ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Джаз та література: Розмова з Францом Когльманном - ПРОSTORY - український літературний журнал Джаз та література: Розмова з Францом Когльманном Антонио Мореско: Песни хаоса (фрагменты) - ПРОSTORY - український літературний журнал Антонио Мореско: Песни хаоса (фрагменты) Одне-з-нас - ПРОSTORY - український літературний журнал Одне-з-нас
Друкувати

Славой Жижек: «Ми не маримо, ми отямилися зі сну, який обернувся на страхіття»

 (виступ на Ліберті Плаза перед учасниками акції «Захоплюймо Волл-Стріт» 9 жовтня 2011, Нью-Йорк)

Не залюблюйтеся в себе, й у ту чудову мить, що її сьогодні переживаємо. Карнавали обходяться дешево – справжня оцінка буде наступного дня, коли ми побачимо, наскільки змінилося наше повсякденне життя. Полюбіть важку і терплячу працю, ми – тільки початок, геть не кінець. Наше головне послання: табу знято, ми не живемо в найкращому з можливих світів, ми навіть можемо й мусимо помислити альтернативи. Попереду довгий шлях, і незабаром нам доведеться поставити справді складні питання – не про те, чого ми не хочемо, а про те, чого ми хочемо. Що соціальні організації можуть запропонувати замість наявного капіталізму? Якого нового типу лідерів ми потребуємо? Ясно, що альтернативи ХХ століття не спрацювали.

Тож не треба ганити людей та їхні погляди: проблема не в корупції чи жадобі, проблема в  системі, яка підштовхує до корупції. Main street, not Wall street («Так – головній вулиці, ні  –  Волл-Стріт», прим. пер.) – не вихід, потребуємо зміни системи, в якій дотепер головна вулиця не може працювати без Волл-Стріт. Пильнуйте не тільки ворогів, а й фальшивих друзів, що вдають, ніби підтримують нас, але вже працюють над тим, аби знищити наш протест. Так само як маємо каву без кофеїну, пиво без алкоголю, морозиво без жиру, вони намагатимуться перетворити нас на безневинний моральний протест. Однак причина, з якої ми тут, полягає в тому, що ми вже по зав’язку ситі світом, де, щоби добре почуватися, достатньо вторинного використання бляшанок з-під Кока-коли, пожертви пари доларів на благодійність чи купівлі капучіно в Старбакс (1% відсоток йде на нужди третього світу). Після аутсорсингу праці й тортур, після шлюбних агентств, що вивели із зони видимості наш власний флірт, ми бачимо, що допустили відчуження власної політичної участі – ми хочемо її назад.

Вони скажуть нам, що ми – не-американці. Та коли консервативні фундаменталісти кажуть вам, що Америка – це християнська нація, пам’ятайте, що означає християнство: Святий Дух, вільна егалітарна спільнота віруючих, об’єднана любов’ю. Ми, тут присутні – це Святий Дух, в той час як поганці на Волл-Стріт служать фальшивим ідолам.

Вони скажуть нам, що наші методи насильницькі, що основна у нас мова насильства: захоплення і таке інше. Так, вони насильницькі, однак лише в тому сенсі, в якому насильницьки діяв Махатма Ґанді. Ми вдаємося до насильства, бо хочемо зупинити звичний хід речей – але що таке це чисто символічне насильство в порівнянні з насильством, необхідним для змащування механізму глобальної капіталістичної системи?

Нас назвали невдахами – та хіба справжні невдахи не знаходяться тут, на Волл-Стріт, і хіба вони не взяті на поруки сотнями й мільярдами наших грошей? Вас називають соціалістами – одначе в Сполучених Штатах соціалізм вже існує – тільки для багатих. Вони скажуть вам, що ви не поважаєте приватну власність – але спекуляції Волл-Стріт, що призвели до краху 2008 року, знищили більше важко заробленої приватної власності, ніж якби ми день і ніч тут усе громили – тільки подумайте про тисячі конфіскованих будинків…

Ми не комуністи, якщо комунізм означає систему, заслужений колапс якої настав у 1990-х, і пам’ятаймо, що комуністи, які ще при владі, сьогодні провадять найбільш безжальний капіталізм (як-от у Китаї). Успіх китайських комуно-капіталістів – це зловісний знак того, що шлюб капіталізму й демократії приречений на розлучення. Єдиний сенс, в якому ми комуністи, – це те, що нам небайдуже «спільне» – спільне володіння природою, знанням – на що зазіхає система.

Вам торочитимуть, що ви марите, та по-справжньому марять ті, хто вважає, ніби все лишиться так, як є, без змін, достатньо тільки незначних косметичних виправлень. Ми не маримо, ми отямилися зі сну, який обернувся на страхіття. Ми нічого не трощимо – просто бачимо, як система методично нищить саму себе. Усі пам’ятають добре знану сценку з мультика: кіт так захопився погонею, що незчувся, як під ногами більше не стало ґрунту; він падає тільки тоді, коли глипає вниз – і помічає прірву. Ми просто нагадуємо владі: погляньте-но вниз!..

То чи можливі справжні зміни? Сьогодні дивним чином можливе і неможливе помінялися місцями. У сфері особистих свобод і наукових технологій все більше неможливе стає можливим (або ж нас так запевняють): «немає нічого неможливого», можна тішитися будь-якими сексуальними збоченнями, з Інтернету можна завантажувати хоч яку музику, фільми і телесеріали, можна подорожувати будь-де (якщо маєш гроші…); можна вдосконалювати свої фізичні та психічні можливості, змінюючи генетичну структуру людини; невдовзі техно-гностична мрія про безсмертя стане реальністю, коли ідентичність людини перетвориться на комп’ютерну програму… З іншого боку, нас наполегливо запевняють, що в сфері соціальних та економічних відносин «ми не можемо!»: нам заказано братися до спільних політичних дій (адже вони неминуче скінчаться тоталітарним терором) або повернутися до старої моделі Держави загального добробуту (вона не сприяє конкуренції, призводить до економічної кризи), або відмовитися від глобального ринку тощо. Коли запроваджують суворі обмеження, то переконують, що так правильно. Можливо, час перевернути координати «можливого» і «неможливого»: нехай ми не можемо здобути безсмертя, та хіба ми не здатні на більшу солідарність та кращу охорону здоров’я?

У квітні 2011 року в новинах повідомили, що китайський уряд заборонив показ на телебаченні й у кіно фільмів про подорожі в часі й так звану «альтернативну історію», обґрунтовуючи це тим, що такі історії розбещують розум щодо серйозних історичних питань. Навіть уявна втеча до альтернативної реальності вважається занадто небезпечною. Нам на ліберальному Заході такої відвертої заборони не потрібно: ідеологія володіє достатньою матеріальною силою, щоб до альтернативних історій тут ставилися з якнайменшою серйозністю. Нам завиграшки уявити кінець світу – погляньте на безліч апокаліптичних фільмів – але проблематично уявити кінець капіталізму.

Один анекдот часів почилої в бозі Німецької Демократичної Республіки розповідає, як німецький робітник отримує роботу в Сибіру. Передчуваючи, що усі листи звідти перевірятимуться цензурою, він домовляється з друзями: «Давайте я писатиму звичайним синім чорнилом, коли все правда, а коли брехня – писатиму червоним». За місяць друзі отримують листа, написаного синім чорнилом: «Все чудово: магазини тут повні, їжі досхочу, квартири просторі й теплі, у кінотеатрах показують західні фільми, багато красунь, охочих до любовних пригод – от тільки бракує одного: червоного чорнила». Хіба це не схоже на наше теперішнє становище? Ми маємо будь-які свободи і забаганки – от тільки забракло червоного чорнила: почуваємося вільними, тому що нам бракує самої мови, котра б могла передати нашу несвободу. Брак червоного чорнила означає, що всі визначальні терміни на позначення нинішнього конфлікту – «війна з тероризмом», «демократія і свобода», «права людини» тощо – є хибними термінами, що містифікують сприйняття ситуації, не дозволяючи помислити її. Ви ж тут даєте нам усім червоне чорнило…

Перекладено за джерелом „Verso”.

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua