ГоловнаСтаттіТекстиПерекладНовини
ТемаАкціїМистецтвоЛінкиГазетаРедакція
Райнхард Йиргль: Собачьи ночи - ПРОSTORY - український літературний журнал Райнхард Йиргль: Собачьи ночи Німецькомовна поезія «в суті найглибшій незрушна» - ПРОSTORY - український літературний журнал Німецькомовна поезія «в суті найглибшій незрушна» Марк Белорусец: Олег Лышега останется с нами - ПРОSTORY - український літературний журнал Марк Белорусец: Олег Лышега останется с нами
Друкувати

Ерик Азан: Література без любові

Великий достойник від філософії 30-х років Леон Брюнсвік якось зазначив: «Слово військовий плямує все, до чого торкається. Приклад: військове право, військова медицина, військова музика». У наші дні це спостереження доцільно застосувати до слова «літературний»: літературні премії, літературні надходження, літературна критика...

Увесь нечистий спід літературних премій вже давно викрито й затавровано. То ж навіщо ставитися до них як до (літературної) «події»? На те є кілька причин. По-перше, хай там як, а премії пожвавлюють продажі. Найбільш гнітючий Ґонкурівський лавреат, як-не-як, швидко розійдеться накладом у 100 тис. примірників. По-друге, присудження премії  подібне до спортивного змагання: будь-яке велике видавництво мріє, щоб його конячка прийшла першою в забігу. Часом уперед виривається якийсь аутсайдер, бігун «дрібного видавництва», й тоді громадськість йому аплодує. По-третє, чималу роль відіграє марнославство. Входити до журі премії Ренодо, очолювати премію Медичі «для іноземних авторів» означає, що тебе всюди запрошують, прагнуть, мають за велике цабе – як проґавити таку нагоду! Восени літературний ринок вивергне більш ніж 700 книжкових новинок. Щороку цю «інфляцію» оплакують невтішні журналісти. Та ніхто ніколи не цікавиться, чому книжкова індустрія одна-єдина реагує на скорочення попиту збільшенням пропозиції, як свого часу помітив Жером Лендон. Вочевидь, з економічних і фінансових підстав. Насамперед, що більше місця маєш на прилавку чи у вітрині, то менше лишиться конкурентам: треба загарбати місце, щоб не потурили тебе. Далі, для книжкової індустрії найприбутковіший сектор – збут (пакунок, мотузка, накладна, доставка…): більший тиск у трубах – кращі результати. І, наостанок, фінансові витрати видавничого надвиробництва заохочуються книгарнями: їм відшкодовують непродані примірники, які відсилаються назад («повернення»), через кілька місяців після того, як вони були оплачені. «Інфляція літературних надходжень» – суцільні плюси для великого видавництва.

Якщо не брати до уваги хороших інтернет-сайтів та кількох часописів з невеличким тиражем (як-от чудовий «Matricule des anges»), якщо визнати, що по телебаченню чи по радіо ніколи не говорять про справжні книги, то частка ефіру, присвячена літературній критиці, з року в рік тане на очах (як свідчить ліквідація передачі «Atelier littéraire» на France Culture). Літературна критика обмежується літературними додатками найбільших газет. Їхній обсяг неминуче скорочується, що не так і зле, адже більшість тих додатків не мають жодної цінності. Великі групи видавців – це ще й потужні рекламодавці; ті, хто замовляє рекламні вкладки, хочуть, щоб говорили про їхні книжки, а ще краще – говорили щось приємне: тому критики співають дифірамби книжкам-фальшивкам і одноденкам, а рекламісти клепають куценькі слогани, аби прикрасити книжкові стенди. Та й журналісти, особливо ті, хто займається літературною критикою, найчастіше самі є потенційними (чи заявленими) письменниками, тож  вправляються в не дуже видовищному, але вигідному спорті: відповідають люб’язністю на люб’язність. 

Літературна критика – частина індустрії розваг. Ця індустрія не залишає жодного місця любові. Ось чому сьогодні годі уявити, щоб ви натрапили на критику такого кшталту: «Не дивуйтеся, що протягом десяти місяців, відтоді як побачив світ цей неймовірний твір, не знайшлося бодай одного журналіста, який би його прочитав і збагнув, який би про нього сповістив, дослідив або уславив, який хоча б натякнув на нього. Мені здавалося, що я хоч трохи його розумію, а нині взявся читати втретє: він виявився ще прекрасніший, і в душі розлилося щось  схоже на щастя, як від благородного вчинку». Це критика на «Пармський монастир» у «Ревю де Парі», а той, хто «хоч трохи його розуміє» – Оноре де Бальзак.           

Вперше опубліковано в часописі Politis:
http://www.eric-hazan.net/article.php?id=416 

Ерик Азан (Eric Hazan, нар. 1936) – письменник, директор видавництва La Fabrique

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Коментар:

eurozine
 


Головна  Статті  Тексти  Переклад  Новини  Тема  Акції  Мистецтво  Лінки  Газета  Редакція  


Дизайн Олександр Канарський ©2007.
При використаннi матерiалiв сайту бажаним є посилання на prostory.net.ua