ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Ришард Криницький: вибрані поезії - ПРОSTORY - український літературний журнал Ришард Криницький: вибрані поезії Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? - ПРОSTORY - український літературний журнал Що сталося після того, як Маркс зустрівся з фемінізмом? Тадеуш Домбровський вірші зі збірки «Поміж» (2013) - ПРОSTORY - український літературний журнал Тадеуш Домбровський вірші зі збірки «Поміж» (2013)
Друкувати

Оскар для українського короля

The King's Speech. У час, коли на Середньому Сході громадське мовлення стрімко переростає в крик супроти символічного короля, Американська Кіноакадемія присуджує найвищу кінематографічну нагороду мелодраматичній стрічці про блискучу передвоєнну промову монарха-заїки. Таке витлумачення здобуття нацією голосу, яке насправді є втратою, настільки парадоксально резонує зі станом речей, представленим в інших медіа та в загальному контексті суспільної емансипації, що увага сама собою зосереджується саме на політичному вимірі історичної драми «Король говорить!».

На тлі напруженого протистояння «фашистської навали» та «пролетарської безодні» британська королівська свита вкрай занепокоєна мовленнєвим дефектом наступника престолу. Монарх затинається, особливо, якщо потрібно виступати публічно.

Звучання Шекспіра, Моцарта й Бетховена, прекрасні заплакані очі майбутньої королеви, фактурні обличчя маленьких англійських людей – усі вони акомпанують єдино важливій сцені: король повинен красиво зачитати промову і цим надихнути свій народ на війну. Уся напруга фільму беззастережно віддана сцені читання. Глядачеві годі відволіктися, скажімо, на проблематику відчуження від власного аристократичного тіла, дитячої травми чи заїкання, на іронічну історію першої в житті короля дружби, навіть на сум’яття самого Георга VI, який силиться самовизначитися поміж двох персонажів літератури – Гамлета та Елізи Дулітл.

Георг сидить над державними паперами, не в змозі ані слова зрозуміти з написаного і плаче від того, що не зуміє вправно зачитати жоден з цих документів. Однак у фіналі королеві вдається ідеально вимовити кожне слово з написаної для нього промови, Британія з божою поміччю дістає перемогу, король заробив свій Оскар? Ну ж бо й нам не забувати про короля, у нього ж за життя з’явився лише один-єдиний друг!

Король говорить! Український переклад назви фільму акцентує не на промові, на яку сьогодні дивимося ретроспективно як на уявну артикульовану точку геополітичного відліку, а на тому, що, власне, король заговорив (знак оклику). Чудово зіграна роль актора Коліна Фьорта промовляє чи радше вимовляє цю єдину вимогу до короля – правильно прочитати кимось написаний текст із розставленими паузами та наголосами. За це монарху присуджено «оскар», цю булаву ідеологічної першості?

Приміряючи на себе роль глядача кінофільму, українські піддані з нетерпінням чекають на черговий виступ президента В. Януковича, свого короля-недомови. І під час інтеракції із «заїкою» неминучим для глядачів є перестрибування з предметного рівня комунікації до рівня людських взаємовідносин. Тож обмовки чи нездатність прочитати з листка текст викликають ледь не відчуття родинної турботи про незграбу, за якого потім соромно перед вельможними сусідами. Можна поспівчувати королеві з екрану чи обуритися з такої непрезентабельності, при цьому пригнічуючи сміх, як то часто буває, коли чуєш затинання.

Та зрештою, навіщо цей сміх пригнічувати? Чи не є він єдиною можливістю зняти політичну напруженість, проектовану не в останню чергу на носія комічного дефекту?

Фільм «Король говорить!», а разом з ним і українська історія про мовленнєві поневіряння президента спонукають до пильнішого погляду на те, якими є політичні очікування пересічного громадянина. Чекаємо на логопеда, який вишколить недомову? Тоді нарешті можна буде зосередитися на сказаному, а ліпше – на усвідомленні фіктивності раз у раз зачитуваної промови, на повній її відчуженості від слухача та від її ж змісту.

У площині промови як метафори політичної реальності комічний дефект президента забезпечує ілюзію, що не весь голос влади належить йому, якусь часточку від того маємо ми, глядачі. І саме ця ілюзія день у день позбавляє нас голосу. Варто пам’ятати, що королівське недомовлене промовляє не гірше за ідеального читця, і його слово радше є ножем, аніж червоним носом блазня.

 
Коментарі (1)
1 Четвер, 07 Квітня 2011
Оскільки українці вже збудували статую Свободи та перевезли її з України до Штатів, то повинні її регулярно реставрувати.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua