ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
«Рай на власній шкірі» - ПРОSTORY - український літературний журнал «Рай на власній шкірі» Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? - ПРОSTORY - український літературний журнал Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? «Я просто хотел быть учтивым…»: о Роберте Вальзере и его почитателях - ПРОSTORY - український літературний журнал «Я просто хотел быть учтивым…»: о Роберте Вальзере и его почитателях
Друкувати

Славой Жижек: Американська імперія з людським обличчям

Можна часто чути, буцімто перемога Барака Обами - це здійснення мрії Мартіна Лютера Кінга про повне звільнення чорношкірих: те, що відомому пастору тільки мріялося, сьогодні стало реальністю. Та чи справді це так? Навесні 2008 року, під час вшанування трагічної смерті Мартіна Лютера Кінга, Генрі Луїс Тейлор з гіркотою в голосі прорік: «Одне ми добре знаємо - у цього чоловіка була мрія. Але якою вона була? Нам невідомо».

Ця історична забудькуватість стосується якраз періоду після походу на Вашингтон у 1963 році, коли Кінг став визнаним «моральним лідером нашої нації». Тоді на перший план своєї критики він висував проблеми бідності і вояччини, позаяк вважав, що рівність можна досягти, вирішуючи саме ці проблеми, а не через якийсь фантом гармонійного братства. За це йому довелося поплатитися, позаяк його було поступово витіснено на маргінес. Небезпека, на яку наразився Обама протягом своєї кампанії - історична цензура, якої свого часу зазнав Кінг і яку кандидат у президенти й сам прийняв, - називається «політичною зачисткою», зачисткою незручних питань у його програмі, аби встояти в електоральних перегонах.

Згадаймо «Житіє Брайана», сюжет якого розгортається в часи Ісуса Христа. Лідер єврейської групи опору доводить, що римляни не принесли їм нічого, крім нещастя. Коли ж його послідовники заперечують, мовляв, римляни ввели систему освіти, збудували дороги, провели каналізацію тощо, він тріумфуюче відповідає: «Гаразд, але крім каналізації, освіти, вина, громадського порядку, іригації, доріг, очищеної води, охорони здоров'я, що римляни зробили для нас? Вони принесли одні нещастя!». Хіба останні заяви Обами не слідують тій самій логіці? «Я представляю радикальний розрив із політикою Буша! Звичайно, я виступав за повну підтримку Ізраїлю, за продовження бойкоту Куби... але, хай там як, це радикальний розрив із політикою Буша!».

Інаугураційна промова Обами стала завершальним акордом у процесі «політичної зачистки», ось чому вона так розчарувала багатьох американських лібералів зліва. Звертаючись до «всіх народів та всіх чільників, які дивляться сьогодні на нас», він виголосив: «Ми готові знову грати керівну роль. Ми не вибачатимемося за наш спосіб життя, ми без вагань захищатимемо його». Під час електоральних перегонів часто звертали увагу на те, що він використовує риторику змін, яка не має жодного чіткого змісту. Власне, на що нам сподіватися? У які зміни вірити?

Сьогодні стало ще ясніше: Обама пропонує тактичні зміни, що мають на меті утвердження фундаментальних цілей американської політики - захист американського способу життя і провідна роль США. Американська імперія буде більш людяною і шанованою іншими, обиратиме діалог замість насильного нав'язування своєї волі. Якщо адміністрація Буша втілювала в собі імперію із бузувірським обличчям, то віднині маємо справу з імперією із людським обличчям, але це буде та ж сама імперія.

Однак, щоб належно відповісти на проблеми, з якими ми зіштовхнулися, Сполученим Штатам треба буде прийняти той факт, що ми належимо до поліцентричного світу, в якому жодна суперсила не може одна грати провідну роль. Славнозвісний американський спосіб життя також є частиною проблеми, на яку США мають, коли не вибачитися за неї, то хоча б поглянути критичним оком. Але як?

Візьмемо один приклад. 23 жовтня 2008 року агентство новин Associated Press відтворило деякі влучні зауваження Білла Клінтона з приводу світової кризи харчування під час зустрічі ООН з нагоди Світового дня підтримки харчування. Головна думка Клінтона звучала так: криза світового харчування підтвердила, що «всі ми зазнали невдачі в цьому питанні, і я також, коли був президентом», розглядаючи харчову допомогу радше як товар, а не життєве право бідних у світі. Відповідальність за це Клінтон покладає не на США, а на довготривалу західну світову політику, нав'язану Сполученими Штатами та Європейським Союзом, яку десятиліттями запроваджували Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд та інші міжнародні інституції. Ця політика примусила країни Африки та Азії експлуатувати свої найродючіші землі, щоб виробляти на експорт, завдаючи смертельного удару забезпеченню харчування у власних країнах.

Подібні «структурні зміни» спричинені інтеграцією місцевого сільського господарства у глобальну економіку: після того, як урожай відправлявся на експорт, селян зганяли з їхньої землі й поселяли у міських нетрях, де вони ставали дешевою робочою силою у підпільних майстернях, позбавлених соціального забезпечення, а самі країни ставали дедалі сильніше залежними від імпорту харчування. Таким чином, їх підтримують у стані постколоніальної залежності, в якій вони все більше потерпають від коливань на ринку: зростання цін на зернові (спричинені також використанням зернових як біопалива) за останні роки вже стало причиною голоду в кількох країнах, від Гаїті до Ефіопії.

Ці стосунки з країнами третього світу - невід'ємна частина американського способу життя. Клінтон слушно зауважує, що «харчування не є таким же товаром, як інші. Нам потрібно повернутися до політики максимального харчового самозабезпечення. Безглуздо вважати, ніби ми можемо допомогти країнам у цілому світі, не розвиваючи їхню спроможність прокормитися власними силами». Однак тут нам треба додати дві речі. По-перше, треба зазначити, що, нав'язуючи сільськогосподарську глобалізацію країнам третього світу, розвинені західні держави хочуть зберегти власне харчове самозабезпечення, вливаючи значні кошти у своє сільське господарство (нагадаємо, що фінансова допомога європейським фермерам становить більшу частину всього бюджету ЄС); розвинений Захід ніколи не відмовлявся від «політики максимального харчового самозабезпечення».

По-друге, треба усвідомити, що список продуктів і речей, які не є «такими ж товарами, як інші», набагато довший: не тільки оборона (як знають усі «патріоти»), а особливо їжа, вода, енергія, навколишнє середовище як таке, культура й освіта, здоров'я... Хто і як їх визначатиме, якщо їх не можна залишити ринкові? Ось справжні питання, які постають перед нами сьогодні.

Якось Сільвіо Берлусконі недолуго пожартував щодо Барака Обами, назвавши його молодим, красивим і гарно засмаглим. Така собі панібратська ремарка, що тлумачить колір шкіри Обами просто як питання стилю, симпатичну ексцентричність. Та ми можемо зрозуміти її й зовсім інакше: деякі чорношкірі інтелектуали охоче асимілюються в ліберально-білому університетському середовищі, який приймає їх через те, що вони здаються «одними з нас», білими з більш темною шкірою. Власне Обама є таким у політичному плані: білим лібералом, який непогано засмаг.

 
Коментарі (4)
1 Вівторок, 24 Лютого 2009
Прочитала. Жижек та іже з ним завжди всім не вдоволені. Абама їм надто білий. Спекуляції із темою влади. Біля «влади» як такої не може бути «чорного». Тому будь-який президент, крім диктатора із воєнними амбіціями буде для цієї групи критиків по той бік чорноти.
2 Вівторок, 24 Лютого 2009
жижек як завжди перегинає палку. але читати цікаво. гумор в нього є.
3 Середа, 25 Лютого 2009
Жижека не существует, он настолько черный, что не видим по ночам и настолько белый, что днем его тоже не заметишь. Если бы он был президентом США - какой бы цвет кожи принял? Меня смущает то, что данная критика кажется очень комфортной.
4 Понеділок, 13 Квітня 2009
читається гарно а віриться погано. якось поверхово, як завжди, зрештою. рендомні приклади

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua