ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Революція і член, або Фізіологія політичного - ПРОSTORY - український літературний журнал Революція і член, або Фізіологія політичного Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» - ПРОSTORY - український літературний журнал Відкриття виставки Євгенії Бєлорусець «Своя кімната» Ельфріде Єлінек: З неволі чи з волі візьму тебе я - ПРОSTORY - український літературний журнал Ельфріде Єлінек: З неволі чи з волі візьму тебе я
Друкувати

Що сталося? Про Єлінек в українському контексті

У львівському видавництві ВНТЛ-Класика вийшла друком п’єса Ельфріде Єлінек "Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств" у перекладі Тимофія Гавриліва (2012). Простори пропонують читацькій увазі передмову перекладача. 

Ця п’єса політична, тож, як ніколи чи/і, як завжди, злободенна. Її авторка, замолоду симпатизантка компартії, уже своєю появою на партійних збіговиськах у виклично стильному і розкішному одязі ставила під сумнів облудну ідеологічну риторику, яку їй згодом так безкомпромісно вдалося демаскувати у художніх творах – у п’єсі «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка...» це лексикон, яким описуються виробничі стосунки і, так би мовити, «класова пам’ять», якою маніпулюють соціалістичні та соціал-демократичні політики, ба гірше: «класова пам’ять» маніпулює свідомістю її носіїв.

Не менш дошкульно Ельфріде Єлінек критикує патріархальний світ загалом, капіталізм із «нелюдяним обличчям», світ цинізму й наживи, в якому мета (а вона одна – збагачення) виправдовує засоби, деконструює кліше та мовно-мисленнєві структури, на якому він побудований, – цією новітньою, загострено політичною формою критики авторка на свій лад продовжує традицію мовного скепсису, що розквітла на зламі XIX і XX століть у творчості австрійських філософів Фрітца Маутнера та Людвіґа Вітґенштайна, віддзеркалилася в славетному «Листі лорда Шандоса до Френсіса Бекона» Гуґо фон Гофмансталя і з новою силою спалахнула в тоді юній австрійській літературі «шістдесятництва» як відгук сум’яття, розпачу, болю на німецький нацизм та фашистські режими.

Якщо Єлінек майстриня, то передусім в умінні показати, як риторика опановує мовця, перетворює його на демагога й урешті елімінує в ньому людське – в обличчі сучасного ділка-бізнесмена й політика не залишилося й сліду гуманістичної традиції. «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств» особливо доречна у нашій посттоталітарній ситуації, що ніяк не може завершитися демократичним вибором й де усе надто легко хилиться до «простих» авторитарних «розв’язок» з метою самовтішання абсолютною владою й цинічного самозбагачення в оберненій пропорції до зубожіння мільйонів громадян – усього цього ненависного і незрозумілого «електорату».

На тлі Трудових та інших «кодексів», Пенсійної та решти «реформ» сказане у п’єсі набуває макабрично впізнаваного характеру. Ошкір наживи, який у тоталітарному режимі якого-небудь Радянського Союзу прикривався фіговим листочком комуністичної демагогії й прикривається нею ось уже двадцять років позірно демократичної української незалежности, ганьблячи тверезі й гуманні порухи, шукає для себе нових масок – усі вони, однак, з історичного мотлоху, що вже (і не раз) використовувався.

Ця п’єса Єлінек подобається мені чи не найдужче – революційна, вона прічна революційного патосу, гостро соціальна, вона вислизає із обценьок догми, невблаганно політична, вона присвячена не меншою мірою драматизмові стосунків між чоловіком і жінкою, безкомпромісна, вона разом із тим балансує між трагічністю й комічністю, викриває механізми, як від невдоволення і поразки торується шлях до реваншу.

З-під нашарувань долинає голос людини – самотньої, недосконалої, спраглої розуміння. Коли Виконроб, звертаючись до Нори, каже: «Ти забуваєш, Норо, що власники капіталу та підприємств отримують дедалі меншу частку валового продукту, що не можна не вважати поступом», то в Україні наразі все відбувається з точністю до навпаки, і це все благословляється, з дозволу сказати, політиками, аферистами й акулами та їхніми підспівувачами, що називають себе політологами і політтехнологами – тими, котрі, на відміну від Ельфріде Єлінек, здатні вловлювати голос господаря, але не відбивати його сумління. Одначе насамперед – це п’єса про стосунки жінки й чоловіка, які не витримують суспільно-політичного й економічного випробування, коротка, зате яка наочна історія занепаду сім’ї як цінності й основи суспільства.

Назвою, а почасти й іменами героїв письменниця звертається до свого попередника, норвезького драматурга Генріка Ібсена, «дописує» його п’єси «Підпори суспільства» та «Ляльковий дім», зводить два сюжети в один, умножиннюючи Ібсенове «суспільство» у прагненні продемонструвати тяглість традиції – як своїх джерел художниці слова, так і «патріархального візерунку», що, зміюючи вигляд і вираз, не змінюється сам. Насамкінець, «суспільства» – це й товариства, гурти, спільні інтереси, в яких кохання, дружба й порядність, а разом із ними усі гуманістичні ідеали безповоротно інфляціонували.

 
Коментарі (3)
1 П'ятниця, 04 Травня 2012
Здається, не "2004", а "1979": http://en.wikipedia.org/wiki/Was_geschah,_nachdem_Nora_ihren_Mann_verlassen_hatte;_oder_St%C3%BCtzen_der_Gesellschaften
2 П'ятниця, 04 Травня 2012
Nelke
Дякую, Л.Г.!
Неля
3 Субота, 05 Травня 2012
Прошу, Нелю! Дуже тішуся за Гавриліва та Єлінек! :-)

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua