ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Евгения Белорусец: Обесценивая работу художника - ПРОSTORY - український літературний журнал Евгения Белорусец: Обесценивая работу художника „Deutschland schafft es ab“ – Buchsammelaktion - ПРОSTORY - український літературний журнал „Deutschland schafft es ab“ – Buchsammelaktion Перекладати в тандемі - ПРОSTORY - український літературний журнал Перекладати в тандемі
Друкувати

Як ходити по склу. німецькомовні поети буковини

Після 2000-го час прискорився. Є в цифрах 1, 2, 3, … 8 певна легкість. Її можна відчути фізично, наприклад віджимаючись від підлоги. Колись 50 разів за один підхід, зараз менше, але до десяти завжди йде без напруги. Далі стає важко. І боляче: в зап&146;ястках, у грудях…            
           
Отже мова про біль, про легкість, про час.            
           
           
І про пластик. Саме півторалітрові пластикові пляшки з різнокольоровими солодкими напоями, зібрані у великі обмотані целофаном куби – моя найперша візуальна асоціація зі словом «Чернівці». Наш автобус «Яремче – Кам&146;янець-Подільський», що вперше завіз мене у буковинську столицю, зупинився на автовокзалі. Стоянка півгодини. Поблизу оптовий ринок. Обідаємо в одному з його скляних кафе. «Саме тут бували Пауль Целян, Роза Ауслендер», - зауважує хтось. Сміємось, бо іронія працює. Тимчасова, проста, нашвидкуруч зібрана будка, в якій ми сидимо, матеріальність і функціональна зрозумілість навколишнього базару чудово контрастують з мовно-культурними хитросплетіннями, суїцидально-емігрантським божевіллям минулого, яке чується за цими іменами. Минулого болючого і важкого. Необов&146;язкового минулого, над яким легко пролітає наш час, і чисте небо відбивається на склопластикових вікнах, що замінили у глибоких нішах трухлявих фасадів з облущеною ліпниною архітектурного декору шибки, розбиті в 92-му. Замінили всюди: у Києві і Львові, Чернівцях і Чернігові…            
           
До Чернігова була моя перша поїздка з Києва в інший обласний центр України. Наш автобус вже повертався додому, як на магістралі трапилась аварія. Перевернулась машина, в якій була родина з трьох осіб. Сидячи коло вікна, я чітко бачив, як плакала дівчинка, як наш водій допомагав вибратися з машини її батькові. Під сонцем вигравали блискучі скалки, що розлетілись по асфальту. Однокласники заворожено дивилися з вікон автобуса, висловлюючи свої версії. Касетний магнітофон крутив ламбаду. Не загинув ніхто. Лише жінка витирала скривавлене обличчя, порізане розбитим склом.            
           
Гортаючи брошуру, підготовлену до вечора німецькомовної поезії Буковини, прочитую імена: Розалі Беатріс Шерер, Пауль Анчел, Георг Дроздовський, Альфред Гонг, Альфред Кіттнер, Альфред Маргул-Шпербер, Зельма Меербаум-Айзінгер, Мозес Розенкранц, Гайнріх Шаффер, Ісаак Шрайер, Іммануель Вайсглас. Помічаю роки народження: між 1895 та 1924. Наступними датами їхніх коротких біографічних довідок зазвичай є роки 1940, 1941, 1942. Саме тоді скло часу розбилося вперше. Воно осипалось гострими скалками на їхні шляхи, і вони змушені були йти по ньому через єврейські гетто Чернівців і трудові табори Придністров&146;я, ріжучи ноги, обличчя, легені, мозок.            
           
Aus dem zerscherbten Wahn stehe ich auf…            
           
пише у своєму вірші Пауль Целян.            
           
Из сколков расколотого бреда я встаю…            
           
інтерпретує ці рядки проникливий і досвідчений перекладач творів поета Марк Бєлорусець, підсилюючи звучання цього болю. Та для Целяна ходіння по склу – вже життєво необхідна вправа, ми дивимось услід його спокійним крокам, ми йдемо за ним, вирізаючи наш власний біль.            
           
Зельма Меербаум-Айзінгер, рік народження 1924, занадто легка для такої прогулянки. Занадто ще дівчинка, яка пише:            
           
O lege, Geliebter,            
           
und höre, ich sing&146; dir ein Lied…            
           
Дивлячись, як час засипає шляхи колючками, вона розповідає нам про свій єдино можливий вихід. Петро Рихло, відомий дослідник, активний популяризатор та перекладач німецькомовної поезії Буковини, допомагає нам відчути величну меланхолію її слів:            
           
Я –темна ніч. Одіння мої            
м&146;якші, ніж білої смерті покрови.            
           
Рятівна піднесеність в цих українських рядках.            
           
Ich bin die Nacht. Meine Schleier sind            
viel weicher als der weiße Tod.            
           
Тут ще чіткіше проглядається її власна програма порятунку: вітер піднесе її як ніжну весільну фату над розбитим часом з його гетто і трудовими таборами.            
           
Не пережили катастрофи й батьки Пауля Целяна, загинувши у придністровських трудових таборах, влаштованих нацистами. Звертання до матері – вірш «Nähe der Gräber», складається із запитань, адресованих передусім самому собі:            
           
Kennt noch das Wasser des südlichen Bug,            
Mutter, die Welle, die Wunden dir schlug?            
           
Чи знає ще хвиля Південного Бугу,            
Яку тобі, мамо, чинили наругу?            
(переклад Петра Рихла)            
           
За безособовою формою українського варіанту ми легко розпізнаємо виконавців дії, бачимо їх уніформову безособовість, чуємо їх розмови. Вбивці говорять німецькою. Тепер ця мова, якою була написана така близька мамі література, стала «Mördersprache». Німецький варіант вже прямо б&146;є докором по цьому найдорожчому ворогу Целяна, бо саме рідна поетова мова хвилею б&146;є по матері.            
           
Роза Ауслендер також порівнює мову, слово з хвилею у вірші «Weil»:            
           
Wort Welle Muschel Mensch            
           
говорить вона. Цю тонку гру слів неможливо повністю передати іншою мовою, хіба натомість запропонувати свій ритмічний ланцюжок (у Петра Рихла: Слово хвиля мушля людина). Та на відміну від Целянової хвилі, у Рози Ауслендер вона «strömt», тобто «плине», і українське дієслово чітко вказує відмінність від тієї хвилі, що «Wunden schlug&147;.            
           
На уламках часу воюючи з німецькою мовою, Целян пише нею «Фугу смерті»:            
           
Чорне дійво світання ми п&146;ємо його вечорами            
Ми п&146;ємо його вдень і зрання ми п&146;ємо його уночі            
Ми п&146;ємо і п&146;ємо            
           
В слові «дійво» з українського варіанту Петра Рихла бачиться процес видоювання молока з вимені, процес видушування рідини з тіла. Чомусь здається, що чорне тут – це дуже густе червоне. Стає так само лячно, як і від апокаліптичного перетворення світла на темряву, білого на чорне:            
           
Schwarze Milch der Frühe wir trinken sie abends            
Wir trinken sie mittags und morgens wir trinken sie nachts            
Wir trinken und trinken…            
           
Розлите молоко, уламки скла на підлозі – картина точного не з сьогодення, в якому дійво розливають у надійний пластик. Це наш минулий час, що так само розлетівся на друзки, немов пляшка з-під молока, десь у 92-му, під мелодію ламбади. Ми ховаємось від нього за новими вікнами і питаємо себе, навіщо ці перекладачі переповідають нам історії тих, хто пережив подібне? Напевне, щоб ми побачили правду і нам стало легше. Мова ж тут про легкість.            
           
Ось іще один мандрівник по битому склу міжчасся публікує в своїй останній книзі переклади Пауля Целяна. А починає він цю книгу так:            
           
Я почну з того, з чого і мав почати –            
З присвяти всім, хто не дочекався            
На кращі часи, часи, коли            
Всі попустяться і можна врешті            
Перевести подих.            
Але мертві не переводять подиху,            
Ага, точно не переводять…            
           
(Сергій Жадан, «Дезертири», з книги «Марадона")            
           
Тексти цитовані за брошурою «Час Фенікса. Німецькомовна поезія Буковини», підготовленою до однойменного літературно-музичного вечора, який пройшов 22 лютого 2008 року в актовій залі київського офісу Німецького культурного центру «Гете-Інститут в Україні» за участі Марка Бєлорусця, Петра Рихла, Марії Іваницької, Алли Заманської, Петера Захі, гуртів «Сестри Тельнюк», «Жан-П&146;єр Фрьолі та друзі».            
             
           
           
 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua