ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Ukraine – Deutschland – Freundschaftsspiegel - ПРОSTORY - український літературний журнал Ukraine – Deutschland – Freundschaftsspiegel Антонио Мореско: Песни хаоса (фрагменты) - ПРОSTORY - український літературний журнал Антонио Мореско: Песни хаоса (фрагменты) Das Gerichtsexperiment - ПРОSTORY - український літературний журнал Das Gerichtsexperiment
Друкувати

Еріх Кляйн: «Матч смерті» в Києві

Загони не приймають у себе Євро-2012. У цьому провінційному угорському містечку, до якого автомобілем від Відня п’ять чи шість годин, закінчується шенгенська зона. Їдеш по колу й бачиш: наліво – до Польщі, направо – до Румунії. Австрійським номерам прикордонники лише махають, проїжджай, мовляв – в Україну. Україна дослівно – «земля на краю, на кордоні». Наступне місто, Чоп, ще 21 рік тому навівало острах як головна брама до зони під назвою СРСР. Огорожі з колючого дроту, охоронці з собаками, солдати в незліченних підземних бункерах і цілодобове освітлення. Сьогодні монументальна будівля вокзалу порожня, звідси курсують майже самі лишень місцеві потяги в Карпатську Україну – свого часу найпохмурішу провінцію в Австро-Угорщині, та й у радянській державі теж. Дехто за ідилією з велосипедистами, бабусями й кількома дітьми перед будинками спромагається розгледіти центр Європи.

Двохсоткілометрова траса до Львова гірською місцевістю вздовж польського кордону красивіша, ніж на автомагістралі через Ужгород і Мукачево. «Підвезете до Самбора - пропущу вас», – каже один із солдатів-автостопників, що високо в Карпатах охороняють ЄС із ззовні. Тут ловлять біженців зі Шрі-Ланки, Центральної Азії, китайців і кавказців, з деяких пір найбільше афганців і чеченців. Хлопець балакучий і навіть приязний, але він не хоче, щоб «ісламісти» осідали в Галичині. А як щодо мільйону українців, які за два останніх десятки років поїхали з країни, щоб заробляти гроші десь між Португалією й Іспанією, та й по всій Європі? «А що ж їм робити? Ви ж бачите тут скрізь недобудовані порожні хати».

Недільний ранок, всі села вичепурилися й чимчикують до ранкової служби. Відразу кидається у вічі, що на кожному майдані коло церкви стоїть новий і переважно пишний та незграбний пам’ятник Степану Бандері, українському борцеві за свободу, нацистському колаборантові й злочинцю. Коли кайзерівсько-королівська – так само, як і царська – імперія розпалася після Першої Світової війни, Україна мріяла про власну державу – марно, Західна Україна потрапила під Польщу. Бандера став спочатку антипольським терористом, а 1941 року, з приходом нацистів, він вирішив, що настала його година. Різанина, влаштована його «повстанською армією» 30 червня 1941 року в Львові, коштувала життя семистам комуністам і євреям. Однак «патріотизм» Бандери німці так і не винагородили, вони мали зовсім інші плани щодо України: Бандеру кинули до концтабору Закзенгаузен. 1959 року Бандеру, ватажка затяжного галицького опору радянській владі, утвердженій знову після 1945, застрелив у Мюнхені агент КДБ; після Помаранчевої революції, 2010 року президент Ющенко проголосив Бандеру «героєм України», а його наступник Янукович досі вже відмінив декрет. Історична політика з Києва…

Львів, що налічує сімсот тисяч мешканців, був не лише одним із найбільших гарнізонних міст Австро-Угорщини – перш за все він був польським містом. У ХХ столітті українці й поляки вирізали одне одного, по черзі депортували, переселяли й лише відносно недавно примирилися. У Львові є не лише відреставрована центральна площа часів Ренесансу,  Віденська опера, пишний історизм та юґендстиль вкупі зі жвавими кафе й кондитерськими, там є також неодмінний пам’ятник Бандері. Нечисленна російська меншина не добирає слів – «Фашист!». Навколо назви аеропорту, відремонтованого з нагоди Євро, розгорнулася тривала дискусія – зрештою зійшлися на менш непорядному Данилові Галицькому з ХІІІ століття. Євро-стадіон менше, ніж за рік, наче гриб, виріс на рівному місці. Більш ніж дивна подробиця: про Яновську, нацистський концтабір під Львовом, пересильний табір для трьохсот тисяч українських євреїв, більшість із яких було замордовано, і куди, приміром, було інтерновано Сімона Візенталя,  тут немає жодної згадки.

Монархічні ремінісценції, так завзято пропаговані віденськими ідеологами Центральної Європи після 1989 року, під час подорожі Україною здаються геть недоречними. Через шістсот кілометрів дороги зі Львова на Київ – Броди. «Finis austriae!» – каже львівський гід, хоч Австрія вже давно лишилася позаду. До 1918 року тут насправді починалася Росія. У Бродах, між іншим, народився Йозеф Рот, крім його меморіальної дошки від «містечка» залишилося мало: коли 1939 року Гітлер за домовленістю зі Сталіним розбив Польщу й «радянізував» на останок Східну Галичину, навіть синагога у Бродах перетворилася на зерносховище. Після окупації військами Вермахту в 1941 році її було зруйновано, після повторної окупації Червоною Армією 1944 – розпалися навіть залишки її руїн. Останні євреї залишили Волинь після розпаду Радянського Союзу 1941 року. На околиці Бродів знаходиться відновлене єврейське кладовище, кілька років тому його обнесли парканом для захисту від корів, які вільно бродять тут усюди. У лісі за кладовищем есесівці проводили розстріли, там перебували німецькі окупаційні загони та їхні українські спільники.

Історик Тимоті Снайдер країни між Балтикою та Чорним морем назвав «кривавими землями»: «Табори часто слугували уособленням жаху ХХ століття, але більшість жертв націонал-соціалізму й сталінізму загинули не в концтаборах». В Україні, у центрі цих «кривавих земель», терор почався разом із радянською громадянською війною 20-х років, далі була сталінська колективізація разом зі штучно створеним голодом 30-х із чотирма мільйонами жертв. Друга Світова війна зробила масштаби історичних перипетій ще більш варварськими й заплутаними.

«22 червня 1941 року – це один із найбільш важливих днів європейської історії», – пише Тимоті Снайдер. Напад Гітлера на Радянський Союз частина українців сприйняла як звільнення від комунізму, попри абсолютно інші наміри, сформульовані в німецькому «Генеральному плані Схід»: нещадна експлуатація харчових ресурсів, земельних багатств і робочої сили для задоволення потреб «вищої раси». Ключове слово – «остарбайтер». Проїжджаючи Подільським плоскогір’ям із його нескінченними полями ріпаку, що квітнуть у травні, дивуєшся з багатьох солдатських кладовищ, відновлених за останні роки: між німецькими прізвищами можна знайти й прізвища полеглих із дивізії «Галичина».

Те, що досі живі з цієї української дивізії СС, сьогодні отримують державну пенсію, постійно лютить їхніх земляків.

Дорогою до Києва – менш войовничі й майже непомітні обеліски на згадку про злочини, скоєні німецькими окупаційними підрозділами за активної співучасті Вермахту в колишньому «районі єврейських поселень» царської імперії: у Рівному в листопаді 1941 замордували 17 тисяч євреїв, у Вінниці, де «фюрер» навіть на короткий час облаштував свій генеральний штаб, під новий, 1942 рік – 60 тисяч євреїв; у Бердичеві 7 липня 1941 року понад 30 тисяч євреїв. Коли місто, що сьогодні здається пусткою, в січні 1944 року було звільнене совєтами, в живих залишалося ще 15 євреїв. Усього під час цього «офіційного» Голокосту в Україні було знищено 1,5 мільйона людей.

Київ - найважливіше місто Євро-2012. Незважаючи на – спершу – побоювання щодо організаційних талантів і свіжі погрози від ЄС бойкотувати чемпіонат, проти якого з «патріотичних» міркувань протестувала сама Юлія Тимошенко, чиє ув’язнення й дало поштовхи для цього, – все готове. Їдучи із заходу, одразу ж виїжджаєш на Хрещатик, головну вулицю Києва у стилі пишного сталінського бароко: один поворот направо, один наліво й уже стоїш перед побудованим у центрі стадіоном, де 1 липня відбудеться фінал.

Тримільйонне місто на Дніпрі живе на своїх семи пагорбах звичним життям: все трохи подорожчало, але говорять тут, як і завжди, російською; парламентарі дбають про звичні скандали з бійками, над долею звичайних громадян давно вже можна хіба що пожуритися. Перекладач Марк Бєлорусець говорить про олігархів із усіх партій: «Там точиться боротьба мільйонерів із мільярдерами». Критично налаштоване молодше покоління незадоволене київськими гомофобами-священиками й міліціонерами, молода, дуже ліва мистецька сцена вже вкотре шукає нові виставкові приміщення, бо «патріоти» знову знищили мистецький проект. Коротше кажучи, київські справи as usual.

Один зі скандалів напередодні Євро, який менше помітили за кордоном – це фільм «Матч» російського режисера Андрія Малюкова, підступний дарунок Москви у відповідь на київські патріотичні зусилля  показати за допомогою футбольного турніру свою європейськість. «Матч» розповідає про долю Києва у Другій Світовій війні, колаборацію міського керівництва з нацистами, починаючи з вітання у традиційний спосіб: німецьких військових пригощають хлібом-сіллю. По тому – підданські вияви лояльності. У центрі зображення футбольний матч солдатів Люфтвафе з київською командою, яка переважно складається з колишніх гравців «Динамо». Подібний матч дійсно відбувся 1942 року. За легендою, оскільки німці програли 5:3, київських футболістів було розстріляно СС. З 1943 року «матч смерті» був постійною складовою радянської пропаганди, за якою соромливо приховували справжню бійню: знищення есесівцями 33 тисяч київських євреїв 29 і 30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр. Радянський Союз із часів Сталіна був ендемічно антисемітським і рахував лише «радянські», а не «єврейські» жертви. У знятому 2012 року фільмі «Матч» обидві події пов’язуються одна з одною, меседж звучить так: були Голокост, українська підлість і радянський (тобто російський) опір. Хай там як, офіційний Київ зреагував чутливо й заборонив відкритий показ «Матчу». В ньому дісталося й німцям – і не тільки нацистам: на постанову якогось там німецького суду про те, що насправді не існує зв’язку між футбольним матчем 1942 року й реальними стратами деяких гравців, автори, вочевидь, махнули рукою. До того ж, про варварство й досі нагадує пам’ятник на київському стадіоні.

 
Коментарі (2)
1 Вівторок, 18 Вересня 2012
У нас про таке кажуть :"Чув дзвін - та не знає, де він"...
2 Середа, 19 Вересня 2012
Nelke
Цікаво, а якби таке написав галичанин - реакція була би іншою? ))

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua