ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Вірність і трансгресія - ПРОSTORY - український літературний журнал Вірність і трансгресія Патрік Мекі: Мистецтво Джеффа Волла - ПРОSTORY - український літературний журнал Патрік Мекі: Мистецтво Джеффа Волла Чому Швейцарія? - ПРОSTORY - український літературний журнал Чому Швейцарія?
Друкувати

Ерік Фассен: Питання раси та статі: хибні альтернативи й подвійна критика

У 1976 році Мішель Фуко опублікував перший том своєї "Історії сексуальності". Розпочавши з критики ілюзій сексуального визволення і загалом – з перегляду власної теорії влади, філософ створив фундамент того, що згодом стало – особливо в англомовному світі – дослідницьким полем історії сексуальності (і зокрема гомосексуальності). Однак серія лекцій, яку він читав у Колеж де Франс того ж року, не стосувалася питань сексуальності. Поза сумнівом, ключовою темою цього семінару, як і праці "Воля до знання", була тема “біо-влади”, тобто “дисципліни тіла” і “регулювання населення”. Так само і семінар, що розпочався у січні 1976-го, розглядав не питання сексуальності, а “війну рас”, починаючи від XVII століття, як “контр-історію” аж до перетворення цієї війни у “расизм держави” наприкінці ХІХ століття і далі – у її нацистські й радянські формулювання. Інтерес Мішеля Фуко до расових питань досить тривалий час не привертав уваги: можливо, це частково зумовлено тим, що він більше не повертався до цієї теми, а сам текст семінару було опубліковано лише 1997 року.

Проте, зіставлення питань раси і сексуальності виявилося дуже плідним. Саме точки перетину сексуального і расового ми візьмемо за предмет рефлексії, переносячи його в сучасність. Таке хронологічне перенесення водночас є перенесенням проблематики: ті нечисленні французькі праці, що розглядають взаємопов'язану історію раси і статі, показують, наскільки обидва поняття позначені однаковою логікою. Звісно, опису паралелей між сексуальними і расовими питаннями, чи просто інтерпретації обох явищ у спільній логіці демократичної сфери недостатньо. Необхідно придивитися, щоб побачити, що у дебатах вони артикулюються по різному. У сексуальному та расовому реєстрах одна й та сама логіка застосовується не завжди; радше навпаки – між ними існує напруга, ба навіть протиріччя. У політичних термінах це очевидно: недостатньо в однаковий спосіб заперечити усі прояви дискримінації, як расової так і статевої, щоб чітко сформулювати позицію в одній з найбільших нинішніх дискусій, як-от про носіння мусульманськими жінками чадри. 

У цій суперечці, приводом для якої став закон про заборону релігійних символів у школі прийнятий у Франції 2004 року, яскраво проявилося зіставлення сексуального і расового реєстру . Йдеться про стать, але так само й про сексуальність: полемічно пов'язуючи “чадру” (voile) і “наругу” ( viole), молоді дівчата постають як жертви. У цьому разі сексуалізація Республіки є водночас її расиалізацією. Хоча світськість теоретично стосується усіх релігій, очевидно, що йдеться передовсім про іслам, а отже про “мусульманську спільноту” – не “корінних француженок”, а молодих дівчат з постколоніальної імміграції (а заразом і про їхніх “старших братів”). Звісно, про цих людей говорять у термінах культури, а не раси, але дедалі важче ігнорувати той факт, що “культура”, заснована на радикальній відмінності (alterité), є також спільним знаменником проявів расової дискримінації в сучасній Франції. 

Цей приклад показує, що політизація сексуальних питань є водночас політизацією расових питань. Але можна навести й інші приклади, адже в публічному просторі їх стає дедалі більше. Згадаймо кампанії проти полігамії під час протестів у передмістях – ще один приклад культуралістської расиалізації; чи проти фіктивних шлюбів під час дискусій щодо імміграції, де ставилися під сумнів не лише шлюби з іноземцями, але навіть із француженками іншого етнічного походження. Говорити про стать – це говорити про расу і навпаки. Бачимо, що репресії проти повій-іноземок, агресивних хлопців чи дівчат у чадрі здійснюються в ім'я сексуальної модерності – свободи жінок і рівності статей. Те саме стосується гомосексуальності – видимі меншини апріорі асоціюються з гомофобією та сексизмом. Таким чином, демократична модерність стає неоднозначною мовою влади: сексуальна емансипація конструюється на підставі расової ґеттоізації. Усе складається так, ніби сексуальна демократія виправдовує расову стигматизацію. 

Сьогодні це протиріччя лежить у серці фемінізму. Чимало феміністок вирішили боротися на три фронти – проти проституції, проти сексуального насильства у передмістях і проти мусульманських хустин. Ці битви часто переплітаються – наприклад, рух “Не повія, й не підкорена” визначає свою діяльність як боротьбу проти насильства над жінками у передмістях і водночас – категорично проти носіння мусульманської чадри. Звісно, ми не кажемо, що жінки у передмістях, що протестують проти насильства, жертвами якого вони є, чи світські феміністки, котрих турбує сексистське пригноблення хіджабом, є расистками або що вони виправдовують расизм. Хіба вони не хочуть його подолати? Так само не можна говорити і що аболіціоністи[1] беруть участь у расистському хрестовому поході лише тому, що повії часто є іноземками. Адже в кожному із цих випадків йдеться про визволення жінок від проявів відчуження чи рабства. Усі ці протести зазвичай приділяють замало уваги побічним ефектам власного ангажування – чи йдеться про репресії повій-іноземок, чи про стигматизацію молоді з передмість, чи про санкціоновану ексклюзію молодих дівчат у хіджабах. 

Поруч із сексуальним визволенням і свободою суб'єкта необхідно захищати жертв постколоніального пригноблення. Молодих дівчат з передмість, що носять чадру, чи зазнають насильства треба сприймати не лише в термінах ґендеру, але й у термінах раси.

Але можна запитати (і саме це є питанням “традиційного” фемінізму у відповідь на описані вище нові дискурси): у чому саме цей антирасизм лишається фемінізмом? Чи не заступає “головний ворог” іншого ворога? 

Щоб осмислити артикуляцію сексизму і расизму, необхідно спершу відтворити расові виміри статевого пригноблення, щоб проаналізувати різні прояви сексизму залежно від контекстів, у яких спостерігаємо расизм. Бути тієї чи іншої статі означає не те саме у передмістях чи деінде. Наприклад, за відсутності соціального статусу юнаки приділяють набагато більше уваги статусу сексуальному, стверджуючи свою мужність за рахунок дівчат. Але якщо відмінності існують, то не лише тому, що дівчата у цьому випадку є жертвами насильства, а ще й тому, що вони займають іншу позицію у вимірі расового пригноблення – це добре ілюструє значення жіночої цноти. Відповідно й форми спротиву теж відрізняються. Наприклад, якщо у школі хлопцям часто приписують роль поганого учня, а дівчатам – старанної учениці, то насильство у міському просторі з боку деяких молодиків, як і носіння чадри декотрими дівчат, слід інтерпретувати як статево диференційовану політичну мову. Це один зі способів (існують також інші) для груп, позбавлених слова, бути почутими завдяки шуму чи знакам, хоч відсутність вибору і неспроможність знайти краще рішення виражає, поміж іншого, їхнє політичне безсилля. 

Неможливо вирішити протиріччя, просто відмовившись від них. Натомість можна спертися на ці антагоністичні перспективи і вказати на сліпі плями, що супроводжують політизацію кожного питання про меншини. Іншими словами, поєднати соціологічний і політичний інтерес до питань раси і статі означає зайняти критичну позицію не лише щодо пригноблення, але й щодо тих логік захисту меншин, які це пригноблення критикують. Тобто йдеться про подвійну критику: фемінізму з позиції мультикультуралізму і сексуальної свободи з точки зору антирасизму.

 

Фрагменти з книги De la question sociale à la question raciale? Représenter la société française, (sous la direction de avec Didier Fassin), Paris, La Découverte, 2006.



[1] Тут ідеться про рух прихильників заборони легальної проституції

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua