ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Вірність і трансгресія - ПРОSTORY - український літературний журнал Вірність і трансгресія Простори на 19-му Форумі видавців - ПРОSTORY - український літературний журнал Простори на 19-му Форумі видавців Політика й абсурд - ПРОSTORY - український літературний журнал Політика й абсурд
Друкувати

До австрійських читань в Києві та Львові

jandl?

neindl!

ґ. рюм

Австрійська література? Хай скільки наші сучасники не прославляють добу Роберта Музіля, Франца Кафки, Германа Броха, Йозефа Рота чи Райнера Марії Рільке - вона минула назавжди. До того ж в уславленнях цих авторів, чия «австрійкість» і так більш ніж сумнівна, йдеться не стільки про «Австрію», скільки про «Каканію» (кайзерсько-королівську монархію - прим. перекладача)... Та Австрія, яку раніше називали маленьким світом, у якому відбивається всесвіт, назавжди згинула під руїнами «тисячолітньої» імперії, до того ж завдяки власним енергійним зусиллям. Лише поет родом з румунських Чернівців Пауль Целан міг після 1945 все ще називати Відень «недосяжним»»; тільки європеєць болгарського походження Еліас Канетті танець над прірвою модерну міг (востаннє) розглядати як віденський «веселий апокаліпсис» порубіжжя ХІХ-ХХ ст. При цьому Целан жив у Парижі, а Канетті в Лондоні й Цюриху.

Кілька років тому Юрій Андрухович обіграв закоріненість «австрійськості» в минулому у сюрреалістичній картині польоту відрубаної голови нашого сучасника - віденського мандрівника Україною, яка врешті-решт приземляється дома, перед Гробницею капуцинів - останнім пристанищем Габсбургів. Звісно йдеться про український погляд на кайзерсько-королівську монархію - як її нащадки, ми ще й як розуміємо натяк! Зрештою, може, вже час запхати «величне» минуле до шухляди? На смерть останньої кайзерки, похованої саме в цій гробниці у1989 році, віденський есеїст Франц Шу зауважив: «Герцогинею фон Аушвіц її, мабуть, називати не варто». Як відомо, до титулів Зіти належали не лише «маркграфиня фон Аушвіц»», але й «кайзерка Галичини й Лодомерії».

Головною ідеєю австрійської літератури після 1945 стало: «Нема нового світу без нової мови!» У 1950-ті роки автори «Віденської групи» - Г.К.Артманн, Ґерхард Рюм, Конрад Байєр, Фрідріх Ахляйтер та Освальд Вінер - засобами сарказму, мовних ігор, використання діалекту та всілякого фіглярства намагалися звільнитися від «гуманістичної», «чистої» мови фашистських недолюдків. Експеримент став їхнім головним завданням. Правих культурних песимістів, що жалілися на «втрату рівноваги», вони просто ігнорували, а проавстрійському пафосу лівих не довіряли. Попри це політика залишалася важливою частиною літератури.

Ця вдала літературна модель і досі актуальна як для «провокатора» Петера Гандке, як і для Нобелівської лауреатки Ельфріди Єлінек чи Томаса Бернгарда. П'єса останнього «Площа героїв», що їй скоро виповниться 20 років, більше ніж будь-який інший текст, що тематизує «аншлюс» Австрії до нацистської Німеччини у 1938, вказує на ницість та підлоту Габсбурзької імперії. Звісно, одразу ж по її публікації лунали крики: «Забити нечестивця!» Проте Відень не був би собою, якби попри все п'єсу не поставили у Бурґтеатрі. Як відомо, тут директор опери чи театру - важливіша персона, ніж якийсь міністр... Адже з австрійського погляду універсальною формулою відносин є «або-або-та-як одне-так і інше».

Із культурними каканійськими міфами сучасної Австрії працює Юліан Шуттінг, їхня католицька складова та провінційна вузькість постають темою Вінклерових описів його кертнерської батьківщини. Цього року Йозефа Вінклера було відзначено «німецькою нобелівкою з літератури» - премією ім. Ґеорґа Бюхнера. Вальтер Пілар глибоко занурюється у верхньоавстрійський діалект (його рідне містечко Ебензеє перетворюється у нього на «озеро життя» („Lebens-See")) і мало не захлинається лівими міфами генерації 1968 року.

Поет Бодо Гелль давно вже перейшов межі літературного перформансу, проте його життя жорстко регламентоване: час із травня по вересень поет, який живе у Відні, проводить в Альпах, випасаючи овець. Різноманітні літературні стратегії, що виникли після невдачі так званої «експериментальної» літератури, представлені авторами «середньої» генерації: Фердинандом Шматцом та Петером Вотергаузом. Наприкінці 1980-х Шматц іще глузував із пафосу та «величних» тем у літературі - його «сфальшована» поезія однаково глумилася над літературною критикою, публікою та колегами. Сьогодні ж Шматц сам називає себе поетом.

«Покращення Центральної Європи», яке один з очільників «Віденської групи» Освальд Вінер розглядав як противагу відбудові Німеччини та економічному диву і надзвичайно анархічно втілював у літературі, не просто отримало продовження у політичних змінах 1989 та 1991. Петер Вотергауз ще як перекладач з італійської та англійської - через «інакший авангард!» Андреа Занзотто та Майкла Гамбургера - давно позбувся будь-якого літературного австроцентризму. Його остання книжка має назву «Війна і світ».

Забіне Ґрубер, Ольґа Фльор та Андреа Вінклер представляють три стратегії «нової оповіді», які все ще дивують німецький книжковий ринок великою кількістю успішних сучасних письменників із Австрії. Літературні «картини» між текстами створені молодою болгарською художницею, яка працює у Відні, Єленою Пейчинською. Як вже було сказано, це маленький світ, у якому й надалі відбивається (німецькомовна) література...

Як і кожна національна література, австрійська вирізняється надзвичайним різноманіттям письменницьких позицій, тож кожна спроба охопити актуальну ситуацію приречена на фрагментарність. Попри це літературне об'єднання «Альте Шміде» та Відділ культури міста Відень доклали всіх зусиль, щоб створити для «Віденьських днів» у Львові та Києві репрезентативну підбірку сучасних австрійських письменників та поетів.

Переклала з німецької Н. Ваховська

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua