ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? - ПРОSTORY - український літературний журнал Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? Свобода быть собой? К выставке Евгении Белорусец «Своя комната» - ПРОSTORY - український літературний журнал Свобода быть собой? К выставке Евгении Белорусец «Своя комната» Похвала спортивній красі - ПРОSTORY - український літературний журнал Похвала спортивній красі
Друкувати

Проблеми КОМУНІКАЦІЇ ХХI

 Публікація статті художниці Лади Наконечної є першим результатом роботи нової правозахисної ініціативи, спрямованої на захист трудових прав українських творчих працівників. ІСТМ (Ініціатива самозахисту трудящих мистецтва) досліджуватиме трудові відносини у культурному процесі з наміром проаналізувати ситуацію творчих працівників і умови їхньої роботи. Також ІСТМ планує розробити систему регулювання трудових прав художників і зробити публічними досі приховані взаємини між творчими працівниками та інституціями.

04.07.2012 у Будинку художника відкрився великий проект «КОМУНІКАЦІЯ ХХI».

У прес-релізі читаємо, що організатори «прагнуть зібрати і представити не чергову колекцію, але комунікаційну платформу, яка динамічно розвивається, де історичні процеси будуть не забуті в сучасному діалозі професіоналів». Такі наміри мали б викликати повагу.  Але чомусь закрадаються сумніви.

Художник, інституція, публічна сфера – це ті складові, що формують систему мистецтва.  Художник створює твір мистецтва, а інституція забезпечує умови для його існування, уможливлює зустріч творів із глядачем, займається критикою, аналізом та архівуванням. Тільки співпраця та взаємоповага у професійному середовищі може гарантувати високий рівень публічних презентацій – виставок, подій, лекцій і т.п.

Так історично склалося, що в українському мистецькому середовищі не вистачає поваги до роботи художника – першого у ланці виробництва культурної продукції (критичної, інтелектуальної, експериментальної тощо). І як відповідь – художник відчуває недовіру до діяльності певних інституцій, приділяючи більше уваги самоорганізаційним практикам. Для художнього середовища не є новиною, що інституції часто маніпулюють художниками у власних цілях і, не в останню чергу, заради реального чи майбутнього отримання прибутку, підкреслюючи насамперед матеріальну цінність твору, «накручуючи» статусність автора шляхом використання таких епітетів як, наприклад, «відомий», «найдорожчий», «найкращий», підбурюючи конкуренцію у мистецькому середовищі. Подібні відносини інколи призводять до виставок, ідея та назва яких претендують на патетичне всеохоплення, а організація і зміст проявляють відсутність культури роботи з автором і його твором. Публічне поле такої виставки, досі позбавлене протестних заяв митців, пропонує глядачу в таких випадках гадати, чи перед ним дійсно якийсь глобальний проект із чомусь слабкими роботами і дивним складом учасників, чи його знову брутально введено в оману.

Конкретним прикладом браку робочої культури при заявлених серйозних намірах можу назвати виставку, яка проходить зараз у Будинку художника в Києві. Адже у проекті «КОМУНІКАЦІЯ ХХI» я наче беру участь, але не за своєю згодою. Саме комунікації між мною та організаторами виставки не відбулося.

Про свою участь у цій виставці я дізналася із прес-розсилки за декілька днів до відкриття. Я звернулася до інституції-організатора виставки, ЦСМ «Совіарт», із запитаннями про причини моєї непоінформованості  та вимогою вилучити мене зі списку учасників. Віктор Хаматов, директор ЦСМ «Совіарт»  відповів, що за результатами експертної ради моя робота таки буде представлена на виставці і що така практика не нова та не суперечить інтересам художника. Другий мій лист із забороною виставляти роботу на виставці був проігнорований. Ось таким чином моя фотографія «Прогулянка» з колекції ЦСМ «Совіарт» потрапила в експозицію.

Варто зазначити, що у колекцію ЦСМ «Совіарт» цей мій твір перейшов як плата за участь у виставці 2003 року "21 погляд. Нова версія".

Художник сплачує за участь у виставці – такий тип відносин з українськими інституціями теж склався історично й навіть увійшов у традицію. Ця практика не розповсюджена у світовому мистецькому середовищі, зустрічається доволі рідко та й, загалом, у відносинах з галереями салонного типу.

Тож зрозуміло, що авторської винагороди за роботу я не отримала, контракту не підписувала.. Які ж права я маю в такому випадку? Право сподіватися, що мою думку поважатимуть, що у мене питатимуть згоди про участь у тому чи іншому проекті, що без мого відома не використовуватимуть мої авторські роботи?

Випадки настільки некоректного ставлення до художника зустрічаються не вперше. У процесі написання тексту я з’ясувала, що Ксенія Гнилицька також не знала про свою участь у проекті «КОМУНІКАЦІЯ ХХI» та й, підозрюю, не вона одна. Нещодавно Анатолій Бєлов написав на фейсбук-сторінці, що з Інтернету декілька місяців тому дізнався про свою участь  у виставці "ART-Пульс" арт-центру "Я Гретера". Його робота була залишена в арт-центрі на зберігання, але не для експонування на публічних виставках без згоди автора.

Інституції в Україні часто плутають ці два поняття – зберігання й публічне експонування.

Вся історія з проектом «КОМУНІКАЦІЯ ХХI» проявляє ще одну вагому проблему, з якою сучасному українському мистецтву доводиться існувати: проблему історії. Хоч дата початку історії сучасного мистецтва України всім відома, це 1987 рік, кожен має свої версії подальшого розвитку. Якщо у 90-ті, коли активно працювали Київський та Одеський ЦСМи, усний тип «збереження історії» ще спрацьовував та більш-менш відповідав запитам, то зараз цього не досить.

Невеликі спроби запису, наприклад, серія статей Point Zero Аліси Ложкіної та Олександра Соловйова у журналі ТОП-10 чи якогось осмислення (Жовтневий проект, ініційований німецькою художницею Інгою Цімпріх) сучасного мистецтва нашої країни все ж відбуваються. Але проекти, що претендують на написання історії українського сучасного мистецтва, майже не отримують публічної критичної реакції та аналізу. Це дуже комфортне становище для тих, кому заманеться створити варіант своєї версію та наполягати на ньому. Наприклад, не вистачає всебічного аналізу таких проектів, як публікація, видана Інститутом проблем сучасного мистецтва, - у товстій обкладинці з назвою «Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ–ХХІ століть»

Якщо ж говорити про виставкові проекти, що претендують на представлення історії сучасного мистецтва України, то вони мають бути побудовані на ґрунтовному аналізі й базуватись на неопосередкованому незалежному виборі експертів. Також при їхньому створенні неприпустимі жодні комерційні відносини, включаючи оплату художником участі в проекті.

Цікаво, передивлялися чи експерти проекту «КОМУНІКАЦІЯ ХХI», перераховані у прес-тексті, перелік творів на співрозмірність їхньої якості та відповідності заявленій високій меті проекту? Невже експертна рада для проекту з такими серйозними намірами вибрала із моїх робіт саме цю з колекції ЦСМ «Совіарт»? Єдина відповідь, яку я знаходжу, це те, що ця робота була включена до проекту «КОМУНІКАЦІЯ ХХI» саме тому, що брала участь у виставці "21 погляд. Нова версія", а ця виставка, за версією ЦСМ «Совірт», має якесь історичне значення. Але чи це дійсно так?

У проекті «КОМУНІКАЦІЯ ХХI», який претендує на висвітлення вагомих сторінок сучасного українського мистецтва, мав би бути зовсім не цей мій твір, бо він не представляє характер моєї діяльності. Він вирваний із контексту попереднього проекту, де експонувався вперше, і є нехарактерним навіть для раннього етапу  моєї творчості.

Як автор хочу зазначити, що моя фотографія «Прогулянка» представлена без моєї згоди в експозиції «КОМУНІКАЦІЯ ХХI», не має тих якостей, які б могли бути цінними для проекту з такою претензійною метою.

З таким типом відносин у професійному українському художньому середовищі, такою практикою ведення справ та якістю комунікації з’являються небезпідставні підозри до кожної голосної заяви функціонерів. Невідповідність слів та дій вже стала звичною у виставковій справі. За зовнішніми покращеннями у сфері сучасного мистецтва, кількістю й роздутістю подій та навіть подекуди ейфорією ховаються глибокі системні проблеми, зневага, роки неоплаченої праці, погані умови для роботи, низька якість освіти і, як результат, також і культурної продукції.

