ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Франц Кафка: Зниклий безвісти [Америка] - ПРОSTORY - український літературний журнал Франц Кафка: Зниклий безвісти [Америка] Политизация украинского искусства: «Взгляды» - ПРОSTORY - український літературний журнал Политизация украинского искусства: «Взгляды» Газета сайта ПРОSTORY №1: Смерть переводчика - ПРОSTORY - український літературний журнал Газета сайта ПРОSTORY №1: Смерть переводчика
Друкувати

Восьмемарта

                                         
1.                                          
Це їх вечір. Вони радісно гарчать, широко розставивши ноги, а стрілки штанів загрозливо гостріють. Підлога ресторану прогинається під твердими підошвами черевиків, металеві ніжки стільців тремтять від тілесної моці, Мужчини посміхаються. На їхніх залізних щелепах шкіри рівно стільки, щоб розтягнутися у легкій досвідченій усмішці, але не більше. Нічого зайвого. Лише сталь лицарських обладунків під строгими костюмами. Вони вже зняли піджаки, залишившись у білих сорочках, які прилипли до спітнілих торсів, і міцними зубами відкривають пиво, вгризаються у м&146;ясо, прокусують шиї, розривають конкурентів, перевіряють броню машин, а ті слухняно похитуються, коли Мужчини сідають в них і женуть вперед у морозне повітря останніх зимових днів, засліплюючи фарами і незламними поглядами переляканих котів та випадкових нічних перехожих. Їхні авта швидкі, їхні руки міцно тримають кермо, на задньому сидінні зіщулилась тендітна дівчинка вітчизна, яку вони при нагоді вкриють своїм тілом і … захистять.                                          
                                         
2.                                          
Це був їх вечір. Вночі один з мужчин повільно підніметься з ліжка і, підтримуючи важку голову та жадібно ковтаючи воду з пластикової пляшки, підійде до вікна. Зморена свідомість не встигне зреагувати, і він побачить пустоту. І почує гуркіт. Наближається вона, гнівна язичницька богиня у хутрі, біла коняка з широкою пащею, їхня архетипова Велика Мама, жорстока Восьмемарта.                                          
Вона перекине на Київ відра легкого повітря, жбурлятиме навкруги голосистими пташками, щоб зрештою завітати до своїх янголів – двадцятирічних дівчат. Восьмемарта присяде на край ліжка до кожної з цих красунь, що безжурно сплять, проведе м&146;якою долонею по голівці, поправляючи пасма білявого волосся і розгладжуючи зморшки на свіжому мозку, легко торкнеться пальцем стулених повік, наповнюючи зіниці небесною блакиттю, солодко поцілує, висмокче з ніжних тіл мову, віддаючи натомість складну знакову систему легких зітхань і ледь здивованих поглядів. Вона загострить підбори, вкоротить спіднички і заллє під дівочу шкіру уранову слину сяйва, що породжуватиме радіоактивні хвилі знищення.                                          
                                         
3.                                          
Про те, що вони приречені, мужчини вже знають. Вони ще намагаються тверезо прораховувати, логічно підходити, триматися прямо, дивитися вперед, вибудовувати стратегію, але з жахом спостерігають, як вкриваються тріщинами. Гуркіт зростає. Кожен лакований чобіток підважує фундамент їхньої впевненості, що кришиться і врешті-решт осипається, вдаряючись об стовп, коли мужчина тужливо дивиться услід черговій київській блондинці, волосся якої (звичайно ж) ефектно підхоплює весняний вітерець, вірний слуга Восьмимарти.                                          
Наступного ранку, після нічних кошмарів (ледве розтулені пухкі вуста, ніжки у тонких чорних панчохах, розщеплені ґудзики на білосніжних блузках і т.д.), мужчинка стягує з ліжка порожню резинову ляльку свого тіла, ліпить на пожмаканому обличчі широку посмішку і прилаштовується до сірого потоку собі подібних, що прямують до підземелля. Там він знайде дари для Восьмимарти.                                          
                                         
8.                                          
Настав час для ритуалу. Чути барабанний бій. Урочисто дзвенить повітря. Сонце весело бадьорить величних жриць, які з полегкістю скинули з плечей ярмо соціальних ролей «дружина», «співробітниця» та інших. На видноколі з&146;являються силуети, скрючені під тягарем блискучої целофанової ноші. Постаті підходять ближче, жриці вже бачать їхні по-собачому благальні очі, широкі посмішки, висолоплені язики. Наблизившись на дозволену відстань, мужчинки скидають на землю принесені дари, квіти вкривають жрицям ноги, знесилені тіла падають зверху на хрусті купи. За велінням великодушної Восьмимарти перед виснаженими з&146;являються мисочки з питвом, мужчинки жадібно ковтають, а потім, посоловілі, весело ревуть: «Не встанемо, Мамо».      
   
 
                                         
                                         
  
 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua