ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
«Я просто хотел быть учтивым…»: о Роберте Вальзере и его почитателях - ПРОSTORY - український літературний журнал «Я просто хотел быть учтивым…»: о Роберте Вальзере и его почитателях Джудіт Батлер: Джерела ненасильства - ПРОSTORY - український літературний журнал Джудіт Батлер: Джерела ненасильства LABOUR SHOW. Parallel program - ПРОSTORY - український літературний журнал LABOUR SHOW. Parallel program
Друкувати

После праздника / Після свята

Коментарі до 20-ої річниці незалежності України

Е.Б.:  Нам навстречу шли люди. Они шли быстрым шагом в одном направлении, будто движение по улицам стало односторонним, прочь от площади Независимости в сторону Льва Толстого, впрочем, как после любого праздника. Так, наверное, солдаты последний раз выходят из опустевших казарм. В этом коллективном шествии нет ничего таинственного или ненормального, тем не менее, оно гипнотизирует меня своей кажущейся целеустремленностью. Я с трудом пробиралась через лабиринт осунувшихся лиц, надеясь услышать или же ощутить отзвук возможной битвы или же любого другого совместного действия. И какая чудесная неожиданность постоянно встречать отдельных, выпадающих из общего потока игроков, остановившихся, чтобы очень громко выкрикнуть какую-то приятную для них фразу, вроде «Слава Україні», или увлеченно бросающих друг другу опустевшую бутылку из-под пива, или же сидящих на лавочках и целующихся, пьющих, болтающих, немного удивленно и надменно разглядывающих прохожих.

 

SON_8811

 

А.Р. Як поглянути на ці натовпи, що швидко і впевнено крокують до метро і маршруток, аби, мов Попелюшка, встигнути повернутися додому до півночі, важко повірити, що ще якихось десять хвилин тому їхні вирази обличчя і постава виглядали зовсім інакше. Як раптово безтурботність перетворилася на зосередженість і цілеспрямованість, напруга прийшла на зміну розслабленості і намаганням насолодитися пивом, музикою і салютом. Чи, можливо, навпаки напруга від безуспішного намагання насолоджуватися святом і радіти салюту, чи слідувати вказівкам бігбордів "Зав'яжи стрічку – скажи Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ" і "Приєднайся до параду вишиванок!", накопичувалася за день і ось-ось вибухне розчаруванням і апатією як тільки-но проштовхнешся до битком набитої останньої на сьогодні маршрутки до свого спального району.

 

111

 

222

 

Е.Б. Напряжение все же витает в воздухе, но моментально разряжается криком «Слава нації, смерть ворогам».  На фонтане собралось небольшое общество полуобнаженных мужчин, окруженных толпой зевак и эпизодичных почитателей. Мужчины кричат, машут руками, вода бурлит вокруг их ног, брызги падают на беспокойную публику, и мне кажется, что передо мной оцепеневшие скульптурной группой бродяги, напряженно выбрасывающие руки в призывном жесте. Ревущий фонтан, мельтешащие руки, головы и ноги, вызывают мысли о блаженстве неизвестных героев, спешащих поведать о своей способности слышать голос крови. Но возможно, перед нами всего лишь языческие радости подростков, с замирающим сердцем решающихся на очередную выходку. На радость зрителям они хотят казаться неистовыми, но в любой момент может появиться родительская фигура и мгновенно прекратить балаган. Милиция, впрочем, не спешит вступать в эту скучную роль, милостиво позволяя порезвиться вволю.

 

SON_8221A_10

 

2

 

30

 

21

 

А.Р. Бігборди з закликами до жовто-блакитих і вишиваних проявів патріотизму мали би діяти як Паскалеве "стань на коліна, молись, і ти повіриш", для тих, хто боїться зізнатися, що не відчуває себе патріотом.. Матері втішатимуть своїх заплаканих дітей, які втомилися і хочуть додому. У словах обурення ("Испугали ребенка! И кому этот салют нужен!") вони виражатимуть усе невдоволення владою і ситуацією в країні. Засоромивши дітей ("То ж салют, ти ж хотів на нього подивитись. А злякався як мала дитина, не плач, ти ж уже великий!"), вони виказуватимуть втому і розчарування від того, що щирої дитячої віри немає навіть у дітей. Адже по телевізору покажуть щасливу малечу у віночках і з прапорцями на плечах у батьків. Радість і довіра, як у дівчинки, міцно притиснутої до щоки лідера нації на революційних листівках – образ, що його використовують усі ідеології світу – є беззаперечним доказом справжньої, чистої ідеї, яка мала би витати тут у повітрі, адже стрічки пов'язані і вишиванки одягнені. А виявляється, що це всього лиш черговий вихідний. Діти плачуть і порожні пляшки торохтять під ногами як після будь-якого масового заходу, концерту чи футбольного матчу.

 

333

 

444

 

5555

 

Е.Б.  Одна женщина громко прокричала мне: «Я люблю Украину» и сделала жест, напоминающий жесты трагических актрис. Выходной в качестве подарка на праздник, с обязательной увеселительной программой освободил кое-кого от необходимости «быть собой». Логика подобного праздника сродни логике театра и имеет мало общего с тем, что называют повседневностью. Однако лишь отдельные выходки казались исключительными и вырывались из общего потока своей скандальной свежестью. И лишь некоторые лица при ночном свете производили особенное впечатление безнадежно умудренных многотрудным опытом подобных торжеств. Ночь близится, разноцветные огни постепенно гаснут, улицы становятся чистыми, и сквозь редкие пьяные выкрики слышен ропот возмущения: «Какой же это праздник?», «Салют пожалели, суки», «Самый тупой день независимости, я те говорю». Не станем удивляться и негодовать вместе с ними, давайте лучше восхитимся.

 

03

 

14

 

SON_8714

 

28

 

SON_8221A_24

 

20

 

А.Р. Пані Оксана з Чікаґо чула про Україну лише від батьків, яких у Другу світову війну вивезли на примусові роботи до Німеччини, звідки вони емігрували до США. Цього року вона вперше приїхала до України, щоб відсвяткувати тут двадцяту річницю незалежності. Але ранкова радість від усвідомлення, що Україна таки справді існує в реальності, а не лише в уяві діаспори, вже за кілька годин змінилася обуренням: "Концерт – офіціоз, як ото жиди до Чікаґа приїжджали, співали "Я піду в далекі гори". Убили Івасюка, а потім співати! А зараз що – нема в Україні культури? Тільки "ти ж мене підманула"? На Хрещатику жах один – на роликах їздять, на голові крутяться під огидний реп – то кари гідне! Нічого українського в тім нема, нічого святого! Дожилася Україна до самого краю!" Дочекавшись таки кінця концерту і салюту, сподіваючись до останнього на "катарсис", який так і не настав, вона дістала фотоапарат і зняла те, що у блозі "Oksana's trip to Ukraine" назве "антикатарсисом": армії прибиральниць, що мітлами змітають з вулиць сміття, сміттєвози, що проїжджають за ними, і радянські машини-поливалки доріг, що їдуть за сміттєвозами. Поливалки на мить навіть зацікавили її своєю екзотичністю, поки вона не усвідомила, що нічого українського у них немає.

 

666

 

777

 

888

 

indep3-7

 
Коментарі (4)
1 Четвер, 01 Вересня 2011
Гарна стаття. Дякую за екскурс в реалії святкування Дня Незалежності. На жаль, подібні настрої та залишки (у вигляді сміття) можна побачити на різноманітних зібраннях, незалежно від розміру міста та населення в ньому.
2 Понеділок, 05 Вересня 2011
Это круто! Поздравляю фотографоф!
3 Понеділок, 05 Вересня 2011
Думаю, это одна из самых удачных публикаций о дне независимости. Фотографии говорят сами за себя.
4 Вівторок, 06 Вересня 2011
Браво!
Изобилуют местоимения Я, а так - великолепный слепок увиденного! Вот она правда, вот! Любим Украину, любим! А отмечают соотечественники по-скотски..

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua