ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» - ПРОSTORY - український літературний журнал Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» Чому Швейцарія? - ПРОSTORY - український літературний журнал Чому Швейцарія? Василь Лозинський: Свято після дебошу - ПРОSTORY - український літературний журнал Василь Лозинський: Свято після дебошу
Друкувати

Європа як супермаркет

У студентські роки я часто навідувався до Німецького читального залу в Львові, де випозичав німецький товстезний журнал «Кунстфорум». Його особливістю, крім змісту – фотодокументації робіт, експозиції  до певної теми номера, кількох статей, оглядів та рецензії на книги, – було те, що зображення подразнювало рецептори зору окремо від назви, а вгадування назви переважно підтверджувало здогади. Але траплялися випадки, коли матеріали й сама назва були частиною задуму, а не лише означниками. Однак я не пригадую назв робіт, імен більшості авторів чи груп із тих часів. Тоді ж здавалося, що ідея групи найкраще спрацювала би в українському мистецтві як те екзотичне та запозичене, що можна назвати «форумом мистецтва». Львівська галерея «Дзиґа» на початку 2000-х не виконувала такої функції, як ЦСМ ім. Сороса у Києві, що надав митцям галерею під резиденцію. І явищем цього періоду, яке для мене особисто було пов’язане з впливом журналу Кунстфорум, стала поява 2004 року групи Р.Е.П. (Революційно-експирементального простору, до якого входять Леся Хоменко, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Ксеня Гнилицька, Лада Наконечна та Володимир Кузнєцов) як колективного автора.

_DSC4903

Р.Е.П. Євроремонт. Зріз. ПАЦ. Київ, 2012  Фото: ПАЦ

Робота групи Р.Е.П. «Зріз» на конкурсі FAGP (Future Art Generation Prize) має дуже ефектний вигляд, навіть феєричний, як на фото – так і у тривимірному просторі. На фото – через свою пласкість, притаманну всім картам із ізолініями, що умовно позначають висоту гір та заглибленість западин. «Зріз» – це картографування як процес, бо це бутафорський зріз, декорації до різних вистав у пострадянському просторі, котрі є частиною приватних інтер’єрів помешкань, кафе (де спілкування має певну театралізованість) або готелів, приватних на короткий час.  Імітація європейського еклектичного стилю перетворюється на самодостатній абсурд. Акт зрізу (соціального і смакового) – це одночасне знищення інтер’єру та відкриття прихованих вимірів, їхньої латентності й того, що вони приховують під кількома шарами.

Гіпсокартон, шари якого розміщені на опорних алюмінієвих рейках, став основним матеріалом пострадянської епохи, під котрим на дні інсталяції виглядає основна стіна арт-цетру з царської випаленої світло-жовтої порцелянової цегли. Ця стіна залишається непробивною, змушує відчути клаустрофобію, зупинку дії, а проміжки між гіпсокартонними стінами – такими, що між ними може пролізти  та й заховатися людина. Момент занурення в інсталяцію приносить нові візуальні світлові та кольорові враження. Світильники, бра, вмонтовані галогенові лампи освітлюють фарби, фактуру стін, гіпсові колони, вагонку, лінолеум, ковролін, плитку й інші елементи інтер’єру включно з картиною.

Упродовж довгого часу учасники групи Р.Е.П. детально вивчали пропозицію будівельного гіпермаркету «Епіцентр» й обирали матеріали для інсталяції. За словами Лесі Хоменко, у репівців склалося враження, що вони «скоро там поселяться». Інсталяція в дечому схожа на іронічну рекламу матеріалів для євроремонту, привезених із Європи.

У супровідному тексті до першої роботи з цієї ж серії «Євроремонт у Європі» (Мюнхен, 2010) її автори стверджують: «Замість того, аби будувати міцне й довготривале, хоч би й скромніше, перевагу надають створенню враження розкоші з дешевих матеріалів, погано закріплених на тимчасових опорних  конструкціях. Із цих матеріалів гіпсокартон, пластик та ламінат – основні. Стіну можливо незграбно проломити ліктем, полиці не витримують книжок. Замовники та виконавці євроремонту не розраховують на довговічність. Пострадянські ліберальні демократії – це простори нестабільності. Довготривалі проекти тут під підозрою. Швидко отримати якнайбільшу вигоду, продемонструвати якнайяскравішу розкіш – але бути готовими до докорінної зміни становища у будь який час, до бурі, яка знищить все накопичене або змусить тікати світ за очі».

Ця робота з серії «Євроремонт у Європі», вочевидь, не викликала, з погляду західного глядача, стільки контраверсій, як у вітчизняного викликає інсталяція «Зріз». Її інформативний характер для західної публіки підкреслювало супровідне відео, в якому консультантка розповідає про поширені матеріали та причину їхнього використання. Вона, зокрема, пояснює:

«Понятия евроремонт нету без понятия гипсокартона. Если мы равняем стены – мы ровняем гипсокартоном. По-другому иногда речи быть не может. Если мы делаем потолок, мы делаем его тоже гипсокартоном. (…)Если мы говорим о стиле “евроремонт”, которого нету, это его отличительные епонятия: галогеновые светильники на многоуровневых потолках из гипсокартона. При этом обычно они находятся в самых неожиданных местах – где заказчик захочет, потому что евроремонт вообще-то идет на поводу у заказчика, – они иногда находятся в самых неожиданых местах».

У Мюнхені інтер’єр був одношаровим, через це не пропонував мета-оповіді, як це робить «Зріз». У «Зрізі» білий куб проломлений і порожній, а пустка видовжується у нові й нові виміри. Натомість на балконі виставлене сміття в чорних мішках, а цілі шматки стін поскладані під зовнішньою стіною. Як результат руйнівної діяльності, «відсутність» світлового зображення немов проектується у камері обскурі крізь об’єктив; прозорість вікна відіграє саме цю важливу роль проектування для глядачів, а  інсталяція набирає матеріальних ознак  та помітна з вулиці. Завалений балкон, іноді ще прикритий ззовні доступними матеріалами – це ще один симптом євроремонту, який не зважає на суспільні аспекти житла та обертає  звичне співвідношення між приватним усередині та публічним ззовні і, таким чином, інсталяція з гумором підкреслює репрезентативний характер архітектури. Інсталяція має конкретну прив’язку до арт-центру, із фірмовою гранітною підлогою й туалетом, вікна у фасаді котрого задля «білого куба» тут зазвичай закривають стіною, яку цього разу усунули. У випадку роботи «Колона для музею» (2011) у Мистецькому Арсеналі, яка за допомогою таких легких матеріалів, як пінопласт, імітувала сталінський класицистичний стиль, мова йшла також про специфіку місця: Арсенал перебував у незавершеному ремонті, частину якого виконав Р.Е.П. і потім передав його як інсталяцію із дарчою грамотою директорці Мистецького Арсеналу Наталії Заболотній.

IMGg_

Р.Е.П. Євроремонт у Європі. Мюнхен, 2010. Фото: Р.Е.П.

Мішель Уельбек у книзі «Світ як супермаркет» зазначає: «в противоположность музыке, в противоположность живописи и кино литература способна проглотить и переварить насмешку и юмор в неограниченном количестве. Опасности, подстерегающие литературу сегодня, не имеют ничего общего с теми опасностями, которые подстерегали другие искусства, а порой и наносили им непоправимый вред. Эти опасности скорее связаны с акселерацией восприятий и ощущений, характерных для логики гипермаркета». Інсталяція «Зріз» підтверджує тезу про світ, точніше, Європу як супермаркет, проте підважує тезу щодо неістинності концептуального висміювання сучасного мистецтва. Пропозиція під лейбою «Євроремонт» (без логотипу й зареєстрованої товарної марки) та шопінг для архітектури й ремонту були також субверсивними і смислотворчими у логіці споживання, як і сама інсталяція – результат цієї дії. Усе ж таки інтер’єр найкраще передає міщанські смаки – через свою тотальність та всюдисущість. Формальна іронічність інсталяції у ПАЦ перетворює її на задзеркалля, негативістську діораму, зрештою, робить макетом першого людського житла-печери, ніби дозволяє переосмислити еволюцію розвитку людини, історичного підходу, археологічного розкопування різних культурних вертикальних шарів.

У сусідньому залі робота Йонатаса де Андраде перегукується з інсталяцією Р.Е.П.-у – проте вона подана у позитивістському ключі: візерунок із кахлів «тропічного модернізму» художник переносить на текст на стіні, де об’ємні форми закривають окремі поняття, про які можна здогадатися із логіки речення. Тут піднімається питання «документації та архівування», «колективної пам’яті», «збанкрутілої системи», «соціальної дійсності» , «забутої ідеології». Ці історіографічні питання важливі, якщо не піддавати сумніву мистецьку цінність «тропічного модернізму» (що поступово зникає), а з’ясування автентичності стилю надає певні привілеї перед суспільством, як-от право музеєфікації. Водночас ( так само й у євроремонті) такі привілеї надає також виявлення імітації, проте авторство заперечується, а натомість провокується дискусія про музеалії з мінімальними втручаннями у дійсність. Роботи «Зріз» та «Ностальгія. Класові сентименти» об’єднує лише імітація стилю, а з просторовою інсталяцією Ебігейл Девілль поверхом вище, «Вуличне життя: вихор», що складається зі знайдених об’єктів, їх поєднує певна нігілістичність чорних дір, руйнації, схожа форма тунелю.

1

Р.Е.П. Колона для музею. Мистецький арсенал. Київ, 2011  Фото: Максим Белоусов

Премію Пінчук Арт Центру вирізняє її міжнародний статус та високий розмір грошової премії. Тому Сільвії Марчеле, першій призерці, вона дала можливість залучати більше людей до виготовлення своїх відео-робіт, що на одному екрані під час скайп-конференції поряд із Херстом та Кунсом, авторів громіздких інсталяцій, звучало доволі серйозно. Над «Зрізом», до слова, працювали підсобники та майстри, проте їхні технології були сучасним народним ремеслом, чимось, що разом із етнічним фольклором зайняло нішу диких смаків, тим, що зовсім різниться від мудрованих продакшнів вищезгаданих митців.

У цьому контексті роботи серії «Євроремонт» близькі до тематики індивідуальних робіт репівців: євроремонтні матеріали у скульптурах Жанни Кадирової; дослідження утопічних проектів радянського часу в Микити Кадана; товари, імпортовані з Польщі у Володі Кузнєцова; тема оплати праці, нові урбаністичні пейзажі у Лади Наконечної; євроремонтні абстракції, нова архітектура у престижному земельному секторі та робітник, революціонер як велетень у Лесі Хоменко (зокрема, знову ж таки велетень-робітник у роботі Микити Кадана «Будиночок велетня» з цього ж конкурсу); ексгібіція локальної естетики у Ксені Гнилицької. Водночас інсталяція тематично, формально та методично пов’язана з такими колективними відео-роботами Р.Е.П.-у, як «Контрабанда» або «Суперпропозиція».

Інтер’єрна робота групи Р.Е.П. заломлює та обертає перспективу, метафора «зрізу» стає наскрізною, як у роботах Мауріца Ешера, проте пустка маркує навколишні межі, що їх обрамлює Європа, як ідеологія культури та функціональності, потойбіч свого географічного положення. «Євроремонт» є певним способом мислення, який маніфестує себе в різноманітних формах побуту й архітектури, а їхній надлишок змушує задуматися про альтернативи.

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua