ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Мертвец, подслушивающий свою семью - ПРОSTORY - український літературний журнал Мертвец, подслушивающий свою семью Міркування про добровільне рабство - ПРОSTORY - український літературний журнал Міркування про добровільне рабство 5 березня: презентація проекту «ПРОSTORY» у Львові - ПРОSTORY - український літературний журнал 5 березня: презентація проекту «ПРОSTORY» у Львові
Друкувати

Карл Шльоґель: Назвати світ

Карл Шльоґель - цьогорічний лауреат Премії Європейського порозуміння Ляйпцизького книжкового ярмарку (нагадаю, таку премію отримав 2006 року Юрій Андрухович). Лауреат 2009 року - історик, автор численних книжок - насамперед до питань східноєвропейської історії: «Go East або Друге відкриття сходу» (Go East oder Die zweite Entdeckung des Ostens) (1995), «Середина знаходиться на сході: Європа перехідного періоду» (Die Mitte liegt ostwärts: Europa im Übergang) (2002), «Російський Берлін. Східний вокзал Європи» (Das russische Berlin. Ostbahnhof Europas) (2007), «Санкт Петербург. Місця, де відбувалася історія міста» (Sankt Petersburg. Schauplätze einer Stadtgeschichte) (2007), «Терор і мрія. Москва 1937» (Terror und Traum. Moskau 1937) (2008). В обґрунтуванні журі наголошується зокрема на «глибокій повазі», з якою Шльоґель досліджує «незрозуміле». У своїй промові з нагоди вручення премії Європейського порозуміння Шльоґель представив панегірик на честь російської інтелігенції, її здатності на самопожертву і відданість.

Карл Шльоґель (1948) вивчав філософію, соціологію та історію в Берлінському Вільному університеті, Москві та Ленінграді. У 70-ті роки був членом маоїстського угрупування, одним із чільних членів Комуністичної партії Німеччини. Зараз працює професором східноєврпейської історії в університеті «Віадріна» у Франкфурті на Одері.

Тільки світ, який має назву, є нашим світом. Релігії позначають ареал поширення іменами святих і мучеників, революції - в прагненні увічнити себе, називають міста іменами вождів. Революційна Америка назвала столицю на честь Джорджа Вашинґтона, російська революція перетворила Петроград на Ленінград. Таке відбувається регулярно, майже закономірно. Виняток не становить жодна країна світу. Особливо помітною інтервенція найменувань є в юних націй, у країнах, які мають ще молоду історію. Але й про «Вічне місто» знаємо, що його ім'я постало з культу навколо однієї особи. Таке вдається не завжди. Потрібна щаслива констеляція, щоб місце стало невід'ємним від імені. Щоб це ім'я стало - в назвах річок, позначеннях країн і континентів, міст і місцевостей - предметом дослідження мітів і широкої етимології. Історія переповнена штучними, нетривкими позначеннями і називаннями. Імена немов приклеєні, майже свавільно, і ледве встигає змінитися вітер історії - його ураган пориває із собою старе ім'я. Переважно тоді знову з'являється давніше ім'я - воно є наполегливішим і тривкішим.

Імена - це привласнення, присвоювання, в усякому разі - маркування. Відкриття Нового світу є одночасно історією називань нечуваного розмаху. Одночасно було перейменовано обидві Америки. Преколумбова Америка стала постколумбовою. Цілі покоління відкривачів давали волю фантазії, перебираючи архіви знань, щоб знайти назву новому. Так Новий світ став пантеоном Старого світу: його богів, святих, мучеників, святих місць, історії його зруйнованих ідеалів і реєстру усіх його утопій. У найменуваннях Нового світу можна прочитати історію духовності світу старого, його релігійні фантазми і проекції. Від Сан Франциско до Сан Дієґо, від Сан Антоніо до Сан Пауло - цитується весь сонм святих. Старий світ ще раз засновують: Новий Амстердам, Новий Орлеан, Мемфіс, Оксфорд, Париж /Техас. Обіцянка щастя у кращому світі присутня вже принаймні в назві: наприклад у Філадельфії. А деякі з найбільших і найпомітніших місць є злиттям того, що застали відкривачі, і нового, так ніби дійсно тривким є те, що не потребує імплантації, гляньмо на міста з індіанським коренем як Чикаґо чи Юта. Той самий процес відбувався всюди, де європейці привласнювали світ - від Алжиру до Владивостока, від Бомбею до Гонконга. Ніхто краще і проникливіше за Пола Картера у його The Road to Botany Bay не зобразив обмірювання, а також класифікації і загалом створеного «для нас» називанням і засвоєного нами нововідкритого простору. Пол Картер описує привласнення Австралії, континента, який відкрили останнім, який став полем для експериментування в наукових перейменуваннях, уреальнивши інший проект просвітництва. Тут можна побачити, що в Австралії треба було не тільки вигадувати і роздавати імена, наліплювати їх так би мовити на місцевості аборигенів, тут ішлося про щось значно більше: то був добре продуманий, широкомасштабний систематичний акт класифікації невідомого світу і відповідний запис цього світу на карті західних знань. Пол Картер детально описав цей процес ре-номінації (Re-Naming) у мовній колонізації. Через 70 років після прибуття на австралійське узбережжя перших флотилій його картографували; дослідили «нутрощі» Австралії, заповнили її картографічну порожнечу, дослідники позалишали тут свої сліди, тут поступово розгорнули мережу з назв. Крок за кроком австралійське узбережжя переорювали прикордонні лінії; гирла річок і низовини препарували для створення міст. Відкривачі, дослідники і поселенці творили історію простору. Вирішували, в якому напрямку рухатися, які імена давати, які цілі проектувати, як цей край заселяти. То була каторжна робота. Всього за тих чотири місяці, які капітан Кук провів у австралійських водах, було обміряно і названо понад сотню бухт, мисів і островів. «Географічні відкриття є значною мірою лінгвістичним процесом».

Коли розкласти ці карти, вони видаються творіннями вічності. Видається, що пророблено титанічну працю для прийдешніх століть. І завершено. А перегодом бачиш, що імена можна піддати ревізії, що не мине й однієї історичної секунди, і їх заберуть з ужитку, витруть, вимажуть, а на яву вийдуть імена, які здавалися забутими назавжди. Як трапилося в мить розпаду колоніальної системи, коли з-під імперської і колоніальної карти визирнула інша, проглянув світ, який признався до свого імені. Історія назв - це й історія влади, історія подвійної влади. А хто зумів би представити, хай і частково, неузгодженість імен і називань, конкуренцію назв, їх синхронність, тому вдалося б продемонструвати частинку часу. Це переважно перехідний час, наприклад час після 1989 року, коли з шаленою швидкістю перейменовували міста, вулиці, площі. А комісії, на які покладалося це завдання, ледвео встигали за темпом перейменувань, повертаючи давні імена. Тому могло траплятися, що деякі міста мали певний час по три назви нараз: Санкт Петербург, Ленінград, Пітер. Всі знають, що мається на увазі, коли перевагу надають одному імені перед іншим. Це семантичний код, за яким можна розпізнати світоглядну позицію, упередження або ж боротьбу з ними. Кожна назва має на увазі щось інше, переважно це досвід інакшого покоління: Ленінград очевидно ж як місто блокади, місто, яке отримало свою назву аж почерез залізне 900-денне кільце; а Петербург навпаки - прикликання давньої столиці імперії і «вікна в Європу». Значну роль подвійні або потрійні назви відіграють також в етнічних і культурних змішаних зонах ХХ століття: Бреслау і Вроцлав, Кеніґсберг і Калінінград, Вільнюс, Вільно, Вільна й Вільне, Львів, Львов і Лемберґ, Райхенберґ і Ліберець, Осієк і Ессек, Рієка і Ф'юме, Меран і Мерано, Ґросвардайн, Надь Варад і Орадя, Виборг і Випурі. Майже всі європейські прикордонні області мають більше, ніж один код, майже всі міста і місцевості в цих перехідних територіях мають подвійні чи потрійні назви. Це більше, ніж прояв політично коректного цитування, більше, ніж слід в історії, яка є надто складною, щоб її можна було звести до знаменника одного імені. Історичний світ має багато імен. Хто хоче розповідати історії, той має знатися на іменах, має поважно трактувати імена, байдуже - чи йдеться про назви річок чи міст, міських кварталів чи назви окремих вулиць. Завжди бо звучатиме покажчик імен історичного простору. Імена - це енциклопедії (подібно як назви професій і ремесел, котрі давали назви вулицям середньовічних міст), зафіксовані хроніки переворотів (Севастопольський бульвар, вулиця 17 червня). В іменах пам'ять вибудовує собі риштування з опорних точок. Вони мають неабияку тривалість, злилися в абревіатури. Вони символізують насилля, довго ще до них липне слід злочинів і жахіть (Заксенгаузен, Дахау, Колима). Однак навіть найоднозначніше з імен, позірно найтривкіше є історичним, плинним. У назвах проявляється розвиток, постійна ревізія. Тверезо дивлячись, ономастика не є «допоміжною наукою», вона - віз, який допомагає нам вийти на слід історії. Можна б навіть було сказати: хто розповідає історію, той починає з імен, той обов'язково повинен починати з назв. Кожна історія починається із зачудування іменами.

Karl Schlögel. Der Welt einen Namen geben. In: Karl Schlögel: Im Raume lesen wir die Zeit. Über Zivilisationsgeschichte und Geopolitik. Fischer Taschenbuch Verlag. (2007) S. 225-228.

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua