ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Украинский роман - ПРОSTORY - український літературний журнал Украинский роман На гребне Pussy Riot - ПРОSTORY - український літературний журнал На гребне Pussy Riot Бачили очі, що купували? - ПРОSTORY - український літературний журнал Бачили очі, що купували?
Друкувати

Діалог коней



 Альфред Польґар (1873-1955) - один із найпрогресивніших і відоміших лівих публіцистів доби Ваймарської республіки, афорист, перекладач. Пропонуємо читацькій увазі кілька його ранніх текстів, перекладених під час роботи школи художнього перекладу "Політичне письмо - політичний переклад?"

 

 

Сексуальна реформа

У Лондоні засідав інтернаціональний конгрес за сексуальну реформу. 

Авторитетні учасники й учасниці, вболіваючи душею й серцем за благо людства, боролися з дурними недалекоглядними законами, від яких більше лиха, ніж користі, якими держава, однак, намагається регламентувати статеве життя. Вони обговорювали й радилися, як засобами просвіти, консультування, тикання пальцем і складання інструкцій навчити людей правильно займатися сексом (так, щоб їм зовсім не були потрібні державні директиви). Вони дискутували про те, як можна допомогти людству не заблукати в найтемнішому кварталі життя з його лабіринтом вулиць і завулків.  Вони прагнули, власне, створити правила вуличного руху, які стають найпотрібнішими тоді, коли правосторонній принцип шлюбу все ж не втримує від спокуси поїхати наліво.

Результатом діяльності конгресу стали чудово складені резолюції. Втішає те, що після нього предмет діяльності конгресу не розтанув у повітрі. La sexualité continue – сексуальності – бути!

Усі дискусії точилися довкола питання сексуального виховання. Час уже припинити блукати в нетрях сексуальності. Але щоб не загубитися там, слід, насамперед, дізнатися, що таке сексуальність.

Згідно найпростішої дефініції, це «сукупність потягів і потреб організму, що тягнуть до злиття з особою іншої статі». Але це визначення дещо стисле. Воно не охоплює всього розмаїття варіантів і личин, під якими ховаються ці потяги.

Безапеляційне визначення пропонує енциклопедичний словник: «Сексуальний: той, що стосується статевого життя (див. відповідну статтю)».

Чим іще є сексуальність, можна пояснити кількома простими словами. Скажімо, так:

Природна сила, надматеріальне дещо, автономне, некероване людською волею, надзвичайне, солодко-болюче напруження нервової системи, флюїд, що заповнює як органічний, так, мабуть, і неорганічний світ, настільки необхідний для скріплення цієї конструкції, як гравітація, важлива частина життя, про яку новітнє вчення майже наважується стверджувати, що вона важливіша за будь-що інше, боже прокляття й диявольське благословення, тяжкий хрест усіх смертних, яскраве світло на шляху, таке яскраве, що засліплює, і ми йдемо найгіршими манівцями (роль дороговказу в сексуальності – щоправда, безуспішно, – виборює розум), альфа і бета кохання, можливо, навіть його омега, – тут думки розходяться, наймогутніша сила і глибинна причина, пуант, який породжує всі анекдоти, смислоутворюючий і руйнівний принцип (приблизно саме, що значить полум’я для свічки, яке вінчає й водночас пожирає її), найміцніша нитка в тканині, по якій мистецтво, культура, мода вишивають свої дивні різнокольорові візерунки, сексуальність – це наша союзниця, коли ми бачимо прекрасне у прекрасному, але ще вірніша, коли ми вважаємо прекрасним огидне, мова, завдяки якій можуть  порозумітися тварина й бог у людині, і то блискуче.

І це треба було врегулювати, витравити демонічне з цього демона, в хаосі, який він творить, запровадити здоровий глузд, і порядок – у піднесеному безладі його засобів і мети, таких креативних, як і саме творіння, таких же неосягненних, як мета самого буття, таких же заплутаних, як вузли, що зв’язують природу й дух, тіло й душу, життя і смерть.

Як місце проведення наступного конгресу за сексуальну реформу обрали, здається, Москву чи Відень. Де відбудеться конгрес 2029 року, досі не визначено. Визначено лише, що він протистоятиме неозорому комплексові питань і результатом його стануть чудово складені резолюції.

З німецької переклали Олександра Григоренко, Світлана Саюк та Олена Бєлозьорова.

 

Анна

Анна працює помічницею в домі, покоївкою, дівчам на побігеньках. Демократія відмовилася від терміну «служниця» через його образливий рабовласницький присмак. Але принаймні тут, у Відні, інколи ще кажуть: «Прислужник». Бо ж у чоловічому роді це звучить якось наче шляхетніше, і асоціації з упослідженою діяльністю є вже не такими очевидними.

До Анни кажуть «Анно». Сама ж Анна звертається до своєї працедавиці не «Адель» і навіть не «пані Попер», а «милостива пані» (хоч якраз милість – останнє, чого чекає наймана працівниця від своєї господині, бо ж їхні взаємини мають чітку договірну основу). Навіть у третій особі Анна має вживати епітет «милостива». І в цьому сенсі німецька покоївка перебуває в принизливішому становищі, ніж її англійські, французькі чи італійські колеги, де звернення обслуги обмежується простими «місіс» або ж «мадам» чи «сеньйоро», без якихось сервільних додатків.

Анна розплющує очі з першими променями сонця. Точніше, Анна просто рано встає (усілякі «перші промені сонця» – не для неї) та береться до роботи. І при цьому, ходить вона навшпиньки й рухається дуже обережно, аби не порушити нічийого сну. А для цього Анні доводиться лягати значно раніше, ніж її господарям, котрі не раз повертаються додому аж перед світанком. Вони ж, натомість, не ходять навшпиньки й не рухаються обережно, хоч і можуть порушити цим Аннин сон. Попери не погані люди, просто вони не надто часто думають про Анну.

Якщо Анна щось забуде або пропустить – господиня гнівається. Сперечатися нема сенсу: хіба Анна ніколи не помиляється і завжди має рацію? Коли Анна ненавмисно розіб’є глечик, господиня не буде мовчати: «А не могли б ви бути уважнішою?». Та коли в неї самої щось випаде з рук – вона нічого не каже, тільки кличе Анну. Анна – покоївка, кухарка, прислужниця, праля і не має пари. Це на користь господарству, адже вона не буває замріяною і не відволікається від обов’язків. Жодні сторонні думки не відвертають її увагу від щоденних клопотів коло столу, плити, пральних ночов і гардеробу милостивої пані. Хоч Анні вже тридцять років – вона ще дитина, яку тішать найменші дрібниці: стара газета, похорон десь поблизу або квиток у кінотеатр. Вона живе осторонь від подій, що трапляються в світі й чий відгомін так дратує Поперів. Анна не має власної думки про політику, літературу, а її маленький світ обмежується реченням: «Що є – то є».

Для почуттів і суджень Анни всі події важать однаково: землетрус турбує її так само, як загублена під час прання шкарпетка (можна навіть сказати, не так вже й турбує). Прикметно, як живо та нежадібно вона цікавиться всіма пригодами, нагодами та негодами життя, відсторонено, але щиро ними переймається. Їй усе цікаво, але нічого не треба, апетит є, але голоду немає. Заговоріть із Анною санскритом – вона люб’язно слухатиме без жодної ознаки нерозуміння. Якщо можна так сказати: її душа – каша для будь-якого масла.

Основа її сутності – задоволеність. Абсолютна задоволеність, байдуже чим, вроджена, богом дана задоволеність, яка все, що потрапляє до сфери її почуттів, забарвлює своєю люб’язністю. Часом Анна плаче безпідставно, часом сміється з тієї ж причини. Радість і сум Анни мають загальні причини, причини, що залягають у надрах людського і які зворушують її, адже вона – природна істота. Вона любить кольорові листівки, квіти, подорожі залізницею і спогади взимку про минуле літо.    

Анна – ідеальна людина для співіснування. В неї є внутрішній світ, але вона його не виказує. Вона має долю, та лише на самоті. Через її цілковито байдуже ставлення до фактів і фікцій існування є в ній щось холодне і прозоре, щось таке, що очищує повітря. Атмосфера довкола Анни якнайкраща. Тому, коли милостива пані свариться з Анною, пан затуляє вуха. На що пані з виправданою гіркотою каже: «Але ж ти потребуєш порядку…». «Ні, не потребую», – мав би відповісти пан, якби був героєм.

Що ж до вигляду, то Анна – звичайна дівчина, яка здатна бути красивою, та ця здатність не проявляється в її зовнішності. Вона надто заклопотана, аби виявляти власну особистість. Якби Анна мала час, то була би привабливою. Якби мала час і гроші – незабаром стала б ефектною.

Милостивій пані легко бути гарною, адже вона має Анну, дівча на побігеньках, яке робить за неї кожну справу, що спотворює, псує обличчя, руки, шкіру.

Ах, якою Анною була б Анна, якби, як і милостива пані, мала собі Анну!

З німецької переклали Вахтанґ Кебуладзе, Юлія Макаренко, Роксоляна Свято

 

Діалог коней

Результати королівського кубка – це одна з незбагненностей перегонів, пояснити яку можна було б, якби коні заговорили.

Із одного спортивного репортажу:

- Сивко, а чого ти терпиш, шо якась крива мальована мавпа сидить на тобі верхи, втромляє залізяки тобі в боки і до півсмерті лупцює тебе батогом?

- Не верзи дурниць, Гнідко. Бо так має бути.

- Чого?

- Того. Ми віддаємо останнє: легені, серце, мʼязи, нерви. Боротися й перемогти – ось девіз кожної коняки.

- Чого це нам боротися й перемагати?

- По-перше - приз, по-друге – честь.

- Але ж вони перепадають нашим хазяям, а не нам.

- За це хазяї плескають нас по крупу, якщо ми добре постаралися. Ох, як від того добре сумлінному конячому заду!

- А шо ти скажеш, як під час перегонів тобі забракне дихання, і ти подумаєш, що далі вже ніяк, впадеш і відкинеш копита?

- Тоді я скажу собі: тримайся! А щоб протриматися, мені прийдуть на т.з. допомогу шпори й нагайка.

- Ти ніколи не думав скинути свого вершника?

- Та ти шо! Як ти можеш?! Я копитом і серцем відданий хазяїну й жокею.

- Тю, худобина... Та в тебе ж людська душа!

Сивко трохи відступив від розпаленого Гнідка і кинув: «Більшовик!» 

 

Призовна комісія

Голова призовної комісії сидів у приміщенні для призовників і боровся зі сном. У низькій кімнаті було дуже тепло, смерділо потом і тютюном,  а полковий лікар мав звичку, схрестивши за спиною руки, безупинно хитатися з п’яток на носки. Його рухи заколисували, як одноманітне цокання годинника.

У крейдяному колі перед лікарем стояв роздягнутий чоловік з високо піднятими вугластими плечима.

«На що скаржитеся?» - автоматично запитав лікар. Потім він заснув. І сниться йому сон.

Сниться йому, що всі живі вже пройшли призовну комісію,  тож йому випало завдання поїхати на цвинтар й оглянути там симулянтів.  І сидить він у кладовищенській канцелярії, гробар, у каптурі унтер-офіцера на голові, називає призовника по імені , а полковий лікар розгойдується вперед-назад, наче плюмаж у коня з похоронної процесії.

У кімнату одна за другою  заходили неохайні постаті, з саваном під пахвою, по-мертвʼяцьки бліді чи то від страху, чи через довге перебування у могилі.

«Що з Вами?» - запитав полковник у виснаженого трупа, який зараз стояв у крейдяному колі.

«Серцебиття, даруйте». – відповів призовник. «Таке може кожен сказати … Придатний…  Наступний».

У наступного виявився кістковий туберкульоз.  Враховуючи цю болячку,  полковник визнав його придатним  до служби в авіації

Тоді зʼявився ще один, який шанобливо зняв кришку свого черепа. А коли йому вказали, що вітання тут зайві, він відповів, що просто хотів показати, як мало мізків у нього  лишилося через пухлину. Голова буркнув собі під носа: «Цього – в генеральний штаб», і щось там відмітив у протоколі. Криво посміхнувшись, він показав протокол полковому лікареві, на що той від сміху мало не випав зі свого крісла-гойдалки.

У крейдяне коло ступив іще один. Він вважав, що в його нутрощах завелися хробаки.

«Дитяча хвороба», - сказав полковий лікар.  Полковник записав його до саперів.

Так вони працювали ще якийсь час.  Знов і знов унтер-офіцер-гробар відчиняв двері і впускав у кімнату по одному, вибираючи з неосяжної юрби блідих постатей.

«Нема цьому кінця», - простогнав полковник. Від страху перед нескінченною роботою  на чолі в нього виступив піт, кімната закрутилась, меблі  почали танцювали, а лікар розгойдувався туди-сюди, наче ошаленілий, зафіксований знизу маятник.

Наступний у крейдяному колі сказав: «Рак шлунка». На савані в нього висів солдатський почесний хрест.

Полковник показав на хрест: «Ви вже були на війні?»

«Так точно».  Пауза. Потім нерішуче: «Вибачаюсь, рак шлунка».

«Так», - промовив лікар. «Я знаю цього чоловіка. Рак шлунка, так, безсумнівно, рак шлунка, пригадую…  Я сам визнав його придатним до  військової служби».

«Дозвольте доповісти», - сказав чоловік, і його почесний хрест  розрісся до розмірів хреста на дзвіниці, - «Дозвольте доповісти, що я мертвий».

«Це ви на представленні скажете!» - сердито викрикнув полковник.

І прокинувся. Останні слова він промовив уголос; унтер-офіцер щось писав на папірці, а роздягнутий чоловік з високо піднятими вугластими плечима  поволік ноги  до дверей.

«Пане полковнику, ми закінчили», - відрапортував  лікар, встав із крісла-гойдалки і причесав маленьким масним гребінцем волосся на скронях. - «№30904. Чи не бажає пан полковник підписати протокол?»

Полковник підписав. Йому стало зле.  «Відчувається  значне  зменшення людських ресурсів», - сказав він.

Далі обидва поїхали трохи провітритися заміськими околицями. «Їхати центральною  вулицею чи путівцем повз цвинтар?» - запитав  кучер.

«Вулицею», - в один голос відповіли лікар і полковник.

З німецької переклали Олена Дімірова, Людмила Федоренко, Богдан Стороха, Неля Ваховська


 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua