна війна (:я не усвідомлював цього, всі ці попередні роки, в захистку & затишку мого вченого світу −:) повсякчасні колони втікачів, просто в різні часи воно по-різному виглядає, а решта приречена на забуття….. − :Ні, до НИХ я також не хотів належати. І зовсім я не мав себе за когось ліпшого, і вже напевно не вважав, що я в кращому становищі, ніж ВОНИ; тоді я просто мав себе за інакшого. Я вирушив сам-1. І знайшов цю працю: у зносній бригаді, в Іноземному леґіоні….. І я навіть радів цьому; тоді я ще вірив, що вихід існує…..

«Гру», яку ВОНИ=там залюбки влаштовували новачкам, ВОНИ називали Бігóм по трапу: тачку, вщерть наповнену будівельним брухтом : із-за того вона важила далеко понад центнер, слід було висипати в контейнер для відходів, великий, як відкритий товарний вагон. Для цього треба було разом із ущерть заладованою тачкою забігти прихиленою до краю контейнера кладочкою, найбільше 30 см завширшки, а нагорі в належній точці зупинитися & висипати вміст тачки до контейнера. Його край перебував на висоті людського зросту –:Або розбіг був заслабкий: і тоді ти загрузав на півдорозі, тачка вислизала з рук, перекидалася, падала з усім вмістом додолу – доводилося повертати, заново згрібати лопатою до тачки весь той непотріб і «гра» починалася спочатку : Або ж розбіг виявлявся засильний : тачка високою дугою врізалася в контейнер, з гримотом валилася на верству уламків цегли & штукатурки, яка вже вкривала дно контейнера – треба було зістрибувати услід за нею, туди, вниз, як у братську могилу….. при цьому була небезпека вивихнути собі стопи або обідрати гомілки об гострий будівельний брухт; & тоді слід було піднести тачку & зосередини виштовхати її через край контейнера –:викручуючи cобі хребет & кистеві суглоби, оббиваючи плечі & ребра, шкіра на руках & долонях репала огидними розривами, проступали перлини крові & просочувалися крізь мучнистий шар бруду, всотувані цементним порохом, перетворювані на пекучу шкоринку….. При підніманні держаки тачки боляче вдаряли в підборіддя, ребра & скроні – !обережно: !тільки не в очі –; Ніхто не помагав. Всі стояли колом & робили те, що завжди роблять люди, коли власна дупа в теплі & безпеці: витріщалися & тільки й чекали, щоби інші ляпнулися в лайно –:!Оце так видовище, The Basic Fun – :вони розважалися по-королівськи: –Інжинєр всі !розуми пожер, давали недорікуваті поради & либилися. Коли тачка знову опинялася назовні, «гра» починалася ще 1: Та здебільшого вся затія зазнавала невдачі ще й тому, що при забіганні кладка розхитувалася & колесо тачки злітало з неї – тачка разом із усім тим лайном переверталася, падала вниз, гримотіла на землю – ще можна сказати пощастило, якщо сам не полетів услід, не загнав собі товсту як цвях скалку з дерев’яного бруса або не почавив собі яйця не бебехнувся після того всього на тачку не поздирав-позабивав-постирав до крові стегна-коліна-руки….. – А тоді після 3 чи 4 марної спроби з кола: –А шо вже гниле то гниле !Гей,: ану газку додай !келавийвлюбився в ту тачку чи шо. Ше їй між дишла залізь: як бабі межи ноги !не хочш. Увечір буш з нею трахався: А тепер !роби давай. Інжи !нєр. Чи тобі може креслення зробити.

В мене з НИМИ від початку не повелося: –От самі й !трахайтеся. – І я відважив знову наладованій по вінця тачці такого копняка, що вона й справді кецик пролетіла в повітрі : сила з огиди&ненавісті. !Та це вочевидь справило на НИХ враження, хтось присвиснув крізь зуби, бригадир зарепетував: –!ЦЕ ТВОЯ РОБОТА, ТОБІ ЗА НЕЇ ПЛАТЯТЬ, МУДАЧЕ: ТИ !?ГОНИШ. – Без сумніву, він мав рацію, але що найгірше: я зіпсув ЇМ забаву. Зазвичай новачок рано чи пізно з відчаю благав про допомогу : Тоді хтось один вилонювався з кола &, в тій самісінькій манері, як безличний=автомеханік показує дамочці як заводить машину справжній-чоловік, наочно демонстрував новачкові виїзд тачкою до контейнера, звісно ж !бездоганно. –А я поламав правила-«гри», і вони мовчки пішли собі, кожен до своєї сраної роботи. Я відчував, що ця-зграя так просто поламаного кайфу не подарує …..

valverde_anatomia

з німецької переклала Неля Ваховська

 Вигляд її & кімнати в світлі опівнічних ламп досить пливкий, розмитий, наче я вдивляюся крізь товщу крейдянистої води –; я відчуваю, як моя рука енергійно втирає обличчя. Але цей дотик чуєш не напряму. Здається, він доходить крізь якусь рукавицю аб желейну масу, вчуваєш як обличчя опирається чужорідному тілу, проте без прямого чуттєвого контакту з ним. Попри глибоке занурення в крісло – потреба сісти, лягти, відчути жіночу плоть на своїй – і наче варом знизу вгору жага тут-таки зґвалтувати цю жінку – !Баста !нарешті порішити ці понурі історії !Покінчити з цим ганебним патяканням 1:повз:1го, з пожиранням живих словесних тіл гидючими виделками, з інфекціями від душозапецьканих буквених зубців, алюмінійно-сірих ξ з огидним присмаком тупого металу !!Баста : кинути себе наче шмат сирого м΄яса на цю жінку, вирохкуючи 4 5 звуків як різникξкнур з жирними лапами й сли-ною з писка зробити свою плотську справу –;- твоя кров зі свинцю, твоє тіло камінь: !ЩО К БІСУ МЕНЕ СТРИМУЄ ?!ЩО МЕНЕ СТРИМУЄ ВІД ЦЬОГО….. – у голові щось на друзки скроні в лещатах місток на бездонною прірвою ч: дном є ніч….. – ще 1 крок у життя на линві…. Я залишаюся сидіти, непорушно. Вар стихає.

Проте з перебігу останньої години зростає певність, що зустріч навіть з тією жінкою, на яку ти ще донедавна сподівався усією силою свого бажання, тепер, в контексті твого безнадійного стану, який (ти ж знаєш) не пом΄якшає, навпаки, ти ще глибше в нього зануришся, стала !неможливою. Тому що найменша частинка опори, внутрішної стабільності – навіть здатність витримати бодай 1 мить зустрічі–придивляння & доторку до найсвіжішого настрою Іншого й пережити це без відчуття падіння –, бодай ця мінімальна частинка мужності, здається, для тебе вже втрачена –:– Так, наче тебе оббіловано, як на малюнку Вальверде, ти: з жахною комічністю блазня, що вдає з себе театрального героя, ще тримаючи в 1 руці ніж, в другій вже демонструючи збрижену, плюсклу пелерину із власної шкіри, в той час як із кожної пори відкритої плоті беззахисно & без упину з непристойними звуками вивергається кров, перебиваючи навіть твої словесні виверження, і вже в крові захлинається крик, так що залишається лише хльостка комічність булькітливих звуків, недоречний, хибний, Нікому більше незрозумілий потік, схожий на лепет ідіота, що втратив своє Боже=Вілля. А нова шкіра не наросте; аксесуар останніх років – просто гидкий кожух на прохололому молоці. Процес, що закрався майже непомітно, як мох аб пліснява, а потім шалено розрісся за кілька моїх років у західнонімецькому містечку – далеко від життя цієї жінки –, саме в тому містечку, де ти зрештою зміг відкрити свою адвокатську контору, в нічийному бутті стороннього, новак=чужинець, сам-один перед широкими спинами&сраками кнайпових відступників : товариства стрілків & цехове дрантя, !двадцять товариств на двадцять тисяч по-католицьки=гарантовано безсмертних душ: в центрі цього розхваленого іншими примусу до самосвідомості, що багато в чім завдячує своєю стійкістю економічним додаткам великих газет; посеред нахабства & пихи влаштованих штатних працівників, що захищають такий стан крадіжками–&–зарубками, а якщо треба, то навіть всупереч власному балансу –:натомість Всім=іншим із мистецько&культурних-смаків, відколи Його ціна зросла, володіють все менше Людей, хіба що здоровий молодняк-завсідник мий-є наррод дурі ξ натиску….: дріб΄язок, піна жадоби, риторичні виверти на алтарі вільно часу (вільно-часу). І коли втратять филистимляни багатство своє, стане видно, як низько вони впали ….

Зовсім скоро я став все частіше лишати незавершені документи на робочому столі, підходити до вікна – й дивитися надвір, понад ландшафт, що нагадував спокійне зелене озеро – перенестись туди й час від часу позирати на воду, чи не принесе вона бува мертвого ворога – години беззвучно йшли в ньому камінцями на дно, і до настання темряви, допоки ландшафт=надворі не згасав після свого останнього спалаху, я не відходив від вікна & не повертався в свій маленький кабінет. Тоді його меблі & стіни вже також ховала темрява, але якось інакше, ніж там-надворі, так наче весь час у цій кімнаті чаїлася ще 1 особлива пітьма, тільки для мене=самого….. 1 дня зелену тишу надворі було порушено: голосний гуркіт машин для будівництва & зносу, мекання голосів свист крик, технобіт пневмовідбійників, що розривали мурування стін, черепиця з даху розліталася об бруківку із дзенькотом, наче порцеляна, шибки разом із рамами вилітали зі стін, так ніби всередині розірвался вибухівка, стіни випнулися назовні, наче грудна клітка, що набирає повітря, гойднулися, схилилися, цегляне мурування пор-скну-ло – : робітники зносили сусіднє обійстя, старе й порожнє: під хмарами пилу стіни зі скреготом осіли на землю, балки бруси & косяки якусь мить розламаними чорними руками стриміли із цегляного безладу, а потім і вони попадали в ту шалену, водночас жахну й варту пощади купу уламків кольору м΄яса (!неймовірно: !стільки каміння з 1 такого маленького будиночка –), а сіро-білий пил тоненько осів на неї, наче присипаючи вапном тіла загиблих. Із тріском, під крик & прокльони чоловіки натужно вантажили величезні брили стін на машину & прицеп, хмари пилу & громовий залізний гуркіт від розбивання цегляних&мурованих шматків розбив зелену тишу.– Здавалося, що більшості робітників – окрім трьох дещо старших всі загалом сильні й жилуваті молодики, серед них я побачив і трьох іноземців – важкі брили мурування майже самі-собою котилися в руки, щоб одним махом залетіти у вантажівку, виглядало на те, що навіть троє старших повністю пристосували можливості своїх тіл до цієї важелезної роботи – :окрім 1. Це був уже немолодий чоловік, після цих трьох старших він, мабуть, був наступний за віком. Вузький у плечах, в окулярах, він виглядав наче якийсь потурений інтелігент; працював дещо осторонь від усіх інших – ч: його на це місце поставили, хай там як, а на цій ділянці лежали необтесані & напевне найважчі частини стін. Він мав по черзі розбивати їх пневмовідбійником & величезним молотом і закидати до кузова. Здавалося, відбійнику чоловік ще міг дати раду, доклавши додаткових зусиль, але важкий молот при кожному замахові–через–голову погрожував перекинути чоловіка на спину –: Проте інші йому не допомагали, ніхто вочевидь не зважав на цього чолов΄ягу, що горбатився осторонь і – я спостерігав за його обличчям – із виразом затятої люті & сповнений лихої зневаги намагався компенсувати брак фізичної сили своєю невтомністю. – Й на 1 мить глибокий страх від уявлення, що той-там=по-той-бік, цей вузькоплечий роботяга, що затято надривається, – це я. Тоді я відвернувся від вікна раніше, ніж зазвичай. Повернувся до своєї роботи….. у свою пітьму.

І ще 1 оббіловування, цього разу під час повернення сюди, в це місто, ще 1 раз на пронизаному вітрами понурому=Сході, у сварливо-дріб΄язковому безумстві інертності – похмура комічність, що намагається знайти прихисток в останніх задушливих випарах старого-доброго дом&затишку. Попри те що СІМ΄Ї не існувало вже кілька десятиліть, від НЕЇ лишився й іще зараз тримається холодний сморід…..

Зараз, після всього, що ти накоїв, ти не зміг би повторити своє буття, почати ще 1 раз й робити вигляд, наче можеш вірити собі в цій грі : у цій шаленій банальності адвокатського фаху : гіркота того, хто розставляє пастки – ницість con brio[1], з усіма жестами & знаками павлінячого самоприкрашання, щоб таким чином (тому що тривало & безперервно й завжди по-новому використовувати це – означає засобом таких свідомо-інфляційних дій створювати дитячу ілюзію просто невичерпного запасу свідчень про зобов΄язаня & егоманію всіх-інших, & зрештою в засліпленні від цієї мани вважати й про себе те саме) з міркувань утверджувального кар΄єризму присягати в-1: !Я належу сюди;!я також причетний….. :Обладунки, зіткані з чужих помилок.

Ти не зможеш дати собі нову мову, як і не зможеш віднайти стару, колись залишену тут на-Сході, закарстовану, ханжеську, релігійно=забрехану й зіпсовану аб: чи й захочеш. Я стабільний тільки віносно себе=самого – кожна зустріч змушує мене, без шкіри без мови без опори, впадати у-себе….. Ти залишишся у своєму лепеті, дрожі, затинанні, постійно перекидуваний туди&сюди в завше змерзлій, бо оббілованій зимній мові, що може пройти 1дино крізь твою внутрішню пустку й твоє знешкірене віддавання себе назовні, не залишивши й 1 сліду в порожнечі твоєї безмірної зимової пітьми, як і перелітні птахи, які не лишають слідів у небі, & проте ніколи не можуть забути колію свого шляху, що їх примушує – –

І наче уві сні, коли 1 впертий, наполегливий голос спочатку підходить, стукає, окупує сон і керує ним, заводить його в пастки й зрештою змушує сплячого прокинутися – так ти все чіткіше й чіткіше вчуваєш повернення здалека свого власного голосу; доки не почнеш прислухатися до кожного окремого слова з усією увагою. –Але чого Ви не знаєте – (чуєш, як гіпер-голосно & в΄їдливо прорікає цей=твій голос) –це те що я ще раніше, розказуючи про відео, хотів розказати: пам΄ятаєте Невідомого Жеребця із брудного відео – його я зустрів тут, у Берліні. Тобто він мене зустрів. Здавалося, що він !чекав саме на мене. І – (ковтнути, в твоєму роті вже давно звичний гнилуватий присмак алкоголю; тож і далі пити зі склянки, яку жінка поставила перед тобою і до якої ти ще не доторкнувся) –цей Невідомий назвав мені Вашу адресу: !Ваше ім΄я. Тож Ви його маєте знати.

Жінка спалахує коротким посміхом, злобливо. –!Що це має означати. !Що за гра – (Але швидко опановує собою, повертається до холодного звучання свого голосу.) –Я не знаю, чи людина на зразок – того, про кого Ви говорите, може мати друзів. Може, це !Ви його: друкк. А чому ні. ?Хто крім друга став би оплачувати іншому кімнату & жінку, давати йому свободу на більше ніж одну ніч. Тож Ви, мабуть, дуже зблизилися з цим паном. ? Що Ви на мене так дивитеся: Ви !дуже змінилися, відколи Ви востаннє тут – (тепер вона пильніше придивляється до мене) –Якби я не !знала абсолютно !точно, що Ви – (й спохвачується) –Тож якщо Ви – його друкк, тоді Вам відоме його пре!чудове розрізнення між власністю й: майном, чи не так.

При останніх словах її обличчя змінилося, постава тіла втратила недбале вичікування, вона виглядає нервово-напруженою, очі блищать, мов порцеляна, а рот зжорстків, вуста 2 тонкі риски. Мабуть вона намагається приховати цю напруженість, що у випадку жінки з такими відкритими рисами ще очевидніше вирізнятиме справжній порив.

–Я знаю, чим відрізняються власність і: майно. (Ти обережно підхоплюєш тему: Без сумніву, ти виставив себе на глум перед цією жінкою – ?можливо, вона тепер просто хоче використати твою слабкість….. Тоді мені знову доведеться платити більше, ніж я винен –.) – Можете мені повірити, я знаю різницю між власністю і: майном, навіть не знаючи, як ця–людина, яку ви вважаєте моїм другом, їх розрізняє : Ви так дивно вимовили слово друг. Власність і: майно: Зрештою я недарма став адвока –

!Назва професії змушує її здригнутися: –!!То-Ви-ттому (вона не може стримати своєї люті, пальці стискаються в кулаки:) –!!Ттому Ви цілий=вечір стирчите тут наче глиняний бовдур. А я вже було подумала – (вона вибухає каскадами злого сміху:) –думалахахахала що Ви один іхіхіхіз Тих що хохохохочуть тіки потріпахахахатися – (вона раптом опановує себе, голос жорсткий:) –Це ж знов у моді, типаж пиздюка : Все шо не виходить через член, мусить через писок. Мені це має пасувати – економиш багато мила. – (Вона підскакує, стає переді мною, руки в боки:) –!Так. Тож він береться до !справи, Ваш чистенький пан Друкк: за найкращою старою !ЕнДеЕрівською методикою: несоціалістична поведінка тоді, аморальна поведінка – сьогодні, а результат той самий: Хвойдо, !геть із квартири, !Давай її на вулицю, де їй і місце & дитину під опікунство. В Берліні багато мостів, під ними місця вдосталь. – (Вона наступає на мене) –!Ну ж бо !визнайте – (кричить вона, слина й видихуване повітря втрапляють мені в обличчя – (:?!ЩО МЕНЕ СТРИМУЄ ?!ЩО МЕНЕ – СТРИМУЄ –) –шови тіки для !Того тут у мене цього вечора: потай занотуват !як. Може десь іще й магнітофончик !!га – (хапає мене за комір, шарпає) –зара знайду жучка – (:беру її за кисті рук : (вібрація її жил її м΄язів як під час шторму –); ти тримаєш її міцно – і стихає, коли я кричу ще глосніше за неї): –!Слухайте. !Ви маєте мене !!вислухати чорт забирай !!!ви-слу-ха-Ти –

Важко дихаючи, вона падає в своє крісло, я її відпускаю.

–Щодо цієї – цієї людини, з якою Ви мене бачили – (чую я свої слова в раптовій тиші, принесеній гудінням & шепотом звуків міста) –тут Ви помиляєтеся. Справді. Він мені !не друг, навіть не сою –

–Але досить=друг, щоб отримати від нього моє ім΄я & цю адресу.

Я буду змушений розказати їй, які обставини звели мене з цим Жирним. І муситиму ще раз розказати про жінку, про неї, яку я сподівався зустріти цього вечора тут у Берліні –.– Гра, яку ти почав у масці Іншого, на якого ти вочевидь схожий, але від такого зображання ти починаєш кришитися по краях, вже скоро (передчуваєш ти) все геть розламається, розчиниться в паскудстві й прісній позірності й проявиться – :?Що ж це буде…..

Вона дивиться на мене уважно-мовчки, але з відчутною недовірою. Вона чекає. Навіть здається, що обличчям цієї жінки пробігають сутінки; ?може, вона мені повірить, тому, що я маю їй розказати.

–Перед цим Ви сказали – (починає вона, тепер спокійно й твердо) –Ви адвокат. Алетаке: сьогодні кожен гицель, що здатний без затинок вимовити слова дойчмарка & кредит, величає себе бізнес-консультантом – ?!чого це у вас-юристів має бути по-іншому. Коли Ви останнього разу були тут, я точно пам΄ятаю, Ви ще були механіком –

…..сторонні постійно нас плутали, тільки після перепитування Хто є Хто….: мій !брат що був схожий на мене й залишиться таким як і я схожий на нього – !свиня зі свиней : ?!Скільки мені ще тебе вбивати – : –!Що – (голос жінки нестриманий, жорсткий) –!Що Ви там верзете. !Таж опануйте себе – : –З!розумійте:Мій !брат. Донощицька=свиня, з якою Ви мене сплутали. Тепер мені !Все ясно. (Кипляча брудна вода, пузирі в пінистому вареві – & із задушливого булькоту її голос:) –!Все. Не думаю, що Вам уже !Все ясно. Навіть якщо Ви тільки бра – : –!Тільки – це добре. (Й із втомлено-тріпотливою усмішкою знов опускаюся в крісло) –Він видається мені все живішим, відколи він – відколи я його –

–тільки брат. Хозна. Може це й правда. А мо це знов яка дурнувата історія. Такесобі сюсюсю, яке Ви мені –

–!Послухайте. (Я беру жінку за обидва передпліччя її суглобні кістки тонкі й прохолодні наче порцелянові, вдивляюся в чуже , холодне обличчя, яке в 1 мить видається на диво порожнім, наче з потоками часу з нього вимилася вся здатність виражати почуття – сум аб співучасть –.) –!Послухайте. Лише !1мить. Ми маємо. Маємо дійсно. Божежмій: Від Вашого лиця я геть затинаюся. Отож. Послухайте. !Будь ласка. Ми маємо !дійсно !поговорити. Я – я Вам !Усе поясню. !Справді Все і – : –Ще раз Усе. Трошки забагато за дну ціну, чнетак. : –Скікиви-хочте. Бо – ось – у мене достатньо – гляньте – (я бачу, як мої руки вишкрібають із кишень піджака купюри, зсудомлені пальці розмахують цим жмутом перед її обличчям, зіжмакуюють його в кулю & зрештою кидають гроші на стіл наче ставку в ризикованій грі).

Жінка=зі свого боку, здається, прийняла рішення, вираз її обличчя більше не холодний, а лише тверезо напружений, як у гравця в покер, що вирішив дійти до кінця. –Гаразд. Як собі знаєте. Говоріть, скільки хочете. Зрештою мене тільки для того й використовують & Все, що Ви захочете тут робити, вже оплачено Вашим друкком….. Я навіть вислухаю Вас. Але для цього я маю трохи випити. (Каже & перехиляє порожню пляшку шеррі. Жінка піднімається з крісла, автоматично посміхаючись) –!Більше ніж трохи. (І виходить на кухню.)

Купюри на столі розпрямляються ривками, так наче всередині паперу розлабляються дефектні амортизаційні поля аб наче скорочуються м΄язи & нерви якоїсь істоти, яка чатує в засідці, пригнувшись, готова стрибнути, щойно випаде нагода схопити –

Жінка повернулася в кімнату, поставила на стіл нову пляшку, віскі & 2 склянки, і знову всілася в крісло напроти мене.

–Ну !говоріть же! Тіки давайте коротко. Я хочу !нарешті знати : що я тут роблю, у цьому !сраному місті & з цим жирним гівнюком, що підчепив мене в барі й –

–Ви маєте вислухати. Принаймні те, що я про це знаю. Решту – завжди залишається якась решта, що роздимається до величезної штуки –, її Ви маєте звести докупи самотужки.

–Коли я Вас перед цим питала про власність і: майно – про це Ви хотіли розказати багато тонкощів, чи не так. Щось на зразок: майно – це ще й здобич. Майно можна купити, обчислити & й оплатити грішми, але грішми не втримаєш. ?!Правда. Тобто майно минуще, сказали б Ви. Натомість власність – це те, що належить до нашого найглибшого єства.

–Так але–

–Чекайте. Потім, хіба ні, Ви б сказали щось про гармонію & про неминущість власності, як це – Ви б точно зауважили – вчувається вже в самому слові: в-Ласність. (Вона наслідує, звично причмокуючи, манеру тих старших панів, дегустаторів вишуканого несмаку, що в салонах аб на офіційних прийомах виставляють на продаж візитівки своєї імпотенції, а також у спеціально для цього створених колонках розділів «Культура» деяких газет, і завжди виходять на публіку, оповиті запахом певного=парфюму, схожим на мильний запах вологих серветок, які роздають пасажирам у літаках.) –Точно: Ви б говорили щось подібне – !о нічого не кажіть. Звісно ви б таке говорили : Так говорять Всі=ці витончені=уми, чиї нирки давно в салі, тож на Те, що коїться довкола-них, !чхали вони з високої гори. Хіба що щоб вибити=собі з цього оточення новий, тонкий & вишуканий прибуток. Тоді в-світі немає більш зацікавлених людей ніж ці – ці – (в її голосі погано притлумлена лють) –віртуози з липкими лапами. – (Похапцем & 1 ковтком випиває віскі. Закашлюється –, я підскакую, плещу її долонею по спині – !Опа клієнт твій друг ξ рятівник !от прикол блін !самаритянин із хвойдою та шо ти там робиш ти мавпо дурна– )

Коли вона припиняє кашляти, я тупо стою біля неї, з опущеними руками.

–Повертайтесь у своє крісло. – (Її голос від кашлю здавлений, подих із хрипом пробурює горлянку; очима, на яких стоять сльози від кашлю, вона вказує мені на крісло, в якому я перед цим сидів.) –І сядьте. Я ж Вам пообіцяла історію – (вона кілька разів сильно прокашлюється; потім голос повертається) –а такі історії краще сприймаються сидячи. Пийте. Бо якщо правда те, що Ви сказали, що це Ваш брат, Ваш брат досі – приходив до мене, то Вам !потрібен буде віскі. Бо може бути, що з цієї історії Ви довідаєтеся й щось про себе-самого. – (Тепер вона обережно відпиває 1 ковток зі склянки.)

–Я не завжди була, а в Східні-часи й зовсім не була тією, що є зараз: шльондрою. Я знаю, що кажу. (Й відмахується від мого заперечного жесту.) –Будете сміятися, але іноді це мені навіть подобається. Деякі думають під час Цього, мабуть, про своїх подружок і геть забувають, кого зараз трахають. Але це найкращі, тож і мені іноді перепадає пару процентів задоволення у цій великій діжці всілякого іншого лайна. – (п΄є) –Мій чоловік був лікарем, одним із багатьох тут, у Східному Берліні. Не велика цяця – (швидко додає вона, бо помітила твій рух головою) –Ви ніяк не може його знати. Протягом багатьох років, як з΄ясувалося вже після Цього Повороту, керівництво лікарні по безготівковому переправляло на–Захід органи – нирки, легені печінки серця : власне Все, що продається на цьому ринку рабів. Або віддавали їх тим пацієнтам, що могли о-платити все валютою. Якимось функціонерам, їхнім жінкам аб гарно запакованим=трудящим : інші пацієнти – ніхто, що виявилися такими придуркуватими, щоб захворіти на-Сході, тих як завжди & всюди запихали у хвіст черги, доки іноді випадок не вирішувався сам собою….. Деяких лікарів & доглядальників залучали до таких історій – мусив же Хтось робити брудну роботу. Так тривало роками. І мій чоловік, маленький лікар, ніхто, якось через 1 дурний випадок, 1 недогляд довідався про цю велику справу. !Чи ж я йому тоді не казала не пхати туди свого !писка – !сидіти тихенько – не гавкати –, ми ж були натреновані в сидінні & непатяканні – це ж було б не в1ше, що ми мовчимо, пригинаємось, ухиляємось Тут як і всюди. Просто всюди у-світі це виглядає інакше : розтуляти писок : дерти горло : протестувати : розказувати пресі – такі люди ще й шалено !пишаються тим, шо вони можуть !Шось-таке – : це просто зривання зла, випускання пари й !ніц іншого, & його дозволяють, бо вже давно йдеться про Зовсім-Інше….. Та й горлопанити все-дно хочуть тіки придурки. Але попри це зрештою стрілятимуть по нас=Усіх, спокійно собі, а ми цього й не помітимо через горлопанський репет – (: вона рвучко підносить склянку до губ, і видається, що її обличчя поступово маліє, щоб повністю сховатися за маленькою склянкою) –?!Ось яка вона, ця Розхвалена Демократія – кажу Вам, чим же воно відрізняється від Того, шо ми мали раніше Тут на-Сході : відрізання ніг – тоді без наркозу, сьогодні з ним – але ж результат 1кий: ніжки тю-тю….. (:знову п΄є надто швидко й знову кашель. Цього разу ти не встаєш. Чекаєш. Вона витирає рукавом очі & наливає собі нову склянку.)

–Хай там як: він, мій чоловік, !не зміг тоді стримати писок. Клятий телепень !не сидів тихенько. А подав !скаргу в суд, ідіот, що втнув !Таке: Судитися на !Сході зі-Сходом…..

–?Так але: Яку роль в цьому відігравав !він, цей Жирний. ?Він взагалі – (і сам себе раптом уриваєш : а чорт ччорт !чорт забирай : бо жахна здогадка раптом наче буйна рослинність, чорний плющ, що протягом Всіхтихроків розповзався все далі, ріс & кущився, а не всох через твоє тодішнє зникнення на-Заході, не відмер і не викоренився, як ти гадав – він ще більше розростався під землею далі й далі, і тепер, раптом, у цьому місці ох ти ж йоп!пересете прорвався крізь підлогу в цій напівтемній кімнаті – !от бля !твоюмать!блять ще й Це –)

Вона, здається, нічого не помітила. Її погляд почав десь ковзати, проте вона намагається дивитися тобі прямо в обличчя. –?Жирний: Він мого чоловіка !доконав. – (Каже вона повільно, тихо – і тремтячою рукою обережно ставить склянку на стіл.) –Оце відомо точно. Він подбав про те, щоб мій чоловік більше не міг працювати в медицині. Через нібито лікарську помилку. А Правда, наче мурована, була перед очима кожного, хто хотів бачити. Але цього ніхто не !хотів. Окрім Одного. Одного колеги, & ще Одного перед кінцем. Ви ж бачили нещодавно нещасний випадок, на вулиці, майже перед моїм будинком: Мотоцикліст: Це був Він, останній друг мого чоловіка….. і мій останній !справжній друг. Хотів разом зі мною дочекатися тут сьогодні Жирного. Той записав себе & Вас на Сьогодні. !Це була б !нагода: Ми хотіли сквитатися з ним. Але хлопак не прийшов. Ми чекали на нього, годинам. Він не прийшов. Тоді мій друг мусив іти. А коли я трохи згодом визирнула з вікна сусідньої квартири на вулицю, чатуючи на Жирного, то побачила його : І ще дещо: нещасний випадок і смерть останньої людини…..яка ще була на моєму боці. А потім я побачила Жирного, разом із Вами. Але й тоді він не прийшов до мене, наче здогадувався, що мало сьогодні ввечері –. Замість цього Ви….. Найбільшим гівнюкам завжди щастить найбільше – (вона нервово зазирає до своєї вже порожньої склянки) –Я п΄ю надто швидко для своєї роботи (:пошепки застерігає вона себе).

 

Коментар до тексту: Чорна графема ранку (Неля Ваховська)



[1] Пристрасно, з жаром (іт., муз.) (прим. перекладача)



 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua