Ти мусиш говорити про страх, питає —
а уяви, як падають в воду камені,
кинуті однією рукою;
памʼятаєш,
коли над кроною аличі зависла куляста блискавка, ти вибіг назустріч:
“виходьте зі схованок!”
А згадай, як повалив чиєсь тонке тіло в гравій — воно завмерло,
немов буй, що пішов під воду й ніяк не випірне —
досі чекаємо;
тепер нас через одного виманюють з вогких кімнат
і пітьма навколо, немов у чиємусь роті.
Туди немає швидких доріг.
Тепер нам межею, яка петляє, ніби лука ріки
рік за роком іти.
Дивись,
дивись, як тіні пішли між латаття, каже,
за поворот — їх усіх на камені межові винесе течія.
Уяви, якби тепер не озираючись ти сів на віз без коліс,
віз, що ти його точив отут, що після нього точилась пісня:
“Якби говорили ми про чужий страх,
якби відпустили ці темні буї на поверхню,”
що б змінилося?
22 липня 2014
*
Погляди, нурці.
Я так і не наважився стрибнути з мосту,
замружившись, я міцно тримався за руки.
Наполовину в темряві,
чим ми були тоді?
Боюсь
(я досі не запитав його),
не було нічого
крім того, що я вже й так знаю.
Не було дна.
“Давай до мене, на глибину,” —
коли пірнаю, мені й досі не стає подиху виплисти.
Якби я й хотів бути схожим на нього,
як би я знав,
чим саме? (“Ти чоловік чи хто?” — він запитав якось.)
“Я б не хотіла дізнатися те, про що і сама здогадувалась.
А ти тепер чоловік — повторює, — чоловік,”
немов я маю запам'ятати.
19 серпня 2014
*
Тепер,
коли не згадати ранкових новин,
хто скаже,
що уві сні бачив себе,
як бачить себе мисливець у сні здобичі?
Часом
я прокидаюсь з бажанням ковтнути руку,
щоб позбутись бажання,
яке ми виховували одне в одному,
заховавшись в солоному роті бойні.
Мені снилось,
що бойні не стало,
що спрага загнала нас у пусті стійла,
що бугай кликав нас з того берега —
(Тих, кого покликали в понеділок,
привезли назад в четвер.)
мовляв, немає чого боятись,
усе без змін.
Я бачив,
як бачить себе людина, що вміє передбачати,
що відмовлється увійти в тишу
передбачуваної перемоги.
21-23 серпня 2014
*
Не розхитуй човен, кажуть,
не розкривай долонь —
на плесі посеред Серету
досі тихо.
В сімї вольній, новій,
там нікого не упізнати, кажуть.
Гадай на першого птаха,
що перетне ріку,
поки мулистим устям приплив не дійшов, гирлом горла,
слухай:
на цей далекий південний берег
доходить хвиля.
Тихіше тут.
24 травня 2014