Читайте також маніфест ІСТМ

 
Коментарі (15)
1 Середа, 11 Липня 2012
Лада, а не в том ли проблема, что ваша работа, которая выставлена в рамках проекта, очень слабая. Не втом ли проблема, что вам не понравилось как презентовали именно вас? Организаторам нужно сказать спасибо в первую очередь за Ламаха, Горскую и других великих, которых ни одна институция Киева не показала за последние 10 лет. Проект мощнейший. А проблема одна - чистол киевская гнилая привычка все рассматривать через личные обиды и личные претензии. Убого!
2 Середа, 11 Липня 2012
Татьяна, нет, проблема как таз в том, что имеет место "чисто киевская гнилая привычка рассматривать" любую критику через личные обиды. Моя же критика находится в профессиональном поле, т.к. никаких личных отношений с объектами и субъектами критики не имею.
И если б я боялась сказать что моя работа слабая, как вы думаете, написала б я этот текст?
И заметьте, моя критика совершенно не касается качества других работ на выставке, а именно внутри цеховых проблем и отношений.
3 Четвер, 12 Липня 2012
Шановний дописувачу "Poshel Nahuj", коментарі, що містять відверті образи й не стосуються опублікованого матеріалу, ми не публікуватимемо. Обираючи такий додотепний нік, Ви, мабуть, саме на це й розраховували.
4 Четвер, 12 Липня 2012
Большинство работ сильных художников на этой выставке "очень слабые" - но лишь в сравнении собственными более значимыми работами этих же авторов. Огрызки, ошметки, неуклюже выхваченные куски серий и вещи, вырванные из контекста. Это говорит многое о самом способе собирания коллекции. Забирать работы за участие в групповой выставке - такое редко где можно встретить. Трешевый характер экспозиции - непосредственный результат организационного подхода. А шире - результат кризиса "исторического мышления" в украинском художественном пространстве. Нет рассказанной истории искусства - есть свалка вещей, некоторые, хоть и меньшинство, из которых вполне достойны настоящего музея. Но именно свалка все уравнивает.
5 П'ятниця, 13 Липня 2012
Лада, у статтi згадано арт- центр Я з проектом Арт пульс
Чи можливо дiзнатись , де вiн iснуватиме ? Бо назва неприховано нагадуэ Я Галерея Але нiякого проекту з такою назвою у Нас не вiдбувалося
Чекатиму на вiдповiдь
Дякую
6 П'ятниця, 13 Липня 2012
Лада, подивившись у гуглi про цей проект знайшов мiсце проведення- арт центр Я Гретера . Ви зробили помилку виставив арт центр Я якiй у бiльшостi асоцiюэться з нашою Я Галерея
Виправьте, будь ласка !
Дякую !
ПГ
7 П'ятниця, 13 Липня 2012
В статье нужно уточнить название художественного центра, где у Толика Белого приключилась история? Скорее всего автор не дала полное название того центра... Эта статья сложного содержания (речь идет об уважении) атмосфера накаляется, не подумают ли читатели что речь идет об Арт-центре "Я галерея" вместо Арт-центр "Я. Гретера", например?
8 П'ятниця, 13 Липня 2012
Nelke
виправили. йдеться про "Я Гретера", а не галерею "Я"!
9 П'ятниця, 13 Липня 2012
Перепрошую за плутанину, не знаю як виникла ця помилка. Звичайно, з самого початку у статті згадувався арт-центр "Я. Гретера"
10 Вівторок, 17 Липня 2012
Думаю, что работу все же ЦСМ “Совиарт” имел основание выставить. Как бы ни было, Лада согласилась на ту систему “бартера”. Меня эта система тоже беспокоила, когда-то я что-то писала: http://www.kram.in.ua/article/2
еще в 2008 году. Но то, что не вышло разговора у Лады - это ОБИДНО. Мне было бы обидно на месте Лады, что не стали даже разговоривать!!! На счет качества работы (слабая или нет) в таких разговорах нет смысла - важно, что сейчас художник делает... Я работу не видела - на выставке не была. Но уверена нет смысла в таких углах зрения на статью.
11 Вівторок, 17 Липня 2012
Грехи других судить Вы так усердно рветесь, начните со своих и до чужих не доберетесь (Уильям Шекспир)
12 Неділя, 22 Липня 2012
Часто молодой художник не вполне ориентируется в манипуляциях с его работой - работу Лады забрали, не подписав контракта, то ли в 2004, то ли в 2003 году. Так что спрашивать надо в первую очередь со "взрослой" и "сильной" институции. Конечно, есть возможность создать такие условия, в которых человек будет продавать свой труд задешево, отдавать почти даром. Но эти условия те, кто находится под ударом, должны хотя бы делать прозрачными - чтоб действующая подобным образом институция не могла стать на пьедестал авторитетности, чтоб настоящий уровень ее работы был виден. И чтоб те, кто придут следом за нами, лучше ориентировались в подобных ситуациях.

А насчет отзыва художником с экспозиции своей работы, которая формально находится во владении институции, можно вспомнить опыт Art Workers Coalition: "Проект Коалиции родился 3 января 1969 года, когда художник-кинетист Такис (Василакис) снял одну из своих работ (на тот момент – собственность Музея современного искусства) с музейной выставки "Машина", мотивируя это тем, что художник имеет право контролировать хранение и экспонирование своих произведений вне зависимости от того, проданы они или нет."http://xz.gif.ru/numbers/79-80/coalition/ Вообще, в украинских условиях нам надо чаще обращаться к традиции AWC.

Речь не идет о том, чтоб судить кого-либо. Речь идет о самозащите.
13 Понеділок, 23 Липня 2012
Алевтина, ЦСМ “Совиарт” НЕ имел основание выставлять мою работу без моего согласия. Т.к. переход работы в коллекцию к кому бы то ни было (частный коллекционер, частная или государственная институция) не означает, что новый владелец может распоряжаться работой в полной мере, если это не было прописано в контракте. У меня контракт с институцией не был подписан - значит с моей работой как физическим объектом больше никаких прав к институции не перешло.
А система "картина за выставку" беспокоит многих и давно, но дело в том, что не достаточно только говорить об этом.
14 Субота, 18 Серпня 2012
Лада, я лично, как художница, "верю" и "не верю" в контракты...

"Т.к. переход работы в коллекцию к кому бы то ни было (частный коллекционер, частная или государственная институция) не означает, что новый владелец может распоряжаться работой в полной мере, если это не было прописано в контракте. У меня контракт с институцией не был подписан - значит с моей работой как физическим объектом больше никаких прав к институции не перешло." - я не уверена что это так как ты пишешь. Если будет возможность поговорить с моей знакомым юристом, я обязательно задам ей этот вопрос! А ты говорила с юристом? Есть ли у тебя письменный ответ, я бы прочитала? Это интересно, как жизнь худ. работы может быть описана в законах.

А если быть честно, я не знаю чтобы я чувствовала на твоем месте. Не знаю. В далеких 2000х я, лично, неоднакратно оказывалась в ситуации как ты - "участвовать в выставке и "отдать" пару работ". Я не попала в такую ситуацию ни разу... Я чувствовала, что как-то это не так должно быть... Интуиции, внутренние ощущения непонимания беспокоило... - все это останавливало. Я отказывалась, в результате, я ничего не показывала и не участвовала в выставках... А статью я написала потому-что меня этот вопрос беспокоил... Словом, я не понимаю твоей последней строчки, если она адресована ко мне. Она адресована ко мне? "А система "картина за выставку" беспокоит многих и давно, но дело в том, что не достаточно только говорить об этом" ?

Но я "ТУ, ЭТУ СИСТЕМУ" НЕ ПОДДЕРЖИВАЛА, НЕ ДАВАЛА ЕЙ ХОД никогда! - для меня это было и есть реакцией - это не только разговоры о проблеме. Это действие - неучастие - это действие. Но я не требовала(ую) от всех таких действий, и тебя не осуждаю за 2003 :) правда НЕТ, я, разве что, не могу понять тебя сейчас, а главное, твоей цели? Показать несправедливость с точки зрения юридической? (ты веришь, похоже в контракты) Иди к юристам! Обязательно это сделай. Я бы поддержала тебе контактами (у меня есть). Я что-то пропустила? Изменить ЦСМ "Совиар"? Тут, я даже не знаю, что сказать...

Никита, я знаю про Art Workers Coalition. Есть еще пара любопытных ситуаций, реакций, они в моей памяти, могу описать, если интересны... Это уже конструктивно.
15 Неділя, 19 Серпня 2012
Вот что удалось выяснить. ЕСЛИ КОМУ ЕЩЕ ИНТЕРЕСНО!

Итак, за художницой - личные неимущественные права интеллектуальной собственности, а у ЦСМ "Совиарт" - имущественные права. Тут правильнее поставить знак вопроса. Лада, когда я писала про основания (про права ЦСМ "Совиарт") в предыдущем сообщения я имела в виду, что у ЦСМ "Совиарт" - имущественные права. Здесь сложно... да конечно, у них нет договора дарування, но... тут сложно...

Допустим, у ЦСМ "Совиарт" - имущественные права, то за художницей все равно остаются личные неимущественные права интеллектуальной собственности, к которым принято относить:
право на признания человека творцом данного объекта ИС; (тут нарушения со стороны ЦСМ "Совиарт"не было)
право препятствовать любому посягательству на ОИС, которое может нанести урон чести или репутации творца данного объекта; (это тот пункт, по которому художница имела бы право отозвать свою работу с выставки.)

Возможно, все это требует тщательной проверки. Как художница, я бы добавила - требует осмысления. В частности про "урон чести или репутации творца данного объекта". Что ж, тут дело за художницей, только она может чувствовать это остро.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua