ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Єнс Мюлінг: Моя російська пригода - ПРОSTORY - український літературний журнал Єнс Мюлінг: Моя російська пригода Less is more - ПРОSTORY - український літературний журнал Less is more Газета сайта ПРОSTORY №1: Смерть переводчика - ПРОSTORY - український літературний журнал Газета сайта ПРОSTORY №1: Смерть переводчика
Друкувати

Інтеграція з помилкою

 У вересні "Простори" спільно з видавничим проектом "Смальта" видадуть книгу швейцарсько-хорватської поетки Драгіци Райчич "Integracion. Вибрані вірші та проза" у перекладах Марка Бєлорусця та Олександи Григоренко. Пропонуємо вашій увазі розмову команди цієї книжки про політичні, естетичні, мовні та інші перипетії роботи над нею.

 

 

Неля Ваховська: Драгіцу Райчич німецькомовна критика представляє як поетку, яка винаходить таку собі «мігрантську» мову. Наскільки ця мова універсальна?

Марк Белорусец: Кажется, что выражение «мигрантский язык» сродни исконно российскому замечанию «ты как-то не по-русски говоришь», в коем чувствуется дискриминационный привкус. Но может ли такое «как-то» считаться языком, со всеми связанными с понятием языка дефинициями? Мигранты, приехавшие «штоб вкалывать» в Швейцарию из Хорватии, и мигранты, приехавшие, например, из Испании, по-разному приспосабливают «под себя» язык немецкоязычной среды. Хотя, разумеется, нельзя исключить типичные ошибки для всех, кто осваивает язык «с колес». Так что общего мигрантского языка не получается.На мой взгляд, у Драгицы Райчич свой поэтический язык, лишь в незначительной мере воспринявший эмигрантский опыт по освоению обиходного немецкого. Язык стихов и поэтической прозы Драгицы Райчич весьма непоследовательно фонетичен, к тому же он полностью игнорирует, или даже третирует немецкую грамматику и синтаксис. Никаких правил: с большой буквы там, где нужно с малой, и наоборот, но и этодалеко не всегда, не говоря уже об артиклях и прочих «мелочах» вроде пунктуации. А иногда кристальная безошибочность отдельных строк, фраз, словосочетаний. В общем, язык стихиен и своеволен, как народный бунт.
Может быть, мигрантам хочется прокричать себя именно на таком анархичном что ли языке, но они не смеют. За них это делает Драгица Райчич. Но не только за них – за всех и каждого, иначе зачем поэзия?

Н.В. Тобто ця мова є політичним жестом? Адже йдеться про радикальну приватизацію літературної мови, норми, на якій нібито базується національна ідентичність чи то пак «душа» нації. Про Драґіцу Райчич часто кажуть, що вона пише хорватською, проте засобами німецької мови. Навряд чи критики, які це стверджують, знають хорватську, щоб відслідкувати слов’янський синтаксис у німецькому письмі, та його там і немає. Проте хорватська звучить як біографічний досвід, літературна традиція, контур інакшості. В певному сенсі ця поетична мова є мапою життя конкретної людини і змінюється разом з нею, водночас залишаючись універсальною.
Поезія Райчич постає місцем гетероглосії – багатоголосся, в якому лунають не лише різні Я – жінки, мігрантки, прибиральниці, викладачки, матері, – але й різні національні мови, ба гірше, діалекти. Для філолога, схибленого на правильності, – це пекло, в якому авторка наполягає на індивідуальному праві на мову, на повноцінній політичній присутності чужинок і чужинців, якими часто є не лише мігранти, а загалом люди з низькимсоціальним статусом – бідні, неосвічені, провінціали, жінки, представники непрестижних професій та непрестижних країн. Проте її поезія (бо коротка проза, по суті, також поетична) не є політичним транспарантом, вона щемка, дуже суб’єктивна. Як перекладати цей шалений мікс? 

М.Б. У Драгицы Райчич из языковых изломов и даже несуразностей возникают неожиданные образы, слова обретают новые смыслы и измерения, в частности благодаря ошибкам в написании. Как быть переводчику? Язык-то у него другой – со своими законами и беззакониями. Нужно, наверное, пытаться показать, как Драгица Райчич работает с языком. Ну и не уповать на общие стилистические закономерности в ее текстах. К каждому стихотворению, которое вроде бы дается в руки, к каждой прозаической миниатюре подбираться отдельно. Как-то пытаться уловить меру неправильностей в родном языке: сколько он, украинский, русский, выдержит – и не перегибать палку. Интересно, удалось ли это хоть в минимальной степени.

Олександра Григоренко: Цілком погоджуюся. Як не існує «універсальної» мігрантської мови, так само не можна сформулювати універсальних принципів її перекладу. Складність для мене полягає ще й у тому, що неможливо «перекласти» соціальну ситуацію: в Україну не їдуть на заробітки з мрією про краще життя, українська мова не стає інструментом виживання, і бездоганне володіння нею не забезпечує кращого становища в суспільстві. Тому в реальності немає кого підслухати, а сконструювати умовного заробітчанина і його умовно-заробітчанську українську – це, напевне, один із очевидно хибних шляхів. Дуже влучне формулювання: Драґіца Райчич саме «винаходить» мігрантську мову, а не документує її, говорити і писати неідеальною німецькою – це життєва позиція, але водночас і велика стилістична гра. Тексти, які можуть обурювати недбалим ставленням до орфографії, водночас зачаровують ритмом, образністю, несподіваним змістом неправильно написаних слів і відкривають широкий простір для експериментів під час перекладу.

М.Б. Кажется, пусть только кажется, что в самой поэтике Драгицы Райчич нет никакой двойственности. Ошибки, искажения и т.п. не привносятся откуда-то извне, не придумываются, а возникают будто сами собой, легко и спонтанно. Иное дело ее текст, который, как всякий литературный текст, существует по своим собственным законам. Он-то, этот текст, «помнит» о нормативном немецком с его жестко регламентированной структурой и грамматикой. Немецкий читатель, как мне представляется, читая такой текст, проникая в него, совершает внутреннее движение от нарушения к норме и обратно. Проделываемый путь и двоящееся видение становятся тоже тропом в поэтической речи Драгицы Райчич. Переводчики пытаются более или менее безуспешно показать этот путь, или, скорее, указать на него.

Н.В. Частину своїх текстів Драґіца Райчич писала під час війни в Югославії, ви перекладали їх під час іншої війни – на Східній Україні, часто позиціонованій як війна між російським та українським – світоглядом, вибором, цінностями тощо. Що означає в цій ситуації звести підоднією обкладинкою німецьку, українську, російську мови?

О.Г. Мені дивно думати про цю книжку лише в контексті війни, адже робота над нею почалася дещо раніше. Звісно, якісь тексти читалися зовсім по-іншому з огляду саме на актуальні обставини, і найдужче, напевне, вразили якраз ті, в яких немає конкретних географічних прив’язок… На жаль, не лише російсько-українські мовні війни, але й україно-українські завжди були частиною нашої реальності, тому війна на Донбасі як на мене, не створює принципово нової мовно-політичної ситуації, лише загострює стару. Звісно, німецько-україно-російська книжка зараз – це певна провокація, але якщо вона спрацює, то, мабуть, меншою мірою завдяки багатомовності, а більшою – завдяки «поламаності» всіх мов. У цьому сенсі ця книга для дуже дорослих читачів – тих, яким принаймні цікава думка, що зміст повідомлення може бути важливішим за бездоганність мови, якою воно робиться.

М.Б. Если принять во внимание реальное двуязычие в Украине, перекличка и взаимоокликание русского и украинского языков происходит в сознании каждого из потенциальных читателей нашей книжки. Вероятно, не будет открытием, что русский и украинский очень схожи и очень различны. Таким образом, читатель получает возможность взглянуть на переводы текстов Драгицы Райчич из двух разных, хоть и рядом расположенных «окон». Да, на русский и на украинский переведены различные тексты, подходы и способы передачи оригинала у переводчиков разнятся. Тем более такая возможность углубляет читательское восприятие, придает и русским, и украинским версиям некое новое измерение. Полагаю, все же, что во время безумных и кровавых этноязыковых спекуляций крайне уместно напоминать о счастливом даре двуязычной оптики, что нам достался.

 

Інтерв"ю з перекладачами книжки на Громадському радіо - Ірина Славінська, Марк Бєлорусець, Олександра Григоренко

 

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua