ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Сара Кейн: Кохання Федри - ПРОSTORY - український літературний журнал Сара Кейн: Кохання Федри Саша Протяг: ~многолетники (которые здесь растут) как однолетники~ - ПРОSTORY - український літературний журнал Саша Протяг: ~многолетники (которые здесь растут) как однолетники~ Мы – Хароны - ПРОSTORY - український літературний журнал Мы – Хароны
Друкувати

Елегія про вітерець

Einst kam ein altes Weib einher
Die hatte kein Brot zum Essen mehr
Das Brot, das fraß das Militär
Da fiel sie in die Goss’, die war kalte
Da hatte sie keinen Hunger mehr.
Darauf schwiegen die Vöglein im Walde
Über allen Wipfeln ist Ruh
In allen Gipfeln spürest du
Kaum einen Hauch.*


1.

Ось уже декілька років наша міліція «повертається обличчям до людей». Про це повідомляють на телебаченні і в газетах, а нещодавно до моєї квартири подзвонив дільничий, щоб сповістити мені про це особисто. Він простягнув візитівку зі своїми прийомними годинами і контактними телефонами й поцікавився, чи не стикаюсь я з якимись проблемами, які він може допомогти вирішити. Дещо спантеличена, я почала думати (проблем, звісно ж, вистачає) з якої почати? Але міліціонер напевно вирішив «допомогти» не лише з проблемами, але і з їхнім переліком:
 
– Може вас турбує, що по вулиці небезпечно ходити вночі, чи може бомжі у під’їзді ночують і вам надокучають? 
– Та ні... але от, незважаючи на заборону суду, капітальні стіни руйнують і тріщини скрізь пішли – це надокучає... А ще машини на тротуарі паркуються і вже не раз на мене наїжджали – вони теж надокучають, ви можете якось допомогти? 
– На жаль, це не в нашій компетенції, – зніяковів дільничий, швиденько попрощався й пішов повертатися обличчям до сусідів.
 
А все ж його візит не був марним, бо змусив замислитися над питанням, чому бездомні (які мені «надокучають» хіба що неприємним запахом, коли знаходяться надто близько, але аж ніяк не більше, ніж власники мерседесів під моїми вікнами) викликають у багатьох людей такий непропорційно сильний страх? Настільки сильний, що вони готові підтримати чи принаймні не заперечують проти найрепресивніших заходів – до яких вдаються, коли бажають знищити запеклого ворога. Міліція щороку проводить «операцію БОМЖ» і не соромиться рекламувати її у ЗМІ:
 
Для виявлення та обліку осіб без визначеного місця проживання Управління МВС України на транспорті провела на всій території України профілактичне відпрацювання залізничних об’єктів під назвою «Профілактична операція «БОМЖ» (...) За словами начальника відділу громадської безпеки Управління МВС України на транспорті Сергія Арошкевича, для допомоги людям без постійного місця проживання працівники міліції організовують надання їм медичної допомоги, годують, проводять з ними роз’яснювальні бесіди. Крім того, їх перевіряють на причетність до скоєння різних злочинів [1].

Детально описує процес «зачистки місць можливого перебування осіб без визначеного місця проживання» у щорічних звітах про заходи з вирішення проблеми бездомності:

Службою дільничних інспекторів міліції Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві постійно здійснюються заходи з охорони громадського порядку в місцях можливого перебування безпритульних громадян, проводяться перевірки речових та продуктових ринків, горищ, підвалів, залізничних станцій. З метою виявлення бездомних громадян протягом поточного року проводились цілеспрямовані відпрацювання будівельних майданчиків та гуртожитків по вул. Бударіна та 19 км Житомирського шосе, лісової смуги поблизу смт. Коцюбинське, де виявлено осіб циганської національності [2].

Повідомляє усіх віруючих напередодні Великодня, що ті можуть спокійно святити свої пасочки, бо міліціонери (повернені обличчям до людей) проводять рейди, щоб жебраки і волоцюги не сиділи під церквами:

«Вчора, сьогодні ми почали профілактичні заходи щодо зачищення криміногенного елементу, бомжів та інших, які знаходяться біля культових споруджень, особливо у великих містах, обласних центрах, столиці нашої країни місті Києві», – повідомив начальник департаменту громадської безпеки МВС Володимир Маєвський. – «(Бомжі) відправляються до приймальників-розподільників. Там триразове харчування, є умови помитися, поспати. Я думаю, що там їм буде краще, ніж вони будуть заважати нормальним людям прийти посвятити пасочку» [3].

von

Також виявляється, що «проблема бездомних громадян та безпритульних дітей в Україні деформує соціальне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров’я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціальну напругу в суспільстві». Про це нас інформує Головний спеціаліст Департаменту соціального, трудового та гуманітарного законодавства мін’юсту Світлана Ананко, додаючи, що «більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них і ті, які були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо), зловживають наркотичними засобами, хронічні алкоголіки» [4].

За винятком поодиноких застережень правозахисних організацій, таких як Гельсинська спілка [5], а також деяких журналістів [6], люди мовчки спостерігають, як міліція б’є бездомних прямо на вулицях чи як волоцюги і жебраки несподівано зникають із центру міста напередодні свят чи візитів міжнародних делегацій, щоб знову повернутися через пару днів... Можливо, спрацьовує народна мудрість «моя хата скраю», можливо, бажання відсторонитися від війни, яка нас не стосується (хіба мають якийсь стосунок птахи у лісах до бідної вдови чи до військового, що відібрав у неї хліб?) А можливо, ця війна нас насправді стосується, бо ми все-таки боїмося ходити вулицями нашого міста вночі й усе-таки радіємо, коли дільничий міліціонер забирає чергового бомжа з нашого під’їзду?

2.

Коли у США у 1980-х роках розпочалася «моральна паніка» щодо соціального занепаду міст (міста дедалі частіше почали змальовувати як зосередження усіх можливих проблем: злочинності, наркоманії, проституції, бездомності...), під загрозою опинилася сама ідея «полісу». Адже поліс є тим простором, де можлива політика, де демократична участь усіх громадян базується нe на ідеалі «суспільства без суперечностей», але на активному осмисленні цих суперечностей і їх спільному переживанні. Страх перед бездомними, безробітньою молоддю з чорних гетто, людьми з наркотичною чи алкогольною залежністю призвів до «війни з бідними» [7] – шаленими темпами почала зростати кількість ув’язнених за дрібні правопорушення, міста одне за одним запроваджували «політику нульової толерантності» і скорочували програми соціальної допомоги. На вулицях встановлювали камери відеоспостереження, у «проблемних» школах – металошукачі, у супермаркетах – приватну охорону.
 
У Радянському Союзі на телебаченні (якраз у ті ж 1980-ті) показували фільм «Людина з П’ятого авеню» про бідних і бездомних Нью-Йорка, а незабаром радянське КДБ організувало візит до СРСР бездомного Джозефа Маурі, який збирав підписи на захист безпритульних американців [8]. Звичайні радянські громадяни слали Джозефу листи і гроші, у Кремлі його прийняв голова Верховної Ради СРСР, а ідеологи вміло застосовували «класовий аналіз», щоб наголосити на системних суперечностях капіталістичного способу виробництва, заснованого на класовій експлуатації – в таких умовах існування десятків чи навіть сотень тисяч бездомних у США було просто неминучим.
 
Але водночас ці ідеологи виявилися неспроможними пояснити існування безпритульних у Радянському Союзі. На радянських вулицях бездомних не було помітно, але вони існували, причому впродовж усього радянського періоду. Згадаймо Леніна з його «Як організувати змагання?», де він пише про необхідність застосування найсуворіших форм покарання для так званих люмпенів і дармоїдів, включно з розстрілом:
 
В одному місці посадять в тюрму десяток багачів, дюжину злодюжок, півдюжини робітників, котрі ухиляються від роботи... В іншому – поставлять їх чистити сортири. У третьому – дадуть їм, після карцера, жовті квитки, щоб увесь народ до їхнього виправлення наглядав за ними як за шкідниками. В четвертому – розстріляють на місці кожного десятого, винного в дармоїдстві [9].
 
Сталін на плакаті 1934 року (що змальовує щасливе селянське життя – з грамофоном і лампочкою Ілліча) повідомляє, що «кожен селянин, колгоспник чи одноосібник, має віднині можливість жити по-людськи, якщо тільки він хоче чесно трудитися, а не ледарювати, не бродяжничати і не розкрадати колгоспне майно». На плакаті-карикатурі «ворогів п’ятирічки» (1929 рік) серед буржуїв, куркулів, попів і продажних журналістів опиняються... п’яниці (в Америці останні є жертвами капіталістичної системи). Волоцюги, алкоголіки та інші «соціальні паразити» фігурують і на повоєнних радянських плакатах як асоціальні елементи, які становлять загрозу для суспільства.
 
Згідно з указом Президіуму Верховної Ради РСФСР від 04.05.1961 р. «Про посилення боротьби з особами, котрі ухиляються від суспільно-корисної праці і ведуть антисуспільний, паразитичний спосіб життя» людей без визначеного місця проживання звинувачували в «ухилянні від суспільно-корисної праці» і «веденні бездомного способу існування» (тобто бездомність сприймалася як «спосіб існування», за який індивід несе відповідальність, а не як відсутність житла, що є структурною проблемою). Волоцюгам та колишнім в’язням (які не мали прописки) забороняли наближатися на відстань ближче ста кілометрів до трьох найбільших міст – Москви, Ленінграду та Києва (звідси поширений вислів «сто перший кілометр»). Чи не найвідомішим прикладом такої політики є «очистка» цих міст напередодні Олімпійських ігор 1980-го року (це вже «здобуток» епохи Брєжнєва). «Порушення паспортних законів», «бродяжництво», «дармоїдство» і «ведення паразитичного способу життя» було підставою для засудження до чотирьох років позбавлення волі (або виправних робіт) аж до початку 1990-х років (в Україні – до 1992-го, згідно зі статею 214 Кримінального Кодексу УРСР) [10].
 
Хоча подібні авторитарні тенденції у вирішенні соціальних проблем зустрічаємо і в інших суспільствах (згадаймо слова класика соціології і засновника «соціального дарвінізму» Герберта Спенсеpа: «Сприяти тим, хто нічого не вартий, ціною достойних людей є неабиякою жорстокістю. Немає більшого прокляття для нащадків, аніж передати їм зростаючі маси імбецилів, дармоїдів і злочинців» [11]), радянський досвід є особливо цікавим, адже згідно з радянською ідеологією з подоланням капіталістичних класових антагонізмів мали би зникнути ті соціальні проблеми, які були їх продуктом (алкоголізм, бродяжництво, дармоїдство), так само як мала би зникнути потреба у поліцейському контролі і державному каральному апараті. У «соціалістичному» суспільстві (а таким його вважали радянські партійні діячі), злочинці не могли бути «продуктом» структурних чинників. Відповідно, причина шукалася або в самих злочинцях як аморальних чи хворих, або ж у мікро-соціальному оточенні (сім’ї, колі друзів, трудовому колективі), або у «пережитках» старого ладу.

19

Важливо наголосити, що і Маркс ставився до бездомних із недовірою і острахом. У «Маніфесті Комуністичної Партії» Маркс пише про люмпенпролетарів як про «небезпечні класи», «пасивно гниючу массу» і «соціальні відходи», а у «18 Брюмера Луї Бонапарта» – про дуже строкатий набір найрізноманітніших маргіналів – тут і «богема», і «волоцюги», і власники борделів. У "Класовій боротьбі у Франції" цікавим є опис мобільних бригад, які формували для розгону революційних протестів:
 
Вони належали у переважній своїй більшості до люмпенпролетаріату, який в усіх великих містах формує масу, що різко відрізняється від промислового пролетаріату, і є середовищем, звідки походять злодії й злочинці усіх видів; масу, що живе з подачок суспільства, людей без визначеного заняття, волоцюг, людей без крову і дому, масу, яка різниться залежно від розвитку тої нації, до якої вона належить, але яка ніколи не відмовляється від свого бродяжного характеру.
 
За цим визначенням люмпенпролетарі існують в усіх містах і країнах, незалежно від специфічних умов розвитку цих країн, а їхньою визначальною рисою є «бродяжний характер». У «Селянській війні в Німеччині» Фрідріх Енгельс описує люмпенів у подібних аісторичних термінах: «люмпенпролетаріат, ці відходи злиденних елементів з усіх класів, з центрами у великих містах... це сміття абсолютно смертельне і абсолютно непотрібне». Він додає, що це феномен, «що виникає у більш чи менш розвинених формах в усіх дотепер знаних суспільствах» [12].
 
Такі висновки читати сумно, адже серйозний марксистський аналіз специфічниx соціально-економічних умов, у яких виникають ті чи інші прояви бідності і маргінальності міг би бути засобом протидії тій війні, що ведеться сьогодні проти бездомних. Адже представники «люмпенпролетаріату» таки відрізняються у різні епохи, і умови їхнього життя безсумнівно різняться, і причини бездомності у капіталістичних суспільствах інші, ніж у феодальних, у ранньокапіталістичних інші, ніж у пізньокапіталістичних, а в країнах «центру» інші, ніж у країнах «периферії».
 
Зокрема, якщо ми спробуємо подивитися на становище людей без постійного місця проживання у сучасному українському суспільстві, то зрозуміємо, наскільки це комплексний феномен, з економічного і політичного погляду. Щороку в зимовий період на вулицях Києва помирає декількасот бездомних, у холодний 2006 рік жертв було близько дев’ятисот [13]. Чому для цих людей у місті немає нічліжок (на сьогодні нічліжка у Києві лише одна, може розмістити не більше 160 людей і «фільтрує» бездомних на вході, відмовляючись брати хворих, п’яних чи осіб без документів). А йдеться про забезпечення найбазовіших біологічних потреб людини: навіть не про соціальне житло, а про дах над головою, тепло і постіль, де можна поспати. Якщо ж говорити про соціальне житло, то чому з 1992 по 2007 роки його кількість скоротилася вдесятеро? [14] Адже загальний житловий фонд зростав, а за законодавством від 7 до 12% усього новозбудованого житла має йти до соціального фонду, тож мала би зростати і кількість соціального житла... 

poster-1929j

«Неспроможність» держави забезпечити більш рівномірний перерозподіл багатств насправді є політичним рішенням від якого страждають не лише бездомні, але й більшість громадян (адже з року в рік більш ніж половині українців не вистачає грошей на повноцінне харчування, а якщо і вистачає, то вони мусять економити на одязі чи на ліках). Те, що серед бездомних 80% хворі на туберкульоз [15], віддзеркалює загальносуспільні тенденції погіршення рівня життя, неякісного харчування, неадекватного медичного захисту. 

Те, що серед них третина колишніх засуджених, свідчить про неспроможність в’язниці виконувати «реабілітаційну» функцію: навіть якщо міліція знає як «спіймати» злочинця, вона не знає, що з ним робити далі, і в результаті після виходу з місць позбавлення волі кожен десятий в’язень не доїжджає додому (ймовірно, відразу ж поповнюючи лави «бомжів»), а більше половини з тих, що доїжджає, не знаходить роботи (поповнюючи ці лави через деякий час). 

Те, що так багато бездомних опиняються на вулиці в результаті квартирних афер [16], вказує на наслідки безконтрольного функціонування житлового ринку, а також на повну правову беззахисність звичайних людей. Ну і нарешті, те, що багатьом безпритульним, незважаючи на відсутність житла, умов для підтримання гігієни чи нормального харчування, все ж вдається хоча б частково утримувати себе самостійно – шляхом підробітків на складах, на будівництві, на сезонних сільськогосподарських роботах, чи тим же збором пляшок і макулатури – це свідчить про те, що вони потрібні суспільству і є залученими до економіки як «резервна армія праці». 

До того ж, бездомними не стають за одну ніч: зазвичай ідеться про поступову деградацію умов життя, спричинену нестабільною зайнятістю чи відсутністю роботи, з такими наслідками як алкоголізм, сімейні конфлікти, злочинність. Деградація продовжується, коли людина вже на вулиці: вона більше п’є, менше стежить за гігієною, розриває соціальні зв’язки. Життя на вулиці нікого не «облагороджує», але боротьбу варто спрямовувати не проти людей, які опинилися на вулиці, а проти тих особливостей нашого суспільства, які роблять бездомність таким поширеним явищем. Боротися за універсальні права на працю, житло, медичний захист; можливо – на базовий дохід на рівні прожиткового мінімуму для усіх без винятку громадян. Ці «красиві» ідеали насправді відстоюються у дуже конкретних протестах – проти примусових виселень з гуртожитків (два успішні протести – гуртожиток тернопільського машинобудівного заводу і «Ленінської кузні» у Києві), проти підвищення цін на комунальні послуги, проти приватизації медицини, проти експлуатації робітників. Адже навіть якщо досягнемо лише помірних реформ, а не більш радикальних змін суспільного устрою, і бездомності остаточно не подолаємо, все ж статистика з різних країн світу вказує на те, що за умов рівного економічного розвитку безпритульних менше у суспільствах з меншими нерівностями і кращим соціальним захистом населення.

poster-1934d

3.

Наразі протидії нас учать власні помилки і негативний досвід минулого (завдяки чому ми принаймні знаємо, чого не варто робити). І тут чи не найбільше ми «навчилися» з уроків нацизму. Нацистська Німеччина є найекстремальнішим, найсистематичнішим і найпослідовнішим прикладом війни з бездомними та іншими маргінальними групами у ХХ ст. Ще у 1933 році, відразу після приходу до влади, нацисти ярликували бездомних «асоціалами» і почали відсилати до концтаборів, нашиваючи на їхній тюремний одяг чорні трикутники. Бездомні були серед перших жертв поруч із комуністами та іншими політичними дисидентами. Вони також ставали жертвами в рамках медичних експериментів з євгеніки, програм стерилізації та евтаназії психічно хворих і як безкоштовна робоча сила у трудових таборах [17]. Хоча про масове винищення безпритульних нацистами сьогодні говорять мало, те, що за ними пішли інваліди, гомосексуали, євреї, роми, змусило багатьох замислитися над відповідальністю й необхідністю протидії, як ось у цих, дещо затертих від надмірного цитування, але важливих рядках пастора Мартіна Нємоллера:

Спершу вони прийшли по комуністів.
Але я не протестував, бо я не комуніст.
Потім вони прийшли по профспілкових активістів.
Але я не протестував, бо не належав до профспілки.
Потім вони прийшли по євреїв.
Але я не протестував, бо я не єврей.
А потім вони прийшли по мене.
Але тоді вже було нікому протестувати.

Ці рядки важливі ще й тому, що немовби запитують: коли, власне, починається війна i коли ми стаємо свідомими цього? Ми кажемо: «Аби не було війни...» Насправді ж ми боїмося не просто «війни», а того, що вона може торкнутися нас, зруйнувати близький і любий нам світ, забрати від нас коханих людей, втягти нас до конфлікту, від якого ми би радше трималися осторонь. Бо чи має сенс вислів «аби не було війни», якщо у різних куточках світу сьогодні точиться більше тридцяти воєн, та й у мирних країнах політичні сили раз у раз проголошують «війни» небажаним групам – бідним, мігрантам тощо.

Але все ж можна сподіватися, що якщо замість полегшено зітхати, коли дільничий міліціонер забирає чергового «надокучливого бомжа» з нашого під’їзду, ми боротимемося за забезпечення усіх без винятку громадян мінімальним прожитковим мінімумом, щоб вони не замерзали від холоду на вулицях і не помирали від туберкульозу, – то ще одна війна перейде з наших вулиць до підручників історії.

 

Примітки:

1 Транспортна міліція України проводить профілактичну акцію під назвою "Бомж". // http://5tv.com.ua/newsline/184/0/20300. МВС провела профілактичну операцію "БОМЖ". // http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1138900432

2 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА інформує про забезпечення соціального захисту бездомних громадян. // http://www.kmv.gov.ua/print/news.asp?Id=206551
3 Міліція не дає бомжам відсвяткувати Великдень. // www.pravda.com.ua

4 Ананко, С. Соціальний захист бездомних громадан та безпритульних дітей. // www.minjust.gov.ua

5 Сайт Гельсинської спілки http://www.helsinki.org.ua. Див. зокрема матеріали: "Бездомний киянин за допомогою адвоката Української Гельсинської спілки з прав людини виграв суд у КМДА", "МВС провела профілактичну операцію "БОМЖ".

6 Див. зокрема статті: Ерошок, З. Бродяги. // http://www.novayagazeta.ru/data/2008/15/18.html; Лаврик А., Буткевич Б., Забора В.Спіймати собі раба. // www.ut.net.ua/art/166/0/1609/

7 Див. зокрема книги Gans, H. The war against the poor. Basic Books, 1995; Wacquant, L. Punishing the poor. Duke University Press, 2009.

8 Захарович, Ю. Любовь времен Холодной войны. // http://www.inosmi.ru/translation/210565.html

9 Ленин, В. "Как организовать соревнование?" ПСС, М.: Издательство политической литературы, 1967. - т.35, с.201.

10 Див. зокрема статті: Павлов, Б. Вопросы уголовной ответственности за ведение паразитического образа жизни. Правоведение, 1985.;  Слободкин, Ю. Ответственность лиц, ведущих антиобщественный паразитический образ жизни. Правоведение, 1980.

11 Spencer, H. The Study of Sociology Chapter XIV: Preparation in biology. London: Henry S. King, 1873. // http://oll.libertyfund.org/?option=com_staticxt&staticfile=show.php%3Ftitle=1335&chapter=41088&layout=html&Itemid=27

12 Інтернет доступ до цитованих уривків з творів Карла Маркса та Фрідріха Енгельса на сайті www.marxists.org. Також див. статтю Stallybras, P. Marx and heterogeneity: thinking the lumpenproletariat. Representations, 1990. – p.69-97.

13 Свыше 100 человек попали в больницы с обморожениями. // http://obozrevatel.com/news/2006/2/6/86554.htm

14 Статистика житлового фонду за 2007 рік, доступ 29.06.2008 на сайті www.ukrstat.gov.ua

15 Інформація озвучена на Парламентських слуханнях „Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей і шляхи її подолання” 22.12.2003.

16 Див. публікації Тетяни Монтян на сайті www.infoporn.com.ua, а також про квартирні афери стосовно психічно-хворих громадян - Коротенко А.И. Психиатрия на перепутье: Украина, 1990-2001 гг. — К.: Сфера, 2003.

17 Ayass W., "Asoziale" im Nationalsozialismus. Stuttgart, 1995.

 

* Колись стару сюди занесло,
Що геть без хліба була, чесно
Весь хліб зіжрала армія
І впала стара у канаву, і захолола вона –
Вже голод її не дійма.
Потому замовк пташиний гай
На всі вершини ліг супокій.
Вітерець не линув, в імлі нічній
Не чути шуму бору.


(Бертольд Брехт.
Уривок з «Елегії про вітерець»,
переклад Євгенії Бєлорусець)

Цю статтю було опубліковано в газеті Простори №2 "Поряд з війною"

 
Коментарі (1)
1 Четвер, 11 Березня 2010
Потужна стаття. Буду рада читати й надалі статті Анастасії. Моя повага автору.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua