ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» - ПРОSTORY - український літературний журнал Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» Художній переклад 2009 - ПРОSTORY - український літературний журнал Художній переклад 2009 Полтава-Харків: презентації газети та проекту «Простори» - ПРОSTORY - український літературний журнал Полтава-Харків: презентації газети та проекту «Простори»
Друкувати

Літературна не-подія: епізод з історії українського книговидання

Відомо, що українській книзі доводиться існувати в умовах структурного насилля, яке полягає в не відрегульованій державній політиці щодо книговидання. Однак визначення єдиного дестабілізуючого фактору – державної не-політики – виявляється досить позірним, коли самі гравці на полі українського книжкового виробництва, як-от видавництво, перекладач, автор, книгарня, не прямують до консолідації, крім хіба що на риторичному рівні.

Натомість практичний рівень проявляє низку сліпих плям. Так чи так вони фігурують у кожній окремій історії створення книги. Тож наведення окремого прикладу вочевидь зможе конкретизувати проблему.

Нещодавно на полицях українських книгарень з’явилася книжка німецького експресіоніста Альфреда Дьобліна «Убивство кульбаби та інші оповідання». Перший переклад класика літератури ХХ століття Альфреда Дьобліна українською взагалі та й збірки оповідань, яка у всьому світі перекладена менш як десятьма мовами, мав би стати помітною інтелектуальною подією для українського літературного процесу. Але такою подією вихід книжки не стане, оскільки вона з’явилася з низкою прогалин у літературній грамотності: на обкладинці рідкісної збірки поставлено лейбл «Світовий бестселер», на звороті – біографія письменника, списана слово в слово з російської Вікіпедії, всередині не зазначено жодної відповідальної за це видання особи, єдине вказане ім’я – це ім’я перекладачки, яка дізналася про вихід книжки з Інтернету, маючи на руках ще не підписану й не до кінця відредаговану верстку свого тексту.

Чому ж підтримане міжнародним грантом видання, яке мало би бути якісно зроблене й правильно позиційоване, стає втіленням недбалої роботи? Причини слід шукати у невизначеності координат системи під назвою культура книговидання. Причому тут поняття культури включає не тільки розуміння місця письменника й книги в літературному контексті, але й відносини задіяних осіб – в даному випадку видавництва й перекладача.

Для мене, редакторки літературної газети, це був перший досвід співпраці з видавництвом, яке, за моїми уявленнями, мало би надавати ідеальній складовій книговидання щонайменше такої самої ваги, як і комерційній. Проте саме вона – ця комерційна складова – стала причиною конфліктної ситуації навколо оформлення книги, коли видавець вирішив включити книжку в серію жанрової прози, а я наполягала на ексклюзивному оформленні книги українським художником і, до речі, власним коштом. Мене як слабшу в правовому та економічному сенсі ланку було повністю проігноровано та виключено з процесу фінальної роботи на книгою. І вийшло так, що ентузіазм перекладача вітається тоді, коли йдеться про погодження на низьку оплату кропіткої та довготривалої роботи, але пафос солідарності у важкій боротьбі на полі української культури зникає, коли перекладач не погоджується з поглядами на книгу свого уявного партнера. До того ж іноді той постає просто експлуататором дешевої праці та безправності перекладача-ідеаліста. Як наслідок, в моєму випадку, маємо недолуго оформлене видання першого перекладу Дьобліна, на яке наразі варто подивитися як на документ, що засвідчує існування проблем у контексті вже згадуваної культури книговидання.

Обидва її аспекти потребують глибокої рефлексії: по-перше, повинен існувати певний стандарт культурної та літературної грамотності. Його мають спільно виробити й дотримуватися всі учасники процесу книговидання. Яка роль є пріоритетною для видавця: роль носія культури, інтелектуального суб’єкта чи бізнесмена? Чи повинна книжка програвати від поєднання цих ролей? Хіба грамотний маркетинг заперечує високий рівень інтелектуального продукту? Дискусію щодо цих питань слід було розпочати давно, адже вихід книжок без, скажімо, остаточних правок – аж ніяк не новина і, на жаль, не рідкість.

Так само очевидно, що правого та економічного врегулювання потребують відносини перекладача й видавництва. І це завдання лягає на плечі самих перекладачів, які можуть діяти як індивідуально, так і спільно. На індивідуальному рівні кожному з нас, а особливо молодим перекладачам слід порадитися з юристом до підписання трудової угоди, чітко визначити володіння правом на переклад, на перевидання книги, умови і час оплати праці, те, хто платить податки з гонорару, і якщо вже, що зовсім не обов’язково, погоджуєшся на низьку оплату попри грантову підтримку перекладу, слід прописати в угоді права перекладача, наприклад, на право голосу в оформленні книги.

На рівні ж колективному, перекладацькій спільноті давно вже час об’єднуватися бодай для колективного обговорення проблем, а краще – для визначення стратегії поліпшення власних умов роботи. Давно вже на часі створення гільдії чи профспілки перекладачів як структури, яка би озвучувала їхню спільну позицію.

Інакше ж на тлі загальної стагнації української культури небезпека подальшого зниження рівня грамотності книжкової продукції є неминучою, а разом з нею і відчуження від власного творчого продукту – книги, так само як і відчуження самої книги від свого культурного та мистецького значення.

А історія виходу книжки Дьобліна як не-події літературного масштабу, сподіваюся, матиме своє продовження. А саме, за п’ять років, коли закінчиться дія угоди з видавництвом, книжка зможе бути перевидана в належному для неї вигляді. Маю велику надію, до цього часу поняття українська книга ще не увійде в історію як пам’ятка темного прагматизму та зневаги до літератури.

 

Онлайн-версія статті була опублікована на сайті Українська правда. Життя 

 
Коментарі (1)
1 Вівторок, 08 Лютого 2011
ідeя з профспілкою - дужe гарна.
алe, мабуть, нe настільки проста для рeалізації.
а чи нe можна було б почати хоча б з доступними онлайн (на тих жe Просторах, приміром) практичними рeкомeндаціями пeрeкладачам. типу, "як поводити сeбe з видавництвами, щоб уникнути ляпів". ну й, зразок грамотно зроблeного контракту тeж можна було б туди ж додати.

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